Главная  - Культурология  - Книги  - Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Естетична концепція постмодерну

Специфіка постмодерністської естетики пов’язана з неокласичним тлумаченням класичних традицій. Дистанціюючись від класичної естетики, постмодернізм не вступає з нею в конфлікт, але прагне залучити її до своєї орбіти на новій теоретичній основі. Естетика постмодернізму висунула низку нових положень, а саме: утвердила плюралістичну естетичну парадигму, що спричинює розхитування і внутрішню деформацію категоріальної системи та понятійного апарату естетики.

Постмодерністська естетика принципово антисистематична, адогматична, позбавлена жорсткості та замкненості концептуальних побудов. Її символ — лабіринт. У теорії деконструкції відкидається класична, гносеологічна парадигма репрезентації повноти сенсу, зміщується акцент на проблему відсутності першосмислу. Концепція нетотожності тексту, що передбачає його деструкцію та реконструкцію, розібрання та зібрання одночасно, намічає вихід з лінгвоцентризму в тілесність, яка набуває різноманітних естетичних ракурсів — бачення (Дельоз, Гаттарі), лібідозні пульсації (Лакан, Ліотар), спокуса (Бодріяр), відраза (Крістева).

Таке зрушення привело до модифікації основних естетичних категорій. Новий погляд на прекрасне як сплав почуттів концептуального та моральнісного зумовлений його інтелектуалізацією, що спричинена концепцією екологічної та алегоричної краси, орієнтацією на красу асонансів та асиметрії, дисгармонічну цілісність другого порядку як естетичну норму постмодерну, неогедоністичною домінантою, пов’язаною з ідеями текстового задоволення, тілесності, нової фігуративності в мистецтві. Інтерес до жахливого, потворного виливається в його поступове «приручення» шляхом естетизації, що веде до розмивання його характерних ознак та критеріїв. Піднесене замінюється дивовижним, трагічне — парадоксальним. Центральне місце посідає комічне в його іронічній іпостасі: іронізм стає смислоутворюючим принципом мозаїчного постмодерністського мистецтва.

Інша особливість постмодерністської естетики — онтологічне тлумачення мистецтва, що відрізняється від класичного відкритістю, спрямованістю на непізнане, невизначеність. Неокласична онтологія руйнує систему символічних протилежностей, дистанціюється від бінарних опозицій: реальне — уявне, оригінальне — вторинне, природне — штучне, зовнішнє — внутрішнє, поверхове — глибинне, чоловіче — жіноче, індивідуальне — колективне, частина — ціле, Схід — Захід, об’єкт — суб’єкт. Суб’єкт як центр системи уявлень та джерело творчості розсіюється, а його місце посідають невідомі мовні структури, аналогічні потоки лібідо, машинність бажаного виробництва. Стверджується екуменічно-байдуже розуміння мистецтва як єдиного безкінечного тексту, створеного сукупним творцем. Свідомий еклектизм живить гіпертрофований надлишок художніх засобів та прийомів постмодерного мистецтва, естетичний «фристайл».

Постмодернізм відмовляється від дидактичних оцінок мистецтва. Аксіологічне зрушення в бік більшої толерантності здебільшого пов’язане з новим ставленням до масової культури, а також до тих естетичних феноменів, що раніше вважалися пріоритетами, а саме: високе — масове мистецтво, наукова — повсякденна свідомість.

Постмодерністські експерименти стимулювали також стирання граней між традиційними видами і жанрами мистецтва. Розвиток тенденцій синтезу поставив під сумнів оригінальність творчості, «чистоту» мистецтва як індивідуального акту творення, призвів до його дизайнізації. Перегляд класичних уявлень про створення та руйнування, порядок та хаос, серйозне та ігрове свідчить про свідому переорієнтацію з класичного розуміння художньої творчості на конструювання артефактів аплікації. Для постмодерну творчість не тотожна творенню. Якщо в домодерних культурах працює система «художник — твір мистецтва», то в постмодерні акцент переноситься на відносини «твір мистецтва — глядач». Це свідчить про принципову зміну самосвідомості художника. Він перестає бути «творцем», оскільки сенс твору народжується безпосередньо в акті його сприйняття. Художній твір має бути обов’язково побаченим, виставленим напоказ, без глядача він не може існувати.

Основні відмінності модерну та постмодерну можна зобразити за допомогою такої таблиці:

Модерн

Постмодерн

Функціоналізм

Контекстуальність

Диференціація сфер життя та відмова від символізації, культури в знаковій мові мистецтва

Взаємопроникнення різних сфер життя та символізація культури в метафоричній мові мистецтва

Сцієнтизм у культурі знання, наука, що визначає світогляд

Множинність різних форм корисного, просвітницького та релігійного знання

Відносні теорії самості і свободи як зростання можливості вибору

Субстанції теорії самості, сутнісна свобода, ідентичність, що здатна змінюватися

Функціональна теорія суспільства

Обмежена теорія суспільства

Економіко-технічний принцип прийняття рішень: «техноморфізм»

Соціокультурний принцип прийняття рішень: «антропоморфізм»

З початку 90-х років почалася повсюдна відмова від використання постмодерну для позначення сучасної реальності. Інструментом осмислення нинішнього стану суспільства стало спочатку поширення аморфної ідеї «радикалізованої модерніті». З часом було проголошено думку, згідно з якою епоха постмодерніті є не історичною наступницею модерну, а його реконструюванням. Пізніше дослідники почали використовувати термін «після модерну». Зазначалося також, що постмодерн можна розглядати як завершений етап, де модерн виявився в найбільш цілісній формі.

Теоретичний відступ постмодернізму відбувався у двох основних напрямах. З одного боку, епоха модерну розглядалася постмодерністами як породження європейської господарської та політичної практики сучасності. При цьому зазначалося, що модернізм не лише породжений Європою, а водночас він сам породив Європу як соціальну систему, здатну до швидкого та динамічного розвитку. Підкреслювалося також, що його розквіт припав на ХХ ст. передусім як на період «явного домінування європейської культури». Тому початок епохи постмодерну розглядався не лише крізь призму зростання культурного розмаїття та відходу від принципу національної держави, а й пов’язувався безпосередньо із втратою європейським регіоном домінуючих позицій у світовій економіці й політиці та зміщенням акцентів на інші соціокультурні моделі. Однак поразка спочатку східного блоку, а потім і міфу про ефективність азійських економічних систем зробили західну модель єдиним світовим лідером напередодні нового тисячоліття. Такий розвиток подій повністю виключає будь-які апеляції до тієї революційності, на якій складалися емоційні основи постмодерністської трилогії.

З іншого боку, не лише показовою є невдача нападу постмодерністів на ідею історизму.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС