Главная
Основи політології - Брегеда А.Ю.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

2. Становлення громадянського суспільства в Україні

Перші елементи формування громадянського суспільства на території сучасної України криються в сивій давнині. Ще в VII—V ст. до н. е. на землях теперішньої Україні функціонували рабовласницькі міста-держави: Ольвія, Херсонес, Боспор, Феодосія та ін. з різноманітними формами правління — від монархії до аристократичної та демократичної республік. Коли в ІХ ст. виникла Київська Русь, її основними державними інститутами стали князь, князівська рада та народне віче. Як свідчать про цей період нашого політичного розвитку писемні пам’ятки, надзвичайно великі повноваження належали народному зібранню громадян. Повноваження віча поширювалися на всі функції державної влади, у тому числі на вибори князя, укладання з ним договору та обговорення найважливіших питань суспільно-політичного життя.

Згодом, уже за доби феодалізму, селяни об’єднувалися в сільські общини, обираючи зі свого середовища отаманів, старшин та інших представників громадськості. Особливе місце у формуванні рис громадянського суспільства та боротьбі за волю й незалежну, суверенну державу належить козацтву. Як підкреслює один із найбільш авторитетніших дослідників цього питання Д. Дорошенко, «козаччина є не тільки найблискучішою, найефектнішою появою української історії, вона являє собою ще й добу найбільшого напруження сил українського народу і його державної, соціальної та культурної творчості…» [9].

Найбільш повно ідеї громадянського суспільства та становлення демократичних засад вітчизняного державотворення знайшли своє втілення в конституції Пилипа Орлика 1710 р. Хоча цю конституцію не було впроваджено в життя, вона має велике значення як документ, котрий уперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державно-політичного устрою. Уперше ідеї громадянського суспільства та українська державна ідея знайшли втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені державні реформи в Україні. «Гетьманська влада мала бути обмежена і постійною участю в управлінні генеральної старшини, і генеральною радою; обмеження стосувались адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів. Тричі на рік належало збирати сейм із полкової та сотенної старшини, депутатів і послів від запорізького війська. Передбачалася сувора окремішність державного скарбу від коштів, що виділялися з розпорядження гетьмана. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів суспільства, особливо козацтва, а також правам міст» [10].

Поширенню ідей української державності на українських землях значною мірою сприяв розвиток поняття громадянина. Виникнувши як термін після Французької революції XVIII ст., поняття «громадянин» набуло широкого вжитку в усіх європейських країнах і в Україні зокрема. Відношення окремих громадян до держави та її інститутів виявлялося через власність, сім’ю, різноманітні організації. Кожний індивід у процесі своєї життєдіяльності так чи так був пов’язаний з функціонуванням тієї чи іншої організації або групи, що сприяло розвитку в ньому рис громадянина. Роздумуючи над цим питанням, наш видатний вітчизняний просвітитель і поет Григорій Сковорода висунув ідею суспільної, позастанової цінності людей, рівності й однакової моральної значущості всіх видів трудової діяльності. Ці міркування близькі ідеям західноєвропейських мислителів щодо проблем формування та розвитку громадянського суспільства.

1 грудня 1991 року народ України на всенародному референдумі висловив свою суверенну волю побудувати українську незалежну державу. А почався цей процес ще до референдуму — з ухвалення Верховною Радою в липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Її засадним принципом було сучасне розуміння суверенітету народу як багатогранного поняття. Так, декларація не обмежувалася проголошенням права народу України вирішувати свою долю. Вона визначала сучасне комплексне наповнення цього права — верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Декларація передбачала народовладдя, утвердження громадянства Української держави, її економічну самостійність, екологічну безпеку, національно-культурне відродження українського народу. Водночас гарантувався вільний національно-культурний розвиток усім національностям, що проживають в Україні. Усі розділи Декларації пройнято гуманізмом та демократизмом. Так, проголошуючи Україну суверенною національною державою, Декларація виходила з того, що український народ як єдине джерело державної влади в республіці — це громадяни всіх національностей, що живуть в Україні.

Наступний історично значущий крок — це ухвалення Конституції України 28 червня 1996 року. У цьому головному політико-юридичному документі держави підкреслюється, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності, розвитку самоврядування. У статті 3 Конституції України проголошується: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [11].

Нині процеси формування в Україні громадянського суспільства та створення незалежної, демократичної, соціальної та правової держави відбуваються паралельно. Прискоренню цих процесів активно сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази нашого суспільства з урахуванням власного та світового досвіду. Громадяни, громадські організації та різноманітні політичні інститути України за цих умов намагаються ефективно використати досвід передових, демократичних країн щодо захисту прав і свобод кожної людини. Як свідчить світовий політичний досвід, саме з усвідомлення кожною людиною думки про свою самоцінність, про спроможність і можливість своєю працею побудувати достойне життя власній родині та суспільству в цілому розпочинається процес становлення громадянського суспільства.

Суспільний прогрес в Україні за сучасних умов можливий не тільки через включення до процесу суспільного розвитку всіх можливостей і потенціалу демократичної держави, а й через використання здобутків громадянського суспільства. Усі політичні спроби здійснити в нашій державі радикальні зміни, і передовсім в економіці та соціальній сфері, будуть марними без урахування людського чинника та ступеня розвитку громадянського суспільства.

Людина, взаємодіючи з державою і громадянським суспільством, повинна виступати не тільки в ролі суб’єкта приватного права, а і як носій публічного права. Права і свободи громадянина в демократичному суспільстві визначаються юридичними законами, які ухвалює держава, а діяльність останньої теж повинна відбуватись у межах нею самою встановлених правових процедур. Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою. З цього приводу в Конституції нашої держави зазначається: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» [12].

У Конституції України та в Законі «Про місцеве самоврядування», що був ухвалений у травні 1997 р., чітко визначено та сформульовано права і обов’язки органів місцевого самоврядування. Згідно з цим законом держава надає широкі права територіальним об’єднанням громадян щодо розв’язання різноманітних місцевих завдань у інтересах населення на власну відповідальність і в межах закону.

Увесь світовий досвід переконливо свідчить, що саме місцеве самоврядування створює необхідні умови для наближення влади до населення, функціонування дійової системи управління, яка б ураховувала місцеві умови та особливості. Для здійснення своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають виконувати такі головні функції:

  • захищати населення від невиправданого тиску з боку центральних органів влади;
  • забезпечувати надання населенню житлово-комунальних, медичних, транспортних, культурних та інших послуг з найбільшою ефективністю;
  • активізувати населення з тим, щоб воно брало безпосередню участь у вирішенні місцевих питань, місцевих проблем тощо.

Ясна річ, що формування в Україні сучасної та ефективно діючої системи місцевого самоврядування стає важливим чинником побудови правової, демократичної держави. Водночас розвиток громадянського суспільства та його взаємодія з правовою, демократичною державою багато в чому залежатиме від оптимального співвідношення системи центральних органів виконавчої влади та системи органів місцевого самоврядування.

Нині самоорганізація громадянського суспільства в Україні виявляється в діяльності різноманітних організацій у економічній, соціальній та духовній сферах. Так, в економічній сфері такими організаціями є приватні колективи, підприємства, кооперативи, різні асоціації, корпорації. У соціальній — сім’ї, громадські організації, органи самоврядування. У духовній — самостійні творчі та наукові об’єднання тощо. Обов’язковими є також вивчення громадської думки, практика розв’язання соціальних конфліктів цивілізованим шляхом, можливість вільно висловлювати свої думки.

Отже, громадянське суспільство є сукупністю суспільних відносин (економічних, соціальних, духовних), формальних та неформальних структур, які задовольняють потреби й реалізують інтереси індивідів або груп, що відповідають досягнутому рівню суспільного розвитку.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС