Главная  - Культурология  - Книги  - Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Розвиток філософської думки в християнському богослов’ї

Філософська думка формувалась під впливом неоплатонізму, головними представниками якого були Плотін, Ямвлих та Прокл, творчість яких справила велике враження на одного з видатних мислителів Візантії Псевдо-Діонісія Ареопагіта, котрий спробував інтерпретувати християнську догматику в термінах та поняттях неоплатонізму.

У візантійській філософії виділяють важливий період, що дістав назву іконоборства.

У VIII—IX ст. у зв’язку з ослабленням центральної влади значного впливу набуває церква. Імператори Ісаврійської династії прагнули знову піднести престиж центральної влади та послабити вплив церковних ієрархів, які вийшли з-під контролю, що призвело до ідеологічної боротьби проти шанувальників ікон. Боротьба мала гносеологічний характер. Іконоборці, поклавши в основу свого вчення головний догмат християнства про єдність у Трійці трьох божественних іпостасей, висували тезу про невимовність та незбагненність Бога, неможливість уявити триєдиного Бога в людській подобі.

Релігійно-філософські суперечки VIII—IX ст. привели до необхідності систематизації християнської теології. Це було зроблено у творах Іоанна Дамаскіна (675—753), який у своїй праці «Джерело знань» дає наукове визначення філософії й окреслює шість її основних рис, та Федора Студита (759—826), який узагальнив аргументацію іконошанувальників проти їх ідейних противників.

Для богословсько-філософської думки Х—ХІ ст. характерними є раціоналістично-догматична та релігійно-містична тенденції розвитку. До представників першої належить Михайло Псел (ХІ ст.) з його вимогою досліджувати природу речей, робити свої висновки, беручи від математики її числовий метод та систему геометричного доведення. Серед містичних спрямувань найвідомішим є ісихазм (від грец. ісихія — спокій, тиша, усамітнення). Ісихасти зосереджувалися на внутрішньому світі людини, метою духовної діяльності в них поставало придушення пристрастей людини шляхом аскези, самовиховання, а розуміння істини було можливим через містичне злиття з Богом шляхом надчуттєвого просвітлення й досягти цього спроможні були лише благочесні ченці-аскети.

Особливу увагу слід звернути на дискусію між главою ісихастського руху Григорієм Паламою (1295—1359) та калабрійським філософом-гуманістом Варлаамом (1290—1348), який критикував ісихазм з позицій розуму.

Становлення та розвиток східної патристики пов’язані з такими іменами, як Григорій Ніський, Василій Кесарійський та Григорій Назіанзін.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС