Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Криміналістика - Біленчук П.Д.
Криміналістика - Біленчук П.Д.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Тема 3 КРИМІНАЛІСТИЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ГРУПОВОЇ НАЛЕЖНОСТІ

3.1 ПОНЯТТЯ, НАУКОВІ ЗАСАДИ Й ВИДИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

Ідентифікація (від лат. identificare — ототожнювати) — це встановлення тотожності об'єкта з іншими за певними ознаками, властивостями. Це також процес дослідження об'єкта, форма пізнавальної діяльності. Ідентифікацію застосовують у різних сферах знань, зокрема у кримінальному судочинстві для встановлення істини у кримінальній справі. За визначенням М. Селіванова, ідентифікація — це процес встановлення тотожності індивідуально визначеного об'єкта чи класифікаційної групи, до якої належить досліджуваний об'єкт [19].

Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки (переважно закон тотожності) і категорії матеріалістичної діалектики. Учення про діалектичну тотожність виходить із визнання індивідуальності об'єктів матеріального світу. І сама людина, і все, що її оточує, є індивідуальним. Індивідуальність об'єкта полягає в тому, що, з одного боку, він дорівнює сам собі, а з іншого — відрізняється від усіх інших. Суть закону тотожності полягає в тому, що будь-яка думка про предмет тотожна собі, хоч би скільки разів вона повторювалася. Отже, суть ідентифікації полягає у встановленні одного й того самого в різних об'єктах або одного об'єкта в різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає структуру розгляду будь-чого: свідчення існування будь-якого факту, події, явища; встановлення різних станів об'єкта: на цей час, у минулому та майбутньому; визначення моментів часу.

Ідентифікація — загальнонауковий метод криміналістики, який застосовують також у фізиці, кібернетиці, хімії, біології, генетиці та інших науках. Суть цього методу полягає у встановленні тотожності, виокремленні індивідуального, конкретного із загального.

За допомогою криміналістичної ідентифікації розв'язують вузькі ідентифікаційні завдання, що зводяться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, який має стійку зовнішню форму. Такі завдання виникають під час розслідування окремих видів злочинів, коли необхідно встановити, наприклад, вид, клас або модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл у потерпілого, або знайти й ототожнити саме те знаряддя злому, яке залишило сліди. У процесі доказування прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірнісних суджень про клас, вид або родову належність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, який застосовують у різних сферах знання. У процесі ідентифікації як загального методу встановлюють тотожність групи, виду, роду, класу, а у процесі криміналістичної ідентифікації (конкретного методу) — тотожність індивідуального конкретного об'єкта.

Криміналістичний метод ідентифікації є окремим (спеціальним), бо завдання, які розв'язують за його допомогою, зводяться до встановлення тотожності конкретного об'єкта — особи, предмета, події, факту.

Методологічними засадами теорії ідентифікації є такі положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструменту пізнання:

• існує загальний взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві (якщо є наслідок, то обов'язково була причина, немає наслідку без причини, злочинів без слідів);

• усі об'єкти матеріального світу індивідуальні (згідно з Г. Гегелем, немає двох однакових речей); будь-який об'єкт, подія, явище індивідуальні й можуть бути ототожнені;

• усі об'єкти рухаються й видозмінюються, тому об'єкт залишається собою тільки певний час, що залежить від швидкості змін (час, протягом якого об'єкт залишається відносно незмінюваним і його можна ототожнювати, називається ідентифікаційним періодом. Так, ідентифікаційний період каналу ствола зброї залежить від кількості здійснених пострілів, а леза сокири — від його зносу).

За допомогою криміналістичної ідентифікації в судовій і слідчій практиці встановлюють конкретні події, механізм злочину й осіб, які його вчинили, а також розшукують і розпізнають будь-які об'єкти злочинного діяння. Тому доказування у кримінальній справі можна інтерпретувати як ідентифікаційний процес, який здійснюють різними методами пізнання істини, зокрема методом криміналістичної ідентифікації.

Існує кілька класифікацій криміналістичної ідентифікації за різними критеріями.

За характером встановлюваної тотожності криміналістичну ідентифікацію поділяють на індивідуальну, у процесі якої вирішуються питання тотожності індивідуально визначеного об'єкта, і групову (родову), за допомогою якої ототожнюють класифікаційну групу, до якої належить досліджуваний об'єкт. Останню називають класифікаційним дослідженням.

Під час групової та індивідуальної ідентифікації встановлюють тотожність, а не подібність. Об'єкти, що належать до однієї класифікаційної групи, схожі за ідентифікаційними ознаками, якими характеризується ця класифікаційна група, але подібними можуть бути й об'єкти з різних класифікаційних груп. Тому критерій подібності об'єктів не може бути достатнім для формулювання висновку про належність досліджуваного об'єкта до тієї чи іншої групи. У кожному окремому випадку треба встановити, чи є тотожними класифікаційні групи. Чітке розмежування індивідуальної та групової ідентифікації необхідне насамперед для того, щоб правильно оцінити доказове значення результатів ідентифікаційних досліджень. У слідчій та судовій практиці траплялося, що висновок про групову тотожність тлумачився як тотожність індивідуально визначеного об'єкта і, отже, переоцінювалося доказове значення результатів групової ідентифікації. Неправильно було б і недооцінювати значення групової ідентифікації. Безперечно, у кримінальній справі встановлення конкретного об'єкта у процесі ідентифікації важливіше, ніж встановлення того, до якої групи належить цей об'єкт. Але це не дає підстав твердити, що завжди групова ідентифікація відіграє в судовому доказуванні меншу роль, ніж індивідуальна. Так, негативний висновок експерта після виконання групової ідентифікації, як правило, має не менше доказове значення, ніж висновок про тотожність індивідуально визначеного об'єкта. Наприклад, якщо експерт дійшов висновку, що вилучена з трупа куля була вистрілена з пістолета "Маузер", то вилучений у підозрюваного пістолет Макарова до цього пострілу жодного стосунку не має. Цей приклад підтверджує також висновок про те, що за допомогою групової ідентифікації (групофікації, класифікації) можна звузити коло об'єктів, які піддаються перевірці, і здійснювати більш цілеспрямований і успішний пошук необхідного об'єкта. Значення групофікації полягає в тому, що в багатьох дослідженнях вона є першим необхідним етапом встановлення індивідуальної тотожності.

За природою об'єктів, що ідентифікуються, виокремлюють ідентифікацію за матеріальними та ідеальними відображеннями (слідами пам'яті, уявними образами). Така класифікація є загальноприйнята. Відомий вчений М. Селіванов розглядає також ідентифікацію цілого за його частинами.

Ідентифікація за уявним образом передбачає врахування закономірностей і умов сприйняття об'єкта, властивостей пам'яті особи, яка впізнає, створення найсприятливіших умов пред'явлення об'єкта для впізнання, особливостей відтворення уявного образу та інших психологічних закономірностей.

Зовсім інші особливості характеризують ідентифікацію за матеріально фіксованими відображеннями та ідентифікацію цілого за його частинами. У цьому разі застосовують переважно експертні методи дослідження, багато уваги приділяють аналізу механізму виникнення матеріально фіксованих відображень, використовують порівняльні зразки, здійснюють окремі та порівняльні дослідження об'єктів, що ідентифікуються, і тих, за допомогою яких виконують ідентифікацію. Ідентифікація цілого за частинами передбачає не тільки вивчення слідів поділу цілого (слідів розриву, розпилювання, розрізу), а й аналіз структури та складу речовини (матеріалу) досліджуваних частин цілого.

Ідентифікацію за суб'єктом ототожнення поділяють на слідчу та експертну. Якщо для розв'язання ідентифікаційного завдання немає потреби застосовувати спеціальні знання, слідчий здійснює ідентифікацію самостійно за допомогою подавання для впізнання особи чи предмета або безпосередньо аналізуючи та порівнюючи об'єкти під час слідчого огляду, обшуку, виїмки, а також допиту та очної ставки, коли слідчий впевнюється в особі допитуваного за паспортом чи іншим документом або порівнює об'єкт за описом допитуваного. До цього виду ідентифікації належить також ототожнення об'єктів оперативними працівниками у процесі оперативно-розшукової діяльності, а також судом у процесі судового розгляду. Експертну криміналістичну ідентифікацію здійснюють за постановою слідчого чи суду відповідні спеціалісти в певній сфері криміналістичної експертизи.

За об'єктом дослідження виокремлюють ідентифікацію людини, предметів, речей, речовин, тварин, процесів, станів, явищ.

За сферою криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на дактилоскопічну, судово-балістичну, трасоло-гічну, почеркознавчу, техніко-криміналістичну, за ознаками зовнішності тощо.

За процесуальною формою ідентифікація поділяється на процесуальну та непроцесуальну. Процесуальна здійснюється під час слідчих і судових дій, а непроцесуальна — під час оперативно-розшукової діяльності.

Кожний вид ідентифікації має специфічні завдання та методи дослідження.

Криміналістична ідентифікація як метод має такі ознаки:

• її об'єктами є всі тіла живої та неживої природи, що мають стійку зовнішню форму;

• її здійснюють за матеріальним та ідеальним відображеннями ознак зовнішньої будови об'єктів;

• її застосовують у процесі доказування у кримінальних справах під час спеціальних слідчих дій (упізнання та судової експертизи).



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС