Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

3.1.2. НАТУРФІЛОСОФІЯ МІЛЕТСЬКОЇ ШКОЛИ. «ЛОГОС» ГЕРАКЛІТА

• Антична філософія в цілому - це грандіозна спроба побудувати раціоналізовану картину світу, з позиції розуму вирішити світоглядні питання. В різноманітних формах давньогрецької філософії існують у зародку всі більш пізні типи світоглядів.

Сила давньогрецьких філософів полягає у тому, що вони плідно сприймали наукові дані афро-азіатських надбань та активно переробляли їх на дедуктивну науку. На цій основі й стало можливим виникнення античної філософії як раціоналізованого світогляду, який шукає субстанційну основу світостворення.

Для античних мислителів світ є важливим, гармонійно упорядкованим, предметно-речовим цілим - Космосом (у пер. з грец - спочатку «порядок», а потім «світопорядок»). Проблема виникнення Космосу тлумачиться як проблема архе - вихідна, стійка, сутнісна, автономна першооснова, з якої породжується предметна багатоманітність.

Виникнувши в Елладі як світогляд промислово-торговельного класу, тобто людей, у яких з'являється вільний час для розмислу, філософія формується і розвивається на фоні виникнення товарно-грошових, речових відносин, міської культури, переходу від авторитарних аристократичних до тиранічних, а через них і до демократичних форм державного устрою, пробудження особистості й особистої ініціативи.

Специфічною рисою античної філософії є відповідність філософського способу мислення філософському способові життя. Тим більше, що своєрідність тієї чи іншої системи пов'язується з особистістю творця. У жодній іншій науці цей персоналістський момент не грає такої ролі: філософія у цьому відношенні схожа на мистецтво.

• Іонійська філософія. Факт зародження філософії в Іонії не викликає подиву, бо в VII-VI ст. до н. е. вона була передовою частиною Егейського світу. Розташована на західному узбережжі Малої Азії, Іонія складається з двадцяти самостійних полісів, основні з яких - Мілет та Ефес. «Іонія, — говорив О. І. Герцен, — початок Греції і кінець Азії». Іонійська філософія - філософія в повному розумінні цього слова, адже вже перші її творці намагалися зрозуміти те чи інше начало як субстанцію. Крім того, її форма, незважаючи на пережитки міфологічної образності, все ж є раціональною, оскільки знаходить своє вираження у судженнях і поняттях

• Першою філософською школою Еллади, а тим самим і Європи, була Мілетська школа. Мислителів у першу чергу цікавило питання: «З чого все?» Звідси припущення, що речі виникають внаслідок тих перетворень, які відбуваються з першоречовиною, - згущення, випаровування, розрідження. Визначення води, повітря, апейрона першоосновою - початок субстратного (від лат. substratum - підстилка, речовина) підходу, який пізніше витісняється більш абстрактним субстанційним підходом, де сутнісна першооснова не пов'язується з чимось предметним. Разом з тим першооснова мілетців — не просто відчутні речовини, а існуючий принцип, закон виникнення та зникнення конкретно-чуттєвого розмаїття речей навколишнього світу.

Засновником Мілетської школи вважається Фалес. Він жив наприкінці VII - у першій половині VI ст. до н. е. (бл 625-547 pp. до н. е.). Фалес двічі одержував золоту триногу від дельфійського оракула як наймудріший 5 еллінів. З метою популяризації науки передбачив урожай маслин, взяв у аренду маслобійні, внаслідок чого мав можливість швидко розбагатіти. З цього приводу Арістотель зауважив: «Філософу не важко стати багатим, але не це предмет його інтересів». Розповідають, як одного разу Фалес замислився під час прогулянки, дивлячись за звичкою на зірки, і впав у яму. Одна стара жінка почала сміятися: «Як ти можеш, мудрець, пізнати, що відбувається на небі, якщо не бачиш навіть того, що в тебе під ногами». Гегель, коментуючи цей випадок, говорив, що філософи, у свою чергу, сміються з людей, які, зрозуміло, не можуть упасти в яму, оскільки завжди знаходяться в ній і не звертають своїх поглядів угору. Перебуваючи в Єгипті, Фалес на завдання жерців повинен був виміряти висоту піраміди. У певний час дня, коли довжина тіні дорівнювала зросту людини, він зміряв довжину тіні піраміди, тим самим відповівши на запитання про висоту піраміди. Фалес також ввів календар, визначив протяжність року в 365 днів, розділивши його на 12 місяців.

Як філософ Фалес виступав з позицій стихійного матеріалізму. Першопричиною, на його думку, виступає вода (філософське переосмислення Океану). На воді плаває земля - в цій формі Фалес уявляє субстанційність води, яка буквально перебуває під усім, на ній все плаває. Але це не просто вода, а вода «розумна», божественна. Світ повен богів, але ці боги - сили, що діють у світі, вони також душі як джерела саморуху тіл. Наприклад, магніт має душу, тому що притягує залізо. Сонце та інші небесні тіла живуть завдяки випарам води. Діоген Лаертський так визначив сутність філософії Фалеса: «Початком усього він вважав воду, а світ вважав живим і повним божеств».

У теорії пізнання Фалес усе знання зводить до єдиної основи. Його афоризмом є: «Багатослів'я - зовсім не показник розумної думки». І тому «шукай щось одне мудре, вибирай щось одне добре, саме так ти припиниш пустослів'я базікуватих людей». У цьому полягає його філософський заповіт.

Учнем і послідовником Фалеса був Анаксімандр (бл. 610 - бл. 540 рр. до н. е.). Свій головний твір «Про природу» він написав у середині VI ст. до н. е. Про його життя майже нічого невідомо.

Анаксімандр розширив поняття початку всього існуючого до поняття «архе», тобто до першопричини, субстанції, того, що лежить в основі всього. Таке начало Анаксімандр знайшов в апейроні. Апейрон — це щось нескінченне, безмірне, безмежне. Він вічний і невизначений, оскільки внутрішньо безкрайній. Апейрон - не тільки субстанційний, але й генетичний початок космосу. З нього не лише все в своїй основі складається, але й виникає. Апейрон і для себе все виробляє сам. Перебуваючи в обертовому русі, апейрон виділяє протилежності: вологе і сухе, холодне і тепле. Парні комбінації цих головних якостей створюють землю (сухе і холодне), воду (вологе і холодне), повітря (вологе і тепле), вогонь (сухе і гаряче). У результаті взаємодії цих стихій створюються суша, небо, зірки, місяць тощо.

Анаксімандрові належать глибокі здогадки про походження життя. Живе зародилось на межі моря і суші з мулу під дією небесного вогню. Перші живі істоти жили в морі, потім деякі з них вийшли на сушу і скинули з себе луску, ставши земними тваринами. А від них виникла людина.

У поглядах Анаксімандра чітко простежуються діалектичні ідеї, що знайшли вираження у вченні про вічність апейрону, виділення ним протилежностей, створення чотирьох стихій з протилежностей; а сама космогонія - у вченні про походження живого з неживого, людини з тварини -це передбачення еволюційності живої природи.

Як учений, Анаксімандр увів у практику користування сонячним годинником, побудував модель небесної сфери - глобус, накреслив географічну карту. Він займався математикою, дав загальний нарис геометрії.

Учнем і послідовником Анаксімандра виступив Анаксімен (бл. 585 -6л. 525 рр. до н. е.). Як астроном і метеоролог, написав твір «Про природу». Не втримавшись на висоті абстрактного мислення свого вчителя, Анаксімен знайшов першопричину всього сущого в найбільш без'якісній з чотирьох стихій - повітрі, назвавши його безмежним (апейрос). Таким чином, апейрос перетворився з субстанції на її властивість.

У космогонії Анаксімен зводив усі форми природи до повітря; все з нього виникає через розрідження і згущення. Розріджуючись, повітря стає спочатку вогнем, потім ефіром, а після згущення - вітром, хмарами, водою, землею і каменем Розрідження він пов'язував з нагріванням, а згущення -з охолодженням Сонце - це земля, яка розжарилась від свого швидкого руху. Земля і небесні світила «висять» у повітрі, тоді як Земля нерухома -інші світила рухаються повітряними потоками.

Анаксімен відомий своїми науковими здогадками. Наприклад, град утворюється при замерзанні води в хмарах, а якщо до неї домішується повітря - утворюється сніг. Стан погоди він пов'язував з активністю Сонця.

Видатним представником іонійської філософії був Геракліт із Ефеса (бл. 520 - бл. 460 рр. до н. е.). Виходець з роду царів і жерців, свої правничі функції він передав братові. Жив бідно і самотньо, останні роки свого життя провів у хатині в горах
Головний твір Геракліта - «Про природу». Збереглося близько 130 його фрагментів, які зрозуміти нелегко. Вже древні прозвали його «Темним». Після ознайомлення з цією працею Сократ сказав: «Те, що я зрозумів, чудово. Думаю, що таким є і те, чого я не зрозумів». Справді, Геракліт -дуже глибокий мислитель, у той же час аристократ не лише за народженням, але й по духу. Він вважав, «що найдостойніші бажають одного: вічної слави смертним речам». Це ті, яких небагато, і кожен з них дорогий.

Найпочесніше місце у його вченні посідає основа наук - Логос (Вогонь). Він — субстанційно-генетична причина всього існуючого. У філософії Геракліта субстанцією буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебуває рівним самому собі, незмінним у всіх перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Світ - це впорядкований космос, вічний і нескінченний. Він не створений ні богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. На основі перетворень вогню будується космологія Геракліта. Всі предмети і явища природи народжуються з вогню і, зникаючи, знову перетворюються на вогонь. «Вогню смерть - повітрю народження, і повітрю смерть - воді народження. Із смерті землі народжується повітря, із смерті повітря — вогонь» тощо.

Усі зміни світостворення у Геракліта відбуваються з певною закономірністю, підкоряючись долі, яка тотожна необхідності. Необхідність — це всезагальний закон Логос. Буквально Логос — це слово, але слово розумне. Разом з тим Логос означає розум, закон, і Геракліт найчастіше вживає його в останньому значенні, вважаючи його об'єктивним законом світостворення. Логос — принцип порядку і міри. Він — той самий вогонь, але є вогнем, що для почуттів, для розуму є Логосом. Усе відбувається згідно з Логосом. У найбільш загальному плані Логос Геракліта є вираженням логічної структури Космосу, логічної структури образу світу, який безпосередньо дано живому спогляданню.

«Вогнелогос» Геракліта притаманний і людині, її душі, яка має два аспекти: речово-матеріальний і психічно-розумний У першому аспекті душа - одна з метаморфоз вогню, вона виникає, випаровуючись з вологи. Душа не тільки волога, адже із збільшенням вологи вона стає гіршою. Душа - єдність протилежностей, бо поєднує в собі вологе і вогняне, які перебувають між собою у прямо пропорційній залежності. У п'яного душа особливо волога, так само як і у хворого і в людини, яка підвладна чуттєвим задоволенням.

У другому аспекті сухий, вогненний компонент душі - це її Логос, який є самозростаючим. Цей суб'єктивний Логос не менш глибокий, безмежний, ніж об'єктивний, тобто Логос, який керує космосом.

«Мудрість полягає в тому, щоб говорити істину і прислухатися до голосу природи, роблячи вчинки відповідно до неї».

Геракліт

Космогонія Геракліта будується на основі стихійної діалектики. Світ як упорядкована система-Космос створюється на основі всезагальної змінності явищ, загальної мінливості речей. «Все тече, все змінюється, немає нічого нерухомого». Для висловлення цієї думки Геракліт користується образним порівнянням з плинною рікою, потоком. «На того, хто входить в одну і ту ж ріку, течуть все нові й нові води». Рух, за Гераклітом, властивий всьому існуючому. Вся природа, не зупиняючись, змінює свій стан. «В одну і ту ж ріку не можна ввійти двічі... Народження, виникнення ніколи не зупиняється. Сонце — не тільки нове щодня, але вічно і безперервно нове».

Вчення Геракліта про плинність усього тісно пов'язане з його вченням про перехід однієї протилежності в іншу, про «зміну», «обмін» протилежностей. «Холодне теплішає, тепле холоднішає, вологе висихає, сухе зволожується». Обмінюючись між собою, протилежності стають тотожними. «Одне і те ж у нас — живе і мертве, молоде і старе». Твердження Геракліта, що все є обміном протилежностей, доповнюється зазначенням про те, що все проходить через боротьбу. На основі боротьби встановлюється гармонія світу. «В тому, що народжується, - все об'єднується; з того, іцо розходиться, - найпрекрасніша гармонія, і все проходить через боротьбу».

• Таким чином, в іонійській філософії (Мілетська школа і Геракліт) відбувається поєднання філософського і фізичного (природничо-наукового) підходу до пояснення першопричини світу. Представники цієї філософської школи досить чітко здійснюють субстанційний підхід, ототожнюючи, як правило, субстанцію буття з конкретною стихією, явищем природи. Ця стихія певною мірою набуває значення метафори, а в образній формі дає уявлення про першопричину всеіснуючого.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС