Главная  - Культурология  - Книги  - Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
<< Содержание < Предыдущая

«Руська правда» («Правда Ярослава»)

Основні права регламентовані в «Правді» Ярослава. Здійснювалось правове забезпечення зростання приватної власності княжих земель, обов’язки громадян, підданого населення. Головна мета цього зводу законів — забезпечення безпеки громадян, охорона їх власності, права спадщини, судові правила, позики під проценти, охорона морально-етичних норм і традицій.

Ярославові закони визначали значне грошове відшкодування за вчинене насилля: «За удар мечем неоголеним чи його рукояттю, чашею, склянкою, п’ястю — 12 гривень, за удар палицею і жердиною — 3 гривні, за всякий поштовх і легку рану — 3 гривні, а пораненому гривню на лікування».

«За пошкодження ноги, руки, ока, носа винуватий платить 20 гривень в казну, а самому покаліченому 10 гривень; за вирване пасмо бороди 12 гривень в казну; за вибитий зуб теж, а самому побитому гривню».

Так законодавчо забезпечувалась особиста фізична безпека громадян. Регламентувалися питання економічної безпеки. «Кожен має право вбити нічного татя (злодія) при крадіжці; а хто протримає його зв’язаним до світу, той повинен іти з ним на княжий двір. Убивство татя взятого і зв’язаного є злочин і винуватий платить у казну 12 гривень. Тать кінний видається головою князю і втрачає всі права громадянські, вільність і власність». Так суворо каралась крадіжка коня.

За тварину, украдену і не повернену господарю, виплачується: «за коня княжого 3 гривні, за простого — 2, за кобилу 60 кун, за жеребця необ’їждженого гривню, за лоша 6 ногат, за вола гривню, за корову 40 кун, за трьохрічного бика 30 кун, за годовика півгривні, за теля, вівцю і свиню 5 кун, за барана і порося ногату».

Дана інформація цікава тим, що дає уявлення про ціну речей, яка існувала тоді. Гривня мала 20 ногат, або 50 карбів (різань), 2 карби (різання) складали одну куну. Куна — дрібна шкіряна монета, яка була в обігу в Київській державі.

Закони Ярослава являли собою повну систему законодавства Київської держави, відбивали первісні правові уявлення русичів. На той час вони були досить прогресивними у порівнянні з скандинавськими, німецькими чи британськими. Вони лаконічні, прості, грубуваті. Характерно, що на відміну від подібних статутів інших держав, Ярославові закони однаково карали за злочин і варяга, і слов’янина. У них нема фізичних покарань, покалічення, лише грошові відшкодування. Покарання відзначалися милосердністю.
«Руська правда» надавала жінкам рівні права на майно. Мати-вдова мала право ділити майно між дітьми. «Правда» Ярослава, безумовно, є визначною пам’яткою політичної і правової думки, культури української держави — Київської Русі, джерелом вивчення її принципів, правових основ державної і господарської політики. Звичайно, багато світла проллється на події тих часів, розвиток політичної думки і культури України з віднайденням бібліотеки Ярослава Мудрого.

Слід наголосити на величезному значенні «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Адже в ньому не лише основи нашої педагогіки, української і взагалі слов’янської моралі, у ньому і вихідні принципи нашої політики, людської справедливості і добра. Прочитаймо лише: «Всього більше не забувайте убогих, скільки можете допоможіть їм, нагодуйте, піклуйтеся про сиріт, вдовицю виправдайте самі, не давайте сильним погубити людини. Ні правого, ні винуватого не вбивайте, не наказуйте вбити його: життя і душа християнина священні». Або читаємо в іншому місці: «В домі своєму не лінуйтеся, не покладайтеся ні на отроків, ні на тіунів, щоб не сміялись, хто прийде до вас, ні з вашого дому, ні з вашого обіду», «Старих поважайте, як батька, молодих, як братів».

Або ось зразок вірності клятви перед Богом, вірності клятви договору: «Посли від братів моїх на Волзі сказали мені: приєднуйся до нас, виженемо Ростиславичів і волость їх віднімемо, якщо не підеш з нами, то ми собі будемо, а ти собі (тобто, не будемо союзниками). Я ж відповів: не гнівайтеся, не можу я йти до вас, клятву Христу переступити». Наведений з «Повчання» приклад свідчить про святість договірних обов’язків політика, необхідність дотримання у відносинах християнської і загальнолюдської моралі, що підтверджує його високу політичну культуру. Володимир повчає: «Не залишайте хворих; не бійтеся бачити мертвих, бо всі помремо». «Що вмієте доброго, не забувайте, чому не вмієте, тому вчіться, як батько мій, вдома вивчив 5 мов, в тому бо є честь від інших земель». Це свідчення високих вимог до державного діяча, які панували на нашій землі. «Творіть добро, ні на що добре не лінуйтеся, віддайте хвалу Богу і сонцю, яке сходить». «Смерті бо діти, не бійтесь, ні в битві, ні від звіра, робіть свою справу, будьте мужами у всякому випадку, посланому від Бога. І ні від води, ні від звіра, ні при падінні з коня не загинете ви, не будете поранені, поки Бог не велить. А вже як смерть від Бога буде, то ні батько, ні мати, ні брати не врятують вас. Боже бережіння краще від людського». «Повчання» Володимира відзначається особливо високою етичністю, глибоким християнським змістом.

Мораль Володимира Мономаха — це українські лицарські християнські цінності, які мали великий вплив на розвиток етики, моралі, норм справедливості, дидактики, взагалі культури, на формування її аксіологічних настанов.

Життєвий, культурний досвід народу найглибше відобразився в прислів’ях, обрядах, звичаях, в усній поетичній творчості. Народні мотиви лягли в основу чудових пам’яток української культури — «Слова о полку Ігоревім» і «Велесової книги». Саме «Велесова книга» визнається більшістю дослідників першоджерелом слов’янської писемності і літератури. Вона являє собою і широкий аспект етнографії, вірувань, побуту, обрядів, основ держави, але в ній відчутні реально зарубіжні джерела. Погляди зовні на нас дуже суперечливі.

Особливості культуротворчих процесів ХІ—ХІІ ст. полягають у тому, що проходив процес ототожнення понять «Русь» і «Україна»; культура будувалася і на документальних, і на міфологічних, і на християнських (біблійних) засадах. Літописці ставили питання: звідки пішла руська земля. Однак уже складалась основа української культури — це мова, звичаї полян, древлян, дулібів і т. д. Зміст, форми розвитку освіти, науки, мистецтва в ХІ—ХІІ ст. формують світорозуміння українців, їх психіку, філософію та педагогіку.

У культурному поступі України дуже цікавим явищем були літописи і серед них «Повість минулих літ», «Київський патерик». Саме Нестор і його наступники створили повну систему її культурно-історичного поступу, чим не може похвалитись жодна з націй.

Перенесені на київську землю, духовні цінності Візантії, її церковні догми, філософія, естетика глибоко трансформувались, переосмислювались, набували зовсім інших рис під впливом національних творчих сил. Найбільше це виявилось у образотворчому та прикладному мистецтві. Наше мистецтво розвивалось у єдиному руслі культури Західної Європи і залишалось переважно культовим. Мистецтво було справою ремісників, справою артільною. Наше мистецтво (іконопис, різьба) не копіювало західних чи візантійських майстрів. У нього був свій шлях. Мистецтвознавці називають його «епічно-міфологічним» за складом. Особливо це проявлялось в архітектурі. Зодчі дуже вдало вибирали для храмів найкращі місця, а храми чудово доповнювали ландшафт. Зодчі будували, більше керуючись досвідом, чуттям, смаком, а не розрахунками. Робота вся виключно ручна, тому і храмів повністю однакових не було. Типовою була чотирьохстовпна одноглава з виступаючими апсидами церква. Від періоду Київської Русі в Україні збереглося близько 200 архітектурних пам’яток. Це Софійський собор, церква Спаса на Берестові, Троїцька надбрамна, Михайлівська церква у Видубичах, Кирилівська церква. Вже відбудовані Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор у Києво-Печерській лаврі, збереглися Спаський, Борисоглібський собор та П’ятницька церква в Чернігові та ін. У Софійському соборі збереглось понад 3 тисячі м2 фрескових розписів, у Кирилівській церкві близько 800 м2.

Софійський собор.  На першому плані дзвіниця (ХVІII ст.).  Стиль рококо

Софійський собор. На першому плані дзвіниця (ХVІII ст.). Стиль рококо

Період Київської держави особливо відзначається розвитком монументальної архітектури, скульптури, живопису, ювелірного мистецтва, мініатюри. У будівництві переважають впливи Візантії, а також Грузії, Вірменії, Болгарії, Македонії. Особливого розвитку набуло дерев’яне будівництво храмів, житла в Х—ХІ ст. Найстарішими називають церкви св. Іллі в Києві (з дерева), Десятинну, Софію, Борисоглібську у Вишгороді на місці поховання Бориса і Гліба.

Найвизначнішими були архітектори Микола Ждан, Милоніг (XII ст.), Оленік (XIII ст.). Зводились оборонні споруди у формі дерев’яних стін у зруб з бійницями та баштами. Збереглися Золоті ворота. Дитинці обносились кам’яними мурами. З каменю будувалися і князівські палаци. Першим храмом з каменю стала Десятинна церква з 25 банями, збудована в 989—996 рр. Нещодавно виповнилося 1000 років Десятинній церкві, Президент України прийняв рішення про її відновлення.

Найстарішим храмом, що зберігся, є Спаський собор у Чернігові (1036 р.), збудований Мстиславом Володимировичем. Як і Десятинна, він усередині багато прикрашений фресковим розписом, має мозаїчну підлогу, різьблені з дерева деталі (відбудований у 1678 р.).

Софія (1017—1037) — головний собор Київської держави. Це п’ятинефний тринадцятикупольний храм. Він має два поверхи (хор), сходові башти, найголовніша баня символізує Христа, решта — апостолів. Тут творчо осмислена візантійська традиція. «Оранта», що молиться (5,45 м заввишки), домінує над усім. Синій, блакитний, пурпуровий кольори мозаїки створюють особливе враження. Є зображення євхаристії та отців церкви. На вівтарній тріумфальній арці — сцена Благовіщення, Різноманіття мозаїк, фресок на стінах, стовпах, арках. На фресках — члени сім’ї князя Ярослава, перші зразки світового мистецтва малювання. На північній стіні — сини Ярослава, на західній — він сам з княгинею Іриною дарує Христові модель собору. Є фрески світської тематики, сцени скоморохів, полювання, боротьби та ін.

Навколо Софії розташовувалися палати, дві церкви — одна, збудована на честь Георгія (Юрія), хресного імені Ярослава, друга — на честь його дружини Ірини. Тут була бібліотека, писались літописи. Це був центр культурного життя держави. Собор ремонтувався за часів П. Могили (1633—38) та І. Мазепи (1690—97). У Києві було 400 храмів, що свідчило про процвітання держави, відображало громадські та естетичні ідеали народу. Камінь для будівництва храмів видобувався в каменоломнях Києва, Чернігова, Переяслава. Для скріплення вживалось вапно, пісок, товчена цегла (суміш). У XII ст. в Україні утверджується єдиний архітектурний стиль. Його риси — чіткість ліній, гармонія форм, багатство декору на фасадах. По вертикалі — це ступінчаста центрична композиція, яка створювала враження легкості, спрямованості до неба. Виразною, яскравою, художньо довершеною є П’ятницька церква в Чернігові (XII — поч. XIII ст.). Збудована вона з червоної цегли. Для силуету храму характерна виразність ліній, форм. Сприймається цілісно, об’ємно, витончено і одночасно велично.

Характерною рисою були галерейки, які оточували церкву з трьох боків (крім сходу). Завершували будову одна, п’ять або дев’ять бань округлої, еліпсної або гранчастої форми. Загальні маси, зовнішній вигляд завжди підпорядковувались внутрішнім просторовим формам, навіть дах. Це надавало будовам своєрідності, специфічності, оригінальності.

Михайлівська церква Видубицького монастиря

Михайлівська церква Видубицького монастиря

Із середини XI ст. на Русь стали потрапляти окремі елементи романської архітектури, стиль якої панував на Балканах, у Польщі, Чехії, Угорщині. До храмів хрестово-купольної кубічної конструкції стали додаватись романські елементи: архітектурні пояси, своєрідна кам’яна різьба на зовнішній поверхні стін.

Опановуючи нові елементи декору, наші зодчі творчо й органічно включали їх у місцеві традиційні архітектурні форми, наближаючись до місцевих уявлень, особливостей природи.

Ікона — це класична форма українського мистецтва, як для античної Греції була статуя, Єгипту — рельєф, Візантії — мозаїка. Ікони писались на липових і соснових дошках. Дошки покривались левкасом, тонким шаром гіпсу, на який наносились контури малюнка. Фарби, розтерті на яєчному жовтку, були особливо яскраві і стійкі. Головна мета ікони — виховання внутрішньо просвітленої людини. Ікона стає книгою для народу. Внутрішній стан передається через очі, вуста, порухи рук. Людина, споглядаючи ікону, відчуває духовне піднесення, переймає радість і скорботу, аскетизм.

Спочатку ікони завозили з Візантії і Болгарії. Потім розвинулась (ХІ—ХII ст.) Печерська школа іконопису. Відомий майстер Алімпій. З цією школою пов’язують ікони «Велика Панагія» («Ярославська Оранта»), «Дмитрій Солунський», «Свенська Богоматір», «Ангел Злати власи». Для останньої ікони характерне опоетизоване просвітлення і печаль, а не суворість візантійських ангелів.

Ікона «Борис і Гліб» (ХІІ—ХІІІ ст.) (зберігається в музеї Ханенків) вражає своєю колористикою. Цікава історія «Покрови» з Галичини (Національний художній музей). «Вишгородська Богородиця» (нині «Володимирська») з Константинополя справила величезний вплив на іконопис.

Високорозвинутим на Київщині було різьблення по каменю. Плити з хорів Софійського собору виготовлялись у техніці орнаментального і тематичного рельєфу. Це вишукана різьба рослинно-геометричного орнаменту, геральдичні зображення риб та птахів. Такими є саркофаг з Десятинної церкви, саркофаг Ярослава Мудрого в Софійському соборі, рельєфи з Михайлівського Золотоверхого собору. Особливо поширені були маленькі іконки, вирізьблені з каменю, нагрудні хрестики, емалі, змієвики — предмети магічного характеру.

Об’ємна скульптура в православних храмах була небажаною, вона нагадувала язичницьких богів. Високохудожніми пам’ятками є лаврські плити «Діоніс на колісниці» та «Геракл розриває пащу лева».

Київська Русь у своєму розвитку культури перевищувала більшість країн Західної Європи. Контакти між ними здійснювались різними каналами. Найінтенсивнішими вони стали в ХІІ—ХІІІ ст., під час розквіту романського мистецтва на Заході. Почав ослаблятись візантійський вплив і на Русі. Завдяки торгівлі йшов обмін виробами ремесла, прикладного мистецтва. Багато виробів, відлитих з бронзи, ювелірні чаші, підсвічники, різьба по кості з Лотарінгії, Рейнської області виявлені в Україні. Чимало виробів художнього ремесла з Русі потрапило до Франції, Скандинавії і є гордістю цих країн.

Окремі мотиви українського фольклору ввійшли в німецький, скандинавський фольклор. У період Київської Русі особливо розквітають ремесла, виготовлення золотих, емалевих прикрас, виробів з бронзи, скла, використовувалась особлива сталь для виготовлення зброї і кольчуг. Існувало понад 60 ремесел.

Таким чином, Київська держава витворила оригінальну і багатющу культуру. Це був продукт складної взаємодії місцевих традицій, впливів візантійської, римської, західних культур, свого роду синтезу всіх окремо взятих елементів.

Література

  • Алпатов М. В. Древнерусская иконопись. — М., 1978.
  • Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. — К., 1982.
  • Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси. — К., 1989.
  • Василенко Г. К. Русь. — К., 1990.
  • Введение христианства на Руси. — М., 1987.
  • Гордиенко Н. С. Крещение Руси: факты против легенд и мифов. Полемические заметки. —М., 1986.
  • Греков Б. Д. Киевская Русь. — М., 1953.
  • Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа, — К., 1990.
  • Дорошенко Д. Нарис історії України. — К., 1992.
  • Древняя русская литература: Хронология.— М., 1988.
  • Запровадження християнства на Русі. Історичні нариси. — К., 1988.
  • Історія української культури / За ред І. П. Крип’якевича. — К., 1990.
  • Истрин В. М. Договоры Руси с греками // Изв. отд. рус. яз. и словесности АН СССР. — М., 1924. — Т. ХIX. — С. 383—393.
  • Как была крещена Русь.— М., 1990.
  • Київська Русь: культура, традиції. — К., 1982.
  • Котляр Н. Ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах. — К.,1986.
  • Культура Древней Руси. — М., 1966.
  • Культура українського народу: Навч. посібник / За ред. В. М. Русанівського. — К., 1995.
  • Лазарев В. Н. Древнерусские мозаики и фрески XI—XV вв. — М., 1973.
  • Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. — Л., 1985.
  • Любимов Л. Д. Искусство Древней Руси. — М., 1981.
  • Мистецтво Київської Русі. — К., 1989.
  • Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: У 2 т. — К., 1993. — Т. 1—2.
  • Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. —М., 1983.
  • Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993.
  • Українська культура. Історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. С. О. Черепанової. — Л., 1994.
  • Українська культура. Курс лекцій / За ред. Д. Антоновича. — К., 1992.
  • Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / За ред. М. Заковича. — К., 2000.


 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС