Главная  - Экономика  - Книги  - Економічний аналіз - Болюх М. А., Бурчевський В.З.
Економічний аналіз - Болюх М. А., Бурчевський В.З.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

14.2. Показники собівартості продукції

Собівартість продукції — це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці.

У собівартість товарної продукції включають усі вит рати підприємства на виробництво. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної продукції плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого періоду.
Залежно від об’єкта та інших ознак виділяють такі види собівартості (табл. 14.1).

Таблиця 14.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОКАЗНИКІВ СОБІВАРТОСТІ

Ознака класифікації

Показник

Місце виникнення витрат

Цехова собівартість

Виробнича собівартість

Повна собівартість

Тривалість періоду

Середньомісячна собівартість

Квартальна собівартість

Середньорічна собівартість

Метод розрахунку

Планова собівартість

Нормативна собівартість

Фактична собівартість

Об’єкти розрахунку

Собівартість одиниці продукції

Собівартість порівнянної продукції

Собівартість непорівнянної продукції

Собівартість усієї товарної продукції (витрати на одну гривню товарної продукції)

Цехова собівартість — це витрати конкретного цеху на виробництво продукції.

Виробнича собівартість включає всі статті, крім адміністративних витрат і витрат на збут. Повна собівартість включає всі витрати. Вона вираховується для обґрунтування ціни, визначення конкурентоспроможності та інших розрахунків.

Собівартість товарної продукції визначається сумою витрат за всіма калькуляційними статтями окремих видів продукції, а собівартість реалізованої продукції — це алгебраїчна сума витрат на товарну продукцію і витрат, які містяться в зміні залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року.

Цехові витрати в більшості галузей промисловості включаються в собівартість окремих видів продукції через розподіл їх пропорційно сумі заробітної плати робітників.

Наприклад, сума цехових витрат за місяць становила 75 млн гривень, а основна заробітна плата робітників — 100 млн гривень. Це означає, що в собівартість окремих видів продукції цехові витрати будуть включені в розмірі 75 % від суми основної заробітної плати виробничих робітників, нарахованої за окремими видами продукції.

Суть інших видів собівартості продукції випливає вже із самої їх назви.

Облік, планування та аналіз собівартості спирається на такі узагальнюючі показники:

1) собівартість одиниці продукції;

2) виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції;

3) витрати на 1 грн товарної продукції.

Собівартість одиниці продукції є історично найстарішим (найпершим) показником. На підприємствах планується та обліковується собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основного виду продукції ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції, вільні від впливу побічних структурних факторів, уможливлюють докладну оцінку факторів, що впливають на прямі витрати. Показник собівартості одиниці окремих видів продукції є незамінним для порівняльного аналізу. Його беруть також за відправний пункт функціонально-вартісного аналізу (ФВА) для виявлення можливих способів зниження собівартості за рахунок змін у конструкції та технології виробів.

Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат щодо кожного виду продукції потребують великих трудових і матеріальних витрат, а тому для аналізу собівартості всіх видів продукції використовуються також інші показники.

Починаючи з 1932 р., у СРСР було введено узагальнений показник — виконання плану зі зниження собівартості порівнянної продукції. Порівнянною вважалася продукція, яка виготовлялась у минулому періоді. У планах передбачалось завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції в абсолютній сумі та у відсотках. На продукцію, що вироблялась уперше на цьому підприємстві, затверджувалась планова собівартість у цілому і за статтями калькуляції. У поточній і річній звітності фактичний випуск продукції перераховувався за плановою собівартістю одиниці продукції, а порівнянна продукція — за плановою і за середньорічною собівартістю минулого року. Порівнюванням фактичних ви-трат із витратами, перерахованими в такий спосіб, виявлялась економія чи перевитрата. Головним було виконання завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції.

Проте прискорене оновлення промислової продукції привело до різкого зниження питомої ваги порівнянної продукції. Наприклад, у машинобудуванні порівнянна продукція уже 1958 року становила близько 30 %, а тому показник собівартості порівнянної продукції в народному господарстві охоплював менше половини її. Тому, починаючи з 1960 р., на підприємствах почали вводити (поряд з існуючими) новий універсальний показник — витрати на 1 крб. продукції для всіх галузей промисловості. Водночас планувались також інші показники: витрати на одиницю окремого важливого виду продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

За умов ринкових відносин підприємства (залежно від потреби) використовують один чи більше показників. Аналіз порівнянної товарної продукції здійснюється на підприємствах, де її питома вага становить понад 50 %. Там, де переважає нова продукція, для аналізу динаміки собівартості використовуються показники витрат на 1 гривню товарної продукції і собівартості одиниці продукції.

Складаючи кошторис витрат на виробництво і розробляючи завдання зі зниження собівартості продукції, необхідно спиратись на організаційно-технічні заходи для зниження норм витрат матеріалів та трудомісткості виробів. Завдання зі зниження собівартості продукції треба пов’язувати з ефективністю цих заходів.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС