Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Естетика - Левчук Л. Т.
Естетика - Левчук Л. Т.
<< Содержание < Предыдущая

§ 2. МИСТЕЦТВО ДОІСТОРИЧНОЇ ЛЮДИНИ

Вище згадувалося, що найдревнішим періодом розвитку мистецтва є мистецтво первісної людини або, як його ще називають, первісне мистецтво. Ця зображально-наслідувальна діяльність, що спиралась на образне мислення, лише з великими застереженнями може бути названа мистецтвом. І насамперед тому, що зумовлювалась переважно практичними, утилітарними потребами. Наскельні зображення тварин на повен зріст створювались, як свідчать дослідження вчених, для чисто практичних потреб — чи як мішень для тренування і навчання у метанні списа, проведенні ритуального полювання під час ініціацій, або як образ тварини для ритуальних, магічних дій, що передували полюванню і повинні були забезпечити успіх.

Чимала кількість майстерно виконаних зображень періоду пізнього палеоліту, тобто періоду полювання людини на крупних тварин, на жаль, не збереглася — вони сильно потерпали в часи, коли людство перейшло до продуктивного господарювання. Безперечно, зображення тварин і людини завжди супроводжували і супроводжуватимуть людську культуру, але реалістичний пафос палеолітичного живопису — унікальний і неповторний, адже знахідкам пізніших часів притаманні вже стилізація, узагальнення, динамізм, багатофігурність композиції тощо.

Магічний характер первісного мистецтва такою ж мірою властивий і скульптурним зображенням жінок, так званих неолітичних Венер, пов'язаних з культом матері-прародительки і хранительки домашнього вогнища, ритуальних танців-дій, що дійшли до нас з культурою реліктових спільнот.

Культура епохи варварства (її ще називають енеоліт) була заснована на продуктивному господарюванні, яке принципово міняло образ мислення і дій людини. Перехід від мандрівного до осілого життя породжував нові матеріальні і духовні потреби, а отже, й відповідні засади для нових форм художньої творчості. Зачатки архітектури, так звані мегалітичні споруди — чотирикутні будови з плит (дольмени), вертикальні, нерідко вкриті рельєфами, стовпи (менгіри), стовпи, розставлені довкола жертовного каменя (кромлехи), захисні споруди перших протоміських поселень, могильні кургани скіфської культури — стали початком створення людиною соціального простору, що відокремлював її від неосвоєного фізичного і де в подальшому протікало все людське життя. Використання глини для виробництва домашнього посуду, а згодом винахід гончарного круга покликали до життя нову галузь ремісництва і мистецтва — кераміку. Мистецтво кераміки, що у своєму генезисі функціональне й імітативне, стало найелементарнішим видом прикладного мистецтва, яке у процесі розвитку перетворилося в одне з найабстрактніших мистецтв, сягнувши більш вільних форм, ніж скульптура. Саме ця особливість кераміки, абсолютна рухливість її форм дали право відомому американському мистецтвознавцю Фінкельстайну назвати кераміку «кристалізацією людської думки». Кераміка і метал (бронза, срібло, золото) ставали основним матеріалом мистецтва. Ось чому скарби скіфських курганів — кінська збруя, зброя, одяг і прикраси, посуд — є предметами прикладного мистецтва.

Мистецтву цього історичного періоду притаманні єдність та синкретизм утилітарного і художнього елементів; Проте сама вже наявність подібних елементів, безпосередньо не пов'язаних з практичним призначенням предмета, започатковувала новий етап у розвитку людської культури — появу відносної свободи діяльності, зрослу могутність людини, формування стійкої естетичної потреби, наявність розповсюдженого художнього виробництва.

Що ж переважало в мистецтві тих часів? Передусім зооморфні форми, рослинний і тваринний орнамент, що поступово набував абстрактного характеру. Поряд з тваринами і рослинами зображення людини подавалось дуже умовно і схематизовано Таке поєднання зображень людини із зовнішнім світом свідчило про те, то образ самої людини ще не сформувався і розглядався як частина навколишнього світу.

Одним з перших кроків до художнього узагальнення була спроба упорядкування та групування явищ навколишнього світу з допомогою ритму. Відчуття ритму властиве людині так само, як зір, слух, дотик, однак набагато складніше виявилось образно опредметити його. Ми схильні думати, що це відчуття було пов'язане передусім з руховим ритмом. Звуковий прийшов значно пізніше. В палеолітичних зображеннях ритму не відчуваємо зо-ізсім. З'являється він тільки аж в неолітичних пам'ятках, проступаючи як намагання впорядкувати, організувати площину (на керамічних виробах) і простір (в архітектурі). Розписний посуд різних етнічних груп і, відповідно, культур дає змогу простежити, як вчилася людина узагальнювати свої життєві враження, групуючи і стилізуючи предмети та явища таким чином, що вони перетворювалися у підкорений ритмові геометрично стрункий рослинний, тваринний або просто геометричний орнамент. Ритм ліній, кольорів, форм ніби вбирав у себе спочатку ритм руху руки, яка поступово повертала виріб під час ліпки, а потім — ритм гончарного круга, можливо навіть із супроводжуючим його співом.

Ритм, ритмічні побудови як елементи просторово об'єднуючого та організуючого значення властиві найбільш раннім формам архітектури, передусім культової; ця риса лишилася основною і характерною для всієї наступної архітектури стародавності.

То був час, коли формувалися передумови і для поетичної творчості, що грунтувалася в основному на міфології. Ця синкретична форма свідомості була відображенням дійсності у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій та одухотворених істот, які вважалися реальними. В основі міфологічних персоніфікацій сил природи та явищ суспільного життя лежав антропоморфізм. Сама можливість міфологічного мислення була тісно пов'язана з природою людської мови. їм обом властива одна особливість — метафоричність, тобто пояснення значення одного явища за рахунок іншого. Метафоричне перенесення значень одного предмета на інший при розумінні їхньої різниш давала змогу пізнавати і визначати нове явише або предмет. Завдяки метафоричності мови, а також принципові антропоморфного бачення навколишнього світу людина змогла оволодіти силами природи, спочатку в сфері мислення, а потім і практично. Метафора давала найменування новому явищу, а отже, робила думку доступною для інших, розвивала її. Тобто метафора виступала не тільки як засіб вираження, а й як важливе знаряддя мислення.

Мистецтво, як і мова, тісно пов'язане з міфом саме завдяки метафоричності мислення. Міф, мова і мистецтво сягають первісної нерозчленованої єдності, що лише поступово розпалася на три самостійні види духовної творчості. Таке саме міфологічне одухотворення, яке несе у собі слово, властиве також образам і формам мистецтва. Саме тому образи мистецтва, як і магіко-міфологічні образи, діють на людину магічно. Якщо ж мова, а отже, і мистецтво відриваються від спільного з міфом підґрунтя і починають розвиватися в окремих своїх напрямах, то це аж ніяк не означає, що вони роз'єднуються остаточно. Мова є знаряддям мислення, вона формує поняття і судження. Це відбувається тільки за умов відмови слова, мови від повноти безпосереднього досвіду або абстракції. Але ж мистецтво слова, література є тією сферою духу, де мовне знаряддя не тільки не втрачає свою зображальну силу, а й постійно розвиває і оновлює її. Саме тут слово здобуває нову повноту життя, вже естетично вільного, не пов'язаного з міфами.

Міфи лишаються для мистецтва скарбницею сюжетів, образів, фантазії, джерелом поетичного натхнення. Найбільш знайомі нам міфи давньої Греції збереглися завдяки тому, що вони багаторазово відтворювалися не тільки у виниклих пізніше давньогрецьких епосі, трагедії та ліриці, а й надихали європейських митців на їх художнє оновлення.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС