Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

14. Філософська антропологія

Сучасна філософська антропологія виникла у 20-ті роки XX століття. її основоположником традиційно вважають М. Шелера, однак цей філософський напрямок є визначальним для всієї філософії, яка завжди тяжіла до проблеми людини. Сьогодні можна говорити, що філософсько-антропологічний рух став масовим у зв'язку з певними глибинними процесами в розвитку сучасної західної і вітчизняної свідомості, у зв'язку зі змінами в характері активності індивіда.

Розвиток антропологічного способу мислення невід'ємний від діяльності філософів, які належать до різних шкіл, напрямів і сфер культури — екзистенціалізму, персоналізму, структуралізму тощо. При такому розгляді філософська антропологія виявляється елементом більш широкого ідейного комплексу — філософії і світоспоглядання антропологізму, який сформувався на основі різних теоретичних і художніх концепцій. Звертаючись до безпосередності людської реальності, філософська антропологія висуває завдання створення загального уявлення про людину, котре могло б мати інтегруюче і спрямовуюче значення в життєдіяльності суспільства. Засвоєння створеного образу сприяло б розвиткові більш високих форм людської життєдіяльності, які могли б більшою мірою бути проникнутими духовним началом.

Ключові слова

антропологія, універсальність, індивідуальність, реалізм, антропосфера, діалогізм, цінність, соціальне, біологічне,

смерть, сенс життя

14.1. ЦІННОСТІ БУТТЯ В АНТРОПОЛОГІЇ М. ШЕЛЕРА

«В нашу епоху вперше у майже десятитисячолітній історії людина повною мірою стала для себе «проблемою»: вона вже не знає, що вона є, і разом з тим знає, що вона цього не знає».

М. Шелер

Ідеї соціальної філософії Франкфуртської школи, які в 60-ті роки XX ст. збудили рух протесту молоді проти існуючого суспільства, зумовили поширення екзистенціалізму й антропологічної філософії - філософської антропології. Біля її витоків стоять німецькі філософи Макс Шелер (1874-1928 рр.) і Гельмут Плеснер (1892-1987 рр.). Визнаючи людину як істоту духовну, Шелер пропонує одночасно розглядати і всю систему умов, які здійснюють вплив на її формування. Водночас Шелер був творцем аксіології - філософської теорії цінностей. Його дослідження людини відходять від традиційних принципів. Завдання філософської антропології — показати, як із основної структури людського буття випливають усі звершення та справи людини: мова, совість, знаряддя, ідеї, релігія, наука, соціальність тощо. Плеснер розглядає людину як вічний потік самоудосконалень. Вона повинна вивчатися як об'єкт і суб'єкт свого життя.

Прихильник і послідовник феноменології Е. Гуссерля, М. Шелер концентрує увагу на етиці. Для нього було очевидним, що в етичному відношенні феноменологічна установка містить багато переваг. На підставі цього він створює змістовну етику, яку протиставляє формальним етичним теоріям (кантіанства і утилітаризму).

До 60-х років XX ст. на ґрунті програми М. Шелера з'явилися різноманітні біологічні, психологічні, культурологічні, філософсько-релігійні концепції людини. З 60-х років ставиться завдання створення філософської антропології як спеціальної науково-філософської дисципліни. У Шелера запозичують ідею побудови ієрархії цінностей, до яких звертається людина; визначення вищої цінності об'єкта через любов до нього. Це - симпатія, любов як акти буття людини, а сама вона - найвища цінність.

Головна думка М. Шелера полягала в тому, що феноменологічний метод дає можливість виділити систему цінностей, яку можна і потрібно розділити (диференціювати). Естетичні цінності властиві предметам, а етичні (добро, зло, гідність) - особистостям. Але що надає особистісним інтенціям життєвої сили? Любов. Шелера цікавить не любов як переживання, а порядок, сутність любові Сутність любові - це акція реалізації, побудови і розгортання особистості у властивому для неї напрямку ідеальності і досконалості.

Найсуттєвіша особливість людини, згідно з філософсько-антропологічним уявленням, полягає в здатності ставитися до іншого буття (іншої людини) як такого, що має самостійну реальність, значущість. Так, ставлення до природи як самої по собі значущої і цікавої, а не з точки зору безпосередньо-практичних завдань життєвідтворення, надає діяльності людини характеру безкорисливості і самоцілісності. Тут - витоки людської духовності.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС