Главная  - Культурология  - Книги  - Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Основні положення постмодерну

Постмодернізм як парадигма сучасної культури є загальним напрямом розвитку європейської культури, що сформувався в 70-ті роки ХХ ст. Постмодернізм виник як інтелектуальна течія, покликана осмислити не економічні, а швидше політичні та культурологічні проблеми. Явище постмодернізму виникає тоді, коли сфера культури заявила про свої претензії не лише на особливе, а й на домінуюче становище серед інших соціальних сфер. Постмодерністські настрої позначені розчаруванням в ідеалах і цінностях Відродження та Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей. Спільним для різних національних варіантів постмодерну можна вважати його ототожнення з назвами «втомленої епохи», «ентропійної» культури, позначеної есхатологічними настроями, естетичними мутаціями, еклектичним змішуванням художніх мов. Авангардистській спрямованості на новизну протистоїть тут прагнення залучити до сучасного мистецтва весь досвід світової художньої культури шляхом її іронічного цитування. Рефлексія щодо модерністської концепції світу як хаосу виливається в досвід ігрового опанування цього хаосу, перетворення його на середовище людини культури. Туга за історією зміщує інтерес з теми «естетика та політика» на проблему «естетика та історія». Характерними рисами постмодернізму є:

  • Орієнтація постмодерної культури і на «масу», і на «еліту» суспільства.
  • Суттєвий вплив мистецтва на позахудожні сфери людської діяльності (політику, релігію, інформатику тощо).
  • Стильовий плюралізм.
  • Широке цитування у своїх творах мистецтва попередніх епох.
  • Іронізування над художньою традицією минулих культур.
  • Використання прийому гри під час створення творів мистецтва.

Найсуттєвішою філософською відмінністю постмодернізму є перехід від класичного антропоцентристського гуманізму до сучасного універсального гуманізму, екологічний вимір якого охоплює все живе — людину, природу, Всесвіт. У поєднанні з відмовою від євроцентризму та етноцентризму, зміщенням інтересу на проблематику, специфічну для країн Сходу, Полінезії та Океанії, частково Африки та Латинської Америки, такий відхід свідчить про плідність антиієрархічних ідей культурного релятивізму, що стверджує багатоманітність, самобутність та рівноцінність усіх граней творчого потенціалу людства.

Філософсько-естетичною основою постмодернізму є ідеї деконструкції французьких постструктуралістів та постфрейдистів (Дерріда), мови безсвідомого (Лакан), шизоаналізу (Дельоз, Ф. Гаттарі), а також концепція іронізму італійського семіотика У. Еко.

Постмодернізм як теорія набув суттєвого обгрунтування в працях Т. Бодріяра «Система речей» (1969), Т. Ф. Ліотара «Постмодерне значення» (1979) та «Спір» (1984), П. Слотейдийка «Чарівне дерево» (1985).

Термін «постмодернізм» виник у період Першої світової війни. Його вжив Р. Паннвіц у своїй праці «Криза європейської культури» (1917). У 1984 р. в «Антології іспанської та латиноамериканської поезії» Ф. де Оніс використав цей термін для позначення реакції на модернізм. У 1947 р. А. Тойнбі в праці «Вивчення історії» надав йому культурологічного сенсу: пост — символізує кінець західного панування в релігії та культурі. Кокс у працях початку 70-х років, присвячених проблемам релігії в Латинській Америці, послуговується поняттям «постмодерністська теологія». Провідні західні соціологи (Хабермас, Д. Белл) тлумачать постмодернізм як культурний підсумок неоконсерватизму, символ постіндустріального суспільства, симптом глибинних трансформацій соціалізму, що знайшов свій вираз у тотальному конформізмі, ідеях «кінця історії» (Фукуяма), естетичному еклектизмі. У політичній культурі постмодернізм означає розвиток різноманітних форм постутопічної думки. У філософії — торжество постметафізики, постраціоналізму, постемпіризму. В етиці — постгуманізм постпуританського світу, моральнісну амбівалентність особистості. Представники точних наук тлумачать постмодернізм як стиль постнеокласичного наукового мислення. Психологи вбачають у ньому симптоми панічного стану суспільства, есхатологічної туги індивіда. Мистецтвознавці розглядають постмодернізм як новий художній стиль, який відрізняється від неоавангарду поверненням до реальності, сюжету, гармонії.

Термін «постмодернізм» набув популярності завдяки Ч. Дженксону («Мова постмодерністської архітектури», 1977). Дженксон зазначав, що хоча цей термін використовувався в американській літературній критиці 60—70-х років для позначення ультрамодерністських експериментів, сам він надає йому принципово іншого змісту. Постмодернізм означає в Дженксона відхід від екстремізму та нігілізму неоавангарду, часткове повернення до традицій, акцент на комунікативній ролі архітектури.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС