Главная  - Налоги  - Книги  - Податкова політика - Литвиненко Я.В.
Податкова політика - Литвиненко Я.В.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

1.3. Теорія податків та її історичний розвиток

Податки як форма взаємовідносин громадянина і влади має давню історію. Теорія податків почала розвиватися з XIII ст., ще за часів Фоми Аквінського (1226-1274), який вважав податки однією з форм пограбування народу. Діомада Карафа висловлював думку, що податки виступають головним джерелом поповнення бюджету, особливо домени, тобто надходження від нерухомості та капіталу. Вперше доходи держави класифікував Ж. Богдан за такими видами:

• домени;

• військова здобич;

• подарунки інших країн;

• збори із союзників;

• доходи від торгівлі;

• мито за ввезення та вивезення товарів;

• данина з підкорених народів.

Головним джерелом доходів він вважав домени та мито. Пізніше теорія податків розвивається у різних напрямах.

У XVII ст. у Франції з'являється теорія податків, засновником якої був Ш. Монтеск'є. Суть її полягала в тому, що громадяни повинні ділитися своїм прибутком з державою, тому що вона забезпечує внутрішній і зовнішній захист життя та майна підлеглих, гарантує порядок, спокій і свободу. При цьому повинна зберігатися пропорційність між тією частиною, яка належить громадянинові, і тією, яку в нього забирають, щоб громадянам був гарантований захист їхньої частини майна.

Дещо інший погляд на теорію податків висловлював англійський вчений Дж. Мілль. Він розробив і вперше висунув податкову теорію послуг. Суть її полягає в тому, що кожен громадянин держави обов'язково повинен отримувати від неї послуги у вигляді допомоги та підтримки. Дж. Мілль першим обґрунтував введення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмір якого, на його думку, повинен бути не менший за прожитковий мінімум. Крім того, свою думку він висловлював і з приводу прогресивного оподаткування. Дж. Мілль писав: "Оподатковувати великі доходи вищим відсотком, аніж малі, — означає оподатковувати працелюбність, ощадливість, карати людину за те, що вона працює старанно... заощадила більше, ніж сусід... Справедливе й мудре законодавство не повинно спонукати до того, щоб марнувалися, а не зберігалися плоди чесної праці" [18, с. 162].

У подальшому ця теорія знайшла поширення та розвиток серед економістів різних країн. Свій внесок в удосконалення теорії податків внесли такі вчені, як Т. Гоббс, К. Вікселль, Е. Ліндаль, П. Семю-елсон.

У XVIII ст. вперше з'явилась, а потім була теоретично обґрунтована французькими економістами А. Тьєром і Е. де Жирарданом теорія, згідно з якою податки відносились до страхової премії. Сутність цієї теорії полягала в тому, що частина доходів громадян, які вони сплачують у вигляді податків державі, необхідна як страхування їх від різних видів ризиків і несподіванок. При цьому розмір страхового внеску повинен бути пропорційним доходу або майну громадянина, який страхується державою.

Однак треба зазначити і велику відмінність між страховими платежами й податками. За своєю суттю страховий платіж має добровільний характер, його розмір, на відміну від податку, не обмежується. Податок має примусовий безеквівалентний та обов'язковий характер. Крім того, практично неможливо точно визначити розмір та якість цих послуг. До того ж у кожної держави свій підхід і шкала визначення якості наданих нею послуг.

Один із найважливіших напрямів розвитку економічної теорії фінансів і податкової політики як її частини — неокласична теорія, базою якої є неокласична політична економія. В основі цієї теорії лежить збалансованість державного бюджету і податкових зборів і поступове зниження витрат держави. Тобто проводиться порівняння та оцінка корисності державних витрат і податкового тягаря і на підставі цього визначається оптимальний розмір державного бюджету.

Головне місце в цій теорії посідає обмеження втручання держави в економіку, яка повинна розвиватися відповідно до об'єктивних економічних законів. При цьому відбувається зниження витрат державного бюджету, а відповідно, зменшення рівня податків. Тобто гроші, які має громадянин, краще залишати у нього, тому що він може вигідніше їх розподілити, ніж це пропонує держава.

Основоположниками цього напряму економічної теорії були В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, А. Маршалл, А. Пігу, Р. Слоу та ін.

У цьому напрямі однією з перших була праця В. Петті "Трактат про податки та збори" (1662). У ній розглядаються державні витрати та з'ясовуються причини їх зростання у зв'язку з виконанням державою її функцій — економічної, соціальної, оборонної, поліцейської та ін. З другого боку, зростання державних витрат потребує збільшення надходжень до державного бюджету, що породжує систему оподаткування. А це викликає незадоволення платників податків. В. Петті вперше сформулював принципи оподаткування, до яких належать пропорційність оподаткування, відсутність податкової дискримінації, ефективність використання зібраних податків, застосування різних штрафних санкцій до тих, хто ухиляється від сплати податків, запобігання подвійному оподаткуванню, простота та прозорість при обкладанні податками, можливість стягнення податків як у грошовому, так і в натуральному виразі, співвідношення податкових надходжень та державних витрат, неможливість застосування великого розміру податків для всіх громадян і можливість притягнення тимчасово вільних грошових коштів населення тощо.

Подальший розвиток ця теорія знайшла в наукових працях А. Сміта. В його "Дослідженнях про природу та причини багатства народів" (1776) розглядаються питання державних витрат, доходів і завдань. Розглядаючи всі державні доходи, джерела їх отримання він поділяє на надходження від капіталів підприємств, майна держави та податків. А. Сміт негативно ставився до податків, він вважав, що це є вилучення народних ресурсів, які можна було б використовувати на створення нової продукції та підвищення продуктивності праці. Отримання доходів з цього джерела, на його думку, неефективне, тому що призводить до обмеження накопичення капіталу, зростання національного доходу та розвитку продуктивних сил. Він вважає, що непрямі податки підвищують не тільки ціну виробу, а й витрати підприємства, а це може призвести до зменшення обсягів виробництва та реалізації. Податок на заробітну плату об'єктивно знижує споживчу спроможність споживачів, попит на ринку товарів і послуг, пропозицію виробників і негативно впливає на стан економіки держави.

Послідовник А. Сміта Д. Рікардо у своїй науковій праці "Початок політичної економії та обкладання податками" висловив думку про роль та значення податків у регулюванні економіки та у соціальній сфері. Він зазначає, що податки впливають на капітал або дохід, які є джерелами їх сплати. Так, оподаткування капіталу призводить до зменшення фонду, спрямованого на розвиток продуктивності праці. Оподаткування доходів зумовлює накопичення капіталу та доходів платників податку. Непрямі податки, особливо на товари повсякденного попиту, призводять до зниження добробуту населення, продуктивності праці, валового продукту та податкових надходжень до бюджету. Загалом будь-які податки на товари або на доходи впливають на збільшення заробітної плати, тому що об'єктивно зберігається необхідність підвищення продуктивності праці, попиту, пропозиції. Крім того, класова боротьба також сприяє такому підвищенню. А це призводить до зниження прибутку, зростання ціни робочої сили та безробіття.

Податки — це лихо, яке призводить до зниження виробництва та інвестиційної активності, споживання, попиту. Тому держава повинна постійно знижувати їх та використовувати на підвищення добробуту громадян.

Інший зміст має теорія швейцарського економіста Ж. Сімонда де Симонді, сформульована у праці "Новий початок політекономії" (1819). Вона полягає в тому, що громадяни прагнуть багатства та розкоші. А головною метою багатства є отримання благ. Тому за допомогою податків кожен громадянин купує у держави блага. Отже, податки потрібно сприймати як винагороду за захист громадян, майна, який повинна надавати держава. Але податки, які сплачує громадянин, повинні бути справедливими і відповідати тій вигоді, яку надає суспільство, а також витратам, які воно має при їх складанні. Тому кожен платник податку бере участь у загальних витратах, які здійснюються для нього. Як благо може виступати народна освіта, очищення навколишнього середовища та підтримка належного його стану, громадські роботи, громадський порядок, охорона особистості та її майна й ін. Тобто податки — це ціна, яка сплачується громадянами за отримані блага, якщо ці кошти дійсно використовуються на надання цих благ.

Особливий внесок у загальну теорію оподаткування зробив А. Пі-гу. У своїй глобальній науковій праці "Економічна теорія добробуту" (1924) А. Пігу розглядає проблеми оподаткування, а також політику держави в напрямі витрат на макро- та мікроекономічному рівнях. Він вперше розглянув питання взаємозв'язку фіскального та економічного характеру бюджетних витрат, коли за рахунок державного бюджету проводиться купівля матеріальних і трудових ресурсів для виробництва. Головним принципом оподаткування А. Пігу вважав принцип найменших сукупних витрат. Він з'ясував вимоги до податків, основною з яких є те, що податки не можуть бути занадто високі і не повинні стримувати розширення трудової діяльності або створювати перешкоди для неї. Добробуту можна досягти тільки при проведенні державного регулювання та відповідної фінансової політики. Тому в оподаткуванні важливо дотримуватися справедливості: розмір податку повинен відповідати доходам його платника. А цього можна досягти за рахунок надання державою різних пільг.

У подальшому ця теорія знаходить розвиток у наукових дослідженнях таких економістів, як І. Канер, Б. Мільгаузен, Дж. Мілль, М. Тургенєв та ін. Але теорія насолоди при практичному здійсненні повинна стикуватися з економічною природою податку: стягнення податків має примусовий характер, здійснюється насамперед в інтересах держави, а не платника, тому дуже важливо досягти еквівалентності розміру податку та розміру отриманої насолоди.

Окремим напрямом податкової теорії є теорія негативних споживань, яка почала свій розвиток у ХК-ХХ ст. її авторами були Л. Штейн, Ф. Нітті, Е. Сакс, А. Вагнер, А. Буковицький, А. Соколов, П. Мікаладзе та ін. її сутність полягає в тому, що здебільшого у громадян країни існують колективні потреби і вони повинні задовольнятися за рахунок централізованих та місцевих бюджетів. Витрати на громадські послуги і відтворення витрат на колективні потреби повинні проводитись за рахунок податкових вилучень. Ця теорія в подальшому стала базою для розвитку теорії Дж. М. Кейнса.

Взагалі теорія Дж. М. Кейнса охоплює широке коло питань регулювання державного життя на різних напрямах, у тому числі і по податках. Це регулювання більшою мірою має фіскальний характер. Сутність його теорії викладена в праці "Загальна теорія зайнятості, відсотків та грошей". Згідно з цією теорією ринкова економіка нездатна підтримувати стійку рівновагу протягом досить тривалого часу, неспроможна на автоматичне регулювання і тому в суспільстві в економічні процеси необхідно втручатись державі. Особливого значення в цій теорії набуває аналіз макроекономічного рівня і на його основі державного регулювання економічних процесів.

Вперше була визначена специфіка та залежність норми сукупного особистого попиту в рамках відтворювального циклу на триваліший строк, а також механізм впливу витрат населення на процеси реалізації при неповній завантаженості потужностей та стабільному рівні безробіття.

Важливе місце в регулюванні доходів населення та його попиту на споживчі товари в теорії відводиться податкам як головному джерелу державного бюджету, з одного боку, та чиннику впливу на доходи громадян — з другого. Під час спаду виробництва, коли для економіки характерні кризові ситуації, податкові платежі знижуються і розширюються витрати державного бюджету. І навпаки, коли настає стадія економічного розвитку, підйому, з метою зменшення витрат податкові ставки та вилучення збільшуються.

Особливістю кейнсіанської теорії є також те, що вона допускає дефіцит державного бюджету, більше того, він розглядається як стимул економіки. У період спаду економіки проводиться фіскальна політика, яка регулює дефіцит бюджету. Особливого значення при цьому набувають податки як "вбудовані стабілізатори". Вони самі по собі не можуть попереджати кризові ситуації в економіці, але разом з іншими стабілізаторами — страхуванням по безробіттю та збереженням коштів — мають можливість згладити кризове становище економіки. Визначення податків як стабілізаторів базується на залежності між національним доходом та отриманими податками, тобто кількість податкових надходжень залежить від розміру знов утвореної власності. Збільшення податкових платежів відбувається в період підйому економіки та зростання національного доходу, і навпаки, в період кризи економіки та зменшення національного доходу має місце зниження податкових надходжень до бюджету. В цьому разі у платників податків залишається частина коштів, які раніше пішли б на податки до бюджету, і зростає споживча спроможність, попит населення, збільшується розмір засобів для інвестиційної діяльності. А це сприяє пом'якшенню кризового стану економіки, тобто ситуація відносно стабілізується.

Разом з тим збільшення доходів населення зумовлює збільшення заощаджень, тому податкова політика має бути спрямована на вилучення зайвих заощаджень через податкову систему та спрямування їх через державний бюджет на інвестування.

Згідно з теорією Е. Енгеля при збільшенні доходів населення кількість придбаних товарів зменшується. Зменшення відбувається за рахунок відносно постійної кількості (у грошовому вираженні) придбаних товарів першої потреби, попиту на інші вироби і бажання придбати товари, на які частково не вистачає коштів або вони ще не виробляються. Тому частина коштів виконує функцію заощадження. Але це потребує застосування такої державної податкової політики, яка б впливала на зменшення частини доходів у заощадженнях й збільшення попиту споживачів. Це залежить насамперед від прибуткового податку з громадян, який діє в державі. Цей податок повинен вилучатись за прогресивною шкалою (з урахуванням соціальної функції податку). Потрібно розробити таку державну податкову політику, яка б, з одного боку, зацікавила громадян у тому, щоб вкладати свої вільні кошти в економіку, сприяла б розвитку підприємництва або окремих галузей економіки, а з другого — збільшувала б доходи населення від власності.

Подальшого розвитку кейнсіанська теорія набула в середині XX ст. її розробники у різних країнах світу (наприклад, А. Хенсен, А. Оукан, У. Хеллер, У. Шульц, Р. Лінкольн, О. Екстайн — у США,

Р. Херред, А. Ідерсік, А. Пікон, Дж. Вайсман — у Великобританії, К. Емі і Х. Іто — в Японії, Ф. Ноймарн, В. Вітман — у Німеччині, Ф. Перру — у Франції) вважають, що в умовах нестабільної ринкової економіки держава повинна постійно втручатись у відтворювальні процеси не тільки в період кризового стану, а й в період пожвавлення і навіть в період піднесення економіки.

При подальшій розробці цієї економічної теорії англійський економіст В. Кан уперше розробив концепцію "мультиплікаторів". Згідно з цією теорією державні витрати повинні утворювати первинну зайнятість, що сприяє підвищенню споживчої спроможності населення, вкладанню коштів у вигідні інвестиції, розширює збут і реалізацію виробів. При цьому відшкодування державних витрат на ці заходи відбувається здебільшого за рахунок отриманих податків.

У цей же час розвиваються і протилежні за спрямованістю економічні теорії, які можна об'єднати в групу теорій "економічних пропозицій". їх засновниками були Г. Стейн, М. Фрідмен, Е. Пепсе, А. Філіпс, Р. Хол, М. Вайденбаум, Г. Талок, І. Броузон, М. Ротбог, Дж. Хау, А. Уолтер та ін. Ці економісти виходять з того, що податки негативно впливають на економіку. Із зростанням державних витрат підвищується рівень податкового стягнення з населення, а це скорочує розвиток підприємництва, зменшує продуктивність праці. Тому головним у цій теорії є зменшення втручання держави в економіку: зниження податків, їх ставок, скасування їх прогресивного характеру, зменшення державних витрат і кількості грошей в обігу. Як вважають автори, ці заходи повинні стимулювати приватну ініціативу та підприємництво, сприяти перевищенню пропозиції над попитом.

Автори цієї теорії виходять з того, що не завжди зниження ставок оподаткування може призвести до скорочення податкових надходжень, а їх підвищення — до зростання надходжень. У деяких випадках зниження ставок оподаткування стимулює розширення обсягів виробництва, національного доходу, а це, в свою чергу, сприяє зростанню податкових надходжень.

На цьому базується і економічна теорія податків американського економіста А. Лаффера. Сутність його теорії полягає в тому, що з метою збільшення попиту споживачів, який приводить до збільшення пропозиції (насамперед на товари вітчизняного виробництва), потрібно зменшувати податковий тягар і передусім на громадян країни. Згідно з цією теорією робляться такі висновки:

1. Зниження ставок оподаткування сприяє підвищенню попиту на вироби або розмірів грошових заощаджень населення. Але збільшення останніх впливає на зниження відсоткових ставок банків і стимулює спрямування вільних коштів в інвестиції, розвиток економіки окремих галузей, підприємств і, відповідно, збільшення пропозиції на ринку.

2. Збільшення інвестицій, застосування нових технологій та досягнень науково-технічного прогресу підвищує продуктивність праці в цілому на підприємстві та суспільну продуктивність праці, а це, в свою чергу, знижує питомі витрати при виробництві одиниці продукції й ціну на товар.

3. Зниження ставок оподаткування сприяє збільшенню реальних доходів населення.

4. Важливе значення має податок на дохід і прибуток підприємства. Зниження цього податку спричинює перерозподіл частини прибутку, яка йде до державного бюджету, та тієї, що залишається в розпорядженні підприємства. Збільшення останньої частини зумовлює збільшення коштів, які можуть піти на стимулювання праці робітників або на розширення виробництва та його удосконалення.

У своїй теорії А. Лаффер визначив залежність між розмірами загальної суми податків, які отримує бюджет, і загальною ставкою оподаткування фізичних та юридичних осіб. Отже, збільшення ставок оподаткування до визначеного розміру призводить до збільшення ставок оподаткування в цілому, а також до збільшення розміру податків, які отримує держава. Він становить 33 %. Але надалі при перевищенні загальних ставок оподаткування надходження до бюджету у вигляді податків зменшуються, тобто платник податку намагається будь-якими засобами зменшити податкову базу і ухилитися від сплати податків. Цей розмір загальної ставки визначається як найоптимальніший і найсприятливіший для США. В інших державах він або менший, або більший залежно від розвитку економічної системи. Так, цей відсоток значно вищий у Швеції, Німеччині, в Україні, нижчий він у Швейцарії, в Австрії.

Отже, згідно з цією теорією, для подальшого розвитку економіки держави, вільного підприємництва, підвищення активності виробників потрібно знижувати ставки оподаткування та загальний податковий тягар як для юридичних, так і для фізичних осіб. Але зменшення ставок оподаткування повинно супроводжуватись розширенням бази оподаткування.

При розробці державної податкової політики найбільший ефект досягається при застосуванні цих двох підходів одночасно.

Подальшого розвитку кейнсіанська теорія набула в 70-х роках ХХ ст. Великі кризи економіки провідних держав з ринковою економікою в 30-40-х та 70-80-х роках показали, що ринкова система не може саморегулювати відтворювальний процес, не сприяє розширенню інвестування, не утворює нових робочих місць, не підвищує платоспроможного попиту населення. Тому потрібне постійне втручання держави в економічні процеси.

У зв'язку з цим подальший розвиток податкової теорії пішов шляхом так званої посткейнсіанської теорії. її зміст полягає в непрямому використанні різних фінансових важелів, передусім це стосується податків. Так, американський економіст І. Фішер та англійський економіст Н. Калдор запропонували зміни деяких податків. Наприклад, замість прибуткового податку ввести податок на споживання. Вони вважають, що це сприятиме розвитку приватного підприємництва, збільшенню інвестицій у виробництво і, таким чином, зростанню ефективності економіки в цілому. Введення цього податку сприятиме зменшенню рівня інфляції. Податок на споживання стримуватиме придбання населенням виробів, тому що його стягують ще до зростання цін, а отже, сприятиме економії коштів, які потім можуть піти на інвестування.

Цей податок можна розглядати також як інструмент для досягнення соціальної справедливості, тому що він сприяє вирівнюванню доходів населення (це ж стосується, на думку авторів, цього напряму податкової теорії).

Останнім часом особливо поширеною стала пропозиція введення єдиного податку. Думка про його застосування народилась ще в середині ХХ ст. Ефективність введення єдиного податку пояснювалась тим, що головним об'єктом оподаткування виступає дохід. Він є й головним джерелом сплати податку. Тому стає можливим запровадження єдиного податку, який об'єднає кілька. Це спрощує систему оподаткування, робить її справедливішою, а механізм розрахунку та стягнення податку стає прозорішим. Але він, на думку деяких економістів, має і недоліки. Так, коли в державі діє багато податків, то податковий тягар для кожного платника стає не таким помітним, зрівнюється несправедливість та недоліки податкової системи. Особливо це помітно, коли розміри ставок оподаткування не дуже високі (це має місце в США, де багато податків, а їх ставки в більшості не перевищують 1-3 %). При єдиному податку гостро постає проблема припинення дії принципів всебічності, однократності та справедливості оподаткування. Крім того, зростає нерівномірність оподаткування.

Але в цілому цей податок має досить суттєві переваги, і його вже застосовують в Україні. Сфера дії єдиного податку поступово розширюється.

Отже, розвиток податкової теорії, як і раніше, є реакцією на вимоги тих макро- та мікроекономічних процесів, які відбуваються в суспільстві. Здебільшого вони йшли шляхом удосконалення податкової політики держави та діючих податкових систем. Але їх удосконалення проводилось з урахуванням загальних принципів оподаткування та інших вимог. Крім того, на визначення конкретної податкової теоретичної концепції великий вплив мав історичний розвиток та його особливості в кожній державі, менталітет, який сформувався у регіоні.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС