Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

1.3. ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ФІЛОСОФІЇ І НАУКИ

Успадкувавши від міфології і релігії їх світоглядний характер, світоглядні схеми, а також весь обсяг позитивного знання, філософія разом із тим вирішує свої проблеми під іншим кутом зору, а саме з позицій раціональної оцінки (з позицій розуму). Як теоретично сформований світогляд система загальних поглядів на світ у цілому, що передбачає існування різноманітних форм самовизначення людини, філософія є формою знання і має впорядкований характер. Цей момент суттєво зближує філософію і науку. Існують принаймні три аспекти щодо інтерпретації питання про співвідношення філософії і науки.

Перший аспект. Не можна заперечувати науковий характер філософії взагалі як один із грандіозних проявів людського знання і культури. Якщо розглядати філософію не тільки стосовно конкретних концепцій, а й з позицій історії, то можна виявити спадкоємність розвитку філософського знання, його проблематики, спільність категоріального апарату і логіки дослідження. Ще Арістотель виділив зі свого вчення логіку - науку про правильне мислення; психологію - науку про душу; етику - науку про моральне вдосконалення; метафізику - власне філософію. Він вважав метафізику «царицею всіх наук», що було зумовлено вищим рівнем її розвитку (на той час) порівняно з іншими науками. Гегель розглядав філософію насамперед із точки зору «науки логіки».

Висновки, одержані у філософії, не тільки служать засобом отримання наукового знання, але й самі входять у зміст науки. Не випадково багато відомих вчених у галузі конкретних наук є видатними представниками філософської думки. Досить назвати імена Піфагора, Арістотеля, Бруно, Коперника, Декарта, Паскаля, Лейбніца, Фрейда, Рассела, Ейнштейна, Вернадського і багатьох інших. Філософія має свою специфічну мову і свій категоріальний апарат. Вона здійснює науковий пошук і вже завдяки цьому має науковий характер.

Другий аспект - взаємодія філософії і конкретних наук. Сучасна філософія вже не може претендувати на роль «науки наук», містити всі знання. Із XVI ст. наука почала виділятися у самостійний соціальний інститут. Відбувається диференціювання конкретних наук, які освоюють окремі аспекти розвитку природи і суспільства, спираючись на емпіричні методи дослідження. Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні цілісної картини світу. її основним методом виступає теоретичне мислення, яке спирається на досягнення конкретних наук. У цьому виявляється її специфіка як форми універсального теоретичного світогляду, оскільки вона має справу з фундаментальними характеристиками людського буття.

Великі відкриття в конкретних науках сприяли інтенсивному розвиткові філософії. Досить згадати величезний вплив, який справили успіхи природознавства в Новий час або наприкінці XIX - на початку XX ст. на розвиток філософського знання. Разом з тим і філософія впливає на розвиток конкретних наук, причому як позитивно, так і негативно. Філософський світогляд так чи інакше впливає на позицію вченого, а отже на його ставлення до необхідності розвитку тієї чи іншої конкретної галузі знання (наприклад, ядерної фізики, євгеніки, генетики, кібернетики тощо).

Третій аспект - філософія і позанаукове знання, під яким розуміється паранаука (антинаука, «альтернативна наука»), магія тощо. Позиція світоглядного плюралізму, нейтральності наукового світогляду щодо псевдонауки веде до інтелектуального анархізму, що може спричинити перемогу марновірства та забобонів.

Найбільший вплив паранаука має саме в критичні моменти розвитку суспільства та індивіда. Це пов'язано з тим, що паранаука справді виконує певну психо- та інтелектуально-теоретичну функцію, служить засобом

«Величні інтереси людської культури вимагають утворення строго наукової філософії; разом з тим якщо філософський переворот у наш час повинен мати свої права, то він повинен бути одухотворений прагненням до новообгрунтування філософії в значенні строгої науки. Це праг-зовсім не чуже для сучасності».

Е. Гуссерль

адаптації до життя в період соціальної та індивідуальної нестабільності. Адже у важку хвилину завжди простіше звернутися до астролога, чаклуна тощо, оскільки це звільняє від необхідності робити свій власний, іноді важкий, вибір, від відповідальності і відносно легко забезпечує душевний комфорт. Індивід боїться залишатися сам на сам з безкомпромісними науковими висновками.

Загальнокультурне значення і просвітницька функція філософії несумісні з псевдонауковими теоріями, які звалюються на сучасну людину. Ігнорування наукового світорозуміння може призвести до небезпечних соціальних наслідків, особливо коли паранаука вступає в спілку з політичною владою. Це не тільки релігійний фанатизм, фундаменталізм та інквізиція, але й распутінщина, лисенківщина, переслідування генетики та кібернетики, соціал-дарвінізму тощо. Тому байдужість до зусиль науки є виявом власної моральної убогості.

Філософію вважають матір'ю науки, і перші вчені-природознавці були одночасно філософами, а сама філософія прагне використати теоретичні методи дослідження, логічний інструментарій для обґрунтування своїх положень, вироблення достовірних, загальнозначущих принципів і законів. У процесі нагромадження емпіричного матеріалу і вдосконалення методів наукового дослідження відбувається розділення форм теоретичного освоєння дійсності. У XV-XVII ст., відповідаючи на запитання часу, наука починає визначатися у самостійний соціальний інститут. Відбувається виділення конкретних наук, які освоюють окремі аспекти природи і суспільства, спираючись на дослідні методи пошуку.

Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні єдиної картини світу. Вона має справу з фундаментальними характеристиками людського буття.

Філософське узагальнення має значно більший обсяг, ніж наукове, його завдання - зведення всього суттєвого до думки, яка знімає суперечність між знанням і предметом. Філософія - це така діяльність, - вважає М. К. Мамардашвілі, - такий роздум над будь-якими проблемами (природними, моральними, естетичними, соціальними тощо), коли

«Я визнаю філософію як пізнання Універсуму, і необхідно розуміти під цим цілісну систему розумової діяльності, в якій регулярно проводиться наближення до абсолютного знання».

X. Ортега-і-Гасет

вони розглядаються під кутом зору кінцевої мети історії світу. Остаточний сенс світу є частиною людського покликання, яке полягає в тому, щоб відбутися як людина, стати Людиною. Адже Людина не є викінченим витвором природи, - вона невпинно, знову і знову створюється в історії, з участю її самої, її індивідуальних зусиль.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС