Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

6.3. РАЦІОНАЛІЗМ Р. ДЕКАРТА І Б. СПІНОЗИ

• Якщо Ф. Бекон знаменує початок формування філософського мислення Нового часу, то Рене Декарт (1596-1650 рр.) був мислителем цього часу. На формування його поглядів вплинули досягнення в розвитку природничих наук. Освіту Декарт здобув у єзуїтському коледжі Ла-Флеш. Як військовий побував у багатьох країнах Європи. Свої праці писав переважно у Голландії. Проте з 1643 р. в Утрехті, з 1647 р. у Лейдені поширення поглядів Декарта було заборонено, його книги спалено. Декарт змушений був прийняти запрошення шведської королеви Христини і переїхав у Стокгольм, де невдовзі помер від застуди. Найвидатніші філософські праці Декарта - «Роздуми про метод» і «Начала філософії», в яких викладено методологію наукового пізнання. Крім цього, Декарт є автором багатьох досліджень, які стосуються найрізноманітніших сфер людського пізнання, зокрема є творцем аналітичної геометрії; математика теж завдячує йому своїм розвитком.

Р. Декарт - виходець зі стародавнього аристократичного роду. Розчарований у світському житті, він веде переважно усамітнене життя, займається науками. Звідси його життєві принципи: «Хто жив у самотності, жив добре»; «Тяжка смерть чекає того, хто вмирає відомим багатьом, але невідомим собі». В центр своєї філософської системи Р. Декарт ставить мислячого суб'єкта. Не погоджуючись із твердженням Ф. Бекона про достовірну силу експерименту, він переносить акцент на людський інтелект, розум. Звідси - раціоналізм (від лат. rationalis - розумний), який стає домінантною лінією в подальшому розвиткові філософії. Філософія Декарта є новим, цілісним і раціонально обґрунтованим образом світу, вона визначає напрям розвитку природознавства, а також вносить основоположні зміни в розвиток самого філософського мислення, створює нову світоглядну орієнтацію.

• Першою умовою філософії є заперечення всіх визначень. Тому Декарт починає з сумніву як необхідної передумови і способу досягнення пізнання певних і міцних принципів. Уже сам сумнів є універсальним принципом. Завдяки йому передбачається результат, але для філософа він не передує сумніву, а виникає лише з нього і разом з ним. Проголошуючи сумнів як метод - «Я мислю, отже, існую», - Декарт обґрунтовує його так: «Вагаючись у всьому до певної міри сумнівному, заперечуючи його і вважаючи нереальним, я можу легко уявити собі, що не існує ні Бога, ні неба, ні тіл, що я сам не маю тіла, але не в тому, що я як мислитель не існую, адже не може не існувати те, що в цю мить мислить, і тому пізнання, мислення - найперше і найдостовірніше». Отже, існування мислення є принципом філософії, оскільки «я мислю, я існую» - неподільні, становлять одне ціле. Сумнів - це заперечення, відокремлення духу від усього, особливо від чуттєво- предметного.

Роздумуючи над буттям, Декарт підкреслює, що відмінність між «моїм» мисленням і буттям неможлива; «моє» мислення є «моє» буття, воно повністю єдине з ним. Мислення — це субстанція людини, яка завжди є мислячою сутністю. Впевненість у тому, що людина є мислячою істотою, дає правильне і чітке пізнання. Істинне те, що розуміється ясно і чітко.

Переходячи до характеристики духу, Декарт показує його відмінність від тіла Його неможливо сприйняти чуттєвим уявленням, дух сприймає себе лише чистим інтелектом, і ми все розуміємо через нього; він дійсний, живий, свідомий, самодостовірний, на противагу тілу, яке підлягає сумніву і є нереальним.

«Справжня велич душі, яка дає людині право поважати себе, найбільше полягає в її усвідомленні того, що немає нічого іншого, що належало б їй по великому праву, ніж право розпоряджатися своїми власними бажаннями».

Р. Декарт

Показуючи відмінність духу від тіла, Декарт займає позицію дуалізму. Дух («мисляча субстанція») і матерія («субстанція протяжності») незалежні одне від одного, існують немовби паралельно. Метафізика (філософія) вивчає першу духовну субстанцію, пов'язані з нею принципи пізнання і буття. Друга репрезентує філософію природи (вчення про виникнення світу, розвиток життя тощо).

• Виходячи зі свого раціоналізму, Декарт створює теорію вроджених ідей. За Декартом, ідеї або образ предмета знаходяться в над чим більше вони містять у собі реальності, тим досконалішою повинна бути їх причина. Найбільшою величиною є ідея безмежної субстанції — Бога; вона не може виходити від мене, оскільки я смертний. У безмежній субстанції є більше реальності, ніж в обмеженості, тому ідея Бога в мені є первиннішою від ідеї мене самого. Ідея Бога — найбільш істинна, бо не взята з почуттів, з інших ідей, адже величність Бога в них не вміщується, я не можу її вигадати, тому вона вроджена в мені, як вроджена ідея про мене самого. Сутність Бога ясна і чітка, тому його існування, єдине з його сутністю, таке ж ясне, чітке, як і його сутність. Те, що існує, люди пізнають

завдяки чуттям, чуттєвому спогляданню; тільки сутність пізнається розумом У Бога немає такого розриву, він сам є буття і сприймається «оком розуму». Поняття Бога є доказом його буття.

• 3 проблематикою пізнання в філософії Декарта тісно пов'язується питання про метод досягнення найбільш істинного, достовірного знання. Цим методом є раціональна дедукція, цінність якої обґрунтовується такими правилами: достовірність, очевидність пізнання; аполітичність; висновки з думок; систематизація як пізнаного, так і того, що пізнається. В цілому дедукція - це визначення невідомого через раніше пізнане і відоме. Ці правила, які мали виняткове значення для розвитку філософії і науки Нового часу, стали також основними характеристиками наукового пізнання в нашу епоху.

«Уся філософія немовби подібна до дерева, корені якого -метафізика, стовбур - фізика, а гілки — решта наук, що зводяться до трьох головних: медицини, механіки, етики. Подібно до того, як плоди збирають не з коренів і не зі стовбура дерева, а тільки з кінців гілок, так і особлива корисність філософії залежить від тих її частин, які можуть бути вивчені під кінець».

Р. Декарт

• Дуалізм Декарта (тіло і дух за своїми поняттями - самостійні, незалежні одне від одного) зробив можливим подвійне, взаємовиключне тлумачення його вчення, одне з яких - картезіанство. Раціоналізм Декарта знайшов багато продовжувачів, серед яких найвидатніші - Б. Спіноза і Г. В. Лейбніц.

Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677 рр.) народився в Амстердамі у багатій єврейській сім'ї. Освіту почав здобувати в єврейській школі, де вивчав тексти Талмуду, Каббали, Старого заповіту. Головну працю Спінози «Етика» викладено за допомогою картезіанського раціоналізму і «геометричного (математичного) методу». За свої погляди жорстоко переслідувався єврейськими, протестантськими і католицькими колами, тому що його праця «Теологічно-політичний трактат» є, по суті, першою критикою Старого заповіту. У 1656 р. Спінозу було вигнано з єврейської общини, тож він прожив життя у бідності, в провінції, заробляючи на хліб шліфуванням скла Разом з тим підтримував жваві контакти з Р. Бойлем, X. Гюйгенсом, Г. Лейбніцом. Основні ідеї філософії Спінози викладено в його праці «Етика». Кожна її частина починається з дефініцій, потім ідуть аксіоми, далі твердження, кожне з яких має доказ

• Основу філософської системи Спінози складає вчення про єдину субстанцію, якою є Бог. Субстанція і Бог зливаються у нього в одне поняття. Але Бог не стоїть над природою, він знаходиться в ній як її іманентна причина. Тобто Спіноза заперечує особистого Бога і розуміє його як універсальну причину світу.

Як і Декарт, Спіноза згодний з тим, що пізнання світу може спиратися на науковий (математичний) метод. Але математика не виводить, а виявляє істину. І якщо математичні роздуми починаються з певного очевидного твердження (аксіоми), то й основою буття повинна бути самоочевидна аксіома, яка є субстанцією. Оскільки вона - початок «буття», то не може визначатися чимось іншим, крім самої себе, тобто вона є «причиною самої себе». Будучи «першопричиною», вона є нічим іншим, як Богом, оскільки Бог - першопричина всіх речей і причина самого себе. Бог - не надприродна істота, бо він зливається з природою,

«Я, як г апостоли, не заперечую того, що Христос воскрес із мертвих і справді вознісся на небо. Але я вважаю, що воскресіння Христа з мертвих насправді було духовним і було відкрито лише віруючим, відповідно до їхнього розуміння...».

Б. Спіноза

тому є творчим виявленням самого буття. Отже, сила і могутність природи є силою і могутністю Бога, а закони і правила природи є рішенням самого Бога. Природа як фундаментальна цілісність буття є субстанцією, а першопричиною і самопричиною є Бог. Така позиція називається пантеїзмом.

Субстанція має універсальні характеристики (атрибути), протяжності та мислення, які є нескінченними і не підлягають змінам Для опису одиничних речей, які є кінцевими, Спіноза використовує поняття модуса. Модуси - це індивідуальні конкретні речі і явища, причому єдність усієї множинності модусів забезпечує особливий «модус-рух».

«У філософії ж ми чітко усвідомлюємо, що атрибути, які роблять людину досконалою, так мало можуть бути застосовані до Бога, як до людини ті атрибути, котрі роблять досконалим слона чи осла».

Б. Спіноза

Теорія субстанції Спінози є чітко вираженим раціоналізмом. Завдяки цьому в теорії пізнання виділяються три рівні: найвищий -істина, яка досягається безпосередньо розумом, інтуїтивно зрима і не залежить ні від якого досвіду, другий - судження розуму, що також є засобом досягнення істини, хоча менш досконалим; третій -знання грунтується на уявленні та чуттєвому сприйнятті, при цьому пізнання не вважається достовірним

У центрі етичної проблематики знаходиться питання свободи. В субстанції зливаються необхідність і свобода: оскільки Бог (субстанція) вільний, то й усе, що він здійснює, виходить з його власної необхідності. У природі (до неї належить і людина) панує детермінізм (необхідність). Проте людина - модус особливого виду, їй властиве мислення, тобто розум Свобода полягає в єдності розуму і волі, а розміри реальної свободи визначаються ступенем розумного пізнання. Свобода і необхідність - не протилежні поняття, вони обумовлюють одне одного. Протилежністю необхідності є не свобода, а сваволя. В цілому вирішення проблеми свободи передбачає ясне і точне пізнання, і тому свобода - це пізнана необхідність.

• Історичне значення філософських ідей Спінози полягає в їх пантеїзмі та раціоналізмі. Соціально-політичні погляди згодом проявилися в теорії «нового суспільного договору» Ж.-Ж. Руссо. Своїм пантеїзмом ця філософія підготувала філософський ґрунт для філософії Шеллінга і Гегеля.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС