Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

13.3. ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ ДЖ. ДЬЮЇ

З усіх представників прагматизму найсильніший вплив на духовне життя США здійснив Джон Дьюї (1859-1952 рр.). Він висуває свій варіант прагматизму, який називає «інструменталізмом». У центрі філософії Дьюї - людина з її практичними проблемами. В цьому, на його думку, полягає «коперниканська революція», яку здійснив у філософії прагматизм. Завдання прагматизму — найкраще допомогти людині влаштуватися у світі. Дьюї вважає, що головна проблема сучасності - встановити правдиві відношення між досягненнями науки і людськими цінностями.

Виходячи з цього, Дьюї обґрунтовує сутність свого «інструментального методу». В сучасному світі, говорить він, постійно відбуваються зміни і виникає дещо непередбачене, поряд з елементами стабільності виникають труднощі та проблеми. Людина потрапляє в серію неочікуваних ситуацій, де наш світогляд обмежено рамками умов, які склалися в даний момент і вимагають прийняття швидкого рішення. В цих умовах звички вже не спрацьовують, і, щоб вийти з цього становища, ми повинні звернутися до більш ефективного інструмента регуляції нашої поведінки. Таким інструментом є інтелект. Його роль полягає в тому, щоб невизначену, проблематичну, сумнівну ситуацію перетворити на визначену, вирішену. При цьому ідеї, теорії покликані виступити в ролі життєво необхідних інтелектуальних інструментів.

Проблематична ситуація становить певну єдність суб'єктивного і об'єктивного. Вона сумнівна через те, що викликає в нас вагання; вона проблематична через те, що, опинившись у важких для нас обставинах, ми мусимо вирішувати проблему: як змінити ці обставини, цей

стан справ на краще; ситуація невизначена через те, що ми ще не знаємо, як нам діяти. Для перетворення проблематичної ситуації на вирішену необхідно дізнатися про об'єктивні властивості явищ, які складають ситуацію, і закони, за якими вони змінюються.

«Коперниканська революція» у філософії, здійснена нарешті прагматизмом, полягала, згідно з Дьюї, в тому, що, позаяк всі цінності перебувають не поза досвідом, а тільки в ньому, завдання пізнання полягає не у відкритті незмінної, вищої і досконалої реальності, а у винайденні засобів перетворення досвіду відповідно до людських потреб. Надійність, сталість, вірогідність слід шукати не в тому бутті, яке відбулось, а в самих засобах перетворення.

Згідно з Дьюї, пізнання з самого початку змінює свій предмет. Пізнавальна активність — це діяльність, спрямована на змінювання вихідного матеріалу і створення об'єкта пізнання. Філософи, говорить Дьюї, вважали, що знання становить зміни в суб'єкті, який пізнає, але не в самому світі. Під кутом зору інструменталізму знання є спрямованою зміною всередині світу, а об'єкт знання є створеним, екзистенціально виробленим.

Істину інструменталізм Дьюї (як і прагматизм Джемса) визначає як корисність або як працездатність ідеї. На відміну від Джемса, Дьюї згоден визнати ідею істинною лише тоді, коли вона виявилась корисною для вирішення даної специфічної проблеми, якщо здійснене на її основі перетворення ситуації закінчилося очікуваним успіхом.

«Світ емпіричних речей включає ненадійне, непередбачене, неконтрольоване і небезпечне. В той час як невідомі наслідки, які випливають із минулого, переслідують теперішнє, майбутнє є ще більш невідомим і ризикованим; теперішнє завдяки цьому зловісне».

Дж. Дьюї

Отже, істинні ті концепції, ідеї і теорії, що є результативно-вигідними, плідно працюють у життєво важливих обставинах, ведуть до досягнення прагматичних цілей. Але засоби повинні не бути суб'єктивними і свавільними, а відповідати характерові проблеми та поставленої мети; неадекватні засоби можуть створювати найкращі наміри.

Дьюї прив'язує істину до тієї ситуації, в якій вона з'явилась, і не вважає за можливе поширити її повноваження за межі даної ситуації. Але кожна ситуація унікальна, і навіть якщо вона в чомусь схожа на іншу, все ж структура її змісту ніколи не буває двічі цілком однаковою. Звідси випливає, що вік будь-якої істини дуже короткий; істина подібна до актора, який грає свою роль лише один-єдиний раз. Щоправда, Дьюї припускає, що результати минулих або сучасних досліджень може бути використано в майбутніх дослідженнях, але лише як можливі інструменти, потреба в яких попередньо зовсім не очевидна.

Інструменталізм виключає можливість теорії як знання загального, як знання законів. У яких значеннях не трактувалося б знання в інструменталізмі Дьюї, зрозуміло, що воно завжди є знанням часткового, і процес «дослідження» щоразу повинен починатися спочатку. Оскільки результати попереднього дослідження можуть ставати інструментом майбутнього, остільки забезпечується безперервність дослідження, але не спадкоємність знання. Єдиний процес людського пізнання поділяється у Дьюї на нескінченну кількість часткових проблем з їх частковими вирішеннями та частковими відносними істинами. Основа наукового методу — це заперечення хоч би якої незалежної реальності і визнання того, що кожний об'єкт знання створюється дослідженням. Цей метод Дьюї намагається поширити на сферу суспільного життя. Він стверджує, що застосування такого методу до вирішення соціальних проблем дасть змогу досягнути гармонії між успіхами науки і моральними цінностями, навчить людей вирішувати проблеми.

Прагматизм називають «філософією американського суспільства». Справді, Дьюї, як і його попередники, орієнтується на практику американського життя, на буденну свідомість бізнесмена і політика. Раціоналізацію та обґрунтування цієї буденної свідомості Дьюї здійснює шляхом специфічної інтерпретації наукового мислення та наукового методу, на які він і переносить з відповідними перетвореннями риси буденної свідомості та політичного мислення. Саме тому інструменталізм Дьюї орієнтує людину на дослідження лише найближчих практичних цілей.

ВИСНОВКИ

Ще на початку XX ст. в самому середовищі західної філософії прагматизм було оцінено як «повстання проти науки», і його подальша історія повністю виправдала цю оцінку.

Прагматизм претендує на те, що він ні в чому не порушує нормальної процедури наукового дослідження, не змінює жодного із його складових факторів; він тільки виявляє їх дійсне значення. Насправді прагматизм приписує науковим поняттям і методам таке «значення», що наука повністю втрачає свій пізнавальний зміст. Вона перестає бути засобом пізнання об'єктивного світу і стає лише вмінням вирішувати проблеми; її мета - не теоретичне знання, а обслуговування індивідуальних або групових інтересів, пов'язаних з поточним моментом; істина як результат зусиль ученого і як вічний ідеал науки виявляється лише видом блага, корисністю або успішним досягненням якоїсь чергової мети.

Філософія прагматизму належить до су б'єктивістського напряму, але не ставить об'єктом свого вивчення науку. Прагматизм не прагне розмірковувати про осяжність чи неосяжність наукового пізнання. Він ставить завдання думати про те, що веде до успіху в житті.

Завдання людини полягає в тому, щоб найкращим способом влаштуватися у житті, у світі, а завдання філософії - допомогти їй у цьому. Принципи прагматизму здійснили суттєвий вплив на загальний стиль американського, а нині й світового мислення та практики, в тому числі й політики.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Визначте основні риси філософії прагматизму.

• У чому полягає відмінність прагматизму від позитивізму?

• Охарактеризуйте програму семіотичного прагматизму Ч. Пірса.

• В чому полягає сутність радикального емпіризму У. Джемса?

• Яке місце інструменталізму Дж. Дьюї у філософії прагматизму?

• Чи відповідає істина прагматизму запитам «економічної людини»?

• Визначте основні параметри взаємовідношення філософії прагматизму і науки.

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«Більшість людей інстинктивно, а позитивісти і вчені свідомо, відвертаються від філософських контроверз, з яких, як здається їм, не може вийти ніяких певних наслідків для майбутнього. Філософію часто звинувачують у виключно словесному, вербальному і пустому характері її проблем. Цей докір нам дуже добре знайомий. Якщо прагматизм правий, то це звинувачення цілком обґрунтоване доти, доки неможливо показати, що конкуруючі теорії мають різні, хоча б і дуже непомітні й віддалені, практичні результати. Профани і вчені стверджують, що вони не можуть знайти подібних результатів, і якщо їх не можуть знайти і філософи, то спрямовані проти них звинувачення є ґрунтовними. Філософія в цьому разі - лише урочиста пуста гра, а відкриття університетських кафедр з філософії - порожня і марна справа. Таким чином, кожна серйозна філософська суперечка повинна містити в собі якийсь практичний наслідок, хоча б навіть тільки вірогідне і далеке». (Джеме В. Прагматизм. - К., 1995. - С. 51-52).

Чи згодні ви з міркуваннями У. Джемса про статус філософії в її прагматичному вимірі?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Американский философ. - М., 1998.

2. Аналитическая философия: Избранные тексты. - М., 1993.

3. Джемс В. Прагматизм. - К., 1995.

4. Канке В. А. История философии. Мыслители, концепции, открытия: Учебное пособие. - М., 2003.

5. Мур Дж. Природа моральной философии. - М., 1999.

6. Пирс Ч. С. Логические основания теории знаков. - СПб., 2000.

7. Пирс Ч. С. Начала прагматизма. - СПб., 2000.

8. Спенсер Г. Синтетическая философия. - К., 1997.

9. Философия, логика, язык. - М., 1987.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС