Главная  - Культурология  - Книги  - Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

ЕТНОКУЛЬТУРА В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Специфіка предмета потребує розгляду властивих йому явищ на перетині різних наук, щоб визначити їх (явищ) функціональну взаємодію в цілісності буття українського народу.

Загальновідомим фактом існування етнічної культури є постійне зменшення її питомої ваги в системі національної культури, набування нею в кожну історичну епоху залежності від соціально-культурних потреб часу нових функцій або різної ієрархії цих функцій. До того ж слід мати на увазі те, що окремі елементи (складові) української етнокультури в історично нових умовах набувають різного значення, більше чи менше цінуються усталені, постійні і майже незмінні елементи етнокультури, а є більш плинні, функціонально варіативні.

Завдання соціокультурологічно мислячого українознавця полягає не тільки у визначенні характеру контексту як такого, що сприяє або ж мало сприяє чи не сприяє збереженню і розвитку етнокультури, а й у тому, щоб визначити міру буття етнокультури в житті сучасників, у системі їх загальної культури.

Різнобарвність та динамічність сучасного міжетнічного буття, складання нових форм взаємин між людиною і суспільством на основі пріоритету загальнолюдських цінностей і національних традицій зумовлює зміну усталеної парадигми щодо національної культури, потребує нових поглядів до багатьох чинників і вимірів людського існування, зосередження уваги на етнічній специфіці культури. Вагоме місце в системі українознавства посідають сьогодні дослідження культури, вивчення етнопсихологічних рис або ментальних культурних арехетипів та стереотипів, тобто усього того, що пов’язане з поняттям народної культури, або етнокультури.

Етнокультура пов’язана в першу чергу зі сферою національно-специфічного, яка поруч із загальнолюдським відіграє важливу роль у культурних стосунках людей, «…почувати себе громадянином зовсім не означає втрати національного почуття і національного громадянства. До космічного, всесвітнього життя людина прилучається завдяки життю національному, космополітизм є спотворене і нездійсненне вираження мрії про єдине, братське і досконале людство, підміна конкретно живого людства абстрактною дійсністю» [1].

Етнокультура базується на особливих автостереотипах етнічного буття (Бромлей, 1983) і є однією з головних форм відтворення національної свідомості українців. Остання ґрунтується на уявленнях про соціальні вартості та норми, визначальні для віднесення особистості до тієї чи іншої нації і є водночас засобом та виявом національної інтеграції й окремішності.

Жодна зі сфер духовної діяльності не в змозі повніше відбити укоріненість конкретного етносу в його конкретно-просторовому бутті, ніж етнокультура, адже вона концентрує в собі етнічні парадигми буття людей, виявляє в побуті життя цілий комплекс етнокультурних рис українського та інших народів.

Саме етнокультура і рівень її функціонування в соціокультурному, просторово-часовому вимірі створює подвійне буття «для етносу» і «для всіх», зумовлює включеність етнокультурних цінностей у всесвітній контекст, сприяє самозбереженню українського етносу за умов етнічної асиміляції.

Етнокультура як феномен етнічного буття українців посідає в системі їх взаємовідносин визначальне місце, адже концентрує в своїй діяльності різноманітний спектр прояву етнічних ознак, інтегрує, зберігає, відтворює і, певним чином, трансформує набутки різних сфер діяльності (духовної, господарської тощо) конкретного народу, які накопичуються протягом історичного часу певною спільнотою.

Етнокультура — це складна, специфічна форма вияву життєдіяльності українського етносу. На думку В. Лісового, регулятивні структури (архетипи і стереотипи), витворені найдавнішими міфами, у яких закодовані особливості світосприймання і світорозуміння українського народу, не є незмінними. Вони зазнають зворотного впливу тих інновацій та засвоєнь, які були здійсненні на їх основі, унаслідок чого відбувається своєрідне делегування регулятивних функцій від найдавніших структур до нових.

Етнокультура створює не тільки почуття кровної, а й духовної спорідненості, сягаючи найістотніших глибин міфологічної, естетичної та моральної етнічної чуттєвості.

Етнічна свідомість формується під впливом чинників етнічної культури, способу життя етнічної спільності. Кожна культура має свій витвір етнокультури, своє уявлення про неї.

«Етнічна компетентність» (М. О. Шульга) дає змогу її представникові орієнтуватися у світі, будувати свою поведінку відповідно до своєї культури й одночасно відчувати її межі, закінчення і початок світу іншої культури.

В етнокультуру, на наш погляд, входять такі складові, які інтегруються між собою, утворюють етнокультуру. Насамперед перша група чинників утворює матеріальну сферу культури (народна архітектура, вбрання, різні види творчої діяльності (ужиткові) тощо), друга група чинників пов’язана зі сферою духовної діяльності народу (мова, усна народна творчість у різних гранях прояву, народне мистецтво тощо), третя група чинників пов’язана з феноменом найскладнішим і остаточно невизначеним: менталітет або етнопсихологічні риси етносу.

Етнокультура виконує комунікативну, пізнавальну, знаково-символічну, опредметнюючу (знаками є всі зразки матеріальної і духовної культури), відтворювальну (забезпечення фізичного існування етносу через відносини між природою і людиною) функції.
Культура існує не поза людьми, а в людях, у їх здатності до розуміння і сприйняття оточуючого світу, і в тому числі своєї етнокультури, бо кожна з етнічних культур має свої особливості в структурах сприйняття і розуміння простору, часу, кольору, звуку…

Стабілізуючою етнос і його культуру основою є система традицій, свого роду колективна пам’ять, що акумулює між поколіннями етнокультурну інформацію. Не випадково, що Й. Г. Гердер спробував виявити зв’язок між традиційним надбанням культури й умовами людського буття, які втілюються в мові, звичаях, мистецтві тощо. При цьому традиція регулює не лише рівень інформації, необхідний для відтворення етносу, а й ступінь етнічних запозичень. Цей механізм не може допустити того, щоб у структурі етносу переважали чужорідні компоненти, а з запозичених такі, що не сприймаються як свої, національні. Традиція — це досвід, накопичений у вигляді системи стереотипів активної людської діяльності, стереотипів уявлень про них і засобів їх визначення або символізації [9, с. 102].

Регулювання етнокультурної інформації відбувається за допомогою етнічних стереотипів (зафіксовані у свідомості людей духовні надбання, емоційно забарвлені образи передають знання, котрі втілюють у собі елементи опису, оцінки, тобто стандартизований образ). Це усталені форми етнічної поведінки, так би мовити, її штампи, шаблони, а до певної міри і зразки, вироблені багатовіковим досвідом народу й усталені в його культурі.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС