Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая

7.5. «АБСОЛЮТНИЙ ДУХ» І ДІАЛЕКТИКА  Г. В. Ф. ГЕГЕЛЯ

• Учення про тотожність суб'єкта і об'єкта лежить також в основі філософської системи Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831 рр.). Великий філософ народився в сім'ї штутгартського секретаря казначейства, ріс у звичайному скромному середовищі (і в матеріальному, і в духовному відношеннях). Здобув богословську освіту, закінчивши теологічне відділення Тюбінгенського університету, захистив магістерську дисертацію з церковної історії Вюртемберга, але від духовної кар'єри відмовився. У гімназії та в університеті Гегель мав добру репутацію серед педагогів і керівництва, відзначався слухняністю, йому навіть доручали застерігати товаришів від поганих вчинків. Щоправда, ні в дитинстві, ні в юності ніхто не міг запідозрити в ньому не тільки генія, а взагалі видатну людину. В університетській характеристиці вказувалося, що Гегель - молода людина з хорошими манерами, здоровими судженнями, але не відзначається красномовністю і в філософії ніяк себе не проявив.

Проте біографія Гегеля - це процес визрівання великого мислителя. Він нагромаджує знання - цитата до цитати, виписка до виписки, поки що без

«Людина хоча й вільна у відношенні безпосередньо своїх вчинків, але той результат, до якого вони приводять у межах споглядання, залежить від необхідності, яка стоїть над тим, хто діє, і бере участь навіть у розростанні свободи того, хто діє».

Ф. Шеллінг

власних коментарів. Багато здобуває від дружби з уже відомим філософом Шеллінгом і поетом Гельдерліном. Шеллінг, молодший за Гегеля на п'ять років, у віці 23 років - уже професор, автор книг, творець власного вчення. А Гегель після закінчення університету довгі роки тягне лямку домашнього вчителя, а після невдалого дебюту в Єнському університеті - ярмо газетного працівника, директора шкільної гімназії. Йому було майже п'ятдесят, коли він здобув визнання своїх заслуг у філософії і посів відповідну посаду професора в Берлінському університеті.

Протягом життя Гегель прагне охопити все словом своєї філософської системи. Якщо Гете шукає сенс життя, то Гегель — сутності мислення. Відданий філософії, він не ігнорує інших сфер наукової діяльності, які дають змогу для філософського узагальнення: посилено проводить досліди з природознавства, сам ставить ряд експериментів з магнетизму та оптики, штудіює математику, оволодіває вищим аналізом, диференціальним численням, фізикою, хімією, природничою історією, не кажучи вже про комплекс гуманітарних наук. Саме таке енциклопедичне охоплення духовної культури і зробило його великим філософом. При цьому мислитель дорожить своїм душевним спокоєм та всіляко оберігає його, цінує добрі стосунки з урядом, на службі з якого перебуває, усвідомлюючи, що «хто дивиться на світ із розумом, на того і світ дивиться з розумом».

Незважаючи на риси філістерства, тяжкий тиск соціального середовища, Гегель, як і Гете, зміг досягти такої величі духу, що й дотепер справляє величезний вплив на людську культуру. Він викликає до себе найглибшу повагу і захоплення своєю рицарською жертовною відданістю науці, все життя не тільки присвятивши науці, але і розчинивши себе в ній - усі сили душі, всі пристрасті серця, могутність інтелекту.

Філософія Гегеля - це проголошення безмежної могутності людського Розуму. На противагу Кантові, в якого реальність не є реальністю Розуму, Розум у Гегеля повинен бути всією реальністю. Через Розум «висвічуються» всі сторони людського життя. Ніщо не існує для нього, якщо воно неістинне, не просякнуте думкою, знанням, поняттям. Природа, мислення, дух, держава, мистецтво, прекрасне, справедливе - все це одяг, в якому виступає перед світом Розум. І воля для нього «є інтелектом», і право слід розуміти «як думку», і добро «є виключно в мисленні та через мислення».

«Відповідь на запитання, які залишає без відповіді філософія, полягає в тому, що їх має бути інакше поставлено».

Г. Гегель

• Перша і найзначніша праця Гегеля - «Феноменологія духу» (1807 р.) -є відображенням духовного досвіду, набутого людством. У ній вирішується проблема тотожності суб'єкта і об'єкта на основі обгрунтування тотожності індивідуального й абсолютного «Я». Перший крок до цього — це рух індивідуальної свідомості до тотожності з абсолютним «Я», тобто із загальнолюдською свідомістю, духовним світом усього людства. Це можливо лише через поступальний розвиток свідомості, в процесі якого індивідуальна свідомість проходить весь шлях, усі етапи, які пройшло людство за всю свою історію. Феноменологія духу - це одночасний прогрес розвитку світової культури, нагромадження духовного досвіду людства й опанування цього досвіду конкретним індивідом, перетворення його на особистість. Свідомість соціальна й історична, рух індивідуальної свідомості повторюють історію суспільства. Тобто в полі зору Гегеля - духовний розвиток індивіда, еволюція суспільства як такого і зміна форм його свідомості або індивідуальна свідомість, суспільство і суспільна свідомість. Після закінчення процесу виховання і здобуття освіти кожна людина здатна подивитися на світ і на себе крізь призму певного стану світової історії, «світового Духу». Саме так знімається протилежність суб'єкта і об'єкта, досягається абсолютна тотожність мислення і буття.

Рух свідомості, за Гегелем, — це сходження від абстрактного до конкретного. Це шлях від найпростіших визначень до змістовніших, які відтворюють теоретичну модель досліджуваного предмета. Кожний наступний етап містить у собі всі попередні, репродукуючи їх на новому, вищому рівні, в той же час наступні етапи упереджуються більш ранніми етапами діалектичного шляху розвитку.

Перший ступінь — свідомість, де предмет протистоїть людському «Я» і визначає його; свідомість виявляється «теоретичною», або споглядальною (чуттєві сприйняття, форми розуму). Наступний ступінь -самосвідомість, де свідомість і предмет тотожні, свідомість визначає свій предмет, саму себе і виступає насамперед як така, що практично діє, бажає, прагне. Якщо свідомість осягає свою всезагальність, вбачає в собі абсолютну повноту реальності, вона виступає як «Розум». Найвищий ступінь у розвитку індивідуаль-

«Погляд мій полягає в тому, що ідея може бути виражена й осягнута тільки як процес у ній самій (приклад - становлення) і як рух. Адже істинне не є щось таке, яке лише перебуває в спокої, суще, але є тільки чимось живим, що само рухається».

Г. Ге гель

ності є стан «Духу»; на цьому рівні свідомість осягає духовну реальність світу і себе як вираження цієї реальності.

З кожним з цих ступенів розвитку індивідуальної свідомості співвідносяться певні форми розвитку людської культури, духовного життя: мораль, наука, право, релігія тощо. Вершиною цього руху в історичному та індивідуальному плані є освоєння мови філософії - понять. «Дійти до поняття» - це значить оволодіти здатністю формулювати і виражати свої думки в системі понять і категорій логіки. Поняття — це і є абсолютна тотожність суб'єкта і об'єкта.

• Рух від абстрактного до конкретного відбувається за допомогою тріади: висунуте положення вступає в конфлікт зі своєю протилежністю, антиподом, заперечується ним, що потім приводить до «заперечення заперечення» — примирення протилежностей, їх синтезу. Побудову своєї системи Гегель починає з найбіднішого, найабстрактнішого поняття, а саме з «чистого буття». Йому протистоїть «ніщо». Наявність «ніщо» Гегель пояснює так: речі ще немає, коли вона починається; людини ще немає, коли її зачато. В зародку об'єднане і буття, і небуття людини. Ця єдність зазнає «турботливості» усередині себе, і ця внутрішня напруга, процес, який постійно незримо відбувається, повинен перейти в зростання, в становлення людини. Так само і єдність абстрактних визначень «буття» і «ніщо» розгортається в процес становлення. Потім пізнавальний дух Гегеля поступально здійснює цілу одіссею, де першим результатом становлення є те, що стало, тобто наявне буття: воно - перша визначеність, якість. А далі: знята якість є кількість; знята кількість - міра, знята міра -сутність; знята сутність - явище, зняте явище - дійсність; знята дійсність -поняття; зняте поняття - об'єктивність; знята об'єктивність - абсолютна ідея; знята абсолютна ідея - природа; знята природа - суб'єктивний дух; знятий суб'єктивний дух - моральний, об'єктивний дух; знятий моральний дух - мистецтво; зняте мистецтво - релігія; знята релігія - абсолютне знання, філософія.

Свою філософську систему Гегель назвав «абсолютним ідеалізмом». Ця назва пов'язується з його прагненням охопити весь універсум, весь природний і духовний світ єдиним поняттям. Таким вихідним поняттям гегелівської системи є «Абсолютна ідея». Першим і основним визначенням «Абсолютної ідеї» є те, що вона — розум, мислення, розумне мислення. Вона - субстанція, яка становить сутність і першооснову всіх речей. Розум є субстанція і саме те, завдяки чому і в чому вся дійсність існує як буття; розум є безмежна могутність; він - безмежний зміст, вся сутність і істина, і він є для себе тим предметом, на обробку якого спрямовано його діяльність. Універсальна схема творчої діяльності «Світового духу» розкривається на основі процесу саморозвитку «Абсолютної ідеї». Вона існує вічно і містить у прихованому, «згорнутому» вигляді всі можливості для визначення природних, суспільних і духовних явищ.

Перший етап саморозкриття «Абсолютної ідеї» - логіка як її науково-теоретичне усвідомлення. Через логіку «Абсолютна ідея» розкривається в її всезагальному змісті у вигляді системи категорій, починаючи від найбідніших - буття, небуття тощо і закінчуючи конкретними, багаторазово визначеними поняттями - хімізму, біологізму, пізнання тощо. Категорії -це чисті думки, що перебувають у стані неперервного руху. Як чисті думки і ступені розвитку ідеї, вони змістовні самі по собі й тому становлять сутність речей.

Наступний етап саморозвитку - природа. Вона - хоча й необхідний у процесі розвитку «Абсолютної ідеї», але все ж допоміжний засіб. Створюючи природу, перетворюючись на природу, «Абсолютна ідея» визначає себе і тим самим відчужується від своєї істинної сутності, постаючи у вигляді кінцевих чуттєвих, тілесних одиничностей. Бог створює природу, щоб з неї виникла людина і разом з нею людський дух Перша стадія розвитку людського духу - суб'єктивний дух, який Гегель розглядає на трьох рівнях: антропології, феноменології і психології. Антропологія - розглядання душі як субстанції, що почуває; феноменологія вивчає перетворення душі на свідомість - самосвідомість - розум; психологія показує теоретичні та практичні можливості духу.

Об'єктивний дух є другою стадією розвитку людського духу. Він охоплює сферу людського соціального життя і розуміється як надіндивідуальна цілісність. Його розгортання відбувається в праві, моралі, релігії, мистецтві Найвища форма самореалізації «Абсолютної ідеї» є «Абсолютний дух». Він є сукупною духовною діяльністю людських поколінь, що змінюють одне одного. Тобто «Абсолютний дух» - це та сама «Абсолютна ідея», яка «приховано» діє в людських цілях і справах упродовж життя усіх поколінь.

Хоча в Гегеля поняття «Абсолютна ідея» і «Абсолютний дух» часто вживаються в одному і тому ж значенні, слід звернути увагу на їх відмінності. «Ідея» - це субстанція, чиста всезагальність. «Дух» — також ідея, але в її реальному виразі у вигляді різних форм інтелектуальної діяльності. «Абсолютний дух» - це повний збіг ідеї, мислення і буття, а «Ідея» пізнає буття у всій багатоманітності його визначень.

• Особливість філософії Гегеля полягає в тому, що вона потрапляє в залежність від логіки розвитку системи. На його думку, кожна система повинна бути завершеною, тобто повинна дати остаточні відповіді на поставлені запитання. Рух «Абсолютної ідеї» і всього предметного світу має свій початок і кінець, замкнений у певне коло. Тобто вищою формою і кінцем розвитку «Абсолютної ідеї» стає «Абсолютний дух» або філософська система самого Гегеля.

Це мало певні соціально-політичні наслідки. Позаяк Гегель вважав, що людство прийшло до пізнання абсолютної істини, а жив і творив він у Німеччині часів кайзера Фрідріха Вільгельма IV, то саме тут ця істина досягла найвищого ступеня історичного розвитку. У «Філософії духу» він ілюструє це так всесвітня історія — це прогрес і розвиток свідомості свободи. У східному світі (Єгипет, Вавилон, Китай) якщо одна людина й вільна, то вона є деспотом; для Стародавньої Греції характерним є усвідомлення свободи, зумовлене знанням, що люди є вільними, хоча половина з них - раби; у Стародавньому Римі відбувається формування особистості як носія правових відносин Індивід перетворюється на абстрактну юридичну особу: Дух перебуває в стані «розірваності» і шукає виходу в філософії та християнській релігії; через християнську релігію Дух приходить до германського світу. Лише германські народи здатні усвідомити, що свобода становить основну властивість людської природи. Це виражається формулою: «Що розумне, те дійсне, і що дійсне, те розумне». Як носій певних ідеологічних настанов, Гегель вчить, що цьому вищому етапові розвитку ідеї, який здійснюється в Німеччині, відповідає і найдосконаліша німецька система суспільного і державного устрою, отже, німецький народ - обраний Інші народи світу або вже відіграли свою роль в історії, або взагалі не здатні до самостійної історичної ролі

• Заслугою Гегеля є розроблення діалектичного методу, який передбачає розглядання всіх явищ і процесів у всезагальному взаємозв'язку, взаємообумовленості та розвитку. Діалектика розроблялась у філософії як метод аналізу дійсності (Сократ, софісти, Геракліт, Зенон та ін.), але тільки Гегель надав їй найрозвиненішої і найдосконалішої форми. Він характеризує її як душу, яка скеровує істинне пізнання, як принцип, що вносить у зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність.

Гегель — філософ-енциклопедист. Першу частину своєї системи він виклав у трьох томах «Науки логіки», другу («Філософія природи») - в одному томі, третю

«Коли якась форма життя старіє, філософія починає відтворювати її сивину в сірих тонах, і тоді її вже неможливо омолодити, а можна тільки пізнати; сова Мінерви починає свій політ лиш із настанням сутінок».

Г. Гегель

(«Філософія духу») - в десяти томах, які розкривають сутність мистецтва, релігії, права, філософії, історії. Гегелівське вчення є грандіозною спробою усвідомити культурно-історичний процес. Велика його заслуга полягає в тому, що він показав весь духовний, історичний, природний світ у вигляді безперервних змін, перетворень і розвитку. Історія природи і суспільства одержала закономірне пояснення, постала «пронизаною» єдністю, розумно осягненою через ряд принципів. Велика думка, виплекана епохою Просвітництва, - думка про прогресивний розвиток суспільства, мислення, культури - одержала вагоме обгрунтування в системі Гегеля.

• Гегель у той же час заклав «бомбу» під усю завершену будову системи, адже прогрес пізнання несумісний з претензією на абсолютну істину в останній інстанції, бо раз і назавжди закінчена система пізнання природи й історії суперечить основним законам діалектичного мислення, відкритим тим же Гегелем. За іронією долі, мислитель, який вважав, що остаточно ствердив панування «абсолютного ідеалізму», підготував ґрунт для нового злету матеріалізму.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС