Главная  - Культурология  - Статьи  - Філологія. Методика. Педагогіка
Філологія. Методика. Педагогіка
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

З історії формування української комерційної термінології

І. С. Крисюк, викладач

Радикальні зміни, що відбуваються у вітчизняній економіці, і перехід до ринкової економіки, розширення самостійності підприємств, створення нових інфраструктур, формування комерційних взаємозв’язків з широким колом партнерів, поява реальної можливості виходу підприємств, організацій на зовнішній ринок тощо привели до необхідності використання у повсякденній практиці великої кількості нових понять і термінів. Вищевказані зміни значною мірою вплинули на діяльність працівників інтелектуальної сфери, розширили контингент спеціалістів усіх рівнів, зокрема тих, котрі раніше не займалися бізнесом і не мали відношення до комерційної сфери діяльності. В даний час вони потребують професійних знань, що базуються на засвоєнні комерційної термінології.

В українській лексикографії відсутній відповідний довідковий банк даних з комерційної термінології. Найменш опрацьованою є комерційна термінологія, що розвивалася на основі торговельної термінології. Вже самі терміни «комерція» та «підприємництво» потребують чіткого визначення, дефініцій, зафіксованих у словниках. Адже ЕСУМ і ССУМ та інші сучасні лексикографічні видання не розмежовують понять комерції і торгівлі. Лише Оксфордський словник проливає світло на значення цього слова: «Комерція» — діяльність по продажу товарів або послуг з метою одержання прибутку. Прибуток від комерції обкладається прибутковим податком, а не податком на реалізований приріст капіталу. Дати точне визначення комерції з точки зору податкообкладення досить важко. В законі про податки лише констатується, що до комерції слід відносити будь-який вид торгівлі, виробництва, а також будь-яку участь і всяку заінтересованість у комерційній діяльності. Королівська комісія з податкообкладення прибутків і доходу в 1995 р. встановила «шість ознак комерції: факт здійснення операції; поширення права власності на активи, що продаються або купуються; частота здійснення однорідних операцій; робота з активом, виконана з метою зробити його таким, що продається; обставини реалізації активу; наявність прагнення одержати прибуток.

Однак жодна з цих ознак сама по собі не констатує комерційного характеру операції. Таким чином, особа, яка щорічно продає свій автомобіль з метою придбання нового, з точки зору податкообкладення не є торговцем автомобілями».

Важливою передумовою вивчення будь-якої сучасної терміносистеми, зокрема комерційної термінології, є дослідження історії її формування та розвитку. Один з видатних вітчизняних термінологів Т. І. Панько зазначала: «Термінознавство як наука в боргу перед термінологією. Першочергове завдання українського термінознавства вбачаємо у тому, щоб показати історію формування національних термінологічних систем, а водночас і процес вироблення концептуальних засад термінотворення і терміновживання, виявити каркасні моменти системної організації термінів на рівні номінації та парадигматики, на функціональному рівні з’ясувати питання термінологізації та детермінологізації».

Неможливо осмислити сучасне значення тих чи інших понять, зокрема понять комерційної термінології, без звернення до історії їх еволюції, що впливало на набування ними їх значень.

В історичному дослідженні термінології зводяться докупи два напрями: структурно-мовний та понятійний, семантичний, зумовлений розвитком тієї чи іншої науки, виробництва ремесла. «Все, що пов’язане з усвідомленням поняття терміна, зближує лінгвістику не лише з галузями наукового знання, а й з різними сферами виробничої практики професійної праці. У будь-якому випадку тут яскраво і наочно виявляється зв’язок розвитку мови, її лексичної системи та історії матеріальної і духовної культури народу», — пише в «Українському термінознавстві» Т. І. Панько.

Формування комерційної термінології (далі — КТ), семантика та етимологія термінів, що входять до неї, еволюція понять відображають передусім матеріальні форми життя народу, його економіки, господарства, торгівлі, ідеологію різних класів. Історія КТ дає широкий порівняльно-історичний матеріал для загальнотеоретичних досліджень. Конкретні методи такого дослідження зумовлені двояким характером об’єкта дослідження: з одного боку, історія КТ є предметом вивчення мовознавства, лінгвістики, а з другого — торкається самої суті процесів, що складають торгівлю, підприємництво, комерцію як діяльність, галузь.

Отже, періодизація КТ багато в чому буде співпадати з історією торгівлі в Україні. Форми та методи торговельної (комерційної) діяльності змінюються у зв’язку з розвитком та зміною способів виробництва і характером виробничих відносин, які призводять до зміни змісту товарного виробництва й обміну, що знаходить відображення у змісті комерційної термінології. Разом з тим КТ як частина лексичного складу української літературної мови підпорядковується законам її розвитку. Отже, звернемося до історії підприємництва і комерційної діяльності в Україні.

Підприємництво — якість, органічно притаманна людям. У словнику В. Даля воно визначається як вигадка, намір, рішення виконати якусь нову справу, приступити до здійснення чогось значного. Можна вказати, що воно народилося разом з людством. Хіба стародавні мисливці, рибалки та ще більше ремісники і купці не були вправними, завзятими людьми? Хіба заняття будь-якою справою не вимагало від них цих якостей?

Наша країна завжди була осередком підприємництва і торгівлі. Цьому значною мірою сприяло її географічне положення. Розташована на стику Європи і Азії, вона здавна стала перехрестям світових торговельних шляхів. Через неї проходив великий шлях «з варягів у греки», який з’єднував Західну і Північну Європу з Візантією. Починався він з Новгорода, а центром його був Київ. З Києва брав початок відомий соляний шлях, котрий вів через Галич у Польщу, де ділився на дві гілки: південну — через Краків і Прагу і північну — на Варшаву і Регенсбург. Від Києва починався знаменитий залозний шлях на Схід.

Підприємництву і торгівлі сприяли і наявність у нашій країні різних природно-географічних зон: лісової, лісо-степової, степової і субтропічної (Крим), що зумовило і торгівельний обмін між ними на основі розподілу праці.

Справжнього розвитку підприємництво і торгівля набули у Київській Русі. В цей період зафіксовано понад 80 ремісничих фахів: кожум’яки, ковалі, шевці, бондарі, зброярі тощо. Кожний ремісник об’єднував у собі і підприємця, і комерсанта. Комерсанта — бо він купував сировину, збував свої вироби, бізнесмена — адже він володів своїм виробництвом, менеджера — тому, що він організував працю своїх підмайстрів і учнів.

Про рівень розвитку ремесла і майстерності ремісників Давньої Русі свідчать і чудові зразки виробів, що дійшли до нас, і відгуки сучасників на Сході і Заході. Наприклад, ще в середньовічній Франції лляні тканини звалися руськими, а в англійську мову слово «соболь» прийшло з давньоруської.

Розквіт підприємництва і комерційної діяльності відбився в «Руській Правді» (Низка статей присвячена питанням торгівлі, кредиту, процентів, банкрутства тощо).

Татаро-монгольська навала підірвала всі сторони політичного, економічного, культурного життя Київської Русі. Але торгівля і ремесла дуже швидко відроджувалися. Деякі технології були забуті, деякі згрубіли, а інші набули нового розквіту. Подальшому розвитку ремесел сприяла і цехова організація. Цехи здійснювали сувору регламентацію, піклувалися про якість виробів і дбали про захист своїх членів від свавілля феодалів. Як цехові, так і позацехові ремісники почали працювати на ринок, а не на індивідуального замовника.

Розвивалася торгівля, як внутрішня, так і зовнішня. При цьому тут так само виявилася середньовічна регламентація. Однак комерційна діяльність розвивалася. Виникли постійні ярмарки і базари, зароджувалася спеціалізація торгівлі.

Ремісниче виробництво стало підґрунтям появи нової стадії у розвитку мануфактури, хоча перші мануфактури з’явилися ще в кінці ХVІ ст. (Київський і Львівський монетні двори, Янівська папірня, пушкарні в Києві, Чигирині тощо). Вони тривалий час мали спорадичний характер, виникали, розпадалися, створювалися знову. Тільки ХVШ ст. увійшло в історію як доба розквіту мануфактури. На найбільш розвинених мануфактурах використовувалася енергія водяного колеса.

Поряд з мануфактурним виробництвом продовжується розвиток ремесел. Розвиваються промисли, хоча деякі з них відпадають, а деякі змінюють свій характер. Так, чумацький промисел з торговельно-транспортного перетворився на транспортно-торговельний. В усіх видах підприємництва, так само як і в комерційній діяльності, у ХVШ — на початку ХІХ ст. відбувався процес первісного накопичення капіталу.

Перша половина ХІХ ст. характеризується початком промислового перевороту, переходом від мануфактури до фабрики, до великої машинної індустрії. Заміна водяного колеса паровою машиною в 20—30-х роках відбувалася у горілчаній і мукомольній промисловості, в 40-х роках — у цукровій. Друга половина ХІХ ст. — це період завершеного промислового перевороту, становлення капіталістичних відносин.

Разом з цим, на даний період припадає і початок «золотої доби» вітчизняного підприємництва. Вона характеризується виникненням і розвитком нових форм — банки, страхові компанії, синдикати, біржі, торгівельні фірми і доми тощо. Вона висунула низку талановитих підприємців — Боткіних, Мамонтових, Морозових, Рябушинських, на Україні — М. С. Авдакова, О. К. Алчевського, Бродських, Терещенків, Харитоненків, Ханенків та інших. Ця доба тривала до 1914 р. Талановиті менеджери, підприємці, комерсанти відомі і в наступні періоди.

Історія підприємництва знала і спади (роки світової та громадянської воєн), і періоди відродження (неп). Але підприємництво, як одна з форм діяльності людей, ніколи не зникало повністю. Воно завмирало, набувало потворних форм, а все ж таки існувало. Сьогодні воно переживає своє нове народження. Саме тому вивчення історії підприємництва і комерційної діяльності набуває особливого значення.

Основу лексики, пов’язаної з торгівлею, як і суспільно-політичної, юридичної та військової, становить праслов’янська лексика. Проте найповніше досліджувана нами група лексики представлена переважно у пам’ятках ділового письменства (у лексиці староукраїнської мови ХІV—ХV ст.). Це зафіксовано здебільшого в офіційних юридичних документах: дарчих, підтвердних і купчих грамотах, привілеях, данинах, розмежувальних грамотах, вкладних грамотах, боргових зобов’язаннях і поруках, записах на визначення посагу, про майно чоловіка і дружини, а також у грамотах купцям з дозволом вільного проїзду через володіння феодального правителя, з визначенням розміру мита від товарів у різних торгових центрах, на переправах, у записах про оренду корчом, повідомленнях про збір податків. Збереглися також приватні листи ділового характеру.

Дослідження староукраїнської мови на базі ділової документації пов’язане зі специфічними труднощами: у зв’язку з нерозчленованим написанням в оригіналі та недосконалою інтерпретацією текстів, які збереглися у пізніших списках, можливі різночитання окремих уривків: різне тлумачення їх, контекст не завжди достатній для визначення семантики термінів. Найголовнішим є те, що в діловому письмі представлена далеко не вся лексика тогочасної мови: деякі сфери тогочасного життя не знайшли у ділових пам’ятках свого відображення, інші зафіксовані вибірково, спорадично, про їх наявність і функції у мові ХІV—ХV ст. доводиться судити на підставі небезпосередніх і непрямих свідчень.

Словниковий склад ХІV—ХV ст. представлений насамперед лексикою ділових документів, які стали основою «Словника староукраїнської мови ХІV—ХV ст.» (К., 1977, т. 1; 1978, т. 2), та деяких інших, зокрема опублікованих у виданнях серії «Пам’ятки української мови».

Основу засобів для вираження понять, пов’язаних з торгівлею, становили в ХІV—ХV ст. утворення, що сформувалися ще в давньоруській мові. Центральним словом на означення торгівлі як процесу виступає в цей період дієслово торгувати в різному графічному оформленні, що відбиває як традиційне його написання, так і риси живого народного мовлення на ранніх етапах становлення мови української народності: торговати, торгувати, торговать, тьрговать, трьговаті та ін. У сфері дій, пов’язаних з купівлею-продажем, звичайно використовувались похідні утворення від давніх спільнослов’янських коренів –да та –куп (продавати, продати, запродати; купити, коупить, коуповати, закоупити, покупити та ін.

Продуктивними у словотвірному плані були похідні від спільнослов’янської основи мьн — назви дій на означення різних обмінних операцій.

Торгівля як заняття окремих груп населення в документах ХІV—ХV ст. звичайно позначалася похідним утворенням від дієслова торгувати: торговля, торговль, торговое дьло, торгь, трьгь. Рідше в цьому значенні засвідчується гандель — запозичене через польське посередництво (первісно в буквальному розумінні «справа рук», «діяльність», «обмін товарів»). Як спеціальна назва роздрібної торгівлі з ХV ст. засвідчується слово крамь, що поширилося через польську мову.

Торговельна угода між сторонами, залежно від їх позицій у ній, мала назви «купля, продажа». У значенні «торговельна угода» уживалося також «гандель».

У сфері обміну на означення одноразових операцій в аналогічному значенні вживалися мьна, отмьна, проминьніє.

Об’єкт торгівлі в пам’ятках ХІV—ХV ст. позначався переважно словом товарь, яке зберегло це значення і в сучасній українській мові. Зрідка в цьому значенні в молдавських грамотах вживалося торгь, на означення роздрібного товару — назви крамарє, крамаріа. Пізніше утвердилася форма крамь, яка з певним обмеженням функціонує і в сучасній українській мові. На означення придбаної внаслідок купівлі речі (переважно земельної власності) засвідчуються назви коупльніє, коуплєніє, купля, яким протиставлялася власність успадкована (отчина, отчизна, матєризна, дидизна і под.) та одержана за службу (выслуга, вислоужєніє).

Відбувається подальша семантична спеціалізація назв заняття торгівлею і товарно-господарською діяльністю, руху коштів у процесі товаро-грошового обміну, що знаходить вияв у словах-термінах. Поряд уживається антонімічне розходь, росходь, видатки, витрати. Ці слова, зазнавши певної фонетичної трансформації, ввійшли до складу економічної термінології наступних етапів розвитку української мови і збереглися в сучасному вжитку як нормативні (доход, прибуток) або використовувані з певними жанрово-стильовими обмеженнями (зиск, приход, розход).

Поняття грошової вартості товару послідовно виражається успадкованим спільнослов’янським словом цьна. З ХV ст. в цьому значенні засвідчується також слово кошть, засвоєне через чесько-польське посередництво. Сфера вживання і функції його значно розширюються і змінюються в наступний період історії української мови. Як назви внесеної за куплену річ суми грошей виступають заплат, заплата, а також готовизна, плата готівкою, котовыл гроши, готовыи пиньзи. У значенні певної кількості грошей з ХІV ст. відоме слово сума, джерелом якого є лат, засвоєне через німецько-польсько-чеське посередництво: о чотири тисячі сумаю.

Таким чином, процес подальшого становлення лексики на означення понять, пов’язаних з торгівлею, здійснювався переважно на базі тих елементів, які мова сформованої української народності успадкувала від мови-основи. Поряд із семантично спеціалізованими лексичними одиницями, що функціонували вже в давньоруській мові (торьговатї, купити, продати, торгь, гость, долгь), засвідчуються похідні від них лексеми на означення понять, пов’язаних з торгівлею: купля, торговець, поплать, купець та ін. У процесі семантичного розвитку загальновживаних слів з’явилися похідні утворення — терміни приходь, доходь, прибытокь, изыскъ та ін., які закріпилися в ужитку на пізніших етапах розвитку української мови.

Внаслідок нових міжетнічних контактів у процесі торгово-економічних відносин у староукраїнській лексиці, пов’язаній з торгівлею, з’явилися в ХІV—ХV ст. нові запозичення переважно з романських і германських мов через посередництво старопольської і старочеської: гандель, рынокъ, крамь, броварь, ярмарокь, кошть, раховати, сума, высумовати; почасти з тюркських — баришникь та ін. Вони в свою чергу стали базою для наступного творення нових слів даної групи.

Література

1. Бизнес: Оксфордский толковый словарь. Англо-русский. — М., 1995.

2. Лановик Б. Д., Матисякевич З. М., Матейко Р. М. Історія господарства. Україна і світ. 1996.

3. Пещак М. М. Українські грамоти ХІV ст. — К., 1974.

4. Торгівля на Україні в ХІV — середині ХVII ст. Волинь і Наддніпрянщина. — К., 1990.

5. Українські грамоти ХІV ст. / Підгот. тексту В. М. Русанівського. — К., 1965.

6. ССУМ — Словник староукраїнської мови ХІV—ХV ст. / Під ред. Л. Гумецької. У 2-х т. — К., 1977.

7. Словник української мови. У 2-х т. — К., 1970—1980.

8. Панько Т. І. та ін. Українське термінознавство. — Львів, 1994. — С. 85.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС