Главная  - Культурология  - Книги  - Культурологія - Гриценко Т.Б.
Культурологія - Гриценко Т.Б.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДИСЦИПЛІНИ

Для усвідомлення специфіки культурологічного знання студентам необхідно мати чітке уявлення про предмет і завдання дисципліни, місце культурології у системі гуманітарних та природничих наук, ознайомитися з основними методами й принципами дослідження культурології, що відкривають широкі можливості пізнання життя та глибин істини, ніж кожна наука окремо. Серед основних наукових концепцій культурологічного знання в розділі відзначено три напрями української культурології. Велика увага приділяється розкриттю поняття “культура” як предмету культурології.

1.1. Предмет і завдання дисципліни

Формування культурології як своєрідної галузі наукових досліджень розпочалося наприкінці ХХ ст., коли розмежування, уточнення та поглиблення досліджень світоглядних дисциплін призвело до виокремлення напрямів різноманітних знань. У процесі свого становлення та розвитку культурологія узагальнювала й зводила до спільного знаменника понятійний апарат, єднала культурно-мистецькі дисципліни, надаючи можливість цілісно осягнути культурологічне сприйняття світу й діяльності людства. Таким чином, культурологія – це система знань про закономірності й розвиток культури, засоби усвідомлення її суті. Вона відкриває цикл гуманітарних предметів, що викладаються у ВНЗ. Основні функції культурології полягають у тому, що, не підміняючи викладання філософії, історії, політології й релігієзнавства, вона знайомить читачів із методикою аналізу й вивчення духовних здобутків народів світу, певний внесок до яких зробив український народ. Отже, культурологія – це комплексне гуманітарне дослідження явищ і законів культури. Культурологія розширює історичний аспект культури філософськими, антропологічними*1, соціологічними підходами до аналізу, вивчення та узагальнення теоретичних проблем, явищ та феноменів культури.

*1: { Антропологія – букв. наука про людину. Комплекс наук про людину, суспільство й культуру.}

Культурологія – це особлива галузь гуманітарного знання, що синтезує у собі філософські, історичні, антропологічні, етнографічні, соціологічні та інші дослідження культури, тобто специфічний спосіб життєдіяльності людини, головним змістом якої є гуманізація природи й суспільства. Культурологічний підхід до вивчення естетичних явищ характеризується своєю багатоплановістю. Це не тільки комплекс історичних, філософських і культурознавчих дисциплін, а й самостійна наукова дисципліна в системі соціально-гуманітарних знань. Таким чином, культурологія – це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв’язки та взаємовпливи. Культурологія могла б концептуально впливати на формування культури суспільства, розробляти засоби втілення її у життя, а також розробляти основи державної політики, направленої на задоволення духовно-культурних потреб як усього суспільства, так і конкретної людини.

Методи й принципи культурології

Оскільки культурологія базується на стику багатьох наук, спектр методів й принципів дослідження її досить широкий. Він становить епістемологію культури,*2 представлену загальною системою методологічних підходів, принципів і методів пізнання, систематизації й аналізу світових культурних процесів:

*2: { Епістемологія – це теорія пізнання. Гносеологія – розділ філософії, що вивчає джерела, форми й методи наукового пізнання, умови його істинності, здатність людини пізнавати дійсність; теорія пізнання.}

Діахронний – виклад явищ, фактів і подій світової та вітчизняної культури у хронологічній послідовності.

Синхронний – порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретроспективи або перспективи.

Порівняльний – виявлення загальних та особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливу культур, визначення їх своєрідності або спорідненості.

Типологічний – виявлення типологічної близькості історико-культурних процесів.

Археологічний – вивчення загального стану розвитку культури минулих поколінь на підставі матеріальних знахідок.

Семіотичний – ґрунтується на вченні про знаки, що дає змогу вивчити знакову систему, структуру або текст будь-якого артефакту.

Психологічний – вивчення суб’єктивних механізмів функціонування культури, індивідуальних якостей людини та несвідомих психічних процесів.

Біографічний – тлумачення явищ культури через відображення біографії та особливості творців культурних цінностей.

Цивілізаційний – осмислення явищ культури через інтегративні галузі спеціалізованих гуманітарних й природничих знань у контексті культурної епохи.

Термін ”культурологія” у 1909 р. запропонував німецький філософ і фізик В.Освальд, який виявив різницю між культурологією та соціологією*3, а також використав цей термін для опису специфічних явищ, яким є культура як феномен суто людської діяльності. У 1939 році американський філософ Леслі Уайт (1900-1995 рр.) увів цей термін у контекст антропологічних досліджень про культуру. Його праця “Наука про культуру” (1949 р.) сприяла виділенню культуро-логії в окремий напрям досліджень, поставила питання про необхід-ність визначення предмету культурології як науки та започаткувала цілісний підхід до вивчення явищ культури. Однак у західно-європейській науковій традиції культурологія у розумінні цілісного сприйняття культури не утвердилася. Феномен культури розглядався там із соціально-етнографічних позицій. Тому провідними науками про культуру в Європі та Америці стали соціальна та культурна антропологія, соціологія, структурна антропологія, історична культурологія, семіотика*4 та посткультурна лінгвістика. Як окремий напрям наукового дослідження “культурологія” закріпилася в Україні та деяких країнах СНД, поєднавши у собі культурно-історичний, філологічний, просвітницький та ідеологічний аспекти культури, філософію, міфологію, етнографію, психологію, художню практику.

*3: {Соціологія – наука про суспільство, суспільні відносини й проблеми соціальної взаємодії.}

*4: { Семіотика – дисципліна, що досліджує властивості знаків і знакових систем.}

В українській культурології визначилися три напрями дослідження:

Перший. Традиційна історична культурологічна школа. Вона займається виявленням та описом фактів, подій і досягнень світової, національної або регіональної культури, чи певної культурно-історичної епохи (Середньовіччя, Відродження, Просвітництва та ін.).

Другий. Філософія культури або теорія культури. Її завдання полягає, по-перше, в осмисленні та поясненні культури через її найзагальніші та найістотніші риси, по-друге, у розкритті провідних тенденцій в еволюції культури, причин розквіту або кризових явищ.

Третій. Соціологія культури досліджує функціонування культури в цілому або наявні у ній субкультури – масову, елітарну, міську, сільську, жіночу, молодіжну та ін. Цей напрям дослідження вивчає зрушення та зміни, що відбуваються у культурі, а також реакцію на них різних верств населення.

Отже, культурологія – це наука, що орієнтується на етику соціального й гуманітарного знання про людину й суспільство, вивчає культуру як цілісність, як специфічну функцію й модель людського буття.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС