Главная  - Культурология  - Книги  - Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Структура культури

Світ культури всеосяжний, багатоелементний, складний, багатофункціональний, він становить органічне цілісне єство. Структура — означає порядок, будова, зв’язок. Це сукупність стійких зв’язків об’єкта, які забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей. І все ж дослідники вивчають цей світ, розкладають, ділять його на частини. Виділяють певні види, типи, форми (статичні і динамічні, предметні й особистісні, суспільні й особистісні й т. ін., спеціалізовані і побутові рівні), ділять за певними ознаками. Кожен з елементів культури може ділитися, у свою чергу, на дрібніші складові. Найчастіше бачимо поділ: за носієм, змістом, роллю, принципами, функціями, організацією, формою існування, цінностями, мовою. За носієм культуру підрозділяють на: світову, загальнолюдську, національну, етнічну, міську, сільську, молодіжну, особистісну, сім’ї і т. ін.

Світова культура — це синтез досягнень культур усіх націй і народів.

Загальнолюдська — це кращі ідеї, форми, зразки технологій, художньо-поетичної творчості, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття, світорозуміння, вироблені багатьма народами, поколіннями, на основі яких будується людська цивілізація, мета якої — гуманізм і всезагальне благо.

Національна культура — продукт матеріальної та духовної праці певної нації, синтез культур її соціальних груп, верств, її історія, відносини, соціальна пам’ять, самосвідомість. Національна культура відрізняється своєрідністю, неповторністю мистецтва, звичаїв, традицій, господарювання, мислення, духовної і моральної сфери життя й діяльності. Багатство національної культури формується її науковими школами, досягненнями, освітою, філософією, літературою, мистецтвом, розвитком мови і термінології. Національна культура — продукт праці інтелектуальної еліти цієї нації.

Етнічна культура — вікова, сучасна й архаїчна, культура певного етносу, база національної культури, поєднує в собі тисячолітній спосіб мислення, традиції, звичаї, особливості поведінки і побуту, норми, право, філософію, джерело для творчості інтелектуальної національної еліти. Етнічна своєрідність культури найчастіше виявляється в мистецтві, традиціях, звичаях, менталітеті, міфології. Матеріальна культура набуває своєрідності, спираючись на духовне джерело певного народу.

Дуже часто ми зустрічаємо такі словостандарти, як матеріальна, духовна, фізична культура. Це поділ за різновидами діяльності, формами існування або родовою ознакою. Матеріальна, як матеріальна основа відіграє основну роль, є фундаментом духовної, яка потребує матеріального посередника. Духовна є головною, адже вона робить людину людиною.

Матеріальна культура містить у собі весь штучно створений предметний світ, що оточує людину (світ зроблених речей, другу природу). Деякі дослідники (С. Саприкін) відносять сюди ж культуру праці і матеріального виробництва (сільськогосподарського і промислового), культуру побуту, житла, міста, села, ставлення до власного тіла.

У підручнику «Культурология» (М., 2000) за ред. А. Н. Маркової наголошується на нетотожності матеріальної культури ні матеріальному життю суспільства, ні матеріальному виробництву, ні матеріально-перетворюючій діяльності. Матеріальна культура розглядається лише з погляду її впливу на розвиток людини: у якій мірі вона дає можливість застосувати творчі можливості людини.

Більшість авторів нових підручників (Ю. В. Рождественський, В. І. Поліщук, С. М. Клапчук, В. Ф. Остафійчук, В. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко, Н. Я. Горбач та ін.) схильні відносити до матеріальної культури весь штучно створений матеріальний світ. Такий підхід, на нашу думку, більше відповідає культуротворчим реаліям, оскільки дає можливість детально простежувати розвиток окремих типів господарювання, його галузей, категорій (видів) матеріальної культури.

«Матеріальна культура, — підкреслюється в посібнику «Історія української та зарубіжної культури» за ред. С. М. Клапчука та В. Ф. Остафійчука (К., 1999), — це сукупність засобів виробництва, матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку».

Матеріальна культура (друга природа) поділяється на такі окремі категорії (види):

Засоби захисту і нападу. Вони, на нашу думку, виникли найраніше. Першим таким засобом був просто підручний матеріал (камінь, палиця) у хвилини небезпеки, до якого звертались наші пращури. Потім з’явились вторинні засоби — оброблена палиця, дрібні камнекидальні пристосування, а в епоху мезоліту — лук, стріли. Можна простежувати весь шлях розвитку засобів захисту і нападу до сучасної бойової техніки, ядерної зброї, ракет і т. д. і зробити висновок, що людина і вся планета Земля ще ніколи не були такими беззахисними, як у XXI ст. Проблему роззброєння слід вирішувати політичними методами. Інакше людство очікує штучно створена глобальна катастрофа.

Інструменти та знаряддя праці — категорія матеріальної культури. З їх створення, власне, і розпочалась матеріальна культура. Ця категорія була першою в людській практиці, адже перші засоби захисту і нападу були знаряддями. Інструменти та знаряддя забезпечують і фізичну, і розумову працю за галузями застосування. Вони пройшли розвиток від палеолітичних форм через «неолітичну революцію», продуктивний тип господарювання, індустріальний, постіндустріальний, до інфобіотехнологічних видів і підходів створення. Найкращий перелік інструментів і знарядь зустрічаємо в маркетологічній практиці, у складених маркетологами номенклатурах.

Побутове та виробниче устаткування можна виділити окремою категорією матеріальної культури. Водночас це і більш складна розвинута форма інструментів та знарядь праці. Устаткування є додатком до інструментів, дає змогу працювати ефективніше, продуктивніше. Устаткування можна поділити за галузями: промислове, сільськогосподарське, побутове, офісне і т. д.

Як первісні знаряддя праці, так і сучасні в міру їх удосконалення і витіснення посідають місця в музеях. Вони зберігаються як культурна цінність, пам’ятники тим, хто працював на цьому устаткуванні. Це первісні знаряддя й індустріальні (лінотип, друкарська машина, трактор ХТЗ, ДТ-54, перші комбайни і т. ін.). Вони є сполучною ланкою в розвитку технічної культури поколінь.

Зв’язок і засоби зв’язку — це найдавніша і найсучасніша галузь матеріальної культури. Вона пройшла становлення від візуальних, орієнтирних, голосових форм, через посильних, до сучасних інформаційних. Сьогодні до цієї категорії матеріальної культури належать пошта, телеграф, стільниковий, телевізійний, радіотелефонний зв’язок та інші системи.

Зв’язок і його засоби є найважливішою організаційною формою культури і людського розвитку, його інтелектуального руху вперед. Зв’язок — специфічна категорія, він потребує обов’язкового управління підготовленими професіоналами (посильні, листоноші, фельд’єгері, сучасні технологи зв’язкових супутникових радіо- і телесистем).

Технології — категорія матеріальної культури, яка об’єднує в собі трудову майстерність у всіх галузях людської праці, матеріальної і духовної культури. Це методика праці. З виникненням перших елементів культури з’явились і технології, навички і прийоми діяльності, трудове мистецтво. Першими технологічними операціями були удари, обжими, свердління, пиляння, різання, плетіння, склеювання, добування вогню. Технології стрімко розвиваються. Хто володіє новітніми технологіями, вкладає кошти в їх розвиток, досягає найвищих успіхів у розвитку культури і найближче стоїть до людського блага.

Найголовнішу роль у формуванні цього виду матеріальної культури відіграє наука й освіта. Навчання прийомам праці, оволодіння її методиками, вміннями є змістом освіти. У процесі загальної, а згодом професійної освіти знання, досвід, уміння систематизуються, технології вдосконалюються. Особливо важливе доцільне наукове використання сучасних технологічних методик, прийомів в економічній діяльності.

Сорти рослин. Природа подарувала людині багатющий рослинний світ. Уже в епоху неоліту, коли людина оволодіває сучасним сільськогосподарським циклом робіт, тобто в умовах «неолітичної революції», людина втручається в природні процеси і згодом стає цілеспрямовано плекати і вирощувати рослини, добирати ті, які краще плодоносять. Сьогодні ми маємо штучно створений людиною дуже багатий рослинний світ. Саме до процесу вирощування рослин, роботи на землі вперше стало застосуватись слово «культура» у первинному його значенні. Сьогодні завдяки селекції і цілеспрямованому плеканню створено тисячі нових сортів (зернових, овочевих, садових, ягідних, технічних культур і т. д.). Над цим працюють науково-дослідні селекційні інститути, дослідні господарства. Велике значення має насінницька робота, її вдосконалення, кодифікація, збереження насіннєвого фонду, районування сортів. Тут варто навести приклад про подвиг українського академіка А. З. Ремесла, який у своїй фронтовій сумці проніс через бої, вогонь і воду Другої світової війни кілька колосків селекціонованої ним пшениці і подарував світові новий продуктивний її сорт. Сьогодні ми вступаємо у світ нових біотехнологій — це нове світорозуміння і нове бачення культури. Генетично змінені пшениця, картопля, соя — ними вже харчується півсвіту.

Культура ґрунтів — елемент матеріальної культури, становлення якого розпочалось у найдавніші часи. Україна володіє найбільшими запасами чорноземних плодоносних ґрунтів, що свідчить про людське життя тут з доісторичних часів. Дослідники свідчать, що на цих землях зростало доісторичне населення Європи, тут сформувалась могутня трипільська землеробська цивілізація. На цій благодатній землі, доклавши розум і працю, можна прохарчувати населення всієї планети. Ґрунт — живий. Він об’єднує органічні і неорганічні сполуки, віруси і бактерії, черви, гриби, багато інших живих елементів, які формувались тисячоліттями. Удобрюючи, обробляючи і розпушуючи ґрунт ми підвищуємо його плодючість. Наші пращури вшановували землю, поклонялись їй, здійснювали ритуали, пов’язані з сівбою, збиранням урожаю. Тобто з найдавніших часів на нашій етнічній території сформувався культ вшанування (згадайте дрібну пластику, фігурки родючості), поклоніння землі. Спочатку було висічне землеробство, рільництво (на Поліссі), потім осідле, яке потребувало механічної обробки, рихлення, боротьби з бур’янами, удобрення органікою, а нині й мінеральними добривами та мікроелементами. Важливе значення мала зміна посівів різних культур (сівозміни). Завдяки цій дбайливій роботі, плеканню землі її родючий шар збільшується, життя в ньому стає активнішим, зростає плодоносність. Людська діяльність підвищує культуру ґрунтів і врожайність на них. Необдуманими актами можна назвати господарську діяльність, спрямовану на затоплення родючих земель у зв’язку з будівництвом морів та недосконалих АЕС. Повернути ці землі на службу людству дуже важко. Сьогодні всі вчені дотримуються думки, що неузгоджена зі здоровим глуздом людська господарська діяльність завдає найбільшої непоправної шкоди біосфері й усьому живому на Землі. У цьому найбільше і виявляється рівень культури.

Ґрунти класифікують, складають земельні кадастри, ведуть облік, оцінюють їх за рівнем урожайності, продуктивності. Земля не може «гуляти», забур’янюватись, вона не прощає недбайливого до себе ставлення.

Породи тварин. Уже найраніші часи, коли людина залишками назбираних їстивних запасів і завдяки своїй кмітливості стала приручати диких тварин (виділившись з них і одночасно поклоняючись їм), можна вважати початком людської діяльності з формування цього виду матеріальної культури. Згодом з’являється можливість добору тварин, їх селекції, схрещування, а сьогодні і клонування.

До цієї категорії матеріальної культури належать як сільськогосподарські тварини, так і декоративні та ін. Однак дослідники відносять до цієї категорії не все поголів’я, лише носіїв породи, їх генофонд. Збереження, розвиток, примноження генофонду тварин, виведення нових порід, створення клонів, вірусів, рослин, цілеспрямоване управління розвитком генетичних кодів — невідкладне сьогодні завдання у справі вдосконалення порід тварин.

Будинки і споруди. Ця категорія матеріальної культури формувалась разом з людиною і разом з культурою. Від печер, споруд з кісток мамонта і гілок до сучасних висотних, технологічно насичених будинків і споруд. Цікаво, що саме ця категорія найбільше відображає наочність культури, поєднання людської перетворюючої діяльності. Німецьке дієслово «bauen» вживається в значенні і «обробляти землю», і «будувати». Кожне покоління, кожна людина має залишити збудовані ними будинки і споруди, і зберегти ті, що дістались їй від попередніх епох. Згадайте, кожен чоловік має виростити сина, збудувати дім, посадити сад, тобто реалізувати себе. У цьому глибинна народна мудрість. Будинки бувають житлові, для навчальних і культурних цілей, споруди — виробничі, греблі, мости. Дбайлива експлуатація, збереження, примноження, удосконалення цього виду матеріальної культури — важливе людське завдання.

Шляхи сполучення і засоби транспорту — господарські артерії матеріальної культури — категорія, яка забезпечує ефективне функціонування людської діяльності, розвиток матеріальної і духовної культури. Шляхи сполучення охоплюють три сфери (землю, повітря, воду і, напевне, в недалекому майбутньому космос). За сферами класифікуються і засоби транспорту: вози, візки, автомобілі, поїзди, літаки, кораблі і т. д.

За допомогою транспорту забезпечується обмін продуктами господарської та духовної діяльності, а отже, економічний розвиток регіонів. Транспортна мережа — основа основ економічного розвитку держави. Її електрифікація, інформаційно-системне уп- равління вантажопотоками, реконструкція портів і вокзалів, розвиток і оновлення рухомого складу — постійні завдання.

Енергетичні засоби. Ця категорія матеріальної культури є визначальною в людському розвитку. Як біологічний продукт людина користувалась лише власною фізичною силою, потім навчилась добувати вогонь (що вважається найбільшим за значенням досягненням для формування культури) і використовувала його енергію в неолітичні часи відтворювального господарювання, використовувала енергію стікаючої та падаючої води, вітру, силу приручених тварин. Згодом з’являються млини, човни, вози, вітряки і т. ін. Звичайно, протягом усієї історії (і доісторії) головним енергетичним джерелом є і буде сонячна енергія, джерело життя на Землі. Сьогодні вже і безпосередньо використовується енергія Сонця. Енергетичні засоби і системи, створені людиною, весь час розвиваються, удосконалюються традиційні енергетичні засоби і системи.

Створено тепло- і гідроелектростанції, атомні, сонячні та ін. Функціонують системи, які об’єднують енергетичне обслуговування кількох країн. Ведеться пошук нових джерел енергії, локальних місцевих джерел з використанням для цього природних ресурсів.

Засоби масової комунікації. До цієї категорії відносять пресу, радіо, телебачення, кіно, інформаційні комп’ютерні і лазерні системи (Іnternet) і т. д. Засоби масової інформації поділяються за способом вироблення інформаційного продукту, за способом його передавання. Від покоління до покоління інформація кодується живими організмами, зокрема нейродинамічними системами мозку, і, взагалі, структурами клітин. Носієм такої інформації є саме тіло. З розвитком культури виникають особливі можливості інформаційного процесу, нові форми інформаційного забезпечення людини, суспільства. Сьогодні це преса, радіосистеми, супутникові системи, мережа Інтернет, телебачення і та ін.

Ці системи дедалі більше технічно насичуються, виробляють збагачений інформаційний продукт. Тут особливо слід звернути увагу на моральність виробників цього продукту, їх політичну незаангажованість, керування принципами справедливості, загального блага, безпеки людини.

Засоби освоєння космосу. Це нова категорія матеріальної культури, яка сформувалась в останні десятиліття другого тисячоліття. Вона об’єднує виробництво з виготовлення ракет-носіїв, стартові майданчики, засоби спостереження, виробництво кораблів багаторазового використання, підготовку персоналу. Сьогодні Україна — серед космічних держав світу.

Духовна культура охоплює всю сферу духовної діяльності людини. Вона поділяється на інтелектуальну, художню, педагогічну, правову, релігійну, моральну та інші культури. Це всі форми суспільної свідомості, література, наука, освіта, філософія, право, мова, знання, норми, правила, міфи, духовні цінності, відносини між людьми, групами людей, народами, спосіб мислення, ставлення до самого себе.

Серед інших форм культури духовна посідає провідне місце. Є різні підходи до її поділу. Серед них і такий:

  1. духовні якості людини;
  2. діяльність щодо реалізації цих якостей;
  3. духовні цінності, теорії, твори, ідеї, норми права.

Найчастіше духовну культуру визначають як багатофункціональну систему, багатошарове утворення, яке об’єднує в собі всю сферу духовної діяльності людини, духовної динаміки (процесу) і духовної статики (досвіду). У свою чергу, духовну культуру можна структурувати, поділивши на: науку, освіту, знання, філософію, літературу, право, мораль, звичаї, традиції, спосіб мислення, відносини між людьми, народами, державами, ставлення їх один до одного, держави до людини і людини до держави, ставлення до самого себе.

Однак не можна проводити різкої межі між матеріальною і духовною культурою. Вони доповнюють одна одну. Матеріальна завжди є основною культурою, фундаментом, базою духовної, необхідним її посередником, без якого духовна культура не може функціонувати (книга, телевізор, картина тощо). Водночас духовну також відносять до головної. Адже дух, думка є первинними щодо будь-якої діяльності.

Чимало видів культури проходять через усю систему, їх не відносять до матеріальної чи духовної. Це економічна, екологічна, естетична, політична, правова, побутова культури.

Політична культура визначає стан і функціонування політичної системи, гармонізуючи інтереси різних соціальних систем, верств суспільства, гарантуючи права і свободи громадян, організуючи господарське і духовне життя народу, захищаючи його інтереси поміж народів.

Естетична культура — це ціннісний показник об’єкта, людини, суспільства з погляду художньої цінності, привабливості, гуманістичності, налагодженості їх творення і виробництва, тиражування продуктів культури, забезпечення функціонування мистецтва, музеїв, театрів, засобів масової інформації і спілкування задля істини, добра, краси, справедливості і людського блага.

Етична культура оцінює людину з погляду її поведінки в житті, суспільстві, її моральності, честі, порядності, дружби, кохання, бажання і вміння жити в злагоді з власною совістю і світом, позбавлятись гріховності, творити добро.

Економічна культура — сфера культури, спрямована на формування, організацію людських відносин у процесі трудової діяльності, удосконалення видів і категорій матеріальної та духовної культури (винахід нових інструментів і знарядь праці, технічного устаткування, засобів нападу і захисту, пошук новітніх технологій, будівництво шляхів сполучення та засобів транспорту, збереження будинків і споруд, селекція та клонування нових порід тварин, сортів рослин, збереження і культивування ґрунтів, розвиток інформаційних та біотехнологій, пошуки нових енергетичних засобів та космічної техніки, нових інформаційних технологій, форм торгівлі й обміну досягненнями). Тобто це вдосконалення і розвиток стосунків між людьми (членами суспільства) у процесі спільної економічної (господарської) діяльності.

Екологічна культура передбачає взаємозалежність, безпечне взаємоіснування людини і природи (суспільства і природи), збереження біологічної рівноваги; урахування позитивного та негативного впливу природи на суспільство і водночас благоговійне ставлення до всього живого, зокрема, до людського життя як найвищої цінності (наприклад, учення Швейцера), коли метою людського існування стає всезагальне благо.

Професійна культура. Виділяють професійну культуру лікаря, військового, учителя, економіста, юриста. Професійна культура юриста ґрунтується на глибокому знанні законів і вмінні застосовувати ці знання за канонами совісті, а не щоб обійти закони. Це порядність. Це закон понад усе. Він вище економічної вигоди.

Професійна культура економіста передбачає високий рівень професійних знань, умінь, організаційних навичок, порядність, моральність, совість.

Відомий і авторитетний український економіст Віктор Найдьонов стверджує: «Економіст — мозок нації. Але він ефективно функціонує лише у взаємодії з совістю».

Професійна культура — це високий рівень професійної підготовки, її якість. Це найяскравіша грань людської особистості і суспільства в цілому. Високий стан загальної культури суспільства, нації забезпечує належну освіту і професійну культуру. Для економіста головним принципом при прийнятті рішення має бути, як і для лікаря, принцип «Не зашкодь». Загальновідомо, що найбільшої шкоди навколишньому середовищу, біосфері (вичерпній!) завдається економічною діяльністю.

Побутова культура охоплює невиробничу повсякденну систему життя людини, її організованість, відлагодженість, спрямованість на життєзабезпечення. Рівень побутової культури людини, сім’ї залежить від рівня побутового матеріального і технологічного забезпечення (наявність побутових приладів, дотримання санітарних норм житла, принципів моралі й етики тощо). Метою побутової культури є добробут людини і людське благо.

Правова культура — забезпечує мирне унормоване функціонування і розвиток суспільства, держави, гарантує економічну, фізичну, соціальну безпеку громадянина, суспільства, фізичних і юридичних осіб, держав у міждержавних відносинах, включаючи механізм правотворчої діяльності.

Духовна культура визначається такими категоріями, як істина, краса, добро, справедливість, мораль, благо. Первісна людина сприймала ці категорії в сукупності, синкретизуючи їх. Сьогодні принципи духовності, прагнення блага та справедливості мають бути притаманні народній, професійній, екологічній культурі і моралі.

Одним із ціннісних принципів духовності й моралі з найдавніших часів є безпека — безпека громадянина, держави і суспільства. На досягнення цього принципу спрямовані і політичні, і релігійні устремління. Забезпечення фізичної, економічної (добробуту громадянина і держави), політичної (незалежності громадянина і держави), правової безпеки (рівності перед законом особи і держави, верховенство закону) є гарантією успішного розвитку культури, її динаміки і досягнення кінцевої її мети — позбавлення гріховності, панування принципів всезагального блага.

Є принципи поділу культури на масову й елітарну.

Елітарна — твориться інтелектуальною елітою, її професійними виконавцями. Для неї характерні вишукані твори класичного мистецтва, інколи мистецтво заради мистецтва. Функціонує в середовищі інтелектуальної еліти. Це художній модернізм, новаторство, філософське проникнення в сутність мистецтва.

Масова культура відображає інтереси широких народних мас, формується, щоб задовольняти тимчасові потреби споживачів цієї культури. Масова культура працює на велику аудиторію й інколи програмує її учасників на недосконалі смаки: розважальність, на успіх сильної особистості, прагнення розбагатіти неморальними методами, смакування сексу, жахів, насильства, споживацтва. Акцент переноситься з творення культури на споживацтво. Це культура культів, поклоніння зіркам, інтерес до містики. Масова культура залишає людину поза культурою. Однак вона володіє терапевтичною функцією, дає змогу людині розслабитись, збити психологічну напругу.

Фізична культура. Її становлення, як і матеріальної та духовної, було тривалим. Є свої особливості її розвитку в різних культурних регіонах на Сході, в античні часи, у середньовіччі, у сучасну епоху.

Фізична культура, фізичне виховання передбачає: загальну фізичну підготовку, професійно-прикладну, військово-спортивну, лікувальну фізкультуру.

Її мета в усі часи — досягнення фізичної досконалості, виховання вольових якостей, естетичне та етичне виховання (Ю. В. Рождественський). Загальну методику фізичної культури цей автор уявляє такою:

  1. комплексність;
  2. розучування — закріплення — повторення;
  3. від простого до складного;
  4. ритмічна доцільність;
  5. форми занять;
  6. загальна і спеціалізована підготовка;
  7. включення в інші види діяльності.

Метою фізичного вдосконалення є гармонія душі і тіла.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС