Главная  - Культурология  - Книги  - Культурологія - Гриценко Т.Б.
Культурологія - Гриценко Т.Б.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

1.2. Культура як предмет культурології

Термін “культура” походить від латинських слів “colo”, ”cultio”, що означає обробіток, “colore” – обробляти, вирощувати, а пізніше – поклонятися та вшановувати богів чи предків. До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися із землеробською працею, але Марк Порцій Катон (234 – 149 рр. до н.е.) у своєму трактаті “Про землеробство” уже пише не просто про обробіток землі, а про “обробіток окремої ділянки, яка неможлива без особливого душевного настрою” селянина. Поступово поняття “культура” поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, тобто вдосконалення самої людини – у листах Марка Тулія Цицерона (106 – 43 рр. до н.е.), відомих під назвою “Тускуланські бесіди” (45 р. до н.е.) у вислові “культура духу є філософія” йшлося саме про це. В епоху Середньовіччя слово “культура” продовжує використовуватися у значенні аграрного виробництва (“agri cultura”), але в інших сферах людського буття воно набуває значення “культу” (“cultus”). У XVII ст. слово “культура” починає вживатися як самостійний термін для означення духовного світу людини, що здатна протистояти природі, а культурна європейська людина Нового часу, починає протиставлятися “природній людині минулого”.

Зараз культура – це складний суспільний феномен, що відіграє величезну роль у життєдіяльності людини: праця, побут, дозвілля, спосіб життя як окремої особи, так й усього суспільства, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури. Культура впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає подаль-шу долю людини, ціль її життя.

Отже, культура – це специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений продуктами матеріальної та духовної праці, системою соціальних норм і настанов, духовними цінностями, сукупністю відносин людей з природою, між собою та ставленням до власної особистості, це система життєвих орієнтацій суб’єкта.

Культура та цивілізація

У значенні “культури” часто вживається поняття цивілізація. Цивілізація – це матеріальна культура або доцільна впорядкованість людського середовища.

Поняття “культура” вживається:

- для характеристики певних історичних епох (первісна культура, антична культура, середньовічна культура і т. ін.);

- для визначення конкретних людських спільнот, народностей, націй (українська культура, культура племені майя, американська культура тощо);

- для визначення специфічних сфер життєдіяльності (культура праці, політична культура, художня культура), у вужчому значенні, – як сфера духовної життєдіяльності людей;

- як загальний термін, що характеризує предметні результати діяльності людини: машини, споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми моралі й права і т. ін.).

Під поняттям “культура” розуміють людські сили й здібності, що реалізуються у процесі життєдіяльності: знання, вміння, навички, рівень інтелекту, морального й естетичного розвитку, світогляд, засоби й форми спілкування людей.

Поняття “цивілізація” (< лат. civilis – громадянський, державний) подекуди вживається як синонім культури, у вузькому смислі – матеріальної культури. У даному випадку – це рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури (антична цивілізація, християнська цивілізація, сучасна цивілізація).

Цивілізація виникає тоді, коли накопичення матеріальних і духовно-культурних здобутків призводять до необхідності організації їх у систему, що сприяє появі писемності, класової диференціації суспільства, утворенню держави, появі міст як окремих суспільних організмів, будівництву монументальних споруд.

Базове значення поняття цивілізація походить із уявлень стародавніх греків і римлян про переваги існування людей за законами й у державі. Держава – це суспільство, в якому править закон, за яким живуть усі люди даного суспільства, отже, вони розглядаються як цивілізовані, тобто такі, що мають громадянські права й відповідні достоїнства. Народи, що не знали законів і були підпорядковані цареві, стародавні греки не відносили до цивілізованих, вважаючи, що ці народи позбавлені таких чеснот вільної людини, як мужність, справедливість та людська гідність.

Значення поняття “цивілізація” змінилося у XVIII ст., коли французькі матеріалісти-просвітителі стали визнавати цивілізованими тільки суспільства, побудовані на засадах розуму, справедливості й приватної власності. У подальшій історії людства стало очевидним, що цивілізація разом із культурою становлять суперечливу єдність, виступаючи у ролі її функціонального підрозділу: якщо культура є системою смислу людського буття, то цивілізація становить предметним ресурсом культури*5.

*5: { Гуревич П.С. Современный гуманитарный словарь-справочник. – М.: Олімп; ООО “Фирма “Изд-во АСТ”, 1999. – С. 486-487; Кононенко Б.И. Культурология в терминах, понятиях, именах. – М.:Изд-во “Щит-М”, 2001. – С. 254-255. }

Цивілізація й культура також становлять два різні засоби реалізації творчих сил людини. Якщо в культурі усе матеріальне й практичне слугує духовному, то в рамках цивілізації дух слугує матеріальному і практичному. Цивілізація характеризується засобом і рівнем оволодіння силами природи, а культура виникає у результаті оволодіння людиною своєї власної природи. Відтворення робочої сили, збільшення вільного часу – це ознака цивілізації, а відтворення особистих структур людини шляхом виховання й навчання – ознака культури, її традицій, норм і цінностей.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС