Главная  - Налоги  - Книги  - Податкова політика - Литвиненко Я.В.
Податкова політика - Литвиненко Я.В.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Розділ 5.ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

5.1. Податкова політика іноземних держав

Досить суттєві зміни в податкових системах більшості країн світу почалися в 70-80-х роках XX ст. Причому відбувались вони незалеж­но від економічної спрямованості розвитку держави — ринкової чи командно-адміністративної. У більшості з них зміни податкових сис­тем відбувались під впливом двох головних економічних концепцій — неокласичної Дж. Кейнса та економіки пропозицій А. Лаффера.

У країнах, де прийнята економічна концепція Дж. Кейнса, прово­диться політика активнішого втручання держави в розвиток економі­ки, тому і податкова політика будується переважно на підвищенні по­даткових платежів. І навпаки, в країнах, де прийнята теоретична кон­цепція А. Лаффера, податкова політика спрямована на зменшення податкового важеля. Згідно з цією теорією оптимальний рівень по­датків повинен бути в межах 30-35 %. Але, як свідчить практика, став­ки в більшості країн значно вищі й виходять за визначені межі.

Загалом розробка податкової політики займає в діяльності підприємства дуже важливе місце. В умовах як ринкової, так і команд­но-адміністративної системи, коли держава вилучає з доходів підприє­мства значні суми і податки займають велику питому вагу, будь-які помилки при розрахунку податкових платежів або недостатній подат­ковий обіг можуть призвести до негативних наслідків, а в деяких ви­падках і до банкрутства. З другого боку, законодавства іноземних дер­жав мають різні пільги щодо різних податків, а це дає змогу суттєво зменшити відрахування до бюджетів різних рівнів. Крім того, знижки, які надаються підприємствам, дають можливість не тільки зменшити відрахування й поліпшити їх фінансові показники, а й зберегти та збільшити доходи, прибуток, підвищити обсяги фінансування на роз­ширення своєї діяльності та інвестування як у своє підприємство, так і в інші з метою отримання додаткових доходів. У деяких випадках до­даткові кошти отримують за рахунок повернення зі скарбниці.

При цьому треба враховувати високу культуру платників подат­ків. Так, при розрахунку податкової політики перед платником по­датків не постає питання сплати — він знає, що повинен сплатити податок, тому що навмисна несплата, як правило, призводить до ве­ликих штрафних санкцій, а в деяких випадках і до банкрутства під­приємства.

Розробка податкової політики підприємства здійснюється згідно з чинним законодавством, яке зазвичай має стабільний характер і не змінюється упродовж тривалого часу. Ця стабільність і дає змогу розраховувати податкову політику підприємству на рік або на пів­року наперед.

У більшості країн Західної Європи, Америки податкова система жорсткіша, а ставки оподаткування вищі, ніж в Україні. Але це не є чинником, який має вирішальне значення при розробці напрямів по­даткової політики підприємства. Тому більшість підприємців не на­магаються реєструватись в офшорних зонах, вони працюють у своїх державах, навіть коли ставки оподаткування прибутку або інших до­ходів встановлюються на рівні до 45 % (на відміну від офшорних зон, де розмір податку на прибуток становить 2-3 %).

Це пояснюється тим, що в більшості країн діють системи оподат­кування, спрямовані на те, щоб зацікавити виробника залишати свої доходи у своїх країнах. Тому досить висока базова ставка оподатку­вання (наприклад, 45 %) може в кінцевому підсумку суттєво зменши­тися за рахунок пільг та інших умов (у два й більше разів). Крім того, в більшості країн світу у виробника є можливість вибору, тобто він може визначити для себе той чи інший варіант сплати податку, який для нього найвигідніший. У деяких випадках фактичні ставки опо­даткування особливо не відрізняються від ставок, які встановлюють­ся в офшорних зонах. Причому підприємства, незалежно від форм власності та напрямів діяльності, можуть отримати різні податкові пільги. Але надання їх має вибірковий характер.

Так, у більшості країн світу існують пільги для підприємств, які експортують свою продукцію (при цьому більшість з них укладають між собою угоди щодо оподаткування, щоб уникнути подвійного опо­даткування). Також стимулюється розвиток підприємницької ді­яльності (особливо в слаборозвинених державах, коли пільги нада­ються підприємствам, які відкриваються або починають свою діяль­ність у незаселених районах, віддалених від шляхів сполучення, де утворюються нові робочі місця тощо). При цьому інвестуються пе­реважно ті підприємства, у діяльності яких зацікавлена держава. Це дає змогу знизити ставки оподаткування до рівня офшорних зон, а за умови розвитку місцевої інфраструктури, наявності сировинних джерел наблизити виробництво до ринків збуту продукції. Наяв­ність кваліфікованої і, як правило, дешевої робочої сили визначає те, що підприємство не поспішає реєструватися в офшорних зонах. Тобто в державі утворюється конкурентне податкове середовище.

Навіть коли підприємство є резидентом у своїй державі, а біль­шість своїх активів має за кордоном і там здійснює управління ними, то і в цьому разі можуть надаватися різні пільги у вигляді відстрочки сплати податку на доходи, отримані за кордоном. Причому відстроч­ка може бути надана на досить тривалий час (до 5-10 років), що практично звільняє від сплати податку.

Крім того, між державами можуть укладатися угоди, які створю­ють для підприємств податкові умови, вигідніші, ніж в офшорних зонах. Деякі країни прийняли законодавства, спрямовані на пере­міщення капіталів підприємств з офшорних зон і які не впливають на діяльність юридичних і фізичних осіб у своїй державі. Це також сприяє розміщенню капіталів підприємств у своїй державі.

Потрібно зазначити, що державна податкова політика спрямо­вана не на заборону реєстрації підприємств у вільних економічних зонах, а на утворення конкурентних умов, які дали б їм можли­вість вибирати. Крім того, здебільшого капітали тільки базують­ся в цих зонах, а "працюють" у своїх країнах, де й залишаються отримані доходи. Якби держава прийняла жорсткіші закони, то потенційні інвестори вивозили б свої капітали, що невигідно для західних держав.

Вільні економічні зони відіграють важливу роль у пом'якшенні конкурентних суперечностей між різними країнами щодо залучення інвестицій. Це є одним із головних інструментів внутрішньополітич­ної боротьби, коли надання податкових пільг обґрунтовується наяв­ністю цих зон.

Отже, коли підприємство оподатковується за стандартними базо­вими ставками, то це є наслідком необґрунтованої та помилкової по­даткової політики підприємства.

Важливе значення при розробці податкової політики має розпо­діл рівня компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні компетенції в оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші сфери (оборона, правозахисна та правоохоронна діяльність, зовніш­ні відносини між державами) знаходяться тільки в компетенції цент­ральної державної влади, то компетенція в сфері оподаткування мо­же розподілятися між центральними та місцевими органами залежно від організаційної структури держави. Так, в деяких державах місцеві органи влади мають право стягувати, а потім перераховувати в цен­тральний бюджет податки. Крім того, їм надаються широкі повнова­ження в питаннях господарчої та суспільної діяльності (наприклад, освіта, охорона здоров'я). Тому в них і більші витрати, а для їх по­криття необхідні додаткові кошти, які вони збирають у місцеві бюд­жети через податки. Причому ставки оподаткування також можуть визначатися як центральними органами влади, так і місцевими (на­приклад, в США). У деяких країнах податкову політику (тобто кіль­кість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягува­ти податки лише від імені та за дорученням центральних органів вла­ди. Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок дер­жавного або за рахунок надбавок, які вводяться до центральних за­гальнодержавних податків.

Податкове законодавство іноземних держав, а також пільги, які надаються платникам податків, визначають дві категорії суб'єктів оподаткування — резиденти та нерезиденти. Резиденти — це підприємства, які зареєстровані в цій державі, мають розрахунковий рахунок, керівники їх постійно проживають в цій країні. Нерезиденти — це компанії та фірми іноземних держав або громадяни, які не проживають постійно в цій країні, але здійснюють у ній господарсь­ко-фінансову діяльність. Тому ці підприємства та окремі громадяни підпадають додатково під дію законодавств інших держав. Тобто по­даткове законодавство має міжнародний характер. Особливо це сто­сується держав Західної Європи, де поширена міграція населення, вільний ввіз і вивіз капіталу. У такому разі важливе значення мають двосторонні угоди, що укладаються між державами і регулюють по­даткові відносини, зокрема уможливлюють уникнення подвійного оподаткування.

Якщо підприємство є резидентом якоїсь держави, то оподатку­ванню підлягають усі його доходи, отримані як на території держа­ви, так і за її межами. Тобто в цьому разі до уваги береться виключ­но характер перебування на території держави платника податку.

Нерезидент, навпаки, сплачує податки тільки з доходів, отрима­них на території держави, або з джерел, які знаходяться на її тери­торії. Усі доходи, отримані за межами цієї держави, від сплати по­датків звільняються (але тільки в цій державі). Тобто збирання по­датків відбувається за принципом національної належності платни­ка податку.

Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути подвійного оподаткування, але тут стикаються національ­ні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та грома­дяни отримують більшість доходів від діяльності за кордоном та від капіталів, які також розташовані за межами держави, зацікавлені в розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в еко­номіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам, зацікавлені в критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.

Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах ви­значення резидентства для різних компаній. У більшості з них ці не­гаразди усуваються за допомогою такого критерію, як визначення місцезнаходження центру фактичного керівництва.

Важливе значення для системи оподаткування має поняття "комерційна діяльність" та отримання доходу від неї. Як звичайно, та­кий термін законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з інших законодавчих документів держави (наприклад, у США та Ве­ликобританії), а також з рішень судів різних інстанцій у різних спра­вах. У деяких державах (наприклад, у Франції) виходять із роз'яснень судових органів. У США, приміром, — це ділова активність, у Ве­ликобританії — будь-яка торгівля тощо.

Але в більшості країн воно визначається як центр діяльності, яка пов'язана з отриманням прибутку. Визначення цього терміна має важливе значення при встановленні податку на прибуток та об'єкта обкладання іншими податками.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС