Главная  - Налоги  - Книги  - Податкова політика - Литвиненко Я.В.
Податкова політика - Литвиненко Я.В.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Ад Валорем — метод розрахунку платежів за товари та послуги, що перевозяться через кордон, при якому їх розмір визначається сто­совно відстані та ціни цього виробу.

Акциз — один із видів непрямих податків, який встановлюється на окремі високорентабельні та монопольно вироблені товари.

Акцизна марка — особистий державний знак, який використовуєть­ся для маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів і наявність якого підтверджує сплату виробником або реалізато-ром акцизного збору або легальність ввезення виробу з-за кор­дону.

Акцизний збір — сума податку, яку сплачує юридична або фізична особа, яка виробляє підакцизний виріб. Ставка акцизного збору та порядок його сплати встановлюються державними органами. Платником акцизного збору є, як правило, виробник (або торго­вельне підприємство, яке отримує товар з-за кордону), і цей пода­ток стягується тільки один раз.

Амортизація — процес поступового перенесення вартості засобів ви­робництва на ціну виробу за допомогою внесків у вигляді аморти­заційних відрахувань.

Амортизаційні відрахування — сума, яка перераховується в аморти­заційний фонд для перенесення вартості основних засобів. Амор­тизаційні відрахування є частиною витрат і входять до собівар­тості продукції.

Амортизація прискорена — один із видів амортизації, при якому може коригуватись строк амортизації або відсотки відрахувань встановлюються вищі в перший період її проведення і нижчі — в кінці процесу амортизації.

Амортизаційний строк — строк повного перенесення вартості основ­них фондів на ціну виробу. Він є базою для розрахунку норм амортизаційних відрахувань.

Амортизаційний фонд — кошти, призначені для проведення аморти­зації основних засобів. Він має подвійний характер: з одного боку, обслуговує процес відшкодування основних фондів, а з дру­гого — обслуговує процес розширеного відтворення.

Аудиторська фірма — незалежна організація, яка має право на пере­вірку стану бухгалтерської та статистичної звітності і в кінці пере­вірки надає свої висновки. Вона діє на підставі спеціального дер­жавного дозволу, який видається Національною аудиторською палатою України як фізичній особі, так і підприємству.

Афідевид — податкова декларація особи, яка проживає в іншій дер­жаві і є власником цінних паперів, які потім будуть пред'явлені до сплати у Франції.

Багатократне обкладання податком — це обкладання податком од­ного об'єкта оподаткування кілька разів або різними податками протягом звітного періоду.

База оподаткування — законодавчо закріплена частина доходів або майна об'єкта оподаткування (за відрахуванням пільг), яка врахо­вується при визначенні суми податку.

Базова ставка оподаткування — розмір податку на одиницю оподат­кування. Вона повинна забезпечити принципи рівності оподатку­вання платників податку, які не мають будь-яких податкових пільг згідно з чинним законодавством.

Банкрутство — неспроможність будь-якого підприємства, фірми (не­залежно від форм власності) виконувати свої зобов'язання щодо сплати коштів у бюджет, у тому числі сплати податків. Банкрут­ство встановлюється в судовому порядку. В умовах перехідного періоду та дії підприємства в постійному конкурентному середо­вищі, при зміні кон'юнктури ринку кількість банкрутств збіль­шується. Сприяє цьому також низька кваліфікація фінансових ме­неджерів.

Біржове мито — грошовий збір, який сплачується покупцем цінних паперів або різних товарів і виробів біржовому комітету. Ставка його встановлюється на рівні 2 % від продажної ціни виробу.

Біржовий податок — податок на біржовий обіг, при якому об'єктом оподаткування є обіг цінних паперів на фондовому ринку або обіг товарів і виробів на товарній біржі.

Біржовий прибуток — дохід біржі від операцій купівлі-продажу цін­них паперів, товарів і виробів. Він може виступати у вигляді ста­тутного прибутку (різниця, отримана від продажу цінних паперів за біржовим курсом і вартістю реального капіталу, який вкладе­ний в акціонерну компанію), курсового прибутку (різниця між курсом, за яким акції або облігації реалізуються у цей момент, і ціною, за якою вона була придбана). Біржовий прибуток оподат­ковується, згідно з законодавством, по звичайній ставці.

Бюджет — фінансовий план, який розробляється в межах одного фінансового року і відбиває надходження коштів з різних джерел та їх витрати по різних напрямах. Виділяють бюджети різних рівнів — державний та місцевий, капітальний та поточний. Го­ловним джерелом наповнення дохідної частини бюджету будь-якого рівня є загальнодержавні та місцеві податки, які признача­ються для покриття всіх витрат держави.

Валовий внутрішній продукт — показник, який призначається на макрорівні. Він відбиває ринкову вартість продуктів і послуг, які вироблені на території держави різними підприємствами незалеж­но від національної належності та ознаки підприємств, які існу­ють в державі, за звітний період. Цей показник охоплює кінцеві результати господарської діяльності виробників і розраховується в постійних або поточних цінах.

Валовий дохід — загальний дохід підприємства від різних видів діяльності та господарчих операцій, отриманий протягом звітно­го періоду в грошовій, матеріальній або в нематеріальній формах на території держави. Він складається з доходів від продажу то­варів, виробів, робіт і наданих послуг, від здійснення банківських і страхових операцій, від спільної діяльності та доходів, отрима­них з інших джерел. Отриманий валовий дохід використовується на трьох напрямах: відшкодування витрат підприємства, які по­в'язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт і надання послуг, сплати податків у місцевий і державний бюджети, визна­чення валового прибутку підприємства.

Валовий національний продукт — узагальнений показник, який ві­дображає вартість кінцевих продуктів і послуг, які вироблені в державі тільки національними підприємствами незалежно від міс­ця їх функціонування за звітний період. До нього включаються продукти як матеріального, так і нематеріального виробництва. Для виключення повторного рахунку при визначенні цього по­казника враховується тільки продукція, яка має кінцевого спожи­вача.

Валовий прибуток — загальна сума прибутку підприємства від усіх видів господарської діяльності за відрахуванням від її суми всіх податків та обов'язкових платежів. До її складу входить прибуток від реалізації продукції, майна, позареалізаційні доходи, прибу­ток від інших операцій.

Валові витрати — будь-які витрати підприємства, пов'язані з вироб­ництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах. До витрат включається будь-яка сума, нарахована протягом звітно­го періоду і пов'язана з підготовкою, організацією, веденням ви­робництва, продажем продукції (робіт, послуг), а також кошти, внесені до страхових резервів, податки та обов'язкові платежі, які входять до валових витрат, та інші витрати, які використовують­ся для визначення валового прибутку.

Вантажна митна декларація — заява вантажоотримувача або ванта­жовідправника, яка передається на митницю при отриманні або відправці вантажу.

Ввізне мито — це мито, яке стягується державою при імпорті товарів.

Ввіз товарів безмитний — завезення товарів на територію держави через митницю без сплати мита. Здебільшого це товари, які на території держави не виробляються і в придбанні яких дуже заці­кавлена економіка держави або коли всі виробничі потреби по­вністю не задовольняються (наприклад, для більшості країн — членів ЄС це стосується сировинних матеріалів).

Вивізне мито — це мито, яке стягується державою при експорті то­варів. Воно повністю перераховується в бюджет держави.

Відрахування — один з видів обов'язкових платежів, який передба­чає цільове призначення. Зазвичай вони здійснюються в спеціаль­но визначені фонди і можуть бути витрачені тільки згідно з напря­мами використання цих фондів.

Вільна економічна зона — особлива територія держави, крупного морського порту, залізничного вузла, аеропорту, яка виділяється з митної території для широкого ступеня відкритості для інозем­них інвестицій. Усередині зони утворюються сприятливі умови для будь-яких підприємств, у тому числі й іноземних, пом'якше­ний митний, податковий та інвестиційний режими.

Гармонізація податків — уніфікація податків, обов'язкових платежів і зборів, координація чинної податкової системи різних країн та їх податкової політики. Як приклад можна навести утворення єди­ного митного союзу та розробку єдиної митної політики деяких держав Західної Європи.

Гербовий збір — податок, який стягується при оформленні або дер­жавній реєстрації документів, оформленні угод, доручень, цінних паперів, при здійсненні посередницьких і представниць­ких операцій.

ГУТТ — Генеральна угода по тарифах і торгівлі — існує з 1948 р. між більш як 100 країнами — членами ЄС. Вона складається з правил, спрямованих на усунення дискримінації при торгівлі між державами, зниження мита, здійснення деяких тарифних об­межень. Фінансування ГУТТ відбувається за рахунок внесків країн-учасників. ГУТТ відіграє важливу роль у здійсненні міжнародної торгівлі, тому що майже 85 % держав є учасниками цієї організації.

Дебентура — митне свідоцтво про повернення мита.

Державна податкова служба — орган, який підпорядковується уряду України і здійснює контроль за забезпеченням дотримання чин­ного податкового законодавства. Головним завданням її є облік усіх платників податків, обов'язкових платежів і зборів, а також здійснення контролю за правильністю обчислення податків і своє­часне їх перерахування.

Державна реєстрація — облік у фінансових органах, у тому числі і в податковій адміністрації, державних, кооперативних та інших форм власності підприємств з метою контролю за законністю їх виникнення, припинення існування та сплати податків.

Державне мито — грошова сума, яка стягується за здійснення дій в інтересах будь-якої юридичної або фізичної особи, з видачею офі­ційних документів різними державними установами або їх упов­новаженими — судовими органами, органами внутрішніх справ, загсами, арбітражними судами тощо.

Джерело сплати податку — це елемент податкової системи, за раху­нок якого сплачується податок або обов'язковий платіж та збори. Головним джерелом сплати податків для підприємства є: дохід підприємства, за рахунок якого проводиться оплата і який вхо­дить у ціну виробу; поточні витрати, до яких входять обов'язкове пенсійне страхування, соціальне страхування, а також страхуван­ня на випадок безробіття тощо; прибуток підприємства, з якого сплачується відповідний податок та деякі обов'язкові платежі. Для громадян основним джерелом сплати податку є особисті до­ходи, головний з яких — заробітна плата.

Збори — обов'язкові платежі підприємств, організацій, установ або фізичних осіб за послуги, які надаються державними органами та установами.

Збори митні — додаткові збори, які стягуються митними службами за різні послуги (наприклад, зберігання товарів на складах, пломбу­вання вантажів тощо).

Імпорт — ввіз товарів або послуг на територію держави з-за кордо­ну. При пересуванні товару через кордон обов'язково запов­нюється митна декларація та подається в митні органи.

Імпультаційна система податку на прибуток корпорації — введена в деяких державах, у тому числі в країнах — членах Європейського Союзу з метою усунення подвійного оподаткування прибутку підприємства.

Інвестиційний фонд — кошти, які сплачують усі підприємства, неза­лежно від форм власності, і які потім використовуються на фінан­сування інвестиційної, операційної та фінансової діяльності підприємства.

Інвійний метод — метод формування податку на додану вартість з використанням рахунків-фактур.

Індексація податків — зміна окремих елементів прибуткового подат­ку згідно з офіційним індексом зростання цін на споживчі товари та вироби або індексом заробітної плати та інших обов'язкових доходів.

Індикатор податковий — обсяг податкових надходжень, які можуть збільшуватись (або зменшуватись) залежно від показника еконо­мічного розвитку податкових ставок.

Іноземний податковий кредит — одна з форм усунення подвійного оподаткування, сутність якої полягає в тому, що на доходи, отри­мані в іншій державі, надається пільга при сплаті податку.

Інфляція — процес постійного перевищення темпів росту грошової маси над товарною, внаслідок чого відбувається переповнення ка­налів збуту грошима та зростання цін. Вона негативно впливає на всі види фінансової діяльності підприємств, призводить до пере­розподілу національного доходу на користь окремих членів су­спільства.

Кадастр — реєстр, який має відомості про середню прибутковість об'єкта, перелік осіб, які підлягають обкладанню податком, або головні відомості про будь-які явища. Калькуляція собівартості — розрахунок у грошовому виразі витрат на виробництво та реалізацію продукції, а також на податки, які до неї входять.

Канали товароруху — способи постачання товарів до місця продажу або місця споживання у встановлені строки при оптимальному розмірі витрат. Великого значення вони набувають при розрахун­ку податку на додану вартість, який сплачується на кожному етапі руху товарів.

Квота податкова — частка податків у загальному розмірі доходу платника податку.

Класифікація податків — групування податків, обов'язкових пла­тежів і зборів за різними ознаками залежно від методів стягнення їх, характеру та видів ставок, податкових пільг тощо.

Кодекс податковий — єдиний законодавчий акт, який містить сис­темний виклад норм податкового права в країні.

Коефіцієнти оцінки ефективності податкової політики підприємства — це система показників, які характеризують ефективність розробленої податкової політики підприємства, до яких належать коефіцієнти ефективності оподаткування, цільового оподаткуван­ня, оподаткування доходів тощо.

Компенсаційне мито — мито, яке стягується, крім звичайного мита, при пересуванні вантажу через кордон.

Кредит митний — відстрочка сплати мита, яка надається митницями деяких країн за умов надання гарантії у сплаті відсотків на суму мита за період відстрочки.

Малий бізнес — сукупність невеликих підприємств різних форм влас­ності (переважно приватних), які мають розміри, що визначають­ся чинним законодавством держави, а також системою показ­ників, до яких належать розмір отриманого прибутку, площа, яку займає підприємство (у тому числі загальна, виробнича, площа сховищ), кількість найманих працівників та ін.

Масштаб обкладання податком — це сума обкладання податком, яка приймається за базу для вимірювання податку. Так, для підпри­ємства, фірми це може бути обіг виробленої та реалізованої про­дукції (ПДВ), розмір отриманого прибутку (податок на прибу­ток), розмір капіталу, кількість працівників (комунальний збір) тощо.

Методи калькуляції собівартості — це система способів калькуляції собівартості продукції залежно від її видів, складності, характеру організації виробництва та інших чинників. У сучасних умовах використовуються такі основні методи калькуляції собівартості:

• нормативний (при цьому використовуються норми та нормати­ви витрат при виробництві продукції);

• пофазний (коли продукція виробляється з однорідної сировини в умовах безперервного процесу, але окремі цикли мають само­стійну фазу);

• позамовний (коли продукція виробляється на замовлення спо­живачів).

Метод нарахування амортизації — це система способів перенесення вартості активів підприємства у зв'язку з їх фізичним і матеріаль­ним зносом на ціну виробу. В сучасній світовій практиці існують різні методи: прямолінійної (або лінійної) амортизації; прискоре­ної амортизації; "знижувального залишку"; "суми років"; оди­ниць виробництва; лінійної депресивної амортизації.

Метод податкового права — імперативні норми податкового права з метою стягнення податків до державного бюджету з доходів, май­на, землі платника податків. Імперативність означає обов'язковість сплати податкових платежів без будь-яких винятків. Імперативні норми податкового права зобов'язують платників податків жорст­ко дотримуватись вимог законодавства щодо сплати податкових платежів і не допускати будь-яких змін або його порушення. Ця норма визначається обов'язковим характером податків.

Митні пільги — переваги, які надаються фізичним або юридичним особам при імпорті або експорті товарів, виробів, цінностей, або їх транзит через межі держави.

Митні союзи — угода між двома або кількома державами про скасу­вання мита між ними. У деяких випадках вони можуть бути про­явом колективного протекціонізму.

Митні тарифи — перелік товарів, у тому числі тих, які не обклада­ються митом, заборонених до ввозу, вивозу або транзиту, а також ставки на ці вироби.

Мито — один із видів зборів і платежів, який формує дохідну части­ну державного бюджету й пов'язаний із зовнішньоекономічною діяльністю, проведенням імпортно-експортних операцій, він є дуже ефективним інструментом державного регулювання.

Мито антидемпінгове — один із видів ввізного мита, який забезпечує захист внутрішнього ринку країни від ввезення товарів за демпін­говими цінами.

Мито повернуте — розмір імпортного мита, яке підлягає поверненню платнику при вивозі готових виробів або переробки раніше заве­зених виробів. Це мито є одним із засобів підвищення конкурен­тоспроможності цін експортних товарів.

Міжнародна рада з публікації митних тарифів — організація, яка зай­мається систематизацією, виданням і поширенням матеріалів щодо мита та митного законодавства різних держав.

Міжнародні податкові відносини — це відносини між країнами з при­воду взаємного регулювання сфери застосування законодавства.

Міжнародні податкові угоди — угоди, які мають за мету регулюван­ня питань оподаткування між різними країнами.

Місцеві податки — податки, обов'язкові платежі та збори, які стягу­ються з платників і йдуть на формування дохідної частини міс­цевих бюджетів.

Моніторинг податковий — механізм постійного спостереження за поточними результатами здійснення податкової політики, який розробляється на підприємстві в умовах постійних змін чинного законодавства та впливу зовнішніх чинників. Головною метою податкового моніторингу є своєчасний вияв відхилень фактичних сплат податків від запланованих, вияв причин, які визначають ці відхилення, та розробка пропозицій щодо відповідного коригу­вання окремих напрямів.

Надбавка до державного мита — додаткова сума податку, яку отри­мують місцеві бюджети і яка встановлюється у визначеній частці до державного податку.

Надбавка до мита — надбавки, які встановлюються до головної ставки та застосовуються з економічною метою або як фіскаль­ний засіб.

Надзвичайний податок — обов'язковий податок юридичних і фі­зичних осіб до державного бюджету. Він стягується тільки при по­яві будь-яких форс-мажорних обставин (стихійні лиха, війна тощо).

Натуральний податок — це податки, обов'язкові платежі та збори, які стягуються в натуральному вигляді (як правило, вони застосо­вуються в сільському господарстві).

Негативний прибутковий податок — це стан, при якому розмір еконо­мічних благ, які отримують визначені групи населення за рахунок коштів державного бюджету або державних соціальних фондів, перевищує податкові платежі до бюджету.

Недоїмка — сума податку, збору та обов'язкового платежу, яка не була сплачена в державний бюджет у встановлені законодавством строки.

Неоподатковуваний мінімум доходів — розмір доходів населення, який не підлягає оподаткуванню. Він застосовується для визна­чення кінцевої суми сплати прибуткового податку громадян за визначений термін (місяць, рік).

Непрямі витрати — це витрати, що не можуть бути віднесені безпосе­редньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Нерезиденти — це юридичні або фізичні особи, які постійно не про­живають на території держави, але здійснюють свою діяльність на її території через різні представництва.

Нерозподілений прибуток — прибуток, отриманий підприємством за визначений термін і не розподілений серед власників і співвлас­ників підприємства (акціонерів, пайщиків). Ця частина прибутку іде на капіталізацію і є частиною резерву власних фінансових ре­сурсів.

Носій податку — це особа (юридична або фізична), яка безпосеред­ньо розраховує та сплачує податки і бере на себе весь податковий тягар. Залежно від участі у загальній системі утворення та сплати податку носії податку поділяються на три типи:

• особи, які безпосередньо утворюють базу оподаткування. Го­ловним чином це виробники та споживачі, причому споживача­ми можуть виступати як підприємства, так і населення;

• посередники — особи, які здійснюють посередницькі дії між ви­робниками та споживачами, причому споживачами можуть ви­ступати як підприємства, так і безпосередньо населення;

• кінцеві споживачі, тобто особи, які сплачують податок уже піс­ля кінцевого споживання. Вони виступають в кінці процесу пе­рекладання податку.

Об'єкт оподаткування — показник, щодо якого нараховується пода­ток. Головним об'єктом оподаткування є прибуток (або дохід), додана вартість продукту, вартість окремих видів товарів, майно юридичних і фізичних осіб, окремі види діяльності.

Обмеження нетарифні — система економічних та адміністративних заходів, які застосовуються державою з метою регулювання ім­порту та експорту товарів. До них належать кількісне обмеження ввозу виробів, введення ліцензування тощо.

Обмеження тарифне — система митних тарифів, яка ускладнює ім­порт та експорт окремих виробів у різні країни або з різних країн. Як правило, вони мають дискреційний характер.

Обов'язкове пенсійне страхування — відрахування, які роблять усі підприємства незалежно від форм власності в пенсійні фонди, які утворюються для захисту населення після виходу на пенсію.

Обов'язкове соціальне страхування — воно є головною формою соці­ального захисту населення з метою утворення необхідних умов для відтворення робочої сили.

Обов'язкове страхування на випадок безробіття — відрахування, які робляться всіма підприємствами для захисту населення при втраті роботи.

Одиниця обкладання — це частина оподаткування, щодо якої від­бувається встановлення ставки обкладання. Вона залежить від об'єкта оподаткування, має розрахунковий характер. Здебільшо­го вона виражається в грошових одиницях, у деяких випадках — у натуральних. Залежно від об'єкта оподаткування одиницями обкладання можуть бути:

• податок на землю — гектари, акри, сотки, квадратні метри;

• акцизний збір на бензин — галони, літри, декалітри;

• податок на прибуток, доходи — національна грошова одиниця;

• оподаткування транспортних засобів — потужність двигуна, вантажомісткість транспортного засобу тощо.

Оподатковуваний дохід — валовий дохід підприємства або фізичної особи, який виступає як об'єкт оподаткування.

Оподатковуваний обіг — оборот по реалізації товарів, надання послуг або виконаних робіт, який виступає як об'єкт оподаткування.

Офшорна зона — територія держави (або держава в цілому), в якій діють мінімальні податкові ставки, головним чином на прибуток, або взагалі податок відсутній. У цих зонах спрощені умови реєст­рації підприємства і система звітності. Такі зони створюються з метою залучення в країну коштів для розвитку власного бізнесу.

Патентне мито — плата за надання виключних прав на використан­ня винаходу згідно з виданим патентом.

Пенсійний фонд — фонд, який утворюється юридичними та фізични­ми особами за рахунок обов'язкових відрахувань і який призначе­ний для виплат пенсій та допомоги робітникам і службовцям.

Пеня — санкція за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань. Вона нараховується у відсотках до суми невиконаного зобов'язання, як правило, за кожну добу прострочення.

Первинна податкова знижка — одноразове податкове звільнення від оподаткування частини прибутку. Вона застосовується в деяких державах (наприклад, США) щодо підприємств, коли вони ви­робляють найновішу продукцію, аналогів якої немає в світі, або при вкладанні коштів у нові технології та обладнання.

Перекладання податків — перекладання податків відбувається від одного суб'єкта оподаткування на іншого або взагалі на спожива­ча. Зазвичай цей процес має економічний характер і проходить без будь-яких ускладнень.

Період оподаткування — час, протягом якого визначаються подат­кові зобов'язання платників податків перед бюджетами всіх рів­нів. Тобто під податковим періодом розуміють календарний рік або інший період, який стосується окремих податків і по закінчен­ні якого визначається база оподаткування, розраховується розмір податку, який підлягає сплаті. Цей період може складатись з кіль­кох звітних періодів, коли податок сплачується авансовим мето­дом (наприклад, прибутковий податок з громадян, коли кінцевий розмір цього податку визначається в кінці календарного року згідно з заповненою податковою декларацією). Головною вимо­гою при цьому повинно бути те, що протягом усього податково­го періоду об'єкт не може оподатковуватись кілька разів, тобто оподаткування може здійснюватись не більше одного разу. По­датковий період також використовується і для проведення аналі­зу та розрахунку результатів діяльності підприємства в цілому.

Планування податку — розробка прогнозу та конкретної суми по­даткового платежу різними методами залежно від його виду та діючої методики його розрахунку.

Планування податкової політики — визначення загальної суми всіх податкових платежів у цілому по підприємству на майбутній пе­ріод. При плануванні податкової політики насамперед встанов­люються розміри податків, які становлять найбільшу питому вагу в загальних податкових платежах підприємства, а потім по всіх інших податках.

Плата в бюджет — система встановлених чинним законодавством внесків і податків, обов'язкових платежів і зборів з юридичних і фізичних осіб у державний бюджет, які становлять його дохідну частину.

Платіжна дисципліна — зобов'язання юридичних і фізичних осіб здійснювати сплату податку у встановлені чинним законодав­ством строки та в повному обсязі.

Платіжний календар — розроблений на підприємстві графік надхо­дження коштів від платників податку згідно зі строками сплати податків, які визначені чинним законодавством.

Платня — сума, що передбачає відносну еквівалентність відносин між платниками податку та державними органами. Так, наприк­лад, плата за воду, яка використовується на виробничі потреби; плата за спеціальне використання природних ресурсів. Плата може відноситись як на собівартість продукції, так і сплачуватись з прибутку підприємства.

Податок — обов'язковий платіж, який сплачують юридичні та фі­зичні особи в державні бюджети всіх рівнів. Він є атрибутом вик­лючно держави. За економічним змістом це плата за виконання функцій з боку держави, до яких належать економічна, соціальна, захисна, екологічна та ін.

Податкова декларація — офіційна заява платника податку про отри­мані за звітний період доходи, з яких він повинен сплатити подат­ки з урахуванням пільг, які має згідно з чинним законодавством.

Податкове законодавство — сукупність юридичних норм, які вста­новлюють різні податки, обов'язкові платежі та збори в державі, порядок їх нарахування та стягнення, а також відносини між дер­жавою і платником податку.

Податкова амністія — скасування боргу по сплаті окремих податків, зборів та інших обов'язкових платежів певним підприємствам (на­приклад, підприємствам агропромислового комплексу) та звіль­нення їх від сплати штрафів, пені з сум, які добровільно сплачу­ються до бюджету та в позабюджетні фонди.

Податкова звітність — система показників, яка характеризує стан і результати розрахунків юридичних і фізичних осіб з державою по податках, обов'язкових платежах та зборах.

Податок на додану вартість — один із непрямих податків, який спла­чується будь-якими підприємствами, незалежно від форм влас­ності, і виступає як ланцюжок каналу збуту товарів.

Податкова обмовка — умова в торговельній, кредитній угоді та угоді про надання послуги, в якій обумовлюється, що кожна зі сторін зобов'язується сплатити за свій рахунок податки та збори, які повинні сплатити на території своєї держави при виконанні цієї угоди.

Податкова пільга — надання державою окремим підприємствам або фізичним особам можливості зниження або повного звільнення від сплати податку, обов'язкового платежу та збору.

Податкове право — складова фінансового права, що являє собою су­купність юридичних норм, які визначають сутність податків у певній державі, порядок їх сплати, розрахунку, функціонування, зміни, скасування та взагалі регулювання податкових відносин. Воно містить закони та підзаконні акти і нормативи, які закріпля­ють принципи побудови податкової системи, права та обов'язки учасників податкових правовідносин, види платежів та ін., а та­кож методичні та теоретичні положення, які пояснюють інші по­ложення, явища, обставини, терміни. Тобто податкове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини в галузі опо­даткування. Джерелом податкового права є податкові закони та інші нормативні акти, розпорядження, постанови, які ухвалюють­ся Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, ука­зи Президента України, постанови Податкової адміністрації Ук­раїни, рішення судів різних інстанцій тощо. Особливого значення набувають ті нормативні документи, які коригують закони Украї­ни або їх відміняють. Податковий менеджмент — теоретично податковий менеджмент яв­ляє собою систему принципів, методик і методів розробки та реа­лізації управлінських рішень, які пов'язані з вибором податкової системи, розрахунком податкових платежів, постійним контро­лем за їх здійсненням.

Податковий менеджмент охоплює три рівні податкової політики:

1. Державний податковий менеджмент. Він охоплює сферу дер­жавної податкової політики. Його метою є організація такої податкової системи, яка задовольняла б, з одного боку, всі або більшість фінансових потреб держави, а з другого — не повин­на бути тягарем для платників податків. Менеджмент цього рівня повинен здійснюватись залежно від економічної та фінансової стратегії держави й відповідно до розробленої по­даткової політики.

2. Податковий менеджмент підприємства. Сферою його застосу­вання є розробка податкової політики підприємства залежно від його економічної стратегії та напрямів діяльності, а також визначення такої системи податків, яка давала б можливість отримувати найбільші прибутки при оптимальних податкових платежах до бюджетів усіх рівнів.

3. Податковий менеджмент громадян. Сфера його застосуван­ня — податкові платежі конкретних громадян, які мають осо­бистий характер, а також вибір такої системи сплати податків, яка дає змогу підвищити рівень добробуту громадян (наприк­лад, податки на майно, власність, землю тощо). Ця сфера охоп­лює також напрями діяльності громадян, коли вони не утворю­ють якогось підприємства або іншої організаційної структури, а здійснюють свою діяльність й отримують за це гроші (на­приклад, надомництво, вирощування овочів на присадибній ділянці з подальшою реалізацією їх та ін.).

Податковий оклад — це розмір податку, який стягується з одного об'єкта або з одного виду діяльності (наприклад, акцизний збір з однієї партії виробів).

Податковий ризик — характеризується ймовірністю додаткових не­передбачених фінансових втрат підприємства, які пов'язані зі збільшенням податкових платежів (наприклад, якщо в законодав­чому порядку підвищується ставка оподаткування або вводиться новий податок).

Податкові канікули — час, упродовж якого підприємство звільняєть­ся від сплати податку згідно з чинним законодавством.

Податкові правовідносини — це відносини, які виникають при сплаті податків підприємствами, громадянами, тобто коли вони виступа­ють як носії прав та обов'язків, які встановлюються чинним зако­нодавством і регулюються нормами фінансового, адміністративно­го, цивільного та кримінального права. Податкові правовідносини відбивають економічні, політичні, управлінські відносини. Суб'єк­тами правовідносин виступають, з одного боку, податкові органи, які здійснюють свою діяльність від імені держави і мають відповідні повноваження, а з другого — платники податків — юридичні та фізичні особи. Будь-яка юридична або фізична особа стає платни­ком податку тільки за наявності об'єкта оподаткування — доходу, майна, землі тощо.

Податкомісткість — один із показників ефективності податкової по­літики, який показує суму податкових платежів на одиницю ви­робленої та реалізованої продукції.

Податкова політика — вибір найефективніших з альтернативних ва­ріантів здійснення податкових платежів з урахуванням впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, які діють в умовах, що склалися.

Подвійне оподаткування — одночасне оподаткування доходів юри­дичних чи фізичних осіб на різних стадіях їх формування, але в межах однієї виробничої діяльності. Наприклад, багаторазове оподаткування доходів громадян при сплаті обов'язкових плате­жів у пенсійний фонд, фонд страхування на випадок безробіття тощо. На міждержавному рівні — це обкладання податком одно­го і того ж об'єкта оподаткування одним податком у різних краї­нах (наприклад, обкладання податком на додану вартість).

Преференційне мито — мито для окремих держав з метою створення для них найсприятливіших умов і режимів імпорту та експорту то­варів.

Прибутковий податок — один із головних податків, які сплачують фізичні особи. Він має прогресивний характер і сплачується з усіх доходів громадян, які вони отримують як за основним місцем роботи щомісячно, так і з інших місць роботи в кінці звітного року згідно з чинним законодавством.

Прогресивне оподаткування — система оподаткування, при якій по­даткові ставки збільшуються зі зростанням доходу платника (на­приклад, прибутковий податок з громадян).

Пропорційне оподаткування — система оподаткування, при якій по­даткова ставка встановлюється у тій же мірі, що і збільшення до­ходів платника.

Прямі матеріальні витрати — вартість сировини, матеріалів, основ­них фондів, які є основою виробництва продукції, а також купле­них напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних та ін­ших матеріалів, які можна віднести безпосередньо на витрати конкретного об'єкта.

Прямі податки — податки, які стягуються державою безпосередньо з доходу або майна платника.

Реальні податки — прямі податки, які встановлюються на окремі види майна (землю, цінні папери тощо).

Регресивне оподаткування — обкладання податками, при якому їх розмір обернено пропорційний доходу: при збільшенні об'єкта оподаткування ставка податку знижується.

Резидент — юридична або фізична особа, яка зареєстрована в країні і виступає як суб'єкт оподаткування.

Розкладні податки — у деяких державах встановлюються централізо­вано для адміністративно-територіальної одиниці, а потім розпо­діляються по конкретних платниках.

Санкція — примусові заходи, які застосовуються до порушників встановленого порядку здійснення податкових платежів. Загалом вони мають економічний, адміністративний та судовий характер.

Система оподаткування — податки, обов'язкові платежі та збори, які законодавчо встановлені в державі та обов'язкові для сплати юридичними та фізичними особами.

Собівартість продукції — вона складається з виробничої собівартості продукції, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Вона являє собою всі еко­номічні та фінансові витрати підприємства під час виробництва та реалізації продукції. Соціальне забезпечення — встановлена державою система матері­ального забезпечення громадян на випадок повної або часткової втрати працездатності. Джерелом коштів для соціального забез­печення є відрахування з фонду споживання робітників підпри­ємства.

Способи сплати податків. У світовій практиці існують кілька спо­собів і методів стягнення податків: кадастровий, біля джерела, авансовий, кінцевий за результатом, при визначенні доходу, при використанні майна. Порядок розрахунку та сплати податків виз­начається відповідними законами та методичними рекомендація­ми до цих законів. Конкретний спосіб сплати податку визначаєть­ся чинним законодавством.

• Кадастровий спосіб. Передбачає використання кадастрів, тобто реєстрів, які складаються з переліку найтиповіших об'єктів (до­ходи, земля) і класифікуються за зовнішніми ознаками. Це дає можливість визначити середню дохідність об'єкта обкладання. До зовнішніх ознак належать, наприклад, при сплаті земельно­го податку — розмір ділянки, кількість живності, віддаленість від транспортних шляхів, ринків збуту тощо; при промисловому податку — потужність підприємства, кількість верстатів, чи­сельність працівників; середня дохідність об'єкта може значно відхилятися від дійсної.

• Біля джерела. При цьому способі сплата податку здійснюється безпосередньо при виплаті доходу платнику. Так, наприклад, відбувається сплата прибуткового податку з громадян України. Податок стягується безпосередньо підприємством (тобто юри­дичною або фізичною особою при видачі найманому працівни­кові його заробітної плати або іншого доходу). Це ж стосується і сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування та страху­вання на випадок безробіття. Сплата податку до отримання до­ходу працівником виключає можливість ухиляння від сплати податку, оскільки розрахунок його проводиться централізовано бухгалтерією підприємства.

• Авансовий спосіб. Сутність цього способу полягає в тому, що платник податку сплачує його частинами протягом усього по­даткового періоду. Кінцева сплата податку відбувається в кінці податкового строку, при цьому враховуються ті суми, які вже були сплачені як аванс. Розмір частини, яка сплачується як аванс, визначається на підставі:

а) загального розміру сплати податку за попередній період (на­приклад, при розрахунку щомісячного розміру сплати за ос­нову береться загальний розмір податку за попередній квар­тал);

б) визначається безпосередньо платником податку, виходячи з плану податкових платежів у податковому періоді, при цьо­му розміри сплати, як правило, встановлюються в рівних ча­стках;

в) визначається податковим органом, податковим інспекто­ром, про що він сповіщає письмово платника податку. При цьому способі обов'язково встановлюється кінцевий

термін повної сплати податку, якого повинен дотримуватись платник.

• Кінцевий за результатом. Цей спосіб передбачає сплату податку з одночасним заповненням податкової декларації та поданням її в податкові органи. У податковій декларації платник звітує про свої доходи на підставі бухгалтерської та фінансової звітності. При цьому способі можливі два варіанти сплати податку:

а) платник податку заповнює декларацію і подає її в податко­вий орган, який і визначає кінцевий розмір податку до сплати;

б) платник податку самостійно, згідно з податковою деклара­цією, визначає розмір сплати і до здачі податкової декларації сплачує податок і одночасно подає в податкову адміністрацію документ про сплату податку та податкову декларацію. В Ук­раїні цей спосіб застосовується як при оподаткуванні фізичних осіб (при сплаті прибуткового податку з громадян в кінці року для тих, які працюють у кількох місцях), так і для юридичних осіб (при сплаті податку на прибуток, ПДВ).

• При визначенні доходу. Цей спосіб застосовується при непрямо­му обкладанні податками, коли вони входять у ціну виробу і сплачуються кінцевими споживачами при придбанні товарів (наприклад, ПДВ або акцизний збір).

• При використанні майна. Ці податки сплачуються, як правило, щорічно з доходу платника податку (наприклад, з власників транспортних засобів, земельний податок тощо).

Ставка оподаткування — розмір податку на одиницю оподаткуван­ня. Вона зумовлює й забезпечує принципи рівності оподаткуван­ня всіх платників податку, тому що обов'язкова для всіх, хто не має податкових пільг. За видом діяльності платника податку став­ки поділяються на базові, підвищені, знижені, а залежно від систе­ми формування — на тверді та відносні.

Строк сплати — конкретна календарна дата або період часу, протя­гом якого платник податку повинен розрахуватись з державою. Цей елемент податкового права визначається чинним податко­вим законодавством, і при його встановленні повинно враховува­тись багато чинників. Строки сплати податку в Україні є місячни­ми, квартальними та річними. Вони мають велике значення для повноти та своєчасності наповнення дохідної частини бюджетів усіх рівнів, а також його витрат на соціальні потреби.

Суб'єкти оподаткування — юридичні та фізичні особи, на яких, згід­но з чинним законодавством, покладені обов'язки платників по­датків. Вони несуть повну адміністративну, а в окремих випадках і кримінальну відповідальність за дотримання строків, порядку сплати податків. За дотримання порядку сплати податків відпові­дають як державні органи (податкові адміністрації, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України та ін.), так і уповнова­жені інші органи та організації (банки, недержавні, позабюджетні фонди тощо).

Ухиляння від сплати податків — дії платника податку, спрямовані на зниження розміру або взагалі відмову від сплати податків з пору­шенням чинного податкового законодавства.

Фізична особа — громадянин країни, який працює на підприємстві і є платником податків, що встановлені чинним законодавством.

Цільові податки — одна з форм мобілізації державних ресурсів на проведення певних заходів.

Цінні папери — свідоцтво про участь у капіталі акціонерного това­риства будь-якого громадянина або інші папери, які мають спіль­ну ознаку — необхідність їх пред'явлення при реалізації майнових прав, які в них відбиті.

Шедул — вид прибуткового податку, який стягується з платника по­датку, як правило, з джерела не в загальній сумі, а частинами. Найбільшого поширення ця система набула у Великобританії.

Штраф — грошове стягнення, засіб матеріального впливу на осіб, які визнані порушниками чинного законодавства, або при визнанні в судовому порядку.

Юридична особа — підприємство, фірма, установа або громадянин країни, який виступає як самостійний носій громадянських прав і повністю відповідає за свої дії в суді, арбітражі. Він має відокрем­лений баланс, розрахунковий рахунок у банку і виступає як плат­ник податків згідно з чинним законодавством.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Образовательный портал
Правила користування
Продажа баннеров УБС