Главная  - Экономика  - Книги  - Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
Економіка аграрних підприємств - Андрійчук В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

1.3. Причини аграрної кризив 90-х роках ХХ сторіччя та форми її прояву

Кризові явища в сільському господарстві України стали досить рельєфно проявлятися ще в умовах планово-централізованої економіки, переважно у формі стагнації. З початком перехідного періоду (1991 р.), коли розпочався злам старого організаційно-економічного механізму управління централізованою економікою і були зроблені перші спроби впровадження ринкових відносин, у нашій державі через низку причин виникла глибока економічна криза. За роки цієї кризи народне господарство країни понесло великі втрати, істотно погіршився матеріальний добробут населення, вкрай загострилася демографічна ситуація. Причини цих витрат мають як об’єктивний , так і суб’єктивний характер.

Об’єктивні причини криються в складнощах перехідного періоду від планово-централізованої до ринкової економіки. Системна трансформація, що відбувається в країні, за своїми масштабами і глибиною немає історичних аналогів, тим більше що її довелося поєднувати з вирішенням складного комплексу проблем, пов’язаних з розбудовою державності України, становленням її як суверенної країни, рівноправного суб’єкта європейського та світового співтовариства. Водночас прийшлося долати жорстку офіційну та неофіційну протидію утвердженню і зміцненню економічної незалежності нашої держави з боку колишньої метрополії. Об’єктивним чинником є й та обставина, що фінансова підтримка здійснюваних в Україні реформ з боку МВФ та інших міжнародних фінансових інституцій надавалася переважно з явно необґрунтованими застереженнями і вимогами, дотримання яких наносили шкоду економіці держави. Ведеться приховане або відкрите блокування нашої держави при виході на зовнішній ринок з високотехнологічною продукцією (наприклад, з літаком АН-70). Іноземні інвестиції свідомо не спрямовуються на розвиток пріоритетних сфер виробництва із сучасними високоефективними технологіями і новітньою технікою та обладнанням.

Офіційно визнано (див. наприклад, виступ Президента України на науковій конференції 16 листопада 2000 р. // Урядовий кур’єр. — 2000. — 18 листоп.), що значні економічні і соціальні втрати зумовлені водночас допущеними прорахунками і помилками при виборі моделі трансформаційних процесів. Зокрема, зазначається, що акцент було зроблено на ринкову трансформацію, тоді як мала здійснюватися системна трансформація суспільства, тобто важливо було забезпечити повну збалансованість комплексу чинників суспільних перетворень, серед яких, крім ринкових, чільне місце мало бути відведено неекономічним чинникам — соціальним, політичним, суспільній свідомості, культурі, морально-психологічним цінностям. Не була врахована та об’єктивна обставина, що ринкові перетворення можуть бути ефективними, коли вони не наштовхуються на інституційні чинники, які за своєю природою є еволюційними, до відомого ступеня консервативними, а отже, не можуть бути здійснені раптово, водночас.

Відомо, що найбільших втрат Україна зазнала в перші роки реформ, оскільки не було їх теоретичного обґрунтування і визначення цільової функції, виваженості, послідовності дій, комплексності і градації пріоритетів щодо застосування ринкових економічних важелів тощо. В результаті реформи здійснювалися безсистемно, по суті методом проб і помилок впродовж декількох років. Невиправдано поспішно було здійснено реструктуризацію великих державних банків і перетворення їх у комерційні. За відсутності необхідної законодавчої бази, вільних капіталів, досвіду стосунків підприємств і населення з такими банками відбулося, по суті, легітимне присвоєння державної власності в значних розмірах купкою ділків і зародження клану «нових українців-олігархів». Орієнтація приватних банків на одержання надприбутків завдяки завищенню процентних ставок за кредити підштов-хувала інфляційні процеси, сприяла переливу коштів від підприємств до банківських структур. У сукупності все це і породило інфляцію і гіперінфляцію (1993 р.), надістотне (на 25 %) зменшення ВВП у 1994 р., структурну розбалансованість економіки, подальший спад її розвитку. Втрачено соціальні здобутки, набуті за роки радянської влади, оскільки принцип соціальної справедливості не став визначальним при здійсненні реформ. Істотно поглибилося майнове розшарування населення і його диференціація за рівнем матеріального добробуту. Доходи купки (10 %) найбагатшого населення України за офіційними даними перевищують доходи найбідніших верст населення більш ніж у 10 разів (не враховуючи прихованих доходів), що вдвічі перевищує даний показник інших постсоціалістичних країн. Це призводить до значного зростання соціальної напруги в суспільстві. Потрібна була негайна соціальна переорієнтація реформ, паростки якої уже стали проявлятися у 2000 р. (погашення заборгованості по пенсіях і заробітній платі, підвищення пенсій і мінімального рівня заробітної плати тощо). На часі розробка необхідних нормативно-правових актів по захисту інтересів дрібних власників: акціонерів, власників майнових і земельних паїв, корпоративних прав. Важливо відновити цільову функцію сертифікатної приватизації, яка по суті нічого корисного не принесла народу, а перетворилася в потужний чинник тіньової економіки і призвела, знову ж таки, до збагачення невеликого прошарку суспільства.

Ринкова трансформація і на початку 2002 р. ще не набула належного інноваційного спрямування. Значно скоротилося фінансування фундаментальної і прикладної науки, в експорті переважають сировинні ресурси.

Викладені об’єктивні та суб’єктивні причини економічної кризи зумовили і кризу сільського господарства. Проте ця галузь попала в значно скрутніше становище через дію інших чинників макроекономічної дестабілізації. Одним з найбільш істотних таких чинників є диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і на промислові товари, що виробничо споживаються сільськогосподарськими товаровиробниками. Проблема диспаритету розглядатиметься детально в темі 17. Тут лише зазначимо, що аграрні підприємства, продавши в 1999 р. таку ж саму кількість сільськогосподарської про-дукції , що і в 1990 р., спроможні були купити тепер промислової продукції майже у 6 разів менше, ніж раніше.

Через інфляцію та гіперінфляцію, а також через диспаритет цін аграрні підприємства втратили свої обігові кошти, причому поповнити їх за рахунок зовнішніх джерел фінансування вони не були спроможні. Це викликано дією ще одного негативного економічного чинника, що призвів до поглиблення аграрної кризи, — недоступності для сільськогосподарських товаровиробників кредитів, без яких, як уже зазначалося, сільське господарство нормально розвиватися не може. Основною причиною такої недоступності стали надзвичайно високі кредитні ставки та короткі терміни надання кредитних ресурсів. З іншого боку, відбувався відтік кредитів від сільських товаровиробників. Це зумовлено збитковістю більшості аграрних підприємств, відсутністю у них у необхідній кількості ліквідного майна під заставу і довгою тривалістю обороту капіталу, великою їх заборгованістю. Досить сказати, що середні кредитні ставки комерційних банків становили у 1996 р. 80 %, 1997 р. — 49 %, 1998 р. — 55 %, 1999 р. — 55 %, у січні 2000 р. — 56 %. Якщо врахувати, що рівні інфляції в цих часових відрізках складали відповідно 40, 10, 20, 19 і 5 %, то кредитна ставка з їх вирахуванням всерівно залишалася вкрай високою і дорівнювала 40, 39, 35, 36 і 51 %.

Проблема кредитування для сільського господарства значно ускладнюється ще й тим, що ця галузь розцінюється комерційними банками як кредитно ризикована. Тому кредитна ставка для аграрних підприємств встановлюється вищою порівняно з її рівнем для підприємств інших галузей. Якщо, скажімо, у березні 2000 р. процентні ставки за кредитами комерційних банків для будівельної індустрії становили 35,3 %, торгівлі і громадського харчування — 36,3, промисловості — 38,7 %, то для сільського господарства — 44,6 %. Крім високих процентних ставок, відбувалося і блокування кредитування аграрного сектора економіки через неможливість використання землі як об’єкта застави, спричинену нерозвиненістю ринку цього ресурсу, а також через звужену можливість використання готової продукції як об’єкта застави у зв’язку з існуванням протягом тривалого часу першочерговості розрахунків. Адже відповідно до їх вимог продукції могло і не вистачити для задоволення потреб кредиторів, оскільки вона могла бути використана для задоволення вищих за рангом зобов’язань.

Отже, втрати аграрними підприємствами обігових коштів і неможливість залучення кредитних ресурсів призвели до блокування процесу відтворення основних засобів сільськогосподарського призначення і матеріальних оборотних засобів. Підприємства не мали змоги оновити зруйнований машинно-тракторний парк, придбати необхідну кількість мінеральних добрив, запасних частин, отрутохімікатів, пального, насіння вищих репродуктивних кондицій, пально-мастильних матеріалів. У результаті аграрні товаровиробники вимушено перейшли на екстенсивний тип розвитку, що супроводжується деіндустріалізацією виробництва і застосуванням у великих масштабах ручної праці. Наслідки не забарилися — рік у рік скорочувався обсяг сільськогосподарського виробництва й обсяг продажу сільськогосподарської продукції, а відтак сформувалася «петля» аграрної кризи (рис. 1.1).

«Петля» аграрної кризи

Рис. 1.1. «Петля» аграрної кризи

На рис. 1.1 МД — це макроекономічна дестабілізація, І — інфляція та гіперінфляція, ДЦ — диспаритет цін, НКР — недоступність кредитних ресурсів, ВОК — втрата сільськогосподарськими товаровиробниками обігових коштів, НКВ — нестача коштів для відтворення, ОсК — основного капіталу, ОбК — оборотного капіталу, ЕТР — екстенсивний тип розвитку, СОВ — скорочення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, СОП — скорочення обсягу продажу сільськогосподарської продукції, ЗГН — зменшення суми грошових надходжень.

Зрозуміло, що зі скороченням обсягу виробництва та обсягу продажу зменшуються грошові надходження, а отже, підприємства не мають можливості відтворити виробничі ресурси для нормального функціонування виробництва. Відтак, можна сформулювати суть петлі аграрної кризи як певне зачароване коло, коли підприємства не мають коштів для закупівлі необхідних ресурсів, щоб забезпечити збільшення виробництва продукції, а ці кошти вони не в змозі одержати, бо в умовах екстенсивного виробництва мало виробляють і продають продукції, яка водночас є надто дорогою через значне підвищення частки постійних витрат у собівартості цієї продукції.

Для аграрної кризи характерні такі форми прояву:

  • втрата обігових коштів;
  • спад обсягу виробництва сільськогосподарської продук-ції, спричинений зниженням урожайності культур і продуктивності тварин, а також зменшенням посівної площі і поголів’я худоби;
  • істотне скорочення середньодушового споживання основних продуктів харчування;
  • зниження ефективності виробництва та його збитковість;
  • зниження продуктивності праці та її оплати;
  • затухання інвестиційної діяльності і руйнація основного капіталу;
  • криза неплатежів і бартеризація обміну.

Як бачимо, криза сільського господарства була всеохоплюючою, системною. Це вимагало прийняття комплексу кардинальних заходів на макро- і мікрорівнях, направлених на стабілізацію сільськогосподарського виробництва і доходів аграрних підприємств , поліпшення соціальних умов селян та закладання фундаменту для їх подальшого зростання. Зважаючи на виняткову важливість цієї проблеми, ми ще не раз будемо звертатися до неї в наступних розділах даного підручника.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Образовательный портал
Правила користування
Продажа баннеров УБС