Главная  - Право  - Книги  - Трудове право України - Грузінова Л.П.
Трудове право України - Грузінова Л.П.
<< Содержание < Предыдущая

Тема 2. ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА

2.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація та види нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини.

2.2. Чинність нормативних актів у часі й просторі, а також за категоріями працівників.

2.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація та види нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини

Поняття джерел трудового права. Регулювання трудових та інших, тісно пов'язаних з ними відносин, здійснюється законодавством про працю. Згідно зі ст. 4 КЗпП законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (рис. 2.1).

Законодавство про працю України

У теорії права законодавство розглядається як у широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні законодавство — це кодекс, закони й інші нормативно-правові акти, а у вузькому розумінні лише кодекс і закони.

Чинний КЗпП не містить поняття трудового законодавства, але в багатьох його статтях вказується на регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин саме законодавством чи законом1. У ст. 8 КЗпП вказано, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснено працевлаштування працівника, та міжнародними договорами України. Варто врахувати: якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Для трудового права важливе значення мають конвенції МОП, які визначають зміст правових інститутів законодавства про працю, і Декларації МОП щодо принципів і прав у сфері праці та інші міжнародно-правові документи у сфері регулювання умов праці, а також Рекомендації МОП2.

Договорами у сфері регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин є також міжнародні договори України (двосторонні та багатосторонні)3.

Джерелами трудового права є й акти локального формотворення працівників і роботодавців. Джерелами права в організації — колективний договір та інші локальні акти й соціально-партнерські угоди.

Таким чином, джерела трудового права — це нормативно-право -ві акти: КЗпП, закони України, міжнародні договори України, міжнародні угоди та інші акти законодавства України, прийняті відповідно до Конституції України, КЗпП, які регулюють трудові та інші тісно пов'язані з ними відносини у сфері застосування праці.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, в якому містяться юридичні норми.

Див.: ст. 21 КЗпП, а також ст. 9, 13, 16, 17 КЗпП та ін.

Прийнято вважати, що Конвенції та рекомендації МОП створюють Міжнародний кодекс праці.

Див.: Угоду про співпрацю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з незаконною міграцією; Угоду ратифіковано із застереженням Законом України від 17.03.99; Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, здійснено 14 січня 1993 р. у Москві.

Джерело трудового права — це офіційний акт нормотворчості держави або прийнятий з її дозволу; ним встановлюються, змінюються або скасовуються правові норми, що регулюють відносини, які є предметом трудового права1.

Джерела трудового права необхідно відрізняти від правових актів застосування чинного трудового законодавства. Так, рішення місцевого суду щодо трудовому спору — це правовий акт застосування норм трудового законодавства, а не джерело трудового права2.

Особливості джерел (форм) трудового права визначаються насамперед специфікою предмета та методу правового регулювання соціально-трудових відносин, сферою дії нормативно-правових актів про працю та наявністю спеціальних функціональних органів, що регулюють соціально-трудові відносини, сприяють реалізації принципу соціального партнерства.

Класифікація і види джерел трудового права. Джерела трудового права класифікують за різними критеріям (рис. 2.2). Враховуючи те, що правотворча діяльність у сфері праці здійснюється різними органами держави, класифікація джерел трудового права здійснюється органами, які приймають нормативні акти різної юридичної сили.

Класифікація джерел (форм) трудового права

Рис. 2.2. Класифікація джерел (форм) трудового права

Джерела трудового права відрізняються за суб'єктами, які їх приймають: Верховна Рада України, органи міжнародно-правового регулювання праці, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, місцеві органи влади та місцевого самоврядування, соціальні партнери й інші суб'єкти.

За ступенем їх важливості та ієрархією джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні акти трудового законодавства.

Зуб І. В., Стичинський Б. С., Грицяк І. А. Трудове право: Курс лекцій. — К.: УАДУ при Президентові України, 1996. — С. 15.

У континентальній системі права, до якої належить Україна, єдиним джерелом права визнається нормативний акт.

Юридична ієрархія (юридична сила) визначає значення нормативного акта (його верховенство чи підлеглість) порівняно з іншими джерелами трудового права (рис. 2.3).

Види джерел (форм) трудового права за юридичною ієрархією

Рис. 2.3. Види джерел (форм) трудового права за юридичною ієрархією

Серед джерел трудового права особливе місце займає Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії.

Чинні міжнародні договори та угоди у сфері праці, ратифіковані Верховною Радою України — це частина національного законодавства України і складова її правової системи.

Наступним джерелом трудового права, за юридичною ієрархією, є закони України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Закони, за способом прийняття, поділяються на конституційні й звичайні. До комплексних законів входять норми не лише трудового законодавства, а й інших галузей права1.

До функціональних законів входять норми окремих інститутів трудового права2.

Закони про працю можуть бути кодифіковані, наприклад КЗпП, і поточні щодо окремих інститутів трудового права3-.

Важливим джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України (надалі Кодекс, КЗпП). Кодекс є кодифікованим джерелом трудового права України і визначає правові засади й гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює суспільні відносини, що входять у предмет трудового права. Чинний Кодекс прийнятий 10 грудня 1971 р., його введено в дію 1 червня 1972 р.4. Відтоді до нього вносилися численні зміни і доповнення стосовно важливих питань правового регулювання праці.

Джерелом трудового права є також і підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють трудові та тісно пов'язані з ними відносини. Вони у свою чергу поділяються на такі, що поширюються на всіх суб'єктів трудового права, і такі, що поширюються на окремі галузі господарювання.

Принципи побудови системи джерел за юридичною ієрархією визначені професором В. І. Прокопенком5. Вони являють собою порядок розміщення джерел права та законодавства в системі залежно від їх юридичної сили і зводяться до таких принципів:

• відмінність конституційного і законодавчого регулювання;

• пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та судової влади;

Наприклад, Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 р., Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р.

Наприклад, Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р., Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р., Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. та ін.

Наприклад, Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р. Кодекс законів про працю в Україні вперше було прийнято в 1922 р. Прокопенко В. І. Трудове право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1996. — С. 61.

• перевага актів органів вищого рівня порівняно з нижчими органами;

• відповідність локальних актів державно-правовим актам;

• можливість зупинення й скасування неправомірних актів та інші принципи.

Джерела трудового права прийнято класифікувати на закони, підзаконні акти, локальні правові акти й практику застосування чинного законодавства про працю (рис. 2.4).

Джерело трудового права

Джерела трудового права класифікуються також за системою галузі права. До всіх інститутів Особливої частини трудового права належать Конституція України, КЗпП та інші нормативно-правові акти; до певних інститутів Особливої частини трудового права — Закон України "Про зайнятість населення"; до кількох інститутів Особливої частини трудового права — Закон України "Про державну службу".

За сферою дії джерела трудового права поділяються на загальнодержавні, галузеві, міжгалузеві, місцеві, локальні.

За ступенем узагальнення джерела трудового права можуть бути кодифіковані, комплексні (наприклад, Закон України "Про зайнятість населення") і поточні.

За формою джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні акти. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, КЗпП, законів України і повинні відповідати їм.

Підзаконні нормативно-правові акти, які приймаються центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, що регулюють суспільні відносини в сфері застосування праці, також мають певну ієрархію (рис. 2.5).

Види підзаконних нормативно-правових актів за формою

Рис. 2.5. Види підзаконних нормативно-правових актів за формою

Найвищу юридичну силу мають нормативні укази Президента України як глави держави1. Своїм указом чи розпорядженням він може скасувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим2.

Укази і розпорядження Президента України — обов'язково виконуються на території України. Джерелом трудового права є також розпорядження Президента України3. Втім, лише ті з них, що містять правові норми — обов'язкові правила, які регулюють поведінку у трудовій сфері. Окремі укази Президента України мають персоніфікований характер і не визнаються джерелами права4.

До підзаконних нормативно-правових актів належать постанови Кабінету Міністрів України. Як джерела трудового права вони видаються на виконання Конституції України, КЗпП, інших законів України, нормативних указів Президента України, є актами виконавчої

1 Див.: Указ Президента України "Про розміри надбавок до посадових окладів за класні чини та вислугу років працівникам органів прокуратури України" від 20 грудня 1991 р., Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді" від 6 жовтня 1999 р. та ін.

2 Див.: Указ Президента України від 27 лютого 2001 р. "Про скасування розділу XVIII додатка № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 134".

3 Див. : Розпорядження Президента України "Про додаткові заходи щодо прискорення погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат населенню" від 11 липня 1997 р. тощо.

4 Див.: укази про нагородження працівників орденами і медалями, присвоєння їм класного чину, почесних звань тощо.

влади України, мають підзаконний характер і в юридичній ієрархії джерел права займають місце після указів і розпоряджень.

У системі джерел трудового права постанови Кабінету Міністрів України мають неабияке значення серед підзаконних джерел трудового права України. Вони регулюють питання оплати праці, умови праці деяких категорій працівників, затверджують спеціальні "Положення", певний "Порядок" чи "Перелік"1, які визначають юридичний статус деяких органів і працівників.

До підзаконних нормативно-правових актів належать і розпорядження Кабінету Міністрів України2.

У деяких галузях для окремих категорій працівників діють статути й положення про дисципліну, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України3.

До джерел трудового права належать нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України (надалі — Мінпраці), галузевих міністерств і відомств, державних комітетів з питань регулювання трудових відносин4.

Мінпраці у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання, в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти. Рішення Мінпраці України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організа

Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" від 28 грудня 2000 р. № 1922, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" від 21 лютого 2001 р. № 159, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку професійних захворювань" від 8 листопада 2000 р. № 1662 тощо.

Наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України "Про ведення колективних переговорів з укладення Генеральної, галузевих і регіональних угод" від 12 січня 2001 р. № 1-р чи розпорядження Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві" від 24 січня 2001 р. № 13-р та ін.

Наприклад, Статут про дисципліну працівників зв'язку, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Статуту про дисципліну працівників зв'язку" від 30 липня 1996 р. № 877.

Див.: Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затверджене Указом Президента України від 30 серпня 2000 р.

ціями усіх форм власності і громадянами. Поширена практика прийняття нормативних актів у сфері праці кількома міністерствами.

Накази Мінпраці України стосуються питань нормування й оплати праці, затвердження кваліфікаційних характеристик працівників, порядку надання пільг і переваг окремим категоріям працівників, режиму праці та відпочинку на окремих виробництвах.

Мінпраці наділене повноваженнями видавати акти щодо застосування й роз'яснення законів України про працю та відповідних указів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України1.

Акти Мінпраці України, які регулюють трудові й тісно пов'язані з ними відносини, слід розглядати і як міжвідомчі джерела трудового права України. Міжвідомчий характер носять акти деяких інших міністерств2.

Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування можуть видаватися в межах їх компетенції. Наприклад, з приводу забезпечення реалізації державних гарантій у сфері застосування праці, соціального захисту працівників та інших питань регулювання трудових відносин працівників у межах їх повноважень.

Повноваження в галузі зайнятості населення, праці та заробітної плати місцевої державної адміністрації визначені у ст. 24 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій у сфері регулювання праці, прийняті у межах їх компетенції, теж є джерелами трудового права. Місцева державна адміністрація:

• забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, зокрема на право своєчасного одержання винагороди за працю;

• розробляє та організовує виконання перспективних і поточних територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття;

Наприклад, наказ Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Переліку робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування і Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність" № 43 від 12 травня 1996 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 червня 1996 р. за № 286/1311, роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики щодо одноразової допомоги в разі народження дитини в другому півріччі 2000 р. відповідно до Закону України " Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 16 лютого 2000 р.

Наприклад, наказ Держнаглядохоронпраці "Про затвердження Правил безпечної експлуатації електроустановок" № 257 від 6 жовтня 1997 р.

• забезпечує згідно з законом оплачувані громадські роботи для осіб, зареєстрованих як безробітні;

• забезпечує соціальний захист працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, якісне проведення атестації робочих місць;

• бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Голова місцевої державної адміністрацій видає розпорядження одноособово і несе за них відповідальність згідно із законодавством. Розпорядження голови місцевої державної адміністрації, видані згідно з чинним законодавством, обов'язкові для виконання керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

• встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;

• встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності; бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць;

• прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб;

• погодження в разі проведення ліквідації таких робочих місць;

• вирішують інші питання в межах відповідної території . Сільський, селищний, міський голова у межах своїх повноважень видає розпорядження також у сфері праці.

Див.: ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р.

Джерелами трудового права є акти соціального партнерства. Угоди як специфічні договірні джерела трудового права характеризуються тим, що приймаються не органами державної влади, а суб'єктами трудових відносин. При цьому держава уповноважує соціальних партнерів на договірну правотворчість у сфері праці.

Угоди укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів. Порядок укладання колективних договорів та угод врегульований Законом України " Про колективні договори та угоди" від 1 липня 1993 р.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, селянських (фермерських) господарств, працівників організацій з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Важливе місце серед джерел трудового права займають інші локальні нормативно-правові акти, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах та організаціях роботодавцем чи за погодженням з виборним органом профспілкової організації:
• правила внутрішнього трудового розпорядку;

• положення про оплату праці, про преміювання, про порядок виплати винагороди за підсумками роботи впродовж року тощо.

Ці нормативно-правові акти чинні тільки в межах конкретної організації, приймаються, найчастіше, на певний строк; вони не повинні погіршувати становище працівників порівняно із законами й іншими підзаконними нормативно-правовими актами у сфері праці.

Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця і виборного профспілкового органу на основі типових правил.

Приймаються локальні акти з питань умов трудового договору, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці тощо. Найчастіше локальні норми містяться в колективному договорі, а також соціально-партнерських угодах.

В Україні застосовуються деякі нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань, не врегульованих чинним законодавством України про працю, — за умови, що вони не суперечать Конституції України і законам України.

До інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до КЗпП, належать закони України, спрямовані на регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин.

Так, у Законі України "Про власність" установлено, що власник має право на договірній основі використовувати працю громадян1.

Закон України "Про підприємства в Україні" визначає види й організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації й ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки; він визначає загальні принципи управління підприємством, а також самоврядування трудового колективу2.

Закон України "Про господарські товариства" охоплює поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права й обов'язки їх учасників і засновників, а також порядок припинення їх діяльності3.

Закон України "Про державну службу" регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних і соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, порядок перебування на державній службі4.

Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя5.

У Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" охоплюється правовий статус ветеранів війни, йдеть

1 Див.: ст. 5 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р.

2 Див.: ст. 14-17 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р.

3 Див.: Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.

4 Див.: Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.

5 Див.: Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р.

ся про створення належних умов для їх життя, закон сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до ветеранів війни1.

Соціальну захищеність інвалідів в Україні, зокрема рівні для них з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"2.

Законодавство України про охорону здоров'я охоплює правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності й довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості3.

Трудова діяльність у релігійних організаціях і на їх підприємствах, окрім КЗпП, регулюється і Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Установлено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується4.

Закон України "Про правовий статус іноземців" визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення питань, пов'язаних з їхнім в'їздом в Україну або виїздом з України5.

Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства й держави, основні напрями реалізації

1 Див.: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р.

2 Див.: Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р .

3 Див.: ст. 4, 25-28 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров' я" від 19 листопада 1992 р.

4 Див.: Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р.

5 Див.: ст. 8-11 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р.

державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді1.

"Гірничий Закон України" визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій2. Визначено особливості умов праці в гірничій промисловості. Так, установлено, що трудові відносини працівників гірничих підприємств регулюються КЗпП, законами України "Про підприємства в Україні", "Про охорону праці" та іншими нормативно-правовими актами про працю з урахуванням особливостей, встановлених "Гірничим Законом України".

Зазначимо, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У своїй діяльності він керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України3. Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

• захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

• додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у ст. 2 цього Закону;

• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

• сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

• поліпшення й подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

• сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Див.: Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 р.

Див.: ст. 37-43 "Гірничого Закону України" від 6 жовтня 1999 р.

Див.: ст. 1, 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"1.

Закон України "Про колективні договори і угоди" визначає правові засади, розробку, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин і соціально-економічних інтересів працівників і власників2.

Закон України "Про зайнятість населення" визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю3.

Закон України "Про оплату праці" окреслює економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами, і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати4.

Закон України "Про відпустки" встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи5.

У Законі України "Про охорону праці" розкрито основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя й здоров'я у процесі трудової діяльності; цей закон регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні6.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів, пов'язаних із вирішенням колективних трудових спорів (конфліктів), подає Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Він визначає взаємодію сторін соціально

Див.: Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р.

Див.: Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р. Див.: Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. Див.: Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. Див.: Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. Див.: Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р.

трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними1.

Для регулювання правовідносин у сфері праці застосовуються підзаконні нормативно-правові акти. Від джерел інших галузей права система джерел трудового права відрізняється тим, що в регулюванні трудових відносин важливе значення мають локальні нормативно-правові акти.

На думку професора В. І. Прокопенка, завдяки локальному регулюванню трудових відносин розвиваються демократичні засади у виробничій діяльності. Співвідношення ж локального і централізованого регулювання є показником демократизму існуючої правової системи суспільства. При локальній нормотворчості здійснюється принцип "дозволено лише те, що визначено законом"2.

Локальні норми трудового права в Україні — правило загальнообов'язкової поведінки, попередньо санкціоноване державою і прийняте в установленому законом порядку безпосередньо на підприємстві, в установі, організації, і діє в їхніх межах.

Основними локальними документами, які регулюють трудові й тісно пов'язані з ними відносини є:

• колективний договір;

• правила внутрішнього трудового розпорядку.

Важливе значення для практики застосування чинного законодавства про працю мають роз'яснення Верховного Суду України3.

Див.: Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р.

Прокопенко В. І. Трудове право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1996. — С. 75.

"Про практику розгляду судами трудових спорів", постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС