Главная
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

СЕНС ЖИТТЯ І ДОЛЯ ЛЮДИНИ

«Прагни завжди перемагати скоріше самого себе, ніж долю, і змінювати скоріше свої бажання, ніж порядок у світі».

Р. Декарт

Життя людини як явище космічного, вселенського масштабу унікальне за своїм змістом, наповнене різними щодо сили і полярності подіями і почуттями. В ньому поряд з драматичними присутні яскраві позитивні моменти, які вміщують у собі могутні стимули для творчої діяльності, саморозвитку, зміцнення і розширення самосвідомості особистості. Унікальність людського існування полягає в тому, що людина не просто живе, а здатна зайняти оцінювальну позицію стосовно життя взагалі і свого зокрема, спроможна розпоряджатися ним і навіть зі своєї волі піти з життя. Однак саме складні життєві ситуації, події, випробування ставлять людину перед проблемою вибору: боротися, протистояти цим обставинам або знайти шляхи, щоб, поступившись своїми моральними принципами і цінностями, позбутися душевних переживань і відмежуватися від небажаних подій, які насуваються або вже відбулися. Людина на певному етапі своєї індивідуальної життєвої історії повинна зробити конкретний вибір на користь тієї чи іншої системи свого існування і життєдіяльності. З цих позицій розгорнута в просторі і часі система вибору постає як проблема сенсу життя і долі людини.

Короткий огляд історії філософських вчень ставить перед нами питання: що дає людині вивчення філософії? Крім формування певної світоглядної позиції, філософія відкриває можливості для відповіді на запитання про те, в чому полягає сенс життя людини. Адже сьогодні, коли інтенсивно використовується атомна енергія, освоюється космос, все більше і більше входять в життя і побут досягнення комп'ютерної техніки, таємниці власного буття людини і далі залишаються загадковими і викликають загальний інтерес, хоча характер і спрямованість цього інтересу у різних людей неоднакові.

Питання про сенс життя і долю людини має тривалу світоглядну традицію і становить докорінні проблеми філософії та культури. Сенс життя пов'язується з об'єктивно важливими цінностями, які виступають як найвища мета людської діяльності та прагнень. У ціннісній основі сенсу життя міститься не «голий» теоретичний феномен, а життєво важлива, емоційно допустима мета; вона є не лише об'єктивно доцільною, але й суб'єктивно затвердженою, тобто сприйнятою і визнаною особистістю. Сенс життя є суттєвим, фундаментальним атрибутом суб'єкта життя, незалежно від того, чи йде мова про конкретну особистість, чи про релігійно-ідеалістичну персоніфікацію світу та його явищ (Бог, Абсолютна Ідея, світовий Дух).

Усвідомлення сенсу життя передбачає вільний вибір індивіда. Необхідною його умовою є свобода як людська форма самодетермінації (самообумовленості) буття. Доцільність сенсу життя виявляється в його генеральному особистісному функціонуванні, яке ґрунтується на всезагальному суспільному визнанні, всезагальній об'єктивній істинності та соціальній значущості.

Сенс життя не узгоджується з егоїзмом, індивідуалізмом, з відстороненням від себе обов'язків стосовно світу, інших людей. Якщо людина виявилася потрібною тільки самій собі і весь її інтерес зводиться до власної персони, вона втрачає сенс життя, перед нею відкривається прірва, її охоплює безнадійний песимізм. Широта зв'язків людини із зовнішнім світом, з іншими людьми збільшує повноту її буття.

Справді, сенс людського життя передбачає зв'язок індивідуального сенсу з універсальним, але такий зв'язок, який відрізняється від абсолютного поглинання індивіда загальним, де вже губиться будь-яка індивідуальність і де індивід виявляється лише засобом реалізації законів універсуму. Позитивне значення цього зв'язку можливе лише там, де не тільки є призначення, хоч і високе, але і його вільне визнання людиною, де зберігається самоцінність особистості, однак її роль не зводиться до використання лише як засобу.

Життя не може бути ні великим «НІЩО», ні нудним, одноманітним повторенням одного і того самого. І те й інше означає заперечення життя, нісенітницю. Сенс життя — в забезпеченні прогресу як об'єктивного світу, так і особистості, який втілюється у формі та визначається змістом ідеалу. Ідеал повинен справді вести вперед і разом з тим бути досяжним, і тільки в цьому випадку він викликає підйом життя індивіда і, таким чином, збагачує життя.

Проблема сенсу життя пов'язується з проблемою особистості. Наприклад, І. Кант вбачав головним завданням своєї філософії формування людини, оскільки для себе вона є кінцевою й остаточною метою, і вважав, що істотна відмінність людини полягає у всьому тому, що утворює особистість. «Та обставина, що людина може мати уявлення про своє «Я», безмежно звеличує її над усіма іншими істотами, які живуть на Землі. Завдяки цьому вона є особистістю, і завдяки єдності свідомості при всіх змінах, які вона може пережити, вона є однією і тією ж особистістю». За Кантом, сенс життя знаходиться не ззовні, а всередині людини і є іманентним особистості. Фактором, що утворює сенс життя, є ідея, яка набуває вигляду морального закону, обов'язку, доведення до повноти поняття вищого добра, яке людина переживає як величне. Кант вважає, що сенс життя не існує сам по собі як певний атрибут реальності взагалі, він полягає в усвідомленні індивідом свого буття як саме людського, що і є виявленням особистості людини. Людський сенс поведінки індивіда в життєвих ситуаціях забезпечує добровільне самопідпорядкування моральному закону, який піднімає людину над її власною природою. Умовою та духовною формою такого піднесення людини над самою собою служить усвідомлення власного місця в світі. Отже, формою вираження сенсу життя є той чи інший світогляд, Й. Фіхте чітко та категорично вказує на проблему сенсу життя як на основу для філософських роздумів і відкидає роль філософа — вчителя життя. Людський сенс життя він вбачає в досягненні індивідом повної злагоди з самим собою в розумі, свободі, діяльності, тобто у тому, що виділяє людину як вільну розумну істоту з простого продукта природи. Отже, сенс життя полягає у формуванні особистос

«Істинне щастя та блаженство людини полягає тільки в мудрості та пізнанні істини».

Б. Спіноза

ті шляхом постійного розвитку людини, і цей процес, який передбачає діяльність, не замикається на індивіді; удосконалюючись, особистість удосконалює світ.

• Цю проблему ставить Г. Гегель, філософія якого поєднується з безмежним оптимізмом. Підставою для її вирішення стає діалектична єдність у його філософській системі трьох ліній розвитку - логіки людського пізнання, форм буття світу та ряду нескінченних цінностей, які здатні самозбагачуватися. Кожне окреме буття розумілось як ланка в розвитку триєдиного світового процесу, і це давало підстави для визначення його сенсу. Гегель хотів сказати, що сенс життя є дещо надіндивідуальне, пов'язане з діалектикою світового процесу.

Говорити про сенс життя безвідносно до особистості безглуздо, оскільки завжди існує чийсь і кимось усвідомлений сенс життя. Але як особистісний феномен сенс життя за своїм змістом є дещо надіндивідуальне, надособистісне, що пов'язує і підпорядковує життя індивіда надособистісній системі, але таким чином, що це підпорядкування є власним атрибутом особистості та виявленням її свободи.

Сенс життя усвідомлюється і формується на певній світоглядній (філософській або релігійній) основі. Звідси нерозривний зв'язок його з філософією та релігією. Таємниця цього зв'язку полягає в тому, що сам сенс життя є особистісною інтеграцією систем цінностей, які функціонують у суспільстві. Філософія, як і релігія, вміщуючи у собі певні цінності, разом з тим є основою інтеграції цінностей взагалі.

У проблемі сенсу життя питання про цінності посідає центральне місце, тому що життя - це єдина умова та критерій для цінностей. Інший його бік - ставлення до людини, оскільки залежно від розуміння цінності життя формуються як відносини між людьми, так і ставлення суспільства до людини. Людина і людство, а отже, і їх життя є найвищими цінностями, бо вони - вершина космічної еволюції. Через смерть розкривається значення існування в його справжній цінності.

Уявлення про цінності життя має конкретно-історичний характер, воно може розумітись як певний культурно-історичний феномен. Несвідоме, інтуїтивне уявлення про цінності життя в рефлексії людини визначається тільки в тих понятійних формах, в яких мислить і усвідомлює себе певна епоха. Отже, уявлення індивіда про цінності життя будуть відображенням уявлень його епохи про даний феномен. У різних культурах життєві цінності різні, але в рамках однієї культури залежно від різних обставин, і насамперед соціально-економічних, вони змінюються.

Людина завжди є членом конкретного суспільства, яке ставить перед її життєдіяльністю певні вимоги, що, безумовно, знаходить відображення і в уявленнях про цінності життя. Наприклад, схожі між собою критерії цінностей життя, які утвердилися в Афінах і Римі, разом з тим мали суттєві відмінності. Спільним було те, що найбільш ціннісним вважалося життя, яке сприяло зміцненню державного цілого, зростанню його могутності й слави. Але якщо в Афінах більше уваги приділялося розвитку індивідуальності, то в Стародавньому Римі оцінка давалася з точки зору життя державного організму. Такий критерій позбавляв життя індивіда самостійної цінності, воно ставало лише засобом у намаганні заслужити нагороду за доброчинність. Але, як говорив Б. Спіноза, щастя не в нагороді за доблесть, а в самій доблесті. Римська соціальність існувала безособистісно, формалізовано; Рим не знав

повної та цілісної особистості, він холодний і розсудливий. Живі людські відносини перетворювались на об'єкт соціальної інженерії (так було і в наші дні у фашистській Німеччині та у сталінсько-брежнєвській державі). Тому не випадково внесок Риму в світову культуру значно менший, ніж внесок Афін. Римляни, відзначав Б. Рассел, не винайшли ніякої форми в мистецтві, не побудували жодної оригінальної філософської системи, не зробили ніяких наукових відкриттів. По все це вони змушені були звертатися до Греції. Але саме факт безособистісної соціальності дозволив Риму створити суспільне об'єднання, яке дало йому можливість очолити величезну імперію. Пригнічення індивідуальності веде до зниження (якщо не до повної втрати) творчої активності особистості. Людина позбувається почуття власної гідності, віри в себе, духовно-моральних основ. Суспільство, яке пригнічує індивідуальність, руйнує себе зсередини, втрачає свою стабільність. Таке суспільство стає легким здобутком для всіляких авантюристів. Абсолютизація індивідуальності за рахунок соціальності веде до аналогічних наслідків.

«Вибір свободи, який людина здійснює відносно самої себе, повністю збігається з тим, що називається її долею».

Ж.-П. Сартр

Цілісність людини та її життя можна розглядати як індивідуальний синтез решти цінностей, які функціонують у цьому суспільстві і тому є сукупністю елементів особистісної системи ціннісних орієнтацій. Історично уявлення про цінність життя знаходило вираз насамперед у тих чи інших релігійних, а пізніше і в філософських концепціях життя, в яких відображались (інколи спотворено) окремі етапи історичного розвитку людини та її уявлень про саму себе. Вони обумовлювались об'єктивними законами соціально-економічного розвитку культури кожного конкретного суспільства (народу, нації). Для будь-якого індивіда сенс іншої людини та її власного життя - взаємозалежні феномени, тісно пов'язані між собою.

Ціннісне значення людини полягає в тому, що їй належить особливе місце у світі. Це підкреслював у свій час Протагор своїм афоризмом «Людина — міра всіх речей». Без прямого посилання на давньогрецького мудреця В. І. Вернадський стверджував: «Мисляча людина є міра всьому ».

Людина — це особлива, абсолютна цінність. З її інтересами як родової та соціальної істоти співвідносяться решта цінностей - матеріальні та духовні. Всі вони так чи інакше пов'язуються з цінністю людини, виявляючи різні відношення до неї або, як говорив Кант, до людства в собі та в іншій людині. Абсолютною цінністю людина є з самого початку, але лише в потенції. Історичний прогрес у цьому відношенні стверджує її абсолютною цінністю, але вже реально.

Питання про сенс життя слід ставити в контексті конкретного

«Люди здебільшого є господарями своєї долі; в тому, що ми раби, винні не зірки, а ми самі».

В. Шекспір

сенсу життя даної особистості в даний момент. У протилежному разі воно звучатиме аналогічно питанню, заданому чемпіонові світу з шахів: «Скажіть, гросмейстере, який хід найкращий?» Кожна ситуація несе в собі свій сенс, різний для різних людей, але для кожної людини він є єдиним і єдино істинним. Не тільки від особистості до особистості, але й від ситуації до ситуації сенс життя змінюється. Сенс є для кожного індивіда, і для кожного існує свій сенс. Кожна людська особистість - унікальність, кожна життєва ситуація виникає лише раз.

Але немає такої ситуації, в якій життю не надається можливість знайти сенс, і немає такої людини, для якої не знаходилося б у кожну мить якої-небудь справи. Як відзначав А. Ейнштейн, той, хто відчуває своє життя позбавленим сенсу, не тільки нещасливий, але й навряд чи життєздатний.

Знаходження сенсу - це покликання. Не людина ставить питання про сенс свого життя, а життя ставить це питання перед нею, і людина повинна щодня і щогодини відповідати на нього не словами, а діями. Сенс не є суб'єктивним, людина не винаходить його, а знаходить у світі, в об'єктивній дійсності, і саме тому він виступає для даного індивіда як імператив, який вимагає своєї реалізації. Сенс неможливо дати, його слід знайти самому.

Що робить життя людини осмисленим? Можна виділити найбільш загальні напрями людської діяльності. По-перше, це те, що ми привносимо в життя (стосовно нашої творчої діяльності); по-друге, це те, що ми беремо від світу (щодо переживання цінностей); по-третє, це позиція, яку ми займаємо по відношенню до долі, яку неспроможні змінити. Відповідно виділяються три групи цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення. Пріоритет належить цінностям творчості.

Щоразу життя надає можливість реалізувати цінності тієї чи іншої групи. В окремі моменти життя закликає нас збагатити власними діями цей світ, в інший час ми збагачуємо переживаннями самих себе. У своїй основі людське існування завжди має сенс до кінця, до останньої хвилини. Але знайти сенс - це ще половина справи; необхідно його реалізувати. Реалізація сенсу є для людини імперативною необхідністю у зв'язку з обмеженістю, скінченністю, незворотністю буття у світі, неможливістю відкласти що-небудь на потім, неповторністю можливостей у кожній конкретній ситуації. Неминучість смерті не позбавляє життя сенсу. Навпаки! Перед лицем абсолютного та неминучого кінця як межі наших можливостей ми зобов'язані максимально використати відведений нам час життя. Ми повинні не пропускати жодної з можливостей, сума яких у результаті робить наше життя справді наповненим сенсом

На питання, як людині зрозуміти, якою саме вона повинна бути, Й. В. Гете відповів: «Як нам пізнати себе? Роздумуючи — ні, ніколи, тільки діючи. Намагайтеся виконувати свій обов'язок, і незабаром ви дізнаєтесь, ким ви є. А що ж тоді є вашим обов'язком? Вимоги кожного дня». Отже, кожна людина повинна мати свою мету в житті, якої вона спроможна досягти. «Якщо в людині є основа для життя, вона витримає майже всі його умови», - говорив Ф. Ніцше. Чим більше людина бачить життя як виконання поставлених перед нею завдань, тим більш наповненим сенсом воно є для неї.

Бути людиною означає бути свідомим і відповідальним. Відчуття відповідальності за здійснення унікального сенсу життя забезпечується совістю. Те, що вона підказує, щоразу стає відповіддю. Людина повинна бажати кращого, добра, інакше всі її зусилля буде зведено до нуля. Але ніколи, до останньої миті вона так і не знає, чи вдалося здійснити сенс життя. Тому слід задовольнятися поступовим процесом наближення до мети, який ніколи не передбачає її повного досягнення.

Життя має сенс, якщо є прагненням до найвищого та абсолютного добра і водночас ствердженням і збагаченням самої людини, і в той же час те абсолютне добро є добром і для всіх. М. Монтень писав: «Життя саме по собі ні добро, ні зло, воно містить і добро і зло, з огляду на те, у що ми самі перетворюємо його». Відповісти на складне питання про сенс життя найбільшою мірою допоможе філософія. Ознайомлення з її духовним змістом спрямує пошук у потрібному напрямку, сформує на основі одержаного інтелектуального багатства позицію, завдяки якій людина стає ОСОБИСТІСТЮ.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС