Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

11.5. «ФІЛОСОФІЯ АБСУРДУ» А. КАМЮ

Лінію екзистенціалізму Сартра продовжує французький філософ Альбер Камю (1913-1960 pp.). Він народився у французькому Алжирі. Його батько в 1914 р. загинув у битві на Марні. Сім'я живе у великій бідності, але Камю завдяки своїм здібностям безкоштовно закінчує середню школу. У 1935 р. починається літературна та театральна діяльність Камю. В 30-х роках він стає членом Комуністичної партії Франції, бере діяльну участь у підтримці Іспанської Республіки. Під час Другої світової війни активно діє у Русі Опору, знайомиться з Сартром. Після війни розмежовується з лівими, а його політичні виступи з приводу заворушень у Берліні в 1953 p., під час угорських подій 1956 p., примирливу позицію під час колоніальної війни в Алжирі активно використовують праві засоби масової інформації. В 1957 р. Камю було присуджено Нобелівську премію з літератури. 4 січня 1960 р. А. Камю загинув в автомобільній катастрофі. Основні філософсько-літературні праці: «Калігула» (1938), «Чума» (1947), «Міф про Сізіфа» (1942), «Бунтівна людина» (1951).

Незважаючи на те, що А. Камю заперечував свою належність до екзистенціалізму, називаючи його «філософським самогубством», за суттю свого світогляду він надзвичайно сприяв якщо не теоретичному обґрунтуванню та поглибленню цієї філософії, то її впливу та популяризації в широких колах європейської інтелігенції. Він не був професійним філософом, не писав філософських трактатів і не викладав. Він був блискучим письменником - драматургом, романістом, новелістом, есеїстом, подавав своє світосприйняття в яскравій художній формі. Межі між мистецтвом і філософією у Камю згладжуються, і він вбачає у мистецтві засіб самовираження екзистенціалістської свідомості.

Світогляд Камю має радикально ірраціональний характер: на його переконання, весь світ, усе сутнісне глибоко безглузде. Будь-яке істинне пізнання неможливе, бо Камю переконаний, що вся дійсність нерозумна й алогічна. В такому світі раціональне пізнання не може служити «ниткою Аріадни». Завдання полягає в тому, говорить Камю, щоб здобути всі наслідки з абсурду, що панує у Всесвіті, з його безглуздості. Абсурд - ключ до всієї філософської проблематики А. Камю, стрижень буття та мислення, єдине можливе керівництво до дії, життєдіяльності.

Камю засуджує науково орієнтовану філософію як споглядальну. Вся історія наукової думки для нього — історія протиборства розуму з почуттям, придушення софістикою інстинктивної інтуїції та безсилля раціонального пізнання. Він зневажливо говорить про великі наукові відкриття. Чого варта «істина», відкрита Коперником і Галілеєм: чи Земля обертається навколо Сонця, чи Сонце навколо Землі? Все це глибоко байдуже, це «пусте питання», вважає Камю. Не на пізнання ілюзорної закономірності, а зовсім в інший напрямок слід спрямовувати всі наші намагання і пошуки.

Як гносеологічні, так і онтологічні питання не цікавлять Камю, в центрі його роздумів — етичні теми, причому ірраціоналізм його філософії впадає в глибокий песимізм. «Міф про Сізіфа» починається такими словами: «Є тільки одна справді серйозна філософська проблема — проблема самовбивства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб жити, означає дати відповідь на основне питання філософії». Цим питанням перейняті всі його твори. Приреченість людини та її смертна доля, безглузде і трагічне існування, ностальгія та відчуження від світської метушні, від всесвітнього хаосу - лейтмотив усієї творчості Камю. Переведення філософії з традиційних категорій на емоційні «екзистенціали», або «модуси» (турбота, тривога, доля, страх), характерне і для інших екзистенціалістів, але в Камю воно набуває тотального всеохоплюючого характеру. Він пише, що сімнадцяте століття було століттям математики, вісімнадцяте — століттям фізичних наук, дев'ятнадцяте — біології, а наше двадцяте є сто

«Звичайний погляд на абсурд, хоча про нього і згадують повсюдно, вважаючи його неможливим: звідки, мовляв, у структурній логіці світобудови можуть виникнути її протилежності? Але... для людини без упереджень немає видовища прекраснішого за боротьбу інтелекту з реальністю, яка його переважає своїм абсурдом».

А. Камю

«Найважливішим є не проник-в глибинні сутності речей, а знання, як у цьому світі, такому, яким він є, жити».

А. Камю

літтям страху. Страх - основний- «екзистенціал» його філософії, який набуває тотального характеру. Заперечуючи на словах примат «існування» (в екзистенціалістському розумінні цього слова) стосовно «сутності», Камю ототожнює саму «сутність» з «абсурдом нещасної свідомості». «Абсурд» у філософії Камю спрямовано не тільки проти раціоналізму, але й проти фідеїзму. Він рішуче заперечує віру в Бога як безґрунтовний, утопічний самообман, несумісний з безглуздістю всього, що існує. Для віруючих сам «абсурд» став Богом, але не варто залякувати примарою «страшного суду», якщо все дійсне для нас є постійний страшний суд.

Камю ні в що не вірить, у тому числі і в розум, як у божественний, так і в людський, який передбачає закономірність, логічність, усвідомлення історичного прогресу і претендує на можливість соціального подолання універсального абсурду. Все реальне чуже для свідомості, випадкове, а отже, абсурдне. Абсурд і є реальність.

Усвідомлення безглуздості існування, що перетворює нашу свідомість на «нещасну свідомість», ставить «основне питання філософії» перед вирішенням дилеми: навіть при впевненості у своїй безнадійності слід поводитися так, ніби ми все-таки на щось сподівалися, або заподіяти собі смерть. Камю обирає першу альтернативу, заперечуючи самогубство. Той, хто зрозумів, що «цей світ не має значення, одержує свободу». А свободу можна одержати лише тоді, коли повстанеш проти всесвітнього абсурду, бунтуючи проти нього. Бунт і свобода, на думку Камю, нероздільні.

Свобода як найвища моральна цінність мислиться не в соціально-політичному розумінні, а як притаманна природі людини потреба самовираження особистості; бунт — це не революційне перетворення суспільства, а повстання проти долі, моральний бунт проти Його Величності Абсурду. Камю протиставляє формулі Декарта «Я мислю, отже, я існую» ірраціоналістичне кредо: «Я бунтую, отже, існую».

Його бунт як втілення свободи міститься в індивідуалістичному розумінні останньої, в карамазовському принципі: «Все дозволено». Справді вільна людина, вважає Камю, — це та, яка, приймаючи смерть, разом з нею приймає і можливі наслідки. Водночас Камю, розрізняючи «метафізичний» бунт і «соціальну» революцію, не ототожнює індивідуалізм, який вимагає повної свободи, з егоїзмом. Він намагається поєднати індивідуалізм із гуманістичною «солідарністю».

Камю з самого початку усвідомлював, що на фундаментальному понятті абсурду, на «відчутті абсурдності», тобто на відчутті нерозумності, незакономірності світу не може бути побудована жодна більш-менш послідовна науково-філософська система. Свій гуманістичний «Міф про Сізіфа» він протиставив людиноненависницьким тоталітаристським міфам. Адже безглуздість уготованої йому долі Сізіф перемагає «безглуздою» дією, не розрахованою на успіх. Зате Сізіф зневажає вирок богів. Немає такої долі, яка не перемагалась би презирством.

У п'єсі «Калігула» і в повісті «Сторонній» Камю проникає в темну і жорстоку сутність двох різновидів нігілізму («активного» і «пасивного»), які розрізняв Ніцше. У першому випадку викривається «диявольський» прояв нігілізму — «надмірна радість безкарного вбивці», а в другому — байдуже безвільне існування «стороннього». Зрештою їх об'єднує байдужість до людей, та ж сама «безжальна логіка», яка калічить людські життя.

Камю не вступає в теоретичні та теологічні суперечки, а обмежується тим, що приймає «стан мислячої людини» таким, яким він був до середини XX ст. Йому важливі не стільки філософські або теологічні висновки, скільки фактичний стан думок. Для нього Бога немає, тому що «Бог помер» у серці людини. Людина, яка усвідомила абсурдність свого існування, повинна керуватися тільки тим, що вона знає, рахуватися з тим, що існує, і не дозволяти втручатися у її життя нічому, що не було б достовірним. Камю закликає людину по-новому усвідомити для себе своє життя, звернутися до прикладу давньогрецьких міфів, які вважають долю людською справою.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС