Главная
Основи політології - Брегеда А.Ю.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

3. Функції політології як науки

Характер політології як науки найбільш повно виявляється в її функціях. Однією з найважливіших функцій політології є теоретико-пізнавальна. Ця функція реалізується через вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Політологія в цій функції презентує себе як сукупність взаємозв’язаних теоретичних концепцій, що спираються на виявлені закономірності суспільного розвитку.

Теоретико-пізнавальну функцію пов’язано з розробкою основних концептуальних ідей, які пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах. Історична практика нашого недалекого минулого переконливо свідчить, що неспроможність колишніх теоретичних настанов, зокрема щодо повної і остаточної перемоги соціалізму, стати по-справжньому науковими політичними концепціями зумовлювалася не тільки тим, що вони були відірвані від реального суспільного життя, а й тим, що вони базувалися на негнучкій економічній, соціальній, політичній та духовній основі (неподільне панування державної власності, негативне ставлення до несанкціонованих форм соціальної активності, однопартійне політичне керівництво, нетерпимість до інакомислення).

Відмовившись від старих політичних концепцій, українська держава поки що не взяла на озброєння нові політичні доктрини. Така ситуація не могла не вплинути негативно на стан держави й суспільства, який нині характеризується політичною й економічною нестабільністю, зростаючою регіональною відчуженістю, соціальним, моральним та психологічним напруженням. Але це зовсім не означає, що політичні процеси в нашій державі відбуваються взагалі без будь-якої теоретичної основи. Події останнього часу, особливо прийняття нової Конституції України, переконливо свідчать про те, що на роль однієї з таких теоретичних доктрин безумовно претендує концепція політичного плюралізму, яка давно вже міцно утвердилася в розвинутих західних країнах. У нашій державі, як і в інших країнах СНД, ідея плюралізму також усе активніше заявляє про себе. Навіть короткий період розвитку України як незалежної держави показує, що процес реалізації цієї ідеї в політичному житті відбувався досить бурхливо: від плюралізму думок — до плюралізму дій, від плюралізму дій — до плюралізму організацій, від плюралізму організацій — до плюралізму суспільства в цілому. Основна привабливість ідеї політичного плюралізму для демократичного розвитку політичних процесів у державі полягає в тому, що вона не тільки протистоїть ідеї авторитаризму й тоталітаризму, а й відкриває широкі перспективи для участі різних груп населення в політичному житті суспільства.

Поява політичного плюралізму — це відносно нове явище для України. А тому його ствердження й поширення неминуче пов’язане з певними труднощами. Так, у нашому суспільстві відчувається помітний вплив анархістських тенденцій. Як свідчить історична практика, анархізм завжди і всюди спекулював на свободі особистості та на її постійному прагненні самореалізації. Те, що в останні роки досить поширеним явищем стала масова неповага до закону, до розпоряджень державної влади з боку різних структур, верств населення та посадових осіб, — наочне підтвердження небезпеки для суспільства цього процесу. Не може не турбувати також значне поширення в Україні регіонального та міжконфесійного егоїзму. З’явившись як природна реакція на дії адміністративно-командної системи, регіональний, міжконфесійний та груповий егоїзм (якщо в суспільстві не буде знайдено відповідних засобів для його подолання), може перерости (практика всеукраїнського страйку шахтарів це підтверджує) у широкомасштабну конфронтацію з украй негативними для держави й суспільства наслідками. Особливо необхідно наголосити на небезпеці для нашої держави автаркізму, регіональної відособленості та замкненості, які призводять до дезінтеграції суспільства і заважають становленню справжнього політичного плюралізму.

Важливу роль у політології відіграє методологічна функція, яка визначає порядок аналізу закономірностей, методів, способів і принципів теоретичного дослідження політики та практичної реалізації отриманих знань. Методологічна функція політології полягає в тому, щоб озброїти людину ефективними засобами пізнання політичної реальності. Ефективність цих засобів залежить від того, якою мірою політологія спирається, з одного боку, на загальнофілософські принципи, закони й категорії, що застосовуються в усіх галузях наукового знання, а з іншого — на специфічні прийоми та засоби, що їх розроблено представниками конкретних наук у процесі емпіричного аналізу різних явищ природного та суспільного життя.

За допомогою світоглядної функції стверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяють досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси виражають ті чи інші партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на розвиток політичного мислення, уміння оцінювати політичні події в контексті їхніх зв’язків з історичними умовами, які реально існують у даний конкретний період.

Говорячи про практичне значення політології, слід мати на увазі два тісно пов’язані між собою аспекти. Перший аспект стосується посилення прикладного значення політології. Він полягає насамперед у зверненні політичної науки до самого політичного життя, у постійному реагуванні на потреби політичної практики. Свій вияв прикладний характер політології знаходить також в її конструктивно-критичній спрямованості. Треба зазначити, що радянське суспільствознавство, включаючи й політологію, іще зовсім недавно весь свій запал використовувало тільки для боротьби з буржуазною ідеологією, не помічаючи проблем власного суспільства. У науці тоді повністю панувала жорстко нав’язана «згори» адміністративно-командною системою відверта апологетика радянської системи.

Прикладний характер політології виявляється також у підвищенні значущості її професіональних працівників. Нині велику потребу в політологах-професіоналах мають вищі та середні спеціальні навчальні заклади, а також загальноосвітні школи, де попит на викладачів політології значно перевищує пропонування. Необхідність у політологах відчувають і науково-дослідні інститути, центри та лабораторії, причому не тільки суто політологічного, а й психологічного, соціологічного, юридичного, історичного, міжнародного та інших профілів. На політологів чекають представницькі й виконавчі органи влади, внутрішньополітичні та зовнішньополітичні установи та служби, численні засоби масової інформації та комунікацій, комерційні підприємства тощо.

Не менш важливим показником практичної функції політології є також інший її аспект, який виявляється у взаємовідносинах політичної науки та її представників зі владою. Тривалий час партійно-державні можновладці свої взаємовідносини з представниками гуманітарних наук будували за принципом феодально-васальної залежності: ученим у цих стосунках приділялася роль лише слухняних виконавців та коментаторів директивних вказівок керівництва. А тому нині, за умов радикальних змін у функціонуванні політичної системи, ці відносини ще не можуть набрати адекватного цивілізованому суспільству характеру. Сьогодні в нашій державі, як і в інших посттоталітарних країнах, відбуваються активні пошуки такої моделі співробітництва між політологами-теоретиками і політиками-практиками, яка б зробила неможливими і будь-які форми адміністративного тиску, і некритичне вихваляння «державної мудрості» можновладців. Таке співробітництво має бути спрямованим на розробку практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань та раціональної організації політичних процесів. Для цього необхідно забезпечити вивчення та облік ефективності політичних рішень, що ухвалюються, постійно аналізувати стан суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур та інститутів.

Важливу роль у житті сучасного суспільства відіграє прогностична функція політології. Суть цієї функції полягає у спрямованості політології на передбачення напрямків розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для розробки механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її різновидів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус і т. п.

У процесі оновлення нашого суспільства зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб’єктів як у центрі, так і в різних регіонах країни, передбачення наслідків певних політичних акцій.

За сучасних умов прогностична функція політології використовується, по-перше, для визначення поточних цілей та віддалених перспектив розвитку суспільства, а по-друге, для своєчасного проведення наукових експертиз найбільш важливих політичних рішень з погляду реальності очікуваного від них ефекту. Усім нам в Україні відомо, наприклад, що за кількістю рішень та законів, що ухвалюються нашими парламентаріями, ми значно випереджаємо багато країн світу. Однак добре відомо й те, що більша частина цих рішень та законів залишається нереалізованою. Причин такої ситуації є багато, але одна з найголовніших — брак попередньої експертизи політичних рішень, законів та указів.

Прогностична функція політології має полягати, по-третє, у моделюванні політичних процесів і відносин. Сьогодні треба відверто сказати про те, що саме цей аспект прогностичної функції політології ще не набув належного розвитку в нашій державі. Це можна пояснити тим, що процес залучення гуманітарних наук до забезпечення науково-технічного прогресу відбувається дуже кволо, а науково-технічне забезпечення самих цих наук є вкрай поганим. Значну негативну роль у цьому процесі відіграла також і поширена в минулому в нашому суспільстві ворожість до формалізації політичних явищ. Але, як свідчить політичний досвід цивілізованих країн, можливості моделювання політичних процесів як національного, так і глобального характеру надзвичайно великі. Яскравим доказом високої ефективності моделювання політичних процесів є діяльність Римського клубу, а також інших урядових та неурядових організацій багатьох країн світу.

Підбиваючи підсумок, треба дати відповідь на цілком законне запитання: що саме ця наука дає суспільству і окремій людині? чому в західних країнах як державні, так і приватні організації витрачають на неї великі кошти? На це можна відповісти так.

Поширюючи політичні знання, політологія сприяє формуванню політичної культури народу, створенню громадянського суспільства. Наука про політику відіграє велику роль у становленні та збереженні гуманізму й людяності у відносинах між державою і громадянським суспільством.

Політологія має й велике виховне значення. У цивілізованих країнах підготовку людей до виконання відповідальних обов’язків громадянина зосереджено в руках політичних партій, церкви, школи, молодіжних організацій тощо. В Україні, як і в інших країнах СНД, політичне виховання людини здійснюється школою, засобами масової інформації, а у вищих навчальних закладах цю місію покладено на систему суспільних наук, і передовсім на політологію.

Отже, теоретико-пізнавальна, методологічна, світоглядна, практична, прогностична й виховна функції політології відбивають її зв’язок з життям, свідчать, що політологія є наукою живою, діючою, такою, що постійно й динамічно розвивається.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС