Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

1.5. ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ

Філософське знання вже Сократ і Платон протиставляли знанню, обмеженому тільки пізнанням дійсності. Якщо наукове знання описує і пояснює галузь того, що є, то філософське знання охоплює галузь того, що повинно бути, - сферу цінностей, сенсу і мети людського існування. Більше за все філософія цікавиться тим, що найменше за все приваблює науку, - зв'язком даних явищ дійсності із загальним і цілим, розумінням життєвого смислу і значення явищ, котрі окремо вивчаються різними науками. Філософське мислення вирішує проблеми помежових основ буття і пізнання. В чому ж особливість філософського підходу до дійсності? Чи можемо ми говорити про філософське мислення як особливий склад розуму, а не тільки про філософію як певну професійну діяльність? Вже в античності філософію розуміли як особливого роду духовну діяльність, яка прояснює багатоскладність світу. Заняття нею передбачають наявність певних моральних якостей і розумових доброчинностей. Філософське мислення насамперед виділяє найбільш важливе, істотне із нескінченної багатоманітності навколишніх явищ. Воно виражається у трьох основних рисах: рефлексивність, цілісність і критичність.

Рефлексивність - це прагнення до остаточного усвідомлення своїх дій, тобто налаштованість на виявлення смислу подій та їх зв'язку між собою. Великий подив, з якого народжується дух філософствування, -це втрата влади частковості й обмеженості, коли людині вперше відкривається перспектива нескінченності цілого, можливість зосередитися на його розумінні, а отже не тільки пізнати розумом, але й відкрити багато чого почуттю і волі. Хоча рефлексія не у всіх випадках веде до справді філософського мислення, приводом для неї можуть бути й хибні, надумані проблеми (повчальний приклад - середньовічна схоластика), однак без рефлексії філософського мислення не буває.

Цілісність філософського мислення означає спрямованість на об'єднання багатоманітності людського життя - особистого, соціального, пізнавального, політичного - через виявлення їх зв'язків. Точка зору цілісності зовсім не означає знання всього про цей світ. Філософськи мисляча людина уявляє основні тенденції розвитку світу, суспільства, пізнання, може співвіднести своє життя з цими тенденціями і зрозуміти своє місце в цьому розвитку.

Критичність означає передусім здатність оцінювати й оновлювати основи своєї власної діяльності в динамічному світі. Сила філософського мислення - у вмінні задавати все нові й нові питання світу й самому собі. У філософії немає заборони на критику і сумній

Специфіка філософії виявляється в особливій настанові, напрямі мислення, який починається із сумніву, тобто переосмислення звичних поглядів, традицій, концепцій. Видатні мислителі давнини (Демокріт, Платон, Арістотель) ставили питання: «Що таке «буття»? Що означає «бути»? Чи має Всесвіт якусь єдність або мету? Чи потрібно добру бути вічним, щоб заслужити високу оцінку, чи до добра потрібно прагнути, якщо навіть воно несе людині загибель?» і т. д. Твердження кожного з них

«Рефлексія - це набута свідомістю здатність зосередитись на самій собі і оволодіти самою собою як предметом, який має свою специфічну стійкість і своє специфічне значення - здатність уже не просто пізнавати, а пізнавати самого себе; не просто знати, а знати, що знаєш».

П. Тейяр де Шарден

водночас було запереченням думки попередника. Всі видатні філософські вчення заперечують одне одне. Таке заперечення може бути абстрактним, метафізичним або конкретним, діалектичним Проте завдяки сумніву і запереченню вибудовується цілісна, неперервна картина філософської культури мислення.

Відносність власних знань про світ та про саму себе - найважливіший мотив культурного розвитку особистості, ознака її духовної зрілості. Саме в цьому полягає особливість філософії як спонукального мотиву до мислення. Вчитися - це перш за все мислити, перетворюватися на творчу людину, яка керується внутрішньою потребою пізнати навколишній світ і себе. Як вчення про мислення філософія вчить вміння не дивитися, а бачити. Адже пошук істини - це розкриття внутрішнього світу людини, випробування, напруга інтелектуальних і моральних сил. Тому бачить той, хто може побачити.

На відміну від повсякденної унітарності й догматизму, філософське мислення є принципово плюралістичним, поліфонічним, діалогічним. Філософія передусім вчить мислити, вчить проблемно, творчо підходити до своєї тематики. М. Гайдеггер, починаючи читання курсу лекцій про мислення, звернувся до студентів приблизно з такими словами: «Я читатиму вам курс лекцій про мислення, але не таким чином, щоб дати якусь дефініцію мислення. Традиційно розпочинаючи лекцію: «мислення є процес..», - ми визнаємо, що мислення є процес, але ж процес є процес, а не мислення. У такий спосіб ми можемо дізнатися про відношення мислення до чогось одного, другого, третього, п'ятого і т. д, але ж головне питання - що є саме мислення - залишиться без відповіді... Я вчитиму вас мислення інакше. Я мислитиму перед вами, а ви уважно слухайте, дивіться. Ось він, процес мислення, розгортається перед вами... Будьте уважні - дивіться, слухайте, я показую вам саме мислення... вчіться мислити».

Отже, Гайдеггер пропонує безпосередню демонстрацію мислення як творчого процесу (звичайно, сам «демонстратор» при цьому має бути людиною, здатною до творчості). Приблизно так міркував і Сократ, який завдяки вмілому формулюванню запитань демонстрував своїм співрозмовникам

«Найголовніше в теоретичній настанові людини, яка філософствує, - справжня універсальність критичної позиції, рішучість не приймати на віру жодної готової думки, жодної традиції».

Е. Гуссерль

невідповідність та суперечливість їхніх позицій. Сократ стверджував, що ніколи не був нічиїм вчителем. Він не вчив, у нього вчились: хто чого міг і хто чого хотів. Він був переконаний, що мудрості не можна навчити так, як вчать ремесла і майстерності (повторювані операції, схеми, навички можна запам'ятати і перейняти). Досвід сам собою навчити не може, і різні люди зі схожою долею роблять для себе різні висновки. Проте істинну мудрість можна передати близькій людині хіба що під час тісного, дружнього спілкування. В українській філософії діалогіка Сократа називається «софійністю» мислення.

Уміння мислити, філософствувати завжди викликало підозру і недовіру у так званих «освічених людей», які розглядають філософію як занадто серйозне і «стомливе» заняття, щоб відвести йому вільний час, але разом з тим і не досить серйозне, щоб присвятити робочий. їм здається, що філософія їх обдурює, позбавляє бездумної впевненості в тому, що вони вважають істинним, правильним. Характерною є закономірність, яка проходить через всю історію філософії: кожен видатний мислитель замість того, щоб зводити наступний щабель певної теорії, починає закладати новий фундамент індивідуального бачення світу. Адже немає таких уявлень, понять, істин, які не могли б викликати заперечень: ті питання, що здавались вирішеними, знову стають проблемами. Ніщо так не стимулює активізацію мисленнєвого процесу, як вирішення проблемних ситуацій

Повсякденне (унітарне, монологічне, однозначне) мислення відбиває репродуктивну людську діяльність, яка постійно відтворює певні еталони, зразки, встановлені попередніми положеннями, «тиражує» досягнення цивілізації, щоб зробити їх предметами використання і споживання якомога більшої частини індивідів. Така діяльність, будучи споживчою, реалізується за максимально спрощеними, стандартизованими схемами. Оскільки репродуктивна діяльність домінує у нашому повсякденному житті, то вона породжує і відповідний епістемний (від грец. episteme - пізнавальний), тобто схематично-інструктивний стиль мислення (І. Бичко).

«Філософію потрібно вивчати не за визначеність відповідей на її запитання, а скоріше за самі ці запитання, оскільки вони розширюють і збагачують наше інтелектуальне уявлення і зменшують догматичну впевненість, котра заважає розуму займатися творчістю».

Б. Рассел

Творча сфера, або продуктивна діяльність (вона становить невелику частину), відіграє провідну, вирішальну роль у загальному поступі культури. У ній вперше реалізуються нові проекти, задуми, цілі та сенс діяльності в цілому. їй відповідає творчоконструктивний - діалогічний, «софійний» - стиль мислення. Ядром «софійного» мислення, в якому формуються всі його специфічні особливості (плюралізм, поліфонія, свобода тощо), є філософія.

В ідеалі продуктивна й репродуктивна діяльність взаємодоповнюють одна одну. Це стосується і стилів мислення. Проте у конкретні (критичні) моменти людської історії репродуктивність, пересічність («тупувата розсудливість» - О. Герцен) починає торжествувати. Це веде до різкого зростання споживацько-утилітарних моментів у суспільній свідомості, вони охоплюють традиційно творчі сфери - науку, мистецтво, філософію. Думку замінює схема, параграф, а мисленнєва діяльність та філософія втрачається в суєті повсякденності. На зміну свободі приходить тоталітаризм.

Людина з «ситою і тупою душею» не обов'язково є фашистом чи кілером. У звичних умовах - це проста людина, яка тільки жадає «ясності» і «чіткості». Проте варто настати кризі (яка руйнує чіткість і ясність), і пересічний індивід, жадаючи повернення порядку, стає здатним «на все».

Такий індивід, здатний «на все» в ім'я «порядку», відомий з давніх часів. Це він засуджував на смерть Сократа, погодився на аутодафе Дж. Бруно, споруджував варварські вогнища для публічного спалення книжок, брав участь у погромах, був сталінською «простою радянською людиною», яка на численних мітингах і демонстраціях вимагала смертної кари «найманцям світової буржуазії». Продуктивне, творче мислення, найбільш притаманне філософії, повертає людину до її людської сутності, звільняє від буденності, визначає її місце у світовому устрої та обов'язки перед собою.

«Філософія пом'якшила антагонізм логосу (епістемної предметності окремих наук) і міфу (містичної реальності божественної істини), взявши на себе турботу про душу людини та її моральність. Філософське знання є передусім знанням, яке розуміється етично, пізнанням Істини і Добра, що поєднує в собі цілі пізнання і моральні цілі».

Г. Майоров

Свого часу Діоген дорікав Платону за його теорію ідеї: «Стіл я бачу, чашу я бачу, але ні «стільності», ні «чашності» не бачу». Платон відповів йому: «Щоб бачити стіл і чашу, у тебе є очі, а щоб бачити «стільність» і «чашність», у тебе немає розуму».



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС