Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.
Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКИ ПРО РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а також система певних методів дослiдження та алгоритм розв’язання завдань практичної спрямованостi. Методологічною основою науки про розмiщення продуктивних сил є матерiалiстична діалектика, відповiднi економічнi категорії та закони. Будь-яка наука використовує широкий арсенал певних наукових прийомiв і операцій для вiдтворення предмета, що вивчається, та досягнення поставленої мети дослiдження. Видiляють чотири рiвнi наукових методів дослідження:

перший — загальнонауковий;

другий — міждисциплінарний (спільний для кiлькох галузей знань);

третій — конкретно-науковий, або спецiальний;

четвертий — методико-технічний [1, с. 37].

Прикладом загальнонаукових методів слугують діалектичний та системний методи пізнання. Їх застосування дає змогу дослiджувати продуктивнi сили як складну динамічну систему, вся сукупність елементів якої перебуває у певних взаємозв’язках і вiдносинах, утворюючи єдину цілісність. До мiждисциплінарних методів, якi є найпоширенішою групою, належать, зокрема, історичний і математичний. Вони широко використовуються рiзними галузями науки для аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових дослiджень. До них можна віднести, наприклад, статистичний і картографiчний. Методи наукових досліджень, що утворюють методико-технiчний рiвень, дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснювати формалiзацiю окремих положень і рішень.

Розміщення продуктивних сил як галузь економiчної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (балансові, нормативні, регіонального аналізу, економiко-статистичнi, оптимiзаційного моделювання, економіко-математичні, техніко-економічного обгрунтування та ін.), застосування яких дозволяє одержати нові, науково обгрунтовані результати.

Сама методологiчна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи [1, с. 38].

Перший — програмний, що передбачає обгрунтування програми виконання певного завдання чи проекту: його мети, очiкуваних результатів, виконавців, кошторису тощо.

Другий — інформаційний: збирання та обробка інформації; складання паспортів досліджуваних об’єктiв.

Третій — аналiтичний: проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів.

Четвертий — модельний, який включає розробку системи моделей прогнозування та планування для різних рівнів управління.

П’ятий — алгоритмiчний: визначення чiткого порядку вироблення конкретних рiшень щодо розмiщення продуктивних сил.

Шостий — концептуально-конструктивний: розробка концепцій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Слід зауважити, що наведена вище методологічна схема є до певної міри універсальною, однак нерідко вона використовується із значними модифiкаціями, що зумовлено потребами чи вимогами практики.

Становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил відбувалося досить тривалий час. Основоположниками ринкової теорії розмiщення виробництва є І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та ін.

Питання розмiщення виробництва спочатку розглядалися переважно в площинi вибору оптимального варіанта розташування окремого підприємства.

У своїх наукових працях А. Вебер та І. Тюнен як засновники теорії розміщення виробництва довели, що характер розмiщення підприємства суттєво впливає на рiвень його прибутковостi; окреме підприємство можна розташувати таким чином, щоб одержувати найбiльший прибуток. У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розмiщення промисловостi підпорядковується дії певних «орiєнтацiй», серед яких він виділив транспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. У так званiй «хорологiчнiй концепції» А. Гетнера вiдображено причинний взаємозв’язок мiж окремими економiчними явищами та особливостями територiй.

Суттєво вплинули на становлення методологiчних основ науки про розмiщення продуктивних сил висновки, зробленi в наукових працях німецького професора А. Льоша. Основнi ідеї його теорії такi: наявність ринку збуту виступає головним чинником розмiщення пiдприємств; максимiзація прибутку є основним оцінним критерієм доцільності розміщення виробництва; інтереси всього господарства країни повиннi враховуватися при розмiщенні будь-якого об’єкта; теорія вiдiграє обмежену роль при вирішенні практичних питань щодо вибору місця розташування окремих підприємств і навіть великих міст.

Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розмiщення продуктивних сил, і зокрема науки про регіон, зробив вчений У. Ізард. Його концептуальні розробки грунтувалися на положеннях теорії ринкової економiки. В дослiдженнi «Методи регіонального аналізу. Вступ до регіонознавства» проводиться думка про взаємодiю полiтичних, соцiальних і економiчних сил, яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регiонiв. При цьому населення розглядається як головне регіоноутворююче ядро, яке зумовлює всі інші параметри економічного і соціального розвитку. Цей методологічний підхiд дозволяв зосередити проблеми людського розвитку в центрi регіональної економічної системи.

Значного поширення в країнах з ринковою економікою набула теорія «географiчного детермінізму», яка розглядає географiчне середовище як визначальний чинник розмiщення і розвитку промисловостi будь-якого району чи країни в цілому. Однією з її течій є «вульгарний географiзм», який розглядає природнi сили як такі, що визначають напрями суспільного розвитку. За своїми ідеями до цього вчення наближений «енвайронменталізм» — наукова течiя, що виникла у США. Її представники вважають, що міжнародний поділ праці визначається переважно відмінностями у природному середовищі. Поряд з названими досить поширеною є теорія «кліматичних оптимумів», за якою сприятливі умови для розвитку виробництва мають країни, розташованi в помiрному поясі.

Необхідно відмітити, що із запровадженням досягнень науково-технічного прогресу в господарську практику стає очевидною обмеженість певних положень «географічного детермінізму», оскільки істотно знижується залежнiсть розмiщення окремих галузей чи виробництв від природних умов і ресурсів. Разом з тим всебічна і об’єктивна оцінка природно-географічного та природно-ресурсного фактора конче необхідна для прийняття обгрунтованих рішень щодо розміщення продуктивних сил.

У своїх наукових обгрунтуваннях щодо розміщення продуктивних сил марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичній організації суспільства. Саме з цієї причини у постсоціалістичних державах переважало високоцентралізоване планування розвитку виробництва, яке охоплювало всі без винятку рівні управління народним господарством. При цьому формувався адміністративний механізм розподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.

Актуальнi проблеми розмiщення продуктивних сил та регiональної економiки завжди були і залишаються в центрі уваги української економічної науки. У їх розробку вагомий внесок зробили вчені: О. М. Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Дiброва, С. І. Дорогунцов, М. І. Долiшнiй, Ф. Д. Заставний, М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, Ю. І. Пітюренко, В. А. Поповкін, О. І. Шаблiй, Я. І. Жупанський та багато інших. З проголошенням України незалежною державою було надано нового імпульсу розвитку теорії розмiщення продуктивних сил та регiональнiй економiцi. В основу сучасних поглядів і концепцій покладено теоретичні положення рацiоналізації територiального поділу праці, комплексного ресурсозбереження, економії витрат суспільної працi, забезпечення сталого розвитку продуктивних сил. Парадигма регіональної цілісності, згідно з якою регіон являє собою єдність природного, матеріального середовища та соціуму, розглядається як вихідне посилання при розробці нових концептуальних положень щодо розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регiонiв на перспективу.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС