Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

7.4. «ФІЛОСОФІЯ ТОТОЖНОСТІ» Ф. В. ШЕЛЛІНГА

• Важливий внесок у розвиток німецької класичної філософії зробив Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775-1854 рр.). Народився у сім'ї протестантського пастора, вчився в училищі в Тюбінгені. Його надихав пафос свободи у філософії і літературі того часу, він таємно читав твори Спінози, Руссо, Шіллера. З тодішніх політичних подій найбільший вплив мала на нього французька революція, з духовних явищ - філософія Канта. У дев'ятнадцять років, ще студентом, він написав свій перший філософський трактат «Про можливості форми філософії взагалі», завдяки якому став популярним як оновлювач німецької філософії після Канта. Однією з важливих праць - «Ідеї філософії природи» - починається ряд його натурфілософських трактатів. Як представника натурфілософії, професора, у 1798 р. його запросив Гете до Єни. Це місто на зламі XVIII і XIX ст. було найважливішим центром духовного життя в Німеччині, звідки йшли багатогранні культурні, філософські та наукові імпульси. У зрілому віці Шеллінг усе більше схиляється до теософських роздумів. Раціоналістичний ідеалізм змінюється ірраціоналізмом, волюнтаризмом і теософією. Політично Шеллінг все більше віддаляється від прогресивних ідей своєї молодості. Коли в 1841 р. реакційний прусський король Фрідріх Вільгельм IV запросив філософа в Берлінський університет, щоб той виступив опонентом Регеля з його щодалі зростаючим впливом, то ця місія принесла. Шеллінгу поразку, і він змушений був відмовитися  від лекцій.

Філософська програма Шеллінга полягає в примиренні протилежностей — суб'єктивного і об'єктивного, ідеального і реального, кінцевого і нескінченного. Звідси - «потреба в філософствуванні» з метою створення «істинної філософії». Хоча Шеллінг наголошує на рівноцінності протилежних моментів, усе ж відчувається пріоритет ідеального, духовного. Це проявляється в підкреслюванні автономії «Я» (завдяки свідомості «Я» стоїть над речами). Природничі науки постачають лише матеріал, який фі-лософія повинна домислити, сформулювати. В натурфілософських працях Шеллінг керується впевненістю, що в природі панує принцип «полярності» та «градації». Згідно з принципом «градації», природа розуміється як система ступенів, у яких нижчий ступінь завжди є основою для вищого. Великого значення при цьому надається аналогії, зміст якої передано тезою: основоположна полярність підлягає постійній «метаморфозі».

• Натурфілософія - одна з частин системи, другою частиною якої є «трансцендентальна філософія» з «Я» як її предметом. Найфундаментальніша праця в цьому напрямку - «Система трансцендентального ідеалізму» (1800 р.). У цій праці концепція філософії пояснюється як система двох взаємодоповнюючих «філософських наук». Пізнання завжди має два полюси: об'єктивне або природу (перший полюс) і достовірність «Я» відносно самого себе (другий полюс). Якщо брати до уваги перше, тобто природу, то спочатку здається, що вона відносно «Я» повністю автономна. І навпаки, видається, що «Я» є цілком самодостатнім Одночасно в «Я» проглядається не тільки тенденція до градації, тобто до самосвідомості (через відчуття, сприйняття, уявлення і рефлексію), але й тенденція до об'єктивізації самого себе, яка проявляється в практичній поведінці людини, в історії і мистецтві.

Отже, трансцендентальна філософія показує, як об'єктивне виникає з суб'єктивного і утворює другу філософську «науку», що доповнює натур філософію і спрямовує природу до рефлексії самої себе, до людини, тобто до «розуму».

Виходячи з того, що завдяки певній дії відносно даного світу виникає те, чого в початковому світі не було, можна говорити про два світи, перший, даний без людської участі, та другий — перетворена людиною природа. Впливаючи на зовнішній світ, людина впливає також на інших людей. Людина, яка пробуджується до свідомості завдяки автономній діяльності відносно зовнішнього світу, впала б у несвідомий стан, якби не було впливу інших інтелектів на цей світ, а тим самим і на неї.

Частиною «Системи трансцендентального ідеалізму» є філософія історії, її перша теза; для історичного розвитку характерна «прогресивність», яка виявляється в тому, що розвивається в напрямку до «правового закону», сенсом якого є «гарантована свобода». З поступового наближення до мети історії виникає її періодизація за окремими епохами. Наша «вільна» поведінка перетворюється на «необхідність», яка надає історії спрямованості і цінності. Ще за часів античності вважалося, що наша «вільна» поведінка таємничим способом під впливом переважаючої нас сили перетворюється на закономірність. Друга теза стосується того, що зумовлює трансформацію нашої автономно мотивованої діяльності в загальну закономірність, яка стоїть за об'єктивним ходом історії.

Під впливом пантеїзму Спінози Шеллінг вважає, що в людській поведінці міститься певна подвійність, оскільки, з одного боку, люди діють на підставі своєї особистої мотивації, і в той же час їхні дії стають частиною вищого наміру, який «поширюється як тканина, зіткана невідомою рукою у вільній грі сваволі історії». Мислитель ставить проблему відчуження в історії. Внаслідок раціональної людської діяльності виникають не тільки випадкові, а й небажані результати, які ведуть до придушення свободи. Прагнення реалізувати свободу перетворюється на поневолення. Наприклад, реальні результати французької революції виявилися невідповідними її високим ідеалам: замість свободи, рівності та братерства прийшли насильство, війна, руйнування. Отже, в історії панує сваволя; теорія й історія протилежні одна одній; в історії панує сліпа необхідність, перед якою індивіди зі своїми цілями безсилі. Об'єктивно необхідний закономірний історичний зв'язок Шеллінг уявляє як поступове здійснення «одкровення абсолюта», що пізніше приводить його до «філософії міфології і одкровення».

Шеллінг проводить аналогію між природою і людським світом, яка полягає в тому, що основа дійсності проявляється в єдності несвідомого і свідомого. Природа творить несвідомо, але в продуктах творчості ми бачимо сліди розуму, і це проявляється в законах природи, в спрямованості до вищого, до людини. Людський світ, навпаки, творить свідомо, але з цього виникає те, чого ніхто не задумував, тобто знову несвідоме. «Органом» або інструментом перевірки належності свідомого і несвідомого одне одному служить філософія мистецтва. Художник творить свідомо, але його в результатах творчості більше, ніж він у неї вклав; і це пояснюється лише тим, що в мистецтві проявляється те незмінне ідентичне, що не може прийти ні до якої свідомості «Ідентичне» Шеллінг використовує для позначення дійсності взагалі. Ідентичність означає, що як у свідомості та історії, так і в природі ми зустрічаємося з тією ж основою світу і тією ж його будовою, які можна виразити в поняттях «причина самого себе» і «самостворення».

Шеллінг говорить про природу як живу, свідченням цього є спрямованість до вищого і до людини, а також той факт, що спрямовуючою дійсністю є організм, а не нежива природа. Отже, він розуміє природу не матеріалістично, але разом з тим вважає її незалежною від свідомості. Шеллінг прагне врівноважити суб'єктивне й об'єктивне, ідеальне і реальне, кінцеве і нескінченне. Переважає все ж ідеальний момент, оскільки абсолютне розуміється як те, що усвідомлює себе в людському пізнанні.

• Таким чином, у вченні Шеллінга стверджується тотожність суб'єкта і об'єкта, тобто полярних факторів — «суб'єктивного», або пізнавального, і «об'єктивного» принципів. У формі суб'єкта або історії переважає суб'єктивний принцип, а в об'єкті або природі - об'єктивний. Тому в природі ми пізнаємо структури розуму, а в сфері суб'єктивності вбачаємо ЇЇ об'єктивізацію. Абсолютний суб'єкт, пов'язаний у Фіхте з індивідуальним «Я», в системі Шеллінга перетворюється на божественне начало світу, абсолютну тотожність суб'єкта й об'єкта. Вирішуючи завдання, як з цієї початкової тотожності вивести всю багатоманітність визначень цього світу, Шеллінг вводить поняття «творчий акт». Будучи непізнаванним для розуму, він водночас є предметом особливого роду ірраціонального пізнання - інтелектуальної інтуїції, яка становить

«Ідеалізм - душа філософії, реалізм - її тіло».

Ф. Шеллінг

єдність свідомої і несвідомої діяльності. Така інтуїція недоступна всім смертним, вона дається тільки обдарованим людям, геніям. Інтелектуальна інтуїція - найвища форма філософської творчості, що служить тим інструментом, на основі якого можливе саморозгортання тотожності.

• Заслуга Шеллінга полягає в тому, що він не нав'язує своєї системи, не називає її єдино істинною. Філософія — не геометрія, в ній скільки голів, стільки й систем, і щодня з'являється нова. Живий організм теж має не одну систему (кровоносну, травну тощо). Філософія як організм - це тотальна система, що складається із сукупності систем. Найвище завдання Духу — не заперечувати ту чи іншу систему, а звести всі системи в єдине ціле. Філософія пізнає загальні світові зв'язки, і тому вона з необхідності приймає форму системи.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС