Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Державна служба - Оболенський О.Ю.
Державна служба - Оболенський О.Ю.
<< Содержание < Предыдущая

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА:ТЕОРІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Розділ 1: ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМАХ

1.1. Політична система, державне управління та регулювання на трансформаційному етапі розвитку держави

Багато десятиліть найкращі уми людства зайняті теоретичними та практичними пошуками такого стану політичної системи, коли держава і людина стануть основами соціального життя, що взаємодоповнюються. Такими вони можуть стати тільки в тому разі, якщо їх зусилля будуть спрямовані на взаємодію та взаємосприяння. Тобто коли системоутворюючим чинником — метою — політичної системи суспільства буде реалізація принципів громадянського суспільства, а сама політична система будуватиметься на принципах демократичної, правової держави та реалізовуватиме їх.

Ідея громадянського суспільства, зокрема, полягає у відмові держави від регламентації та управління (регулювання) всієї сукупності соціальних зв’язків, від тотальної відповідальності за вирішення будь-якої соціальної проблеми. Держава зобов’язана сприяти створенню комплексу правових та інших нормативних умов, реалізація яких у життєво значущі цінності — справа самої людини. Тим самим особа із споживача наданих державою послуг перетворюється в активний елемент суспільного життя, який визначає свої загальнолюдські потреби, сприяє створенню відповідних умов їх досягнення та реалізує їх.

Ідея громадянського суспільства на перше місце у сутності держави ставить співвідношення загальнолюдського та класового.

Будь-яка держава поряд із вирішенням виключно класових завдань виконує і функції загальнолюдського призначення, без яких не може існувати жодне суспільство. До таких функцій належить насамперед забезпечення суспільних потреб: організація охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення; захист навколишнього середовища; організація роботи засобів транспорту і зв’язку; боротьба з епідеміями, злочинністю; заходи щодо запобігання війні та забезпечення миру тощо.

Поєднуючи в собі, таким чином, і класове, і загальнолюдське, держава виступає водночас і як організація політичної влади су- спільства, і як його єдиний офіційний представник. Згідно з цим вона покликана забезпечити виконання і загальних справ, що випливають із природи будь-якого суспільства, і специфічних класових завдань.

Розкриваючи співвідношення загальносоціальних і класових засад держави в сучасних умовах, пріоритет надається загальнолюдським цінностям. Така гуманістична тенденція особливо наочно проявляється в останні десятиліття в розвинутих державах Америки і Європи.

Найбільш високим ступенем в усій багатовіковій історії розвитку держави є правова держава*6, межі влади якої, а також формування, повноваження, функціонування суворо засновані на праві, вище призначення якого — визнання, дотримання і захист прав та свобод людини і громадянина. У такій державі із розвиненими громадянськими інститутами система державного управління, державний апарат і державна служба перебувають під суспільним контролем, вони досить прозорі та чутливі до потреб громадян і суспільства. Тому синтез сучасної системи державного управління та її складових — державного апарату та державної служби — має відбуватися поряд із формуванням громадянського суспільства.

*6: {Держава, що являє собою переважно засіб соціального компромісу, відповідає рівню розвитку демократії, що характеризується ідеологічним плюралізмом, гласністю, багатопартійністю, вільними виборами, поділом влади, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю високоавторитетного і незалежного суду тощо, — є правовою.}

Будь-яка держава функціонує в певному соціальному оточенні, залежить від економіки та культури суспільства, його структури, психології та матеріальних і духовних цінностей громадян, їх менталітету, історичної пам’яті поколінь тощо. У свою чергу, держава потужно впливає на них, певним чином підсилюючи вагомість цих важелів для розвитку політичної системи.

Із запровадженням засад громадянського суспільства поряд із поглибленням розуміння сутності, структури та механізму політичної влади накопичувалося багато відомостей про феномени, що мають відношення до державного життя, впливають і залежать від нього, але не є державно-правовими. Їхнє коло надто широке: це політичні цінності та традиції, політичні партії та рухи, способи досягнення політичних цілей, правові та політичні орієнтири особи, громадянина та населення тощо. При цьому, для позначення всього комплексу даних феноменів поняття «політика» є досить невизначеним.

А. Боднар визначає поняття «політика»*7 як мистецтво управління державою, тобто відповідний спосіб здійснення мети держави як на її території, так і ззовні; організації суспільства, яке перебуває під певною владою, насамперед державною. Тобто політика пов’язана з формуванням влади та її інститутів, але в її основу закладаються індивідуальні, групові та суспільні інтереси. Виразниками цих інтересів постають політичні партії, громадські об’єднання, рухи тощо. Разом із державно-владними інституціями вони утворюють політичну систему суспільства, до визначення якої розрізняють два підходи: соціологічний та правовий*8.

*7: {Боднар А. Д. Основы политологии: (Наука о политике). — К.: УкрНИИНТИ, 1991. — 144 с. }

*8: {Боднар А. Д. Там само.}

За соціологічного підходу політична система — динамічний механізм, що перетворює імпульси, які йдуть від оточення і від самих політичних структур, у політичні рішення, що формують політичну поведінку та інші громадські позиції*9.

*9: {Основы политической науки: Учеб. пособие для высш. учеб. завед. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 436 с.}

Згідно з правовим підходом політична система — це сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управляють суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства і відповідний порядок у ньому*10.

*10: {Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф. М. Рудич (голова) та ін. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — 352 с. }

Особливого значення для системного розуміння політичного життя, формулювання самого поняття «політична система» мали праці американського політолога Девіда Істона*11. Він бачив зміст політичної системи в урахуванні взаємодії із зовнішнім середовищем, сутність системного аналізу політичного життя — у визначенні способів підтримки рівноваги із середовищем, а призначення політичної системи — у нівелюванні соціальних розбіжностей, переборюванні політичних конфліктів і протиріч. Таке тлумачення призначення політичної системи наближене до ідей політичного та соціального партнерства.

*11: {Easton D. Systems Analysis of Political Life. — N. Y., 1957. — P. 18—19, 153.}

Категорія «політична система» вносить у політичний аналіз принцип багатофакторної залежності, багатоканального впливу, який свідчить, що поряд з економічними факторами, а в певних умовах і на противагу їм, політичні події та інститути обумовлюються культурним середовищем, традиціями, природними особливостями, історичним досвідом, структурою духовних цінностей у суспільстві тощо.

Системний підхід до аналізу державно-правових явищ базу- ється на визнанні багатоманітності функцій політичної системи. У центрі уявлення про політичну систему — поняття цілі, тобто визначення цінностей суспільства, що адекватно мають поширюватися на цінності держави.

Стосовно сукупної суспільної системи політична система су- спільства функціонує в органічній взаємодії, яка характеризується взаємопроникненням, з іншими системами: економічною, соціальною, правовою, духовною тощо. На неї також впливає зовнішньополітичне середовище.

Політична система формує відповідну систему державного управління. В Україні становлення нової моделі державного управління відбувається з метою формування демократичної, соціальної, правової держави.

Управління справами суспільства, захист прав і свобод людини, визначення й реалізація основ державної політики, державних програм у сферах державного, економічного, екологічного, соціально-культурного, національного розвитку; забезпечення режиму законності; бюджет, фінанси, податки; охорона довкілля, громадського порядку та громадської безпеки, керування державною власністю, зовнішньоекономічна діяльність; координація питань охорони здоров’я, освіти, соціального захисту — все це, в основному й переважно, державна діяльність на основі застосування правових механізмів, які встановлюються органами державної влади України.

Управлінський характер і правова природа функцій держави полягають у тому, що саме державне управління набирає таких специфічних ознак*12:

  • *12: {Старилов Ю. Н. Служебное право. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.}
  • у процесі його формуються та реалізуються завдання, функції, інтереси держави та її суб’єктів і конституційні громадянські права, забезпечуються законні інтереси громадян;
  • функції управління виконуються спеціальними суб’єктами, котрі формуються переважно державою;
  • ці суб’єкти діють за дорученням держави;
  • вони наділені необхідними повноваженнями державно-владного характеру;
  • вони діють у межах компетенції, визначеної для них у відповідних правових актах;
  • більшість варіантів управлінських зв’язків опосередковуються також іншими нормативними актами.

Як зазначає В. Б. Авер’янов*13, у вітчизняній та зарубіжній літературі не сформувалося сталого та загальновизнаного визначення державного управління. Така сама думка висловлюється Г. Райтом *14.

*13: {Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.}

*14: {Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленко, С. Соколик. — К.: Основи, 1994. — 191 с. }

Розглядаючи державне управління як основний різновид соціального управління, В. В. Цвєтков визначає такі найхарактерніші ознаки державного управління *15:

  • *15: {Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. кер. В. В. Цвєтков. — К: Оріяни, 1998. — 364 с.}
  • державне управління — це, передусім, соціальне, політичне явище;
  • державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади;
  • державне управління — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження і поза ним не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні.

Г. В. Атаманчук, розглядаючи категорію «управління» в контексті державного управління, висловлює думку щодо доцільності визначення управління через термін «вплив», який вказує на головне в управлінні — «момент впливу на спосіб мислення, поведінку та діяльність людей»*16.

*16: {Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.}

Більш продуктивним, зазначає В. Б. Авер’янов, є розгляд управління як специфічного виду суспільної діяльності, визначення його характерних рис і ознак, не обмежуючись юридичною оцінкою. Представники загальносоціологічних наукових напрямів визначають управління як систематично здійснюваний ціле- спрямований вплив людей на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки на підставі пізнання й використання властивих системі об’єктивних закономірностей і тенденцій в інтересах забезпечення її оптимального функціонування та розвитку, досягнення поставленої мети.

Цією дефініцією з погляду системного підходу визначається головне призначення державного управління — забезпечення функціонування і розвитку суспільства з метою досягнення певної мети.

Попередньо наведені ознаки та особливості характеризують процедурні аспекти державного управління. Тим самим створю- ється ситуація, коли державне управління опосередковано від- окремлюється від об’єкта управління. Для державного управління об’єктом управління є суспільство, а не форма державної діяльності, спрямована на здійснення завдань та функцій держави, що полягає у виконавчій та розпорядчій роботі органів управління*17.

*17: {Политологический словарь: В 2 ч. — М.: Луч, 1994. — Ч. 1. — С. 208. }

Треба зазначити, що державне управління пов’язане з реалізацією цілей і функцій держави. Поряд із цим, враховуючи політичну та юридичну природу державного управління, воно не є суцільно підпорядкованим процесу виконання функцій держави*18.

*18: {Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.}

Державне управління має телеологічну природу з причини реалізації на практиці процесів цілевизначення, цілепокладання та ціледосягнення. Якщо процес цілевизначення в основному здійснюється політичною системою, то процеси цілепокладання та ціледосягнення — відповідно законодавчою та виконавчою гілками влади. Цілі держави підпорядковують собі функції держави. Тим самим функції державного управління мають телеологічний характер і пов’язані із забезпеченням та створенням майбутнього для народу і держави.

Цілі та функції як держави, так і державного управління виводяться з її конституції. Це співвідноситься з підходами західних учених-адміністративістів, що «управління не може бути визначене головним чином функціонально»*19. У цій самій праці Ж. Ведель указує на первинність конституції держави у визначенні цілей та функцій держави.

*19: {Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр. — М.: Прогресс,1973. — 512 c.}

Тим самим державне управління має політичний (або телеологічний) та адміністративний аспекти. Перший з них полягає в цілепокладанні, другий — у цілездійсненні. Умовно можна говорити про політичне державне управління та адміністративне державне управління.

Враховуючи, що державне управління фактично означає управління справами суспільства з метою досягнення юридично визнаних цілей, а також підсумовуючи наведені ознаки та особливості державного управління, можна запропонувати такі його ознаки (рис. 1.1).


 

Державне управління

 

 

 

 

 

Державне управління — це соціальне, політичне явище; вид суспільної діяльності, пов’язаної із здійсненням державної влади в демократичній країні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову

 

 

 

 

 

Державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси цілевизначення, цілепокладання та цілездійснення. Державне управління має політичний та адміністративний аспекти

 

 

 

 

 

Державне управління — це систематично здійснюваний, цілеспрямований вплив держави на суспільну систему в цілому або на окремі її ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою реалізації державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, в інтересах оптимального функціонування та розвитку держави

 

 

 

 

 

Цілі та функції державного управління адекватні цілям, завданням і функціям держави та являють собою відповідні сукупності декомпозованих цілей, завдань і функцій держави, сформованих політичною системою з урахуванням соціально-економічного та політичного стану держави

 

 

 

 

 

Цілі державного управління формуються політичною системою та реалізуються механізмом держави

 

 

 

 

 

Органи державної влади як суб’єкти державного управління діють у межах компетенції, визначеної для них у відповідних нормативних актах, та наділені необхідними державно-владними повноваженнями

 

 

 

 

 

Виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснюють державний апарат і органи місцевого самоврядування в межах делегованих функцій

 

 

 

 

 

Державний апарат формується на підставі законодавчих актів за дорученням держави

 

 

 

 

Рис. 1.1. Головні ознаки державного управління

Наведені ознаки дозволяють запропонувати таке визначення категорії «державне управління».

Державне управління — це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Державне управління містить об’єктивні та суб’єктивні передумови свого здійснення. Державна служба, яка є певним засобом здійснення державного управління, також містить як об’єктивні (необхідність виконання та/або забезпечення виконання функцій держави та її органів), так і суб’єктивні (наявність здібностей, придатність до служби, професійна освіта тощо) передумови свого формування. Відповідальність за зміст управління мають нести ті, хто є суб’єктом управління. Суб’єктивне за змістом державне управління об’єктивно детерміноване тими умовами й факторами, у межах яких воно функціонує.

Важливим також є те, що державне управління існує для того, щоб пізнавати громадські потреби та інтереси, оцінювати та структурувати їх, ставити цілі, розробляти рішення й діяти з метою їх практичного вирішення. Тому соціальний механізм формування та реалізації державного управління можна зобразити єдиним ланцюгом взаємопов’язаних суспільних явищ, опосередкованим державою як суб’єктом управління:

потреби — інтереси — цілі — рішення — дії — результати.

Сформовані політичною системою цілі держави реалізуються механізмом держави.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС