Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

20. Філософія України

Філософія в Україні розвивалася як невід'ємна частина історичної свідомості нашого народу, відображала процеси, що відбувалися в суспільному житті нації. Як особлива форма самоусвідомлення національної культури, філософія в Україні існувала в тісному взаємозв'язку з суспільно-громадською, політичною, науковою та релігійною думкою.

Як і кожній національній філософії, українській властиві свої типові риси, що сформувалися на основі національного характеру, так званої «української душі». До них належать: кордоцентризм (від лат. «кордос» - серце) -розуміння дійсності не стільки мисленням («головою»), скільки «серцем» - емоціями, почуттями, внутрішнім, «душею»; антропоцентризм - спрямованість на людину, осмислення її сутності і в цьому зв'язку - можливості здобуття щастя в звичайному житті; екзистенційність - гостре переживання життя, даного моменту існування, здатність «пропускати» загальноприйняті цінності крізь особистий життєвий досвід, щоб таким чином знайти «правду», сенс, мету власного життя; «софійність», толерантність і діалогічність - терпимість, гідне ставлення до різних проявів незгоди зі своїми принциповими ідеями, прагнення вести з ними коректну дискусію. Філософія в Україні часто існувала не у цілісності філософських систем, а у вигляді масштабу ідей, виражених у літературі, поезії, публіцистиці.

Ключові слова

кордоцентризм, кардіогносія, антеїзм, «софійність», символічний світ, агіографічна література, полемісти, братства, самопізнання, макрокосм, мікрокосм

20.1. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

«Філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія».

Г. Сковорода

Наприкінці IX ст. завершилось об'єднання східних слов'ян у державних кордонах Київської Русі, що зумовило формування розрізнених племен у руський (український) народ Утворення Руської держави та введення християнства (988 р.) знаменували початок нової епохи в політичному, економічному та культурному житті Русі Розквіт культури знайшов своє відображення в поширенні писемності, створенні навчальних закладів, розвитку архітектури, живопису, скульптури та прикладного мистецтва Християнська релігія, що стала визначальним джерелом філософсько-світоглядних ідей, докорінно перетворила світобачення руського народу, змінила стиль його мислення, напрями духовних прагнень. Розповсюдження християнської літератури орієнтувало руських мислителів на вивчення Святого письма, учення Отців церкви - Василя Великого, Григорія Богослова, Григорія Назіанзина, представників каппадокійської школи, що існувала на території Візантії в IV-V ст.

Усі пам'ятки нашої давньої філософії можна поділити на дві групи: перша - це тексти, що виникли на території Київської Русі (оригінальна література), друга - переклади текстів, що різними шляхами надходили з інших країн. Найавторитетнішими представниками перекладів були Василь Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов, Григорій Нисський. Античну філософію презентували Арістотель, Платон, Демокріт та ін.

Багатий філософський зміст мають твори вітчизняних мислителів: «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Успенський збірник», «Моління» Данила Заточника, «Слово» Кирила Туровського, «Повчання» Володимира Мономаха, «Житія» Бориса і Гліба, «Ходіння» Данила Паломника, «Повість временних літ», «Печерський Патерик» та іа

Давньоруська філософія розвивалася в лоні духовно-практичного осмислення світу, що зумовило її орієнтацію на людяність, конкретне, земне та дохідливе православно-християнське навчання життю широких верств населення. Вона намагалася дати відповідь на основне питання будь-якої філософії: як людині жити в цьому світі?

Синтезуючи західну та східну думку, вітчизняна філософія набувала самобутнього та оригінального характеру. Вона мала статус мудрості, забарвлювалася мудрістю, розумілася як мудрість. «Ізборник 1073 р.» кваліфікує мудрість як знання божеських та людських речей Мудрість будь-якої людини походить передусім від Бога, її можна набути через книжне знання та спілкування з розумними людьми. Філософ, або мудрець, — це особлива людина, що є носієм християнського знання, його духу, вчителем життя, теоретиком і практиком, здатним вирішувати всі проблеми людського буття.

У філософії цього періоду здійснюються спроби пізнавальної діяльності. Передусім вона спрямовується до Бога, а вже потім до світу і людини, які створені, живуть і мислять завдяки провидінню Бога. Високий статус надавався розумові, раціональному осмисленню буття.

Важлива роль відводилася істині та правді. Істину створив Бог, а оскільки він один, єдина й істина, яка не існує поза християнством. Світ існує в істині, живе за її законами, і збагнути її можна лише за посередництвом Бога. Усе, що йде від Бога, є істиною. Тобто істина розуміється як онтологічна, об'єктивно існуюча релігія, як сама дійсність, в якій сукупною й абсолютною істиною є Бог як найвища духовна цінність. Поняття істини певною мірою ототожнювалося з поняттям правди, справедливості, віри та виступало вже як аксіологічна, етична й естетична детермінанта і критерій, що повинно було впливати на стосунки Бога, людини і світу. Людина того часу намагалася не просто осягнути істину, а насамперед втілити її в життя, у свої справи, прагнула перебувати і жити в істині.

Важливе місце в пізнанні посідало серце. Саме в ньому коренилася думка, віра, воля, перебувала любов, завдяки якій можна було пізнати Бога і людину. Бог промовляв не до розуму, а до серця людини. Серце вважалося осередком чуттів і перебувало в інтимному наближенні до Бога. Ця кордоцентрична традиція і надалі зберігається в українській філософії.

Специфічною рисою філософського світогляду того часу було не пряме, а символічне тлумачення дійсності. Наприклад, розуміння світу через притчу, яка образно і наочно подавала те, що необхідно було зрозуміти. Своєрідною рисою мислення було бачення дійсності через наочні образи, за допомогою яких пояснювалися складні для розуміння ідеї, догмати та явища. Онтологічну позицію визначав догмат про створення світу Богом, а звідси випливало, що всі природні процеси перебувають у залежному від Бога стані. Він - джерело доцільності та впорядкованості природи. Світ природний, земний залежить від надприродного, надчуттєвого, тому сенс буття полягав не в осмисленні світу, а в тому, як урятуватися в ньому. Натурфілософські уявлення базувалися на християнській картині світу.

Добро і Зло уявлялись як реальні космічні фактори, що визначають життя Всесвіту, ними пройнято всі матеріальні та духовні явища. Добро розглядалось як сукупність факторів, що сприятливо впливають на окремого індивіда або спільноту. Базовою виступала ідея добра, іманентно притаманна Богу, і зла, протилежного «сущим» добру і благу. Джерело зла вбачалося у відпаданні від істин сущого Бога, у волі до гріха, біблійному гріхопадінні людини. Кінцева мета людства й окремої людини — подолання зла, спокута первородного гріха, порятунок себе й інших.

У поглядах на людину вітчизняні мислителі сходяться, розуміючи її як істоту багатомірну, як «храм», де присутній Бог; призначення людини вбачають у служінні Богові. Людина - це богоподібний посередник між Богом і світом Здатність мислити єднає її з Богом, а наявність тіла - з матерією. Кожна людина може обрати два шляхи - життя і смерті. Шлях життя - це шлях вивільнення від смерті, покори Богу, виконання всіх настанов віросповідання, він адекватний спасінню людини. Шлях смерті - це шлях гріха, гордощів, непокори, що веде до довічних страждань. У цілому антропологічне вчення Русі несе в собі величезний заряд людяності, пропонує цілий спектр стилів життя.

Моральні уявлення базувалися на християнському вченні, а також зазнали впливів східного та азіатського народних світоглядів, античних етичних вчень. Абсолютним ідеалом етичної думки поставав Ісус Христос.

«Так і потрібно благодаті та істині осяятися в нових людях: адже не вливають, за словами Господа, вина нового, тобто вчення благодатного, в міхи старі, зношені, а то і міхи прорвуться, і вино проллється».

Митрополит Іларіон

Християнська ідея милосердя переросла у принцип моралі, який не тільки декларував необхідність бути милостивим до ближніх, а й проголошував милостиню як універсальну й абсолютну умову впорядкування всіх сфер і рівнів суспільних відносин. Цей принцип передбачав загальну взаємну любов і повагу громадян, їхню взаємодопомогу. На практиці це означало пожертвування на користь бідних, створення притулків, обмеження сваволі боярської та княжої влади.

Моральні настанови засуджували гордість, заздрість, злобу, лицемірство, пияцтво, жадобу, обмову та ін. Пропагувались не тільки християнські заповіді, а й такі форми загальнолюдського спілкування, як дружба, шанування старших і батьків, правда і щирість. Домінування цих категорій створило духовний стрижень, який пронизує вітчизняний менталітет і сьогодні. В цілому київськоруська моральна традиція орієнтувалася на людинознавство, людинолюбність, людяність, що формувало нову людину - духовно досконалу, чисту в помислах і вчинках, спрямовану до Бога

Філософська думка Київської Русі як живе історичне явище мала свій образ, свій духовний досвід, відтворювала дух своєї епохи. І хоча вона мало досліджена, в ній можна виділити такі принципи, ідеї й особливості: загальна спрямованість на вирішення актуальних питань суспільного буття; обгрунтування духовно-практичної форми освоєння світу; увага до проблем людини, пізнання, смисложиттєвої проблематики; вірність і дотримання канонів і традицій православної віри; у сфері соціальних і моральних стосунків переважання загальнолюдських ідеалів добра і краси, мужності, вірності, чесності, щирості, простоти.

У пізнавальній діяльності домінувала енциклопедичність, просвітництво, висока книжна культура, повага до розуму і таланту. Велике значення надавалося набуванню мудрості як сплаву знання та його практичного втілення в життя, пошукам правди, істини, бажанню осягнути культуру свого та інших народів, передати ці знання сучасникам і нащадкам. Усі ці ідеї ввійшли в духовну культуру українського народу.

«Краще милість праведних, аніж великі багатства грішних. Бо сила грішних зламається, а праведних зміцнює Господь. Отож грішники згинуть, а праведних же він милує і дає їм. Господь стопи чоловіка направляє».

Володимир Мономах



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС