Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая

3.2.3. СЕНС ЖИТТЯ В СТОЇЦИЗМІ І СКЕПТИЦИЗМІ

Стоїцизм. Наприкінці IV ст. до а е. в Греції формується стоїцизм, який в елліністичному, а пізніше і в римському світі стає однією з найбільш поширених філософських течій. Назва «стоїцизм» походить від грецького слова «stoa», що означає «колонада» (портик), яку купив для своїх учнів і для себе Зенон із Кітіона (бл. 336-264 рр. до н. е.) - засновник стоїцизму. Він, добре обізнаний з післясократівською філософією, приблизно в

«Ми стверджуємо, що задоволення є початок і кінець блаженного життя. Ми знаємо, що воно є перше і природне благо. Воно є вихідним пунктом для будь-якого вибору або уникнення. Прекрасне, доброчинність і тому подібне заслуговує на повагу тільки в тому разі, якщо це робить приємність, а якщо не робить, то з ним потрібно розпрощатися».

Епікур

300 р. до н. е. створює власну школу. У своєму трактаті «Про людську природу» він проголошує, що основна мета - жити згідно з природою, а це - те ж саме, що жити згідно з добром. Цим він дав стоїчній філософії основну орієнтацію на етику та ЇЇ розробку. Стоїки порівнювали філософію з людським організмом. Хрісіпп із Сол (бл. 280 - бл. 207 рр. до н.     J

«У всьому світі розлито пневму - початок світу і його дух, суміш повітря і вогню, вузли і рівні напруги якої утворюють всю градацію тіл у природі -від каменів, води і тварин до людини і мудреця».

Зенон з Кітіона

е.) перетворює стоїчну філософію на розгалужену систему.

Стоїки характеризують філософію як «вправу з мудрості». її знаряддям, основною частиною вони вважають логіку. Вона вчить поводитися з поняттями, створювати судження і робити висновки. Без неї неможливо зрозуміти ні фізику, ні етику, які є центральними частинами стоїчної філософії.

В онтології, яку стоїки розміщували у «філософії природи», вони визначають два основних принципи: матеріальний (матеріал), який вважається основою, і духовний - Логос (Бог), який «проникає» крізь усю матерію і утворює конкретні одиничні речі

Логос, згідно з поглядами стоїків, проявляє себе як у природі, так і в усьому світі Він є законом необхідності Поняття Логосу робить всю їхню концепцію буття детерміністською, аж до фаталізму, який пронизує й етику.

У теорії пізнання стоїки велику увагу приділяють проблемі істини. Центром і носієм пізнання є душа. Вона, на думку стоїків, є дещо тілесне, матеріальне. Іноді її називають пневмою (поєднання повітря і вогню). її центральну частину, в якій локалізується здатність до мислення і взагалі все те, що можна визначити в сучасних термінах як психічну діяльність, стоїки називають розумом. Розум пов'язує людину зі всім світом. Індивідуальний розум є частиною світового розуму.

Етика стоїків висуває на вершину людських зусиль доброчинність. Це єдине благо, яке означає жити у злагоді з розумом. Визнаються чотири основні доброчинності: мудрість, яка межує з силою волі, помірність, справедливість і доблесть. їм протистоять чотири протилежності: нерозумність, розпущеність, несправедливість і боягузтво. Між добром і злом, між доброчинністю та гріхом - чітка категорична межа: перехідних станів немає. Все інше належить до категорії байдужих речей. Людина не може вплинути на речі, але вона може над ними «піднятись». У цей момент проявляється її «примирення з долею». Людина -повинна підкорятись космічному порядку, вона не повинна бажати того, що їй непідвладне. Ідеалом стоїчних прагнень виступає спокій (атараксія) або, в крайньому разі, байдуже терпіння (анатея). Стоїчний мудрець (ідеал людини) є втіленим розумом Йому притаманні терпимість і стриманість, а його щастя «полягає в тому, що він не бажає ніякого щастя».

• Етика стоїків — це етика «свідомої відмови», свідомого примирення з долею. Вона відволікає увагу від зовнішнього світу, від суспільства і звертається до внутрішнього світу людини. Лише всередині себе людина може знайти головну і єдину опору. Тому стоїцизм знову оживає в період кризи і розпаду Римської імперії.

• Наприкінці IV ст. до н. е. в грецькій філософії формується скептицизм. Його засновником був Піррон з Еліди (бл 360-270 рр. до н. е.). Він так само, як і Сократ, викладав свої ідеї лише в усній формі і не залишив після себе жодного твору. Тому свідчення про його ідеї ми одержуємо з праць його найвидатнішого учня - Тімона (бл. 320-230 рр. до н. е.).

Скепсис і раніше мав місце в грецькій філософії. В елліністичну епоху формуються його принципи, і тут скепсис визначається не методичними настановами про неможливість пізнання, а відмовою від можливості досягти істини. Ця відмова стає програмною.

Скептицизм заперечує істинність будь-якого пізнання. Головна його теза - утриматися від судження. Свою мету скептики вбачали в запереченні догматів усіх шкіл, але самі нічого не визначали, як не визначали і

того, що вони робили, заперечуючи, врешті-решт, і саме твердження «нічого не стверджувати».

Докази проти вірогідності як чуттєвого сприйняття, так і «пізнання думкою» скептики об'єднали в десять тез — тропів. У першому піддається сумніву положення про дійсні відмінності фізіологічної структури видів тварин, їхніх органів чуття. У другому підкреслюється індивідуальність людей з так званої фізіології і психіки. У третьому йдеться про відмінність органів чуття, що спричиняє появу різних відчуттів на одні й ті ж подразники (наприклад, вино здається зору червоним, а смаку - терпким тощо). Четвертий звертає увагу на той факт, що на пізнання впливають різні стани суб'єкта (хвороба, здоров'я, сон, радість,

«Якби всім одне і те ж здавалося разом прекрасним і мудрим, то не було б серед людей ворожої суперечки».

Піррон

смуток та ін.). У п'ятому говориться про вплив відстані, положення і просторових відношень на сприйняття (те, що здалеку здається малим, зблизька - великим тощо). У шостому вказується, що жодне сприйняття не відображається ізольовано у наших почуттях без домішки інших факторів. У сьомому відзначаються різноманітні впливи різної кількості однієї і тієї ж речовини (те, що в малій кількості може бути корисним, у великій - шкідливим). Восьмий троп спирається на той факт, що визначення взаємовідношень між людьми є релятивним (те, що стосовно однієї речі є «праворуч», стосовно другої може бути «ліворуч»). Дев'ятий відображає той факт, що «звичні та незвичні речі» зумовлюють різні почуття (наприклад, затемнення сонця -як незвичне явище, захід сонця - як звичне). Десятий троп підтримує переконання в тому, що нічого не можна стверджувати позитивно: ні існування різних правил, ні звичок, ні поглядів, ні проявів віри тощо.

До цих десяти тез у І ст. н. е. пізні скептики додали ще п'ять. Перший з нових тропів аргументує відмінність думок і поглядів Другий критикує нескінченний ланцюг доказів. Третій підкреслює, що будь-яке обмеження стосується завжди лише чогось конкретного. Четвертий критикує прийняття передумов, які потім не доводяться. П'ятий троп застерігає від доказу по колу, звертає увагу на те, що кожний доказ, у свою чергу, вимагає свого доказу, цей  доказ - свого, і так по колу, до вихідного пункту.

Виходячи з принципу «нічого .не стверджувати», підкресленого тропами, скептики заперечували всі спроби пізнання причин і відкидали всі докази. На відміну від епікурейської і стоїчної філософії, досягнення щастя в яких ототожнювалося з пізнанням явищ і законів природи, філософія скептицизму у прямому значенні слова відмовляється від цього завдання. Досягнення щастя, з погляду Піррона, означає досягнення атараксії (спокою).

Подібний стан речей є результатом відповіді на три основні питання.

Перше. «З чого складаються речі?» На нього неможливо відповісти тому, що жодна річ не є більшою за іншу.

Друге. «Як ми повинні ставитись до цих речей?» Єдина гідна відповідь -«утримайся від будь-яких суджень». Визнається лише безпосереднє сприйняття, якщо про речі говориться як про сприйняття.

Третє: «Яку користь ми отримуємо від такого ставлення до речей?» Відповідь Піррона: якщо ми утримаємося від будь-яких суджень про речі, то ми досягнемо стійкого спокою (атараксії). Саме в цьому найвищий ступінь можливого блаженства.

З початку II ст. до н. е. занепад грецького філософського мислення стає причиною виникнення еклектицизму. Він є механічним поєднанням окремих,  органічно несумісних елементів різних філософських течій

Еклектицизм розвивається на основі як академічної, так і перипатетичної і стоїчної філософій. Іноді еклектики прагнуть до цілісного, впорядкованого зростання кількості емпіричних знань та до їх поєднання.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС