Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая

11.6. ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ М. БЕРДЯЄВА

Видатна роль у формуванні й розвитку екзистенціалізму належить М. 0. Бердяєву (1874-1948 рр.). Він народився в Київській губернії, вчився на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. В 1898 р. його було заарештовано за участь у соціалістичному русі. Замолоду прагнув поєднати марксизм з неокантіанством, але згодом відмовився від цих теорій, зацікавився філософією В. Соловйова і взявся до створення самостійного християнського світогляду. В 1922 р. за звинуваченням у розходженні з «радянською ідеологією» його було вислано з Росії. Спочатку оселився в Берліні, потім переїхав до Парижа. Працював у Християнській спілці молоді, згодом - редактором релігійно-філософського журналу «Шлях». Помер за своїм письмовим столом під час роботи. Основні праці: «Філософія свободи»; «Сенс творчості. Досвід виправлення людини»; «Сенс історії»; «Досвід есхатологічної метафізики».

За Бердяєвим, головною суперечністю, з якої ми маємо почати розроблення світогляду, є суперечність між духом і природою, а не між психічним і фізичним. Дух є суб'єкт життя, свобода, вогонь, творча діяльність; природа — об'єкт, річ, необхідність, визначеність, пасивність, нерухомість. До царства природи належить усе об'єктивне та субстанційне (під субстанцією розуміється незмінне, замкнуте буття), множинне і подільне у просторі. Психічне життя також відноситься до царства природи. В царстві духу суперечності долаються з допомогою любові; звідси дух є ні суб'єктивною, ні об'єктивною реальністю. Філософські системи, які не грунтуються на духовному досвіді, є натуралістичними, відображають мертву природу.

Бог є дух. Він реально присутній у житті святих, містиків, людей високого духовного життя і в людській творчій діяльності. Ті, хто мав духовний досвід, не потребують раціонального доказу існування Бога. У своїй сутності божество ірраціональне та надраціональне. Воно виходить за межі природного світу і може розкрити себе тільки символічно. Символи в релігійній філософії пов'язуються з міфами - такими, як, наприклад, міф про Прометея, про гріхопадіння, про спасителя. Символи є дійсною природною реальністю, зрозумілою через її надприродне значення, тому народження боголюдини від діви Марії, її життя в Палестині та її смерть на хресті є дійсними історичними фактами, і в той же час вони є символами. Духовне буття людини тісно пов'язане з божественною духовністю.

У вченні про свободу Бердяєв виділяє три її види:

1) первинна ірраціональна свобода або невимушеність;

2) раціональна свобода, тобто виконання морального обов'язку;

3) свобода, проникнута любов'ю до Бога.

Людська ірраціональна свобода знаходиться в «ніщо», з якого Бог створив світ. Це «ніщо» - первинний принцип, що випереджає Бога і світ. Свобода первинна стосовно добра і зла, вона обумовлює як добро, так і зло. На думку Бердяєва, дії істоти, яка має свободу волі, не може передбачати навіть Бог, оскільки ці дії повністю вільні. Він заперечує всемогутність Бога і стверджує, що Бог не творить волі істот всесвіту, а просто допомагає тому, щоб воля ставала добром.

Особливий інтерес для Бердяєва становить проблема особистості. Вона - не субстанція, а творчий акт; вона незмінна в процесі перетворень. В особистості ціле передує частинам. Реалізація особистості означає сходження від підсвідомого через свідоме до надсвідомого.

Сутність природи людини спотворена, тому що вона відійшла від Бога. В істот, що відсторонилися від Бога і одна від однієї, немає безпосереднього досвіду духовного життя, вони страждають від хвороби ізоляції. Відродження людини означає її звільнення від природи, перемогу над рабством і смертю, розуміння особистості як духу, як існування, яке не може бути об'єктом і не може бути виражене загальними ідеями. Тому Бердяєв називає свою філософію екзистенціальною або персоналістською. Але істинний екзистенціалізм іде не від Гайдеггера чи Ясперса, а від Блаженного Августина, який висунув на перший план концепцію «суб'єкта».

Суспільство, нація, держава не є особистісними, людина як особистість має більшу цінність, ніж вони. Тому право людини і її обов'язок - захищати свою духовну свободу від держави та суспільства. В житті держави, нації та суспільства ми часто знаходимо темну, демонічну силу, яка прагне підкорити особистість людини і перетворити її на просте знаряддя для своїх власних цілей. У суспільному житті процес об'єктивізації та умовні правила спотворюють совість людини. Чиста, справжня совість може проявитися тільки в особистості та через неї; все повинно бути підкорено юрисдикції цієї «екзистенціальної» совісті, не зіпсованої об'єктивацією.

У своїх етичних поглядах (тобто аналізуючи другий вид свободи) Бердяєв відстоює точку зору, що будь-яка відмінність між добром і злом є результатом гріхопадіння, і досвід добра і зла виникає тоді, коли ірраціональна свобода приводить до відречення від Бога. Узаконена етика й узаконене християнство пристосовані до вимог суспільного повсякденного життя, і тому вони сповнені умовностей і ведуть до лицемірства та деспотизму. У зв'язку з цим Бердяєв вимагає терпимості в боротьбі зі злом і вказує на більш високу стадію

«Біль життя значно могутніший за інтерес до життя. Ось чому релігія завжди перемагатиме філософію».

В. Розанов

моральної свідомості, яка знаходить свій вираз в етиці любові до Бога; вона заснована на з'явленні боголюдини у світі та прийнятті нею страждань із любові до грішників. Син Божий може допомагати світу тільки особистим вступом у трагедію світу, для того щоб здійснити всередині світу єдність любові та свободи, яка веде до перетворення й обожнення світу. Це можливо тільки шляхом сходження до третього виду свободи, проникнутої любов'ю до Бога. Отже, перетворення й обожнення передбачають вільну любов людини до Бога; тому християнство є релігією свободи.

Суспільне життя, вважає Бердяєв, — це організація, заснована більшою мірою на брехні, ніж на істині. Чиста істина не завжди буває безпечною, — частіше вона руйнівна; вона діє як вибухова речовина та призводить до вироку над світом і до кінця світу. Чиста істина завжди

екзистенціальна; в суспільному житті ми користуємось об'єктивованим пізнанням істини, яка, не будучи екзистенціальною, все ж пристосована до потреб мільйонів людей.

У багатьох працях Бердяєв торкається філософських аспектів політичних проблем. Він вважає, що історичний процес полягає в боротьбі добра проти ірраціональної свободи. «Три сили діють у всесвітній історії: Бог, доля та людська свобода. Ось чому історія така складна. Доля перетворює людську особистість на арену ірраціональних сил історії. В певні періоди своєї історії народи підкоряються владі долі; людська свобода менш активна, і людина почуває себе відокремленою від Бога. Це особливо помітно в долях російського та німецького народів. Християнство визнає, що долю можна перебороти, але її можна буде перебороти тільки через Христа».

Коли ірраціональна свобода досягає панування, то реальність починає розпадатись і повертатися до початкового хаосу. В суспільному житті крайньою формою повернення до хаосу є революція, в якій народ втрачає свою духовну свободу. Крайні її елементи - якобінці, більшовики, які уявляли себе вільними творцями нового майбутнього, - насправді звертаються не до майбутнього, а до минулого, прикуті до нього злістю, заздрістю та помстою. Революції не створюють, а руйнують; творчість починається

«Якщо ви хочете торкнутись таємниць національного буття, то задумайтеся глибше і серйозніше над єврейським питанням. Якщо незнищенна, неповторно оригінальна і таємнича сила єврейства в історії не дає вам почуття національності, то ви безнадійні».

М. Бердяєв

тільки в період реакції, що приходить на зміну революції; тоді з'являються нові форми життя, до яких люди були підготовлені всім минулим.

Девізом нашого власного часу є «звільнення творчих сил людини»; центр ваги переноситься з божественних глибин на власне людську творчість, яка прагне удосконалити життя шляхом підкорення природи, не вдаючись до Божої допомоги. Але це веде до зникнення індивідуальності, оскільки нерелігійний гуманізм сприяє втраті людяності людиною. Це закономірно, адже людина, знехтувавши в собі вищий принцип - образ Бога, приречена бути рабом більш низьких речей. Людині загрожують нові форми рабства; вони є результатом соціалізму, який підмінив істинну соборність, засновану на любові та релігійному перетворенні людини, фальшивою, що ґрунтується на примусовому служінні особистості суспільству заради задоволення матеріальних потреб. Соціалізм розкриває нові незгоди в людському житті. Він ніколи не досягне визволення людської праці, не збагатить, не встановить рівності, а тільки призведе до нової ворожнечі між людьми, до нових форм гніту. Усунення голоду і злиднів «не вирішує духовної проблеми»; людина залишається віч-на-віч, як і раніше, «з таїнством смерті, вічності, любові, пізнання та творчості». І справді, більш раціонально влаштоване суспільне життя веде до напруженості, до трагічного конфлікту між особистістю і суспільством, особистістю і космосом, особистістю і смертю, часом і вічністю.

Бердяєв належить до тієї групи філософів-мислителів, які прагнули розвивати християнський світогляд. Він оригінально показав, як мало добра в нашому особистому, суспільному і церковному житті. Як і Лев Толстой, він сміливо розкривав недоліки нашого способу життя і вчив бачити ті, які ми не зауважуємо. Бердяєв захищав думку, що християнство - релігія любові, а отже - свободи та терпимості. Він боровся проти перетворення відносних цінностей на абсолютні. Бердяєв є поборником західноєвропейського та російського гуманізму, абсолютної цінності особистості та її невід'ємних прав на духовну свободу і пристойні умови життя. Ці принципи можуть бути послідовно обґрунтовані тільки на основі християнського світогляду.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС