Главная  - Прочие дисциплины  - Книги  - Безпека життєдіяльності - Желібо Є.П.
Безпека життєдіяльності - Желібо Є.П.
<< Содержание < Предыдущая

ЛЕКЦІЯ 15. Тема 4.3. Соціально-політичні та комбіновані небезпеки

Вивчення цієї теми дозволяє студенту:

– засвоїти природно-техногенні та природно-соціальні небезпеки;

– з’ясувати природу дії наркотиків на організм людини;

– визначити шляхи захисту людини від інфекційних хвороб, хвороб, які передаються статевим шляхом, від СНІДу.

Після вивчення теми студент повинен усвідомити, що інфекційні хвороби, хвороби, які передаються статевим шляхом, СНІД становлять суттєву небезпеку для здоров’я і життя людей.

Профілактика захворювань – основна теза цього дуже актуального для молоді питання. Тільки через глибоке усвідомлення навислої небезпеки і рішучої перешкоди щодо поширення СНІДу, венеричних захворювань, наркоманії, туберкульозу – єдиний шлях виживання людства.

1. Природно-техногенні небезпеки.

2. Природно-соціальні небезпеки.

3. Захворювання, які передаються статевим шляхом.

4. СНІД – синдром набутого імунодефіциту.

5. Наркотики та наркоманія.

Контрольні питання

1. Суть природно-техногенних небезпек, їх причини, наслідки, шляхи запобігання цих явищ.

2. Проблеми природно-соціальних небезпек та шляхи їх запобігання.

3. Як вберегтися від хвороб, що передаються статевим шляхом?

4. Загрозлива небезпека від наркотиків та наркоманії.

5. Класифікація наркотиків та типів залежності.

6. Ускладнення, що виникають при систематичному вживанні наркотиків.

Література

1. Безпека життєдіяльності / Під ред. Бедрія Я. – Львів: “Афіша”, 1998.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995.

3. Гражданская оборона / Под ред. Шубина Е.П. – М.: Просвещение, 1991.

4. Злобін Ю.А. Основи екології. К.: “Лібра”, ТОВ, 1998.

5. Конституція України. – К.: Юрінком, 1996.

6. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності. – Львівський банківський коледж, 1998.

7. Вагнер Р.І. Не кури. – К.: Здоров’я, 1987.

8. Головченко О.М. Чи можна вберегтись від СНІДу? – Одеса: Маяк, 1995.

9. Мавров И.И. Контактные инфекции, передающиеся половым путем. – К.: Здоровье, 1989.

10. Петрова В.И. Наркотики и яды. – Минск: Литература, 1995.

Природно-техногенні небезпеки

У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруднення, селі, зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований характер: техногенний вплив сполучається з природними явищами.

Порівнюючи природні та техногенні небезпеки, необхідно відмітити важливу обставину. Природні стихійні явища являють собою відхилення від звичайних природних процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем. Але природне середовище в цілому, наприклад у масштабі всієї біосфери, може впоратись з наслідками природних стихій за рахунок саморегулювання за досить невеликий термін. Але для людини вони є небезпечними тому, що загрожують здоров’ю та призводять до економічних збитків.

Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в багатьох випадках викликають процеси, не притаманні природним системам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у заключних ланках ланцюгів живлення.

До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпеки. У багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, забруднення Світового океану, зниження родючості ґрунтів, деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різноманіття, кислотні дощі.

Глобальна криза проявляється в наступних формах:

• забруднення природного середовища (атмосфери, гідросфери та літосфери) відходами виробництва;

• нестача ресурсів;

• деградація лісів та ґрунтів, виникнення пустель, зменшення біологічного різноманіття.

Визначимо основні екологічні проблеми.

Серед несприятливих екологічних впливів найбільшу небезпеку викликає забруднення природного середовища. Забруднення спричинене як антропогенними, так і природними чинниками. Основні антропогенні чинники – промислові та сільськогосподарські підприємства, транспорт, міське комунальне господарство (зокрема теплоенергетика). Природні забруднення спричинені, як правило, катастрофічними процесами: вулканічними виверженнями, землетрусами, пожежами і таке інше).

Особливу небезпеку викликають наступні процеси:

• збільшення вмісту вуглекислого газу в атмосфері, пов’язане зі спалюванням органічного палива (парниковий ефект);

• порушення озонового шару під впливом фреонів;

• кислотні дощі.

Парниковий ефект. Люди тисячоліттями намагались впливати на погоду. А зараз ми раптом опинились на порозі суттєвої зміни клімату, спричиненої людиною. Розглянемо цю проблему детальніше. Світлова енергія проникає крізь атмосферу, поглинається поверхнею землі, перетворюється в теплову енергію і виділяється у вигляді інфрачервоного випромінювання. Однак вуглекислий газ, на відміну від інших природних компонентів атмосфери, його поглинає. При цьому він нагрівається і, в свою чергу, нагріває атмосферу в цілому. Тобто чим більше в атмосфері вуглекислого газу, тим більше інфрачервоних променів буде поглинуто, тим тепліше вона стане. Температура і клімат, до якого ми звикли, забезпечується концентрацією вуглекислого газу в атмосфері на рівні 0,03 %. У наш час люди збільшують концентрацію вуглекислого газу, коли вирубують ліси та використовують викопне паливо, внаслідок чого концентрація вуглекислого газу за ХХ сторіччя виросла приблизно на 20 %, що може призвести до потепління клімату. Якщо допустити збереження існуючих тенденцій, то до 2050 року концентрація вуглекислого газу в атмосфері подвоїться. Комп’ютерні моделі різних кліматичних пара-метрів показують, що це призведе до повсюдного потепління на 1,5–4,50С. На перший погляд, воно здається помірним. Але ріст навколишньої температури на 4,5–5,50С вище її піків, які досягають 380С, може виявитись катастрофічним. Таке потепління викличе танення льодовиків, що спричинить підйом рівня Світового океану на 2–3 м. Це призведе до затоплення багатьох узбережних ділянок, де живуть мільйони людей. Вплив глобального потепління на опади і сільське господарство, вірогідно, виявиться ще сильнішим. Природні опади можуть скоротитися на 40 %, літо стане більш спекотним, випаровування з поверхні землі збільшиться, ґрунти пересохнуть…

Світова промисловість і транспорт настільки залежать від викопного палива, що в недалекому майбутньому значне надходження вуглекислого газу в атмосферу неминуче. Однак існують заходи зменшення вуглекислого газу в атмосфері, зокрема:

• збільшення к. к. д. використання пального на транспорті;

• енергозбереження (виробництво електроенергії майже повністю базується на спалюванні викопного палива);

• розробка та впровадження сонячних та інших безпаливних джерел енергії;

• припинення вирубки лісів, особливо тропічних;

• організація та підтримка кампаній, які саджають дерева.

Усі ці дії сприяють рішенню і інших природоохоронних завдань. Енергозбереження та розвиток альтернативних засобів виробництва енергії ведуть до зниження забруднення. Насадження дерев – метод охорони ґрунтів та водних ресурсів, а також підтримка біологічного різноманіття.

Порушення озонового шару. Ультрафіолетове випромінювання (компонент сонячного випромінювання) проникає крізь атмосферу, поглинається тканинами живих організмів і викликає руйнування молекул білка та ДНК. Ми захищені від агресивного впливу ультрафіолетового випромінювання шаром озону в стратосфері на висоті 25 км від поверхні землі. Цей шар зазвичай називають озоновим екраном. Необхідність його збереження не потребує доведен-ня. Але деякі антропогенні забруднювачі його руйнують. За оцінками спеціалістів, озоновий шар зменшився за останні десять років на 4–8 %, а над полярними шапками виникли так звані “озонові діри”. Крім збільшення ризику ракових захворювань, зменшення озонового шару навіть на 1 % може, за даними ООН, призвести до того, що 100 тисяч чоловік осліпне від катаракти.

Серйозна загроза озоновому шару пов’язана з хлорфторвуглеводнями (фреонами). Вони використовуються в якості хладоагентів у холодильниках, кондиціонерах повітря і теплових насосах. Фреони використовують також для очищення електронних пристроїв і виготовлення твердих полістиролових ізоляційних матеріалів. І, нарешті, в деяких країнах їх використовують як носії в аерозольних балончиках.

І хоча існує домовленість між багатьма країнами про повну заборону виготовлення та застосування фреонів (Гельс інки, 1989 рік), проблема полягає в тому, що в існуючих холодильниках і кондиціонерах накопичено надто багато фреонів: через їх звичайний поступовий вихід з ладу кількість фреонів у атмосфері буде збільшуватись ще довгі роки.

Кислотні опади. Дуже поширеним явищем стали кислотні дощі. Кислотними називають будь-які опади – дощі, тумани, сніг, – кислотність яких вища за нормальну. На значних територіях промислово розвинених країн випадають опади, кислотність яких перевищує нормальну в 10–1000 разів. Хімічний аналіз кислотних опадів вказує на присутність сірчаної та азотної кислот, які утворюються внаслідок сполучення оксидів сірки та азоту з парами води. Кислотні опади пов’язані насамперед з роботою вугільних електростанцій, транспорту і промислових підприємств.

Кислотні опади негативно впливають майже на всі екосистеми. рН прісноводних озер, річок, ставків зазвичай складає 6–7, і орга-нізми адаптовані саме до цього рівня. Коли середовище водних екосистем підкислене, практично всі організми швидко вимирають, якщо не від прямого впливу іонів водню, то через неможливість розмноження організмів. Додаткові збитки виникають у зв’язку з тим, що кислотні осади, проходячи крізь ґрунт, здатні вимивати алюміній та важкі метали, котрі досить токсичні для тварин та рослин. Зокрема, алюміній викликає аномалії розвитку та загибель ембріонів риб. Під впливом кислотних дощів також відбувається деградація лісів. Можливі наступні шляхи їх впливу на рослинність:

• порушення поверхні при прямому контакті;

• вимивання мінеральних речовин;

• вимивання алюмінію та інших токсичних елементів.

Ще один з наслідків кислотних опадів – руйнування витворів мистецтв. Деякі спеціалісти занепокоєні тим, що вимивання кислотними осадами алюмінію та інших токсичних елементів може призвести до забруднення як поверхневих, так і ґрунтових вод.

Виникнення пустель. Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдає ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Найбільш руйнівний вплив на ґрунт має ерозія, тобто процес вивітрювання або вимивання часток ґрунту. Чим сильніше потік води або вітру, тим більш важкі частинки він може захопити. Тобто ерозія видаляє маленькі частинки гумусу, глини, робить ґрунт все більше й більше грубшим. Пісок – це те, що залишається. Іншими словами, внаслідок ерозії земля може втрачати родючий шар ґрунту доти, поки не перетвориться в пустелю, тобто проходить її опустелювання. Страждає від ерозії ґрунт, не захищений рослинним покровом. Найважливішими причинами, які призводять до оголення ґрунту внаслідок ерозії та виникнення пустель, є наступні:

• часта оранка;

• посиленний випас худоби;

• вирубування лісів;

• засолення ґрунтів унаслідок зрошення.

Природно-соціальні небезпеки

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинники природного та антропогенного походження, які у великих кількостях перебувають у природному середовищі, на виробництві і в побуті. Біологічне забруднення пов’язано з присутністю у воді, повітрі і ґрунті патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове розповсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій.

Епідемія – масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень захворюваності.

Окрім того, розповсюдженню захворювань сприяють певні соціальні умови, викликаючи так звані соціальні хвороби. Соціальні хвороби – це захворювання людини, виникнення і розповсюдження яких пов’язано з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та інші). Таким чином, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо.

При викладенні цієї теми особливу увагу треба звернути на негативні явища в стані здоров’я наших співвітчизників. Це, в першу чергу, ріст інфекційних захворювань. У країні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворювань на рік.

Розглянемо деякі найвідоміші інфекційні хвороби, викликані вірусами.

Найбільш поширена вірусна інфекція – грип, яка виникає, як епідемія, щорічно. Перша епідемія грипу, відмічена в історії, відбулася в 1889 році, інша – охопила практично всю Європу в 1918–1920 роках, при цьому загинуло 20 млн. чоловік. Гинули люди насамперед від ускладнень, зокрема пневмонії. У 1957 році лютувала азіатська пандемія – 40 тисяч чоловік померло тільки в Америці. Грип 1967 року отримав назву “гонконгський” (захворіло більше 50 мільйонів чоловік). Восени 1977 року він повернувся, і по всьому світу захворіла молодь до двадцяти років – у старших людей спрацював імунітет на знайомий вид грипу.

Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, D, а також багато інших підтипів. Найбільш розповсюджені віруси групи А (гонконгський грип, китайський грип). Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні крапельки, які потрапляють у повітря при кашлі та чханні хворого. Інкубаційний період складає 1–2 дні. Симптоми грипу: хворого морозить, піднімається висока температура, відчувається сильний головний біль, біль у м’язах. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболонок. Навіть у такій благополучній країні, як США, щорічно від грипу та ускладнень, які викликає ця хвороба, помирає 10–40 тисяч чоловік. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15 % населення, смертельних випадків від грипу нараховується біля 2 млн.

Усім добре відомо, що захворювання легше попередити, ніж вилікувати. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Комплексні гомеопатичні препарати, такі як афлубін та імунал, можуть надати в цьому велику допомогу. Лікарі також радять приймати для зміцнення імунітету екстракт елеутерокока та комплекс вітамінів, які містять вітамін С.

Інший спосіб захисту від інфекційних захворювань – вакцинація. Усі сучасні вакцини створюються за наступним принципом: навесні в Азії виділяють три найбільш агресивних і розповсюджених різновиди хвороби, і на них виробляється вакцина до початку осені (вірус грипу приходить до нас з Азії). При застосуванні вакцини захист від захворювання досягається рівня 90–98 %.

Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, – досить поширена вірусна інфекція. Відомо мінімум сім збудників захворювання – А, В, С, D, E, G і TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найрозповсюдженіший і найменш небезпечний – гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб “брудних рук”, пов’язаних із нехтуванням правил гігієни. Збуд-ник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Перші ознаки хвороби: лихоманка, головний біль, загальна слабкість, ломота, болі в м’язах та суглобах. Ще через декілька днів спостерігається втрата апетиту, нудота, блю-вота, деколи біль у печінці. Такі симптоми характерні і для дея-ких інших захворювань, тому на цій стадії гепатит А часто не розпізнається, і його приймають за гостре респіраторне захворювання або за харчове отруєння. Однак скоро з’являються інші симптоми, характерні для вірусного гепатиту: темніє сеча і втрачає колір кал, жовтіють білки очей, а потім і шкіра. Розлади у вигляді застою жовчі та запалення можуть призвести до холециститу і жовчнокам’яної хвороби (як крайні прояви). Але, як правило, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні.

Вірус С, який спеціалісти називають “ласкавим убивцею”, – найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить безсимптомно, але в більшості випадків закінчується важкими ураженнями печінки. Частіше цією формою гепатиту заражаються при медичних маніпуляціях, наприклад при переливанні крові.

Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В. Вірус гепатиту В характеризується тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важкими наслідками. Він здатний тривалий час не виявляти своєї присутності, очікуючи моменту ослаблення захисних реакцій організму. Причинами, що викликають активізацію вірусу, можуть стати простудні захворювання, грип, невиправданий прийом антибіотиків тощо. Внаслідок розвитку захворювання відбувається переродження клітинного складу печінки у з’єднувальну тканину. Прогресування хвороби призводить до цирозу і навіть раку печінки. Гепатити В і D передаються статевим шляхом і через кров.

Гепатити займають п’яте місце серед найпоширеніших інфекцій, поступаючись лише ОРВІ, грипу, вітряній віспі й краснусі. Цифри, які реєструються в Україні, – близько 150 тисяч хворих за рік, навряд чи повністю відображають реальну картину розповсюдження захворювання. У значної частини інфікованих захворювання проходить безсимптомно, і такі хворі до лікарів не звертаються. Лікувати цю інфекцію досить складно, легше попередити.

Що робити, щоб запобігти цієї небезпечної хвороби? Заповіді: мийте руки перед їжею, кип’ятіть воду, обливайте кип’ятком овочі і фрукти. При сексуальних контактах користуйтесь презервативами. Можна ще додати рекомендацію щодо застосування індивідуальних засобів захисту від захворювань, які передаються через кров. Найнадійніший захист від гепатиту В – вакцинація.

Необхідно більш детальніше зупинитися на такому захворюванні, як туберкульоз, через те що епідемія туберкульозу в Україні стала реальністю. Наведемо деякі сумні факти про туберкульоз (або, як казали раніше, сухоти).

• За всю історію людства від туберкульозу померло понад 300 млн. чоловік.

• Паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2 млрд. чоловік, тобто майже третина населення Землі, 10 % інфікованих може захворіти.

• Хворий відкритою формою туберкульозу інфікує 10–15 чоловік за рік.

• Від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних разом узятих.

• 26 % усіх померлих у слабо розвинених країнах загинуло від туберкульозу.

• Третина хворих СНІДом помирає від туберкульозу.

• Туберкульозом хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто найбільш працездатна частина населення. Це збільшує негативний економічний ефект хвороби.

• Неправильне застосування антитуберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн. чоловік хворіють на стійку до ліків форму туберкульозу.

У світі щорічно хворіє на туберкульоз не менше 8 млн. чоловік і помирає біля 2 млн. За прогнозами ВООЗ, кількість хворих у найближчі часи може вирости до 90 мільйонів, 30 млн. з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з 1993 року ВООЗ оголосив цю хворобу “глобальною небезпекою для людства”.

В Україні на кожні 100 тисяч населення різними формами туберкульозу хворіють 55 чоловік. Статистика показує, що найнеблагополучніші регіони з туберкульозу – Київська, Рівненська, Херсонська, Житомирська, Черкаська та Чернігівська області. З 1990 року кількість хворих, тобто тих, хто перебуває на обліку в диспансерах, збільшилась в Україні у два рази. Це більше 600 тисяч чоловік, а насправді хворих туберкульозом у нас удвічі більше. І кожного року реєструється до 20 тисяч знов захворілих. Найчастіше це люди віком від 20 до 49 років. Чоловіки хворіють і помирають приблизно в сім разів частіше, ніж жінки.

На жаль, майже у 70 % тих, хто звертається до лікарів, хвороба дуже запущена, у них каверни (порожнини розпаду) в легенях, туберкульозні палички в мокроті, а це вже відкрита форма туберкульозу, яка дуже небезпечна для оточуючих. Тільки в Києві понад 1 500 таких хворих.

Оскільки туберкульоз вважається соціальною хворобою, причини загострення епідемічної ситуації з ним у нашій країні цілком зрозумілі (йдеться про зарплати, житлові умови, якість харчування, стреси, шкідливі звички, і, нарешті, складну екологічну ситуацію).

Туберкульоз (сухоти) – це різноманітне за своїми проявами інфекційне захворювання. Туберкульозна паличка (паличка Коху) може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), але й кишечника, сечостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо, але у більшості випадків (80–90 %) спостерігається ураження легень. Основне джерело розповсюдження інфекції – хворий на туберкульоз, який виділяє мокроту з бактеріями. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дрібні крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого туберкульозом. Палички Коху можуть потрапити і через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа чи рота, а також при вживанні в їжу молока, м’яса від хворої туберкульозом худоби.

Коли бактерії потрапляють в організм людини, це означає його зараження, але не захворювання. Зазвичай туберкульозом захворюють люди, організм яких послаблений попередніми захворюваннями, які знижують опір організму (грип, діабет та інші), поганим харчуванням, санітарно-гігієнічними умовами життя.

Прояви хвороби залежать від стану організму, характеру та ступеня ушкодження окремих органів і систем. Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: підвищення температури, потовиділення ночами, погіршення сну і апетиту, втрата ваги, дратівливість, зниження працездатності. При туберкульозі легень також спостерігається кашель, сухий або з виділенням мокроти, може виникнути легенева кровотеча.

Як же можна запобігти захворюванню на туберкульоз? Насамперед – це щеплення. Існуюча вакцина (так звана БЦЖ) була пропонована французькими дослідниками А. Кальметом і К. Гереном у 1921 році. Це жива послаблена культура бактерії туберкульозу. Вакцинована людина отримує послаблений штам туберкульозної палички, виробляє на неї імунітет. Але, на жаль, навіть невелике послаблення імунітету, наприклад, після грипу, веде до того, що вакцинована людина стає беззахисною перед туберкульозом.

Захворювання, які передаються статевим шляхом

В останні роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності на хвороби, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ). В Україні за останні 8 років захворюваність на сифіліс виросла в 39 разів. У минулому році (1998) в нашій країні зареєстровано 74,5 тисяч хворих. Сифіліс “молодшає”, його виявляють навіть у дітей до 12 років, половина всіх хворих – молодь віком 20–29 років. При цьому зустрічаються пізні форми сифілісу – більш важкі і заразні. Щорічно відмічається 70–90 випадків побутового сифілісу, коли запущене захворювання передається, наприклад, від матері до дитини через поцілунок або чашку. Це катастрофа для країни, яка вважає себе цивілізованою. Якщо врахувати, що завжди і нині на одного хворого на сифіліс припадає в середньому 10 з гонореєю і 20 з хламідіозом, можна уявити собі ситуацію в країні.

Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, на сьогодні нараховується близько 30 захворювань, які передаються статевим шляхом. У цю категорію входять декілька груп, наприклад:

• хвороби, які викликають віруси – генітальний герпес, СНІД, вірусні генітальні бородавки та інші;

• паразитарні – короста та інші. Оптимальні умови для передачі створюються при статевих контактах;

• бактеріальні – сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бактеріальний вагіноз;

• грибкові – кандідоз на статевих органах та інші. Можуть виникати і без зараження, а як наслідок антибіотикотерапії, але передаються і статевим шляхом.

У таблиці 15 зібрані відомості про захворювання, які передаються статевим шляхом.

Таблиця 15

Захворювання, які передаються статевим шляхом

  1. Назва захво рювання
  1. Збудник
  1. Інкуба ційний період
  1. Патогенез
  1. Сифіліс
  1. Бліда трепонема
  1. 3–4 тижні
  1. Після статевого зараження виникає локальне запалення в області зовнішніх статевих органів – твердий шанкр (первинний сифіліс). Вторинний сифіліс прояв­­ляє­ться через декілька тижнів ураженням очей, кісток, суглобів та центральної нер­вової системи. Для третинного сифілісу притаманні ура­ження серця, центральної нервової системи, очей, кісток, шкіри
  1. Гонорея
  1. Гонокок
  1. 3–5 днів
  1. Потрапляючи в слизову оболонку, ви­кликає гостре захворювання статевих органів, яке часто переходить у хро­нічне; можливе ускладнення – сепсис. Спричиняє тяжке захворювання очей у немовлят
  1. Хламідіоз
  1. Хламідія
  1. 5–30 днів
  1. Хламідії викликають запальні процеси сечостатевої системи. В інфікованих чоловіків вражається сечовий канал, передміхурова залоза тощо. В інфі­кованих жінок найчастіше вражається канал шийки матки, інфекція також може захопити матку і навіть черевну порожнину. Хламідії можуть проникати в сечовий міхур, викликаючи цито­уретрит
  1. Геніталь-­
  2. ний герпес
  1. Вірус герпесу
  1. Від 1–2 до
  2. 3–4 днів
  1. Захворювання характеризується хво­робливими виразками на слизових обо­­лон­­ках статевих органів. Деколи з’являється головний біль, хворобливе сечовипускання, підвищується темпе­ратура, збільшуються лімфатичні вузли . Вірус викликає хронічні запалення органів сечостатевої системи.
  1. Трихомо-­
  2. Ноз
  1. Трихо­монада
  1. 10 днів
  1. Паразити мешкають у сечостатевих шляхах і вражають ці органи, викликаючи запалення статевих органів у чоловіків (простатит) та жінок (ендо­цервицит)
  1. Урогеніта-
  2. ль­ний кандідоз
  1. Гриби роду
  2. Candida
  1. 10–90 днів
  1. Зустрічається частіше у жінок, ніж у чоловіків, викликаючи запалення ста­тевих органів
  1. Лобковий педикульоз
  1. Воші
  1. 30 днів
  1. Лобкові воші викликають свербіж різ­ної інтенсивності статевих органів, стегон, тулуба тощо
  1. Короста
  1. Кліщ
  1. 10–30 днів
  1. Захворювання характеризується появою на певних місцях тіла висипів, які викликають свербіж.

Враховуючи складну ситуацію в Україні щодо розповсюдження цих захворювань, слід зазначити, що важливе значення має про-філактика цих захворювань, а саме: уникати випадкових зв’язків, користуватись презервативами, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.

Розглянемо детальніше найбільш поширені захворювання, які передаються статевим шляхом.

Сифіліс – це хвороба всього організму, перші прояви якої найчастіше бувають на статевих органах. Людина заражається сифілісом від хворого. Зараження, як правило, відбувається статевим шляхом, дуже рідко можливе через поцілунки, а також через предмети домашнього вжитку (ложки, стакани, цигарки тощо).

Збудник сифілісу – бліда трепонема, яка не стійка в зовнішньому середовищі. Висока температура, різні дезінфікуючі засоби згубно діють на трепонему. Вона дуже швидко гине при висиханні. Проте в організмі людини трепонема досить стійка.

Під час статевих контактів з хворою людиною бліда трепонема потрапляє на мікротравми слизової оболонки статевих органів і проникає в кров’яне русло. При класичному перебігу сифілісу розрізняють чотири періоди: інкубаційний та три клінічних (первинний, вторинний та третинний). Інкубаційний період хвороби триває 3–4 тижні. Потім, як правило, на статевих органах утворюється безболісна кругла ранка, або виразка, червоного чи брудно-жовтого кольору, тверда на дотик, яка зовсім не турбує хворого. Це так званий твердий шанкер. Через 7–8 днів після появи шанкеру збільшуються найближчі до нього лімфатичні вузли, найчастіше – пахвинні. Через деякий час починають збільшуватись інші лімфатичні вузли. Це і є первинний сифіліс.

Значне розмноження блідих трепонем та їх розповсюдження по організму відбувається наприкінці первинного періоду сифілісу. Наступає своєрідний трепонемний сепсис, який досить часто супроводжується слабкістю, нездужанням, безсонням, головним болем, втратою апетиту, іноді біллю в кістках та суглобах, підвищенням температури тіла до 37–38 градусів.

Якщо в цей період не розпочати лікування, то через 3 місяці з часу зараження хвороба переходить у вторинний сифіліс. Його тривалість складає зазвичай 2–4 роки, але може розтягнутися і до 20 років. На шкірі, слизових оболонках, на статевих органах з’являються дрібні рожеві плями або тверді мідно–червоні вузлики, які не турбують хворого. Якщо хворого не лікувати, то через 2–3 місяці ці ознаки зникають Але це не означає, що хворий одужав. Ознаки хвороби зникають із зовнішніх ділянок тіла, але уражаються серце, печінка, кровоносні судини, кістки, нервова систе ма, суглоби.

Через декілька років (3–5–10) з’являються ознаки третинного періоду хвороби – горбинки й вузлики (так звані гуми), які, розпадаючись, зумовлюють глибокі виразки. У хворих, крім шкіри і видимих слизових оболонок, вражаються печінка, серце, нирки, кістки, суглоби, а також нервова та ендокринна системи, органи чуття. При цьому нерідко хворий вмирає. До тяжких форм сифілісу належить і прогресивний параліч, при якому у хворих виникають тяжкі психічні розлади.

Слід пам’ятати, що сифіліс виліковується. Лікування тим ефективніше, чим раніше воно розпочате. Від зараження сифілісом можна вберегтися. Для цього треба уникати випадкових статевих контактів.

Гонорея. Збудником гонореї є бактерія – гонокок. Заражаються гонореєю найчастіше при статевому контакті з хворою людиною. Перші прояви хвороби з’являються через 3–5 днів після зараження. Перебіг хвороби у чоловіків і жінок має деякі відмінності.

У чоловіків, коли починається хвороба, свербить і пече у сечівнику, виникає різкий біль під час сечовипускання. Потім з’являються гнійні виділення. При цьому спостерігаються почервоніння і набряк слизової оболонки біля зовнішнього отвору сечівника.

Якщо хворого не лікувати, то хвороба прогресує і уражається весь сечівник. Наприкінці акту сечовипускання з’являється різкий біль, виділяється краплина крові. Хвороба прогресує, виникають запалення передміхурової залози, придатків яєчок, що інколи призводить до безпліддя. У ряді випадків захворювання передміхурової залози спричиняє імпотенцію. Іноді гонорея призводить до звуження сечівника, а це утруднює сечовипускання. При цьому може порушитися процес виділення сечі, унаслідок чого виникає хронічне отруєння організму шкідливими речовинами, які містяться в сечі. У деяких хворих гонококи переносяться кров’ю в суглоби і спричиняють тяжкі їх ураження, суглоби втрачають рухомість.

У більшості жінок, на відміну від чоловіків, гонорея проходить без суб’єктивних симптомів, але з ураженням майже всіх відділів сечостатевої системи, а також прямої кишки. Інфекція спочатку проникає в сечівник і шийку матки. При цьому з’являються гнійні виділення із сечівника і статевих органів. Подразнюється слизова оболонка піхви. Якщо хвора не лікується, то процес запалення переходить на слизову оболонку матки, труб і яєчників. Внаслідок запалення звужується просвіт труб. Якщо уражені обидві труби, то жінка не може завагітніти. Коли інфекція потрапляє в черевну порожнину, може розвинутися перитоніт (запалення очеревини). У жінок іноді уражаються суглоби, м’язи, кістки, внутрішні органи і нервова система.

Дуже небезпечний безсимптомний перебіг захворювання, коли хворий не має ніяких суб’єктивних відчуттів. Це створює великий резервуар інфекції. У зв’язку з малосимптомним та безсимптомним перебігом процесу хворі продовжують статеві зв’язки, своєчасно не звертаються за медичною допомогою, що сприяє розповсюдженню інфекції.

Гонорею виліковують. І чим швидше розпочате лікування, тим кращі наслідки.

Уберегти себе від зараження можна. Для цього потрібно пам’ятати про небезпеку випадкових статевих зв’язків. Також уберегтись від гонореї можна, застосовуючи презервативи.

Трихомонадні ураження. Збудником трихомонозу є трихомонада. Зараження зазвичай відбувається статевим шляхом. Можливе інфікування і через предмети особистої гігієни, котрими користувався хворий. Трихомоноз за своїми ознаками нагадує гонорею. У чоловіків захворювання супроводжується менш помітними запальними явищами. Через 3–14 днів після статевих контактів у хворого починає трохи свербіти і пекти в сечівнику, з’являється слиз, а іноді й слизувато-гнійні виділення, здебільшого вранці до се-човипускання. При трихомонадних ураженнях не буває виражених ознак, але вони можуть спричинити тяжкі ускладнення: запалення передміхурової залози і придатка яєчка, що може призвести до статевого безсилля та безплідності. У деяких жінок запальні процеси сечостатевих органів проходять непоміченими. Але іноді буває велика кількість пінистих виділень з піхви, які супроводяться нестерпним свербінням. Інколи уражаються придатки матки, яєчники. Захворювання може призвести до безпліддя. До трихомонозу, як і до гонореї, імунітету не існує.

Трихомоноз має схильність до хронічного перебігу. Лікувати його у багатьох випадках важче, ніж гонорею. Профілактика така сама, як і при гонореї.

Хламідіоз. За сучасними уявленнями, хламідіоз є досить розповсюдженим захворюванням і несе реальну загрозу здоров’ю чоловіків та жінок. За статистичними даними, хламідіозом уражено від 30 до 60 % жінок і до 51 % чоловіків. Ця інфекція передається статевим шляхом. Позастатевий шлях передачі (забруднені руки, білизна, предмети туалету) існує, але суттєвого епідеміологічного значення не має. Збудниками захворювання є хламідії.

Хламідійна інфекція у чоловіків та жінок найбільш часто проявляється після інкубаційного періоду тривалістю від 5 до 30 днів і може викликати широкий спектр патологій. В інфікованих чоловіків уражається сечівник, а потім і інші органи (передміхурова залоза, придатки яєчок). В інфікованих жінок найчастіше вражається канал шийки матки, після чого інфекція може перейти на матку, маточні труби, яєчники, а також у черевину.

Нині з хламідіями пов’язують також захворювання очей, суглобів, респіраторні ураження. Наукові досліди та клінічні спостереження показують, що хламідіоз може викликати безпліддя, патологію вагітності, хвороби новонароджених та дітей раннього віку.

Генітальний герпес. Це захворювання характеризується хворобливими виразками на слизових оболонках статевих органів, спостерігається поколювання або свербіж в області статевих органів, потім з’являються дрібні білі пухирці на фоні почервоніння шкіри, котрі через 2–3 дні перетворюються у виразки, які зникають через 5–10 днів. Деколи з’являється головний біль, лихоманка, часте і болісне сечовипускання, підвищується температура, збільшуються лімфатичні вузли.

На жаль, заразитися генітальним герпесом можна не тільки статевим шляхом. Зараження також відбувається через брудні руки, при користуванні загальними предметами особистої гігієни.

Вірус викликає хронічні запальні процеси сечостатевої системи, а також може призвести до патології вагітності, безпліддя, внутрішньоутробного інфікування та загибелі плоду, а також до тяжкої патології новонародженого.

У чоловіків захворювання також може призвести до серйозних наслідків, зокрема, негативно впливає на нервову систему.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту

СНІД – трагедія людства, з нею ми увійшли до ХХІ століття. СНІД – це глобальна смертельна інфекція, яку людство досі не може подолати.

За оцінками ООН та Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі нараховується 50 мільйонів чоловік, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Більше 16 мільйонів чоловік померли від СНІДу. Більшість випадків інфікування припадає на африканські країни. Половина нових випадків інфекції припадає на молодих людей у віці 15–24 років.

За офіційними даними фонду ЮНЕЙДС (об’єднана програма ООН з питань СНІДу), у минулому році Україна визнана епіцентром розповсюдження ВІЛ-інфекції в Східній Європі. На 1 січня 2000 року зареєстровано 28 965 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян України, 283 випадки – серед іноземців. При цьому спостерігається стрімкий розвиток темпів епідемії в останні роки. Але треба мати на увазі, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих значно більша, оскільки реальне виявлення всіх ВІЛ-інфікованих майже неможливе.

Особливе значення має той факт, що 80 % усіх ВІЛ-інфікованих є ін’єкційні наркомани, які знаходяться у віці статевої активності (від 15 до 30 років). Найбільша кількість випадків ВІЛ-інфекції сьогодні реєструється в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях, Автономній республіці Крим та місті Києві.

Тому вивченню цієї хвороби приділяється особлива увага. Про СНІД треба знати все: яка його причина, кого він вражає, які ознаки хвороби, як з нею боротися.

Перші випадки СНІДу було зареєстровано у червні 1981 року в Центрі з контролю захворювань в Атланті (США). Спочатку в п’яти, а через місяць уже в 25 молодих чоловіків було діагностовано рідкісну форму пневмонії, що була викликана простішим організмом пневмоцистою. Раніше вона зустрічалась в ослаблених людей або у хворих, яким для пригнічення реакції відторгнення тканин (при пересадці органів) вводили спеціальні препарати (імунодепресанти). Окрім того, у деяких хворих було виявлено також рідкісну форму пухлин, яку вперше описав австрійський дерматолог М. Капоші (тому й названо її саркомою Капоші). Раніше було відмічено 2–6 випадків на 10 млн. чоловік, як правило, у віці за 60 років. Пухлина вражає внутрішній шар судин та виявляється у вигляді вузликів синьо-фіолетового кольору, зазвичай, на шкірі ніг. У хворих на СНІД уражалося все тіло. У хворих молодих людей пневмонія і саркома мали важкий перебіг і, у більшості випадків, закінчувались смертельно. Лікарі одразу ж звернули увагу на два фактори: всі хворі були гомосексуалістами, та у всіх було встановлено імунодефіцит.

У 1982 році Центр контролю за захворюваннями у США офіційно повідомив про реєстрацію нового захворювання, названого синдромом набутого імунодефіциту.

Перші повідомлення про СНІД свідчили, що це хвороба виключно гомосексуалістів. Однак невдовзі було виявлено, що СНІД часто вражає також наркоманів, які вводили внутрівенно героїн брудним шприцом або голкою.

Велике занепокоєння викликало повідомлення на початку 1982 року про випадок СНІДу у хворого на гемофілію (успадкована властивість крові не зсідатися, що зустрічається тільки у чоловіків). Для лікування цієї хвороби у вену вводять фактор VІІІ зсідання крові, який добувають з плазми багатьох донорів, бо кількість його в крові дуже невелика і неоднакова у різних осіб. Виникла загроза ураження банку крові. Усі банки крові було перевірено, а донорів узято під контроль.

Небезпека захворіти на СНІД виникла і серед тих, хто не був гомосексуалістом і наркоманом. Стало очевидним, що хвороба передається статевим шляхом і через кров. Захворіти можна і при звичайному (гетеросексуальному) контакті за умови, коли один з партнерів – носій СНІДу.

Відкритим лишається питання: як і коли виникнув збудник СНІДу? А чи дійсно зазначені вище хворі були першими? Ретроспективний аналіз історій хвороб, а потім вивчення заморожених зразків крові та окремих органів дали підставу для висновку, що в Африці, США випадки СНІДу були вже у 1968 році і навіть раніше.

При вивченні питання, звідки почала розповсюджуватися хвороба, багато дослідників дійшли висновку: з Центральної Африки. По-перше, при обстеженні заморожених банків крові, придбаних у Заїрі в 1959 році, знайдено антитіла проти збудника цієї хвороби. По-друге, зареєстровані випадки хворих на СНІД чорношкірих з африканських країн, які приїхали в Європу (головним чином, у Францію та Бельгію) на лікування або навчання, дали підставу стверджувати про виникнення захворювання вже у 1980 році. По-третє, спеціалісти із Західної Європи, які працювали в Африці і мали статеві контакти з мешканцями цього континенту, захворіли на СНІД.

Честь відкриття вірусу, який викликає СНІД, належить французькому вченому, професору Пастерівського інституту в Парижі Люку Монтаньє (1983 рік). Менше аніж за рік надійшло ще одне повідомлення про відкриття вірусу, що викликає СНІД, з Америки від професора Національного інституту раку Роберта Галло.

Таким чином, СНІД – смертельне захворювання людини, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

Які ж клітини в організмі чутливі до дії ВІЛ? Наявність імунодефіциту у хворих на СНІД одразу вказує на те, що це, перш за все, клітини імунної системи. Нагадаємо, що основними клітинами імунної системи є лімфоцити. Залежно від місця народження вони поділяються на Т- і В-лімфоцити.

Основним об’єктом нападу ВІЛ є різновид Т-лімфоцитів. Катастрофічне зменшення цих клітин відразу ж відбивається на роботі імунної системи. Стрімко наростає потік пошкоджень. Дефіцит імунітету росте, і організм уже не в змозі протистояти натискові вірусів, бактерій та інших мікроорганізмів. Чому вірус зв’язується з цими Т-лімфоцитами? Тому що на їх поверхні знаходяться особливі білкові молекули-рецептори СД 4, що, як ключ до замка, підходять до білків вірусної оболонки.

Тепер стало відомо, що рецептор СД 4 мають і багато інших клітин. Серед них: макрофіги, В-лімфоцити і клітини лімфатичних вузлів, шкіри, слизових оболонок, легень, селезінки, печінки. Отже, складається уявлення, що ВІЛ може розвиватися в різних клітинах організму.

Взагалі, було встановлено, що, крім імунної системи, ВІЛ вражає шлунково-кишковий тракт, центральну нервову систему, сітчатку ока, серце тощо.

Джерелом зараження на СНІД служить людина, вражена ВІЛ. Це може бути хворий з різними проявами хвороби або людина, котра є носієм вірусу, але не має ознак хвороби (вірусоносій). Вражаючи клітини імунної системи, ВІЛ лишає організм беззахисним. Будь-яка інфекція, навіть найневразливіша, стає фатальною. Тому така багатолика і тяжка ця хвороба.

СНІД має досить тривалий інкубаційний період. Від моменту інфікування до перших проявів хвороби проходить від кількох місяців до 5–6, а іноді й навіть 10–15 років. Далі у деяких інфікованих розвивається захворювання, а решта тривалий час залишається вірусоносіями без будь-яких ознак хвороби. І ось перші симптоми. Вони досить непевні: підвищується температура до 37–38 градусів, знижується працездатність, порушується апетит, зір, сон. Потім починають турбувати болі в суглобах і м’язах, головні болі, потіння уночі, довготривалі проноси та кашель. Характерною ознакою є збільшення лімфатичних вузлів, причому одразу в декількох місцях: на задній стороні шиї, над ключицею, у ліктьових згонах, у пахвах та паху. Досить швидко зменшується вага, незважаючи на дотримання режиму харчування.

Мішенями для ВІЛ стають майже всі клітини організму. Зниження активності імунної системи забезпечує розвиток так званих опортуністичних інфекцій. На жаль, список супроводжуючих СНІД інфекцій дуже великий. У ньому майже дві сотні найменувань. Серед збудників цих хвороб є і віруси, і бактерії, і гриби, і найпростіші. У хворих з’являється грибок в порожнині рота та на шкірі, потім – запалення шлунку, кишечника, легень, статевих органів. Вносять свою частку і віруси, особливо герпесу, гепатиту В, цитомегаловіруси.

У більшості інфікованих розвивається пневмонія, яка викликається одним із видів найпростіших – пневмоцистою. Досить широко розповсюджена серед хворих на СНІД інфекція туберкульозу, його палички вражають вірусоносіїв швидше і тяжче, аніж людей, які не є носіями вірусу. В сусідстві з цими хворобами часто “господарює” саркома Капоші (пухлина, яка вражає внутрішній шар судин) і виявляється у вигляді вузликів синьо-фіолетового чи вишневого кольору на всій поверхні тіла.

У хворих часто вражається центральна нервова система: порушується хода, слабне пам’ять, розвиваються паралічі і недоумство, також порушується робота шлунково-кишкового тракту і серцево-судинної системи.

Існують наступні шляхи передачі ВІЛ-інфекції:

• при статевому контакті з інфікованою людиною;

• під час переливання крові хворого ВІЛ-донора та під час пересаджування органів та тканин;

• при неодноразовому використанні голок та шприців наркоманами, нанесенні татуювання;

• при пошкодженні шкіряних покровів, слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ, при контакті з інфікованими ВІЛ тканинами чи органами;

• від інфікованої матері – плоду під час вагітності чи при годуванні грудним молоком.

Хвороба не передається: через рукоcтискання, через поцілунок, їжу, предмети домашнього вжитку; при купанні в басейні, душі, через спортивні предмети, укуси комах, при догляді за хворими.

Попри поширену думку про неспроможність науки подолати СНІД, хочеться вірити, що ця хвороба буде переможена в найближчому майбутньому. Жоден вірус не вивчався досі з уживанням таких засобів та зусиль, як ВІЛ. Набуті нові знання негайно передаються медицині. Лікування хворих на СНІД направлене на стимуляцію пригніченого імунітету та на боротьбу з конкретною для кожного хворого інфекцією й пухлиною. У світі є і частково використовується більше ста препаратів для лікування СНІДу. Противірусні препарати, що пригнічують розмноження вірусу СНІДу, такі як азидотимідін, ретровір, зидовудін, сприяють тільки продовженню життя хворих. Вони високотоксичні для організму людини й дуже дорогі. Слід зауважити, що існує певний прогрес у лікуванні ВІЛ-інфікованих. Вчасно встановлений діагноз, сучасне і якісне лікування дозволяє сьогодні не тільки “заморозити” розвиток хвороби, але й впливати на вірус, навіть попередити розвиток СНІДу.

Але багаторічні наполегливі наукові пошуки вакцини проти СНІДу не дали жаданих результатів. Чому ж класичні методи, які дозволяли створювати вакцини проти багатьох вірусних захворювань, виявились недійовими стосовно СНІДу? Можливо, причина в самій природі цього вірусу, тут ідеться про ретровірус, що має властивість вбудовувати свій геном у хромосоми клітин, які він заражає, і таким чином передає частину хромосом від одного покоління клітин до іншого. Однією з основних проблем у боротьбі з ВІЛ є надзвичайно висока мінливість цього вірусу. Мінливість ВІЛ значно перевищує всім відому мінливість вірусу грипу, і це надзвичайно утруднює розробку вакцини проти цієї інфекції. Про стан мінливості свідчить те, що кожний вірус, виділений від хворого, відрізняється від такого, вилученого від іншого хворого. Більше того, віруси, виділені в різний час від одного і того ж хворого, різняться між собою. Інша причина, чому ВІЛ уперто тримається в організмі людини, в тому, що він здатний уникати нейтралізуючої дії антитіл. В інфікованій клітині він може довго пере-бувати в латентному стані, завдяки чому не піддається контролю імунної системи. Він може переходити з інфікованої клітини до неінфікованої шляхом їхнього злиття, не вступаючи в контакт з антитілами. ВІЛ також може переноситись в такі органи, як мозок, де імунного нагляду практично немає. Нарешті, ВІЛ безпосередньо атакує клітини імунного захисту, внаслідок чого серйозно порушується імунна реакція.

Що ж робити, аби попередити захворювання на СНІД? Яких же заходів необхідно вжити, щоб уникнути зараження, враховуючи статевий шлях передачі? По-перше, утримуватись від випадкових статевих контактів з незнайомими та малознайомими партнерами, особливо з групи ризику. Треба постійно пам’ятати, що це не тільки правила моралі, а питання життя і смерті. Другим, не менш важливим заходом самозахисту від зараження, є стійке дотримання стосунків з постійним партнером при цілковитій упевненості, що він не заражений і не має статевих контактів з іншими особами. Найкраще за все – створити моногамну сім’ю при умові вірності подружжя. Бо нема безпечного сексу без безпечного партнера.

Одним із надійних способів запобігання захворювання є використання презервативів. Та навіть у таких випадках не можна гарантувати стовідсоткової безпеки, бо не виключає їх пошкодження чи невміле користування.

Другим шляхом передачі ВІЛ здоровому організму є внесення його разом з рідинами і тканинами, взятими від інфікованих донорів, у яких вірус ще не втратив своєї активності під час перебування в зовнішніх умовах. Найчастіше такими рідинами є кров і препарати з неї. Окрім цього, інфекція часто передається через забруднені шприци серед наркоманів і знову ж таки в медичних закладах при недотриманні санітарних вимог. Зараз не тільки медичні заклади, а й широке коло населення, і навіть наркомани, нетерплячі до вживання наркотиків, широко користуються одноразовими шприцами та голками. Та, не дивлячись на це, існує необхідність постійного контролю за обстеженням донорів, проведенням надійної стерилізації інструментів, суворого дотримання правил асептики та антисептики. Необхідно зробити все можливе для того, щоб гарантувати нешкідливість переливання крові: адже неприпустимо, щоб процедура, призначена для порятунку хворого, вбивала його. Щодо наркоманів, то для зменшення ризику їх зараження ВООЗ передбачає розповсюдження стерильних шприців.

Треба пам’ятати, що сьогодні вирішення проблеми попередження розповсюдження СНІДу залежить від кожного з нас. Здоровий спосіб життя, критичне ставлення до себе і оточуючих у плані інтимних статевих відносин, добросовісне виконання своїх обов’язків тими, чия трудова діяльність пов’язана з ризиком передачі інфекції (медики, перукарі та інші) допоможе створити надійний заслін для СНІДу. СНІД – це ніби тест для людей на здоровий глузд та совість.

Наркотики та наркоманія

В усьому світі кількість наркоманів зростає, у тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, за думкою спеціалістів, давно на-була вигляду епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики, переважає 82 500 (за офіційними даними на 1999 рік). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, у 10–12 разів більше, ніж офіційно зареєстровано, і може скласти 600–800 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять нові жертви. За даними Інтерполу, в країні зареєстровано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров’ю людини, а й знищує її, вбиває. Наркоманія – це, насамперед, проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків – 13–15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший – 9–13 років. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків складає 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь “знайомиться” з наркотиками на дискотеках і вечірках, у компанії з друзями. Існують і інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати “кращого життя”, але це життя без майбутнього.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками стало однією з найважливіших світових проблем нещодавно, у ХХ столітті, досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями.

Початкове вживання наркотиків було пов’язано з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служителями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при виконуванні культових обрядів та ритуалів.

Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще п’ять тисяч років тому його використовували шумери, які жили на землях Нижньої Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через століття в Ниппурі, залишились рекомендації приготування та вживання опіуму.

Про гашиш, як ліки від кашлю та проносу, говориться у 2737 році до нашої ери в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна. У стародавньому Китаї гашиш використовувався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, і в Індії він також використовувався як ліки.

Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногенні гриби. Ще з ХVІ століття іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики. І в Старому світі, а саме в Індії, вживали галюциногенні гриби під час храмових свят.

Серед рослин, які викликають зміну свідомості і сприйняття, особливе місце займає різновид мексиканського кактуса, відомого під наз вою пейотль. Розрізаний тонкими скибочками і добре висушений, кактус при жуванні дає дивні зорові ілюзії, неймовірні за кольором та комбінаціями картини.

Праіндіанці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер землі Болівії) – це і є батьківщина страшного зілля – коки. Кущ цей вічнозелений, 2–2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена людина без відпочинку долає десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.

Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості сильних наркотиків до кінця ХІІ століття, коли хрестоносці привезли з Ближнього Сходу опіум.

Перші препарати опіуму носили назву лаудан. На початку минулого століття в 1805 році аптекар Зертюрнер виділив перший алкалоїд опіуму і дав йому назву “морфін” на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, в 1832 році, Робіке виділив кодеїн, а в 1848 році Мерк виділив із опіуму папаверин.

риментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (гашиш, опіум).

1938 рік став дуже важливим для історії наркоманії. У цьо Масове вживання наркотиків у Європі почалось у ХІХ столітті в період, коли група інтелектуальних авантюристів почала експему році швейцарському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кислоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання наркотиків у розмірах, котрі до цього не мали прецеденту в історії людства.

У ХХ столітті з розвитком технічного прогресу та початком лабораторного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія отримала нове вимірювання – масовість та епідемічне розповсюдження.

Наркоманія перестала бути проблемою однієї особистості, а стала соціальною проблемою.

Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні наркоманія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію непохитного зростання, а її шкідливі наслідки різноманітні як для наркоманів, так і для суспільства загалом.

Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як “стан епізодичного або хронічного отруєння, який викликаний багаторазовим введенням наркотику”. Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два різновиди станів – залежність та звикання.

Залежність характеризують:

• сильне бажання або непереборна потреба (нав’язливий стан) подальшого прийому наркотику, а також спроби отримати його за будь-яку ціну;

• тенденція збільшення дозування через розвиток залежності;

• психічна (психологічна або емоційна) залежність від ефекту наркотику;

• згубні наслідки для особистості та суспільства.

Звикання характеризують:

• бажання подальшого прийому наркотику з метою покращання настрою;

• незначна тенденція або її відсутність до збільшення дозування;

• деякий ступінь психічної залежності від ефекту наркотику, але відсутність фізичної залежності (відсутність абстинентного синдрому);

• негативні наслідки стосуються тільки особистості наркомана.

Психічна залежність – це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котрі цей наркотик задовольняють. Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емоційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умовах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт, він стає необхідною умовою нормального стану особистості. У випадку відсутності наркотику людина катується, і щоб виправити настрій або покращити стан, наркоман намагається найти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого людина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все його життя. Потреба в наркотику проявляється в такою мірою, що наркоман перестає виконувати свої обов’язки, кидає сім’ю і друзів і знаходиться виключно в субкультурі наркоманів, концентрує всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.

Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов’язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.

Фізична залежність – це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання наркотиків. Це явище знаходиться в безпосередньому зв’язку з фармакологічною дією наркотику на живу клітину.

Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який свідчить про “наркотичний голод”. Абстинентний синдром характеризується рядом проявів у психічній та фізичній областях, специфічних для кожного окремого виду наркотику. Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж самі психофармакологічні властивості.

Толерантність є адаптаційним станом, проявляється у зниженні інтенсивності реакції організму на ту саму кількість наркотику або виникнення потреби у збільшенні дози для досягнення ефекту, котрий раніше досягався при дії меншої кількості того самого наркотику. Для деяких наркотиків – препаратів опіуму, амфетаміну – толерантність проявляється дуже швидко. У випадку вживання препарату опіуму після деякого періоду абстиненції толерантність часто може раптово зникати, а це дуже небезпечно для наркоманів, наприклад, після лікування в клініці. Не знаючи про те, що його толерантність знизилась, він знову починає приймати опіум у звичних для себе дозах. Досить часто це призводить до трагічних наслідків.

Усі наркотики за походженням можна розділити на дві групи – природні і синтетичні.

Використання деяких рослин для магічних, терапевтичних або ейфорійних цілей таке ж давнє, як прагнення людини захиститися від фізичного та духовного болю. Деякі з цих рослин мають заспокійливу дію, інші – збуджуючу. Окрему групу складають рослини, які змінюють стан свідомості та викликають галюцинації та марення.

Що ж таке наркотик? Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призвести до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не втягнутись – неможливо.

Наркотики та їх ефекти. З точки зору психофармакологічного впливу, наркотики можна розподілити на три великі групи:

• наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати);

• наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш);

• наркотики, які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).

Серед речовин, які при надходженні в організм викликають депресивний вплив на вищу нервову діяльність, виділяють опіум та його похідні, а також барбітурати.

Їх загальною рисою є здатність до зняття психологічної напруги і послаблення невпевненості у собі й сором’язливості; вони змінюють емоційну реакцію на біль, уповільнюють реакцію, порушують координацію руху. Вживання цих препаратів великими дозами викликає сон, серйозні порушення свідомості, призводить до безпам’ятства і навіть смерті. Ефекти цих наркотиків використовуються у медицині. Ми зупинимось на дії опіуму та його похідних, а також на дії барбітуратів, тому що ці психоактивні речовини найчастіше вживаються наркоманами.

Опіум та його похідні. Опіум є психоактивною речовиною, яка має найдовшу історію. Опіум – це молочний сік, який отримують з надрізаних головок опіумного мак у. Мак вирощують у всьому світі, але за вмістом морфіну найкращим вважається балканський і малоазіатський мак. Вміст морфіну є головним фактором, який визначає ефективність та якість опіуму.

Спосіб вживання опіуму з метою отримання наркотичного сп’яніння залежить від географічних та культурних особливостей, а також традицій. В Ірані і Туреччині опіум їдять, китайці його найчастіше курять, а європейці та американці вводять шляхом ін’єкцій. Від способу вживання залежить інтенсивність дії препарату та яскравість відчуттів.

Опіум, який їдять, діє повільно і викликає заспокійливий ефект. У випадку куріння дія опіуму слабша очікуваної, тому що деяка частина препарату згорає або виходить у повітря разом з димом. Куріння опіуму деколи може викликати порушення зору і стан, схожий на сон, який курець пам’ятає і може описати.

Найбільш швидко і сильно діє опіум, який вводиться шляхом ін’єкцій. Цей спосіб вживання більш діє у фізичному, а не в психологічному плані. Після уколу наступає фізичне оніміння та спокій, стан характеризується повним розслабленням. Функція інтелекту наближається до нуля. Ці ефекти опіуму притягують напружених, емоційно-незрілих людей, які намагаються штучно розслабитись та досягти стану спокою.

Знаючи склад опіуму, можна зрозуміти, що його дія є сумарним ефектом усіх алкалоїдів, які входять до його складу (морфін, кодеїн, тебаїн, наркотин, папаверин).

Протягом перших декількох місяців прийому опіуму переважають позитивні ефекти, і наркомани, прагнучи до їх повторення, приймають опіум досить часто. Цей період є вступом до психологічної залежності. Пізніше, через розвиток толерантності, щоб досягти колишнього ефекту, необхідно збільшувати дози. Не дивлячись на те, що приємні ефекти слабшають, наркоман уже не може відмовитись від наркотику, тому що знаходиться у фізичній залежності. Він приймає наркотик не для задоволення, а прагне уникнути абстинентної кризи.

Деякі автори стверджують, що для виникнення фізичної за-лежності достатньо десяти днів безперервного вживання опіуму у у випадку, якщо в людини присутня виражена схильність. А після двадцяти днів уживання залежність виникає в 100 % випадків. Слід відмітити, що лікування опіоманії дуже складне, а відсоток вилікуваних наркоманів найнижчий.

Найбільш частими ускладненнями хронічного зловживання опіумом є: опіумна гарячка, вірусне запалення печінки, гнійні інфекції шкіри та тканин, запалення та затвердіння вен.

Морфін. Морфін – найбільш відомий алкалоїд опіуму, виділений в 1805 році. Морфін – це білий кристалічний порошок, не має запаху, його легко пізнати за терпким смаком. Він використовується як знеболювальний засіб у медицині. Окрім використання у медичних цілях, застосовується для отримання задоволення. До морфіну швидко виникає толерантність, і хронічні морфіністи можуть приймати наркотик у дозах, більших за терапевтичні в 20–200 разів. Але необхідно пам’ятати, що толерантність ніколи не була абсолютною, а це означає, що є межа, після якої доза стає смертельною. Толерантність розвивається протягом приблизно трьох тижнів щоденного вживання.

Наркомани найчастіше приймають морфін шляхом ін’єкцій, щоб швидше досягнути ефекту. Найбільш розповсюдженим ефектом впливу морфіну є його пригнічена дія на центральну нервову систему.

У невеликих кількостях морфін викликає ейфорію та приємну сонливість, яка супроводжується відчуттям розслабленості й безтурботності. Людина відчуває себе впевнено і безпечно. Думки можуть бути багатими і змістовними, але ними неможливо керувати. Довготривала концентрація уваги стає неможливою, повністю зникає прагнення до активних дій. Людина стає апатичною, цікавиться тільки собою, не відчуває потреби спілкування з оточуючими людьми. Гострота зору знижується, і настає стан летаргії.

Досить частим ускладненням при прийомі морфіну є смерть через передозування препарату, а також підвищену чутливість до нього.

Про вживання морфіну можуть свідчити наступні симптоми: важкі запори, які чергуються з проносом, шрами та гнійні запалення від недотримання правил стерильності при уколах, звужені зіниці і головний симптом – розвиток абстинентного синдрому при раптовому припиненні прийому морфіну. Морфін є наркотиком, до якого дуже швидко звикають. Уже через декілька днів постійного вживання препарату формується залежність.

Героїн. Героїн є напівсинтетичним похідним морфіну, вперше отриманим у Германії в 1898 році Дессером як ліки, які ліквідують залежність від морфіну.

Героїн у 20–25 разів сильніший за морфін і в два рази сильніший у плані звикання. У хімічно чистому стані він є сіро-коричневим порошком. Нелегальні торговці додають до нього ко-феїн, лактозу, лимонну кислоту і навіть таку отруту, як стрихнін, які підсилюють його дію. Розводячи героїн, торговці одночасно збільшують його вагу.

Героїн сам по собі має слабку фармакологічну дію, але він дуже швидко перетворюється у мозку в морфін, тобто ефект героїну насправді є ефектом морфіну. Чистий морфін не в змозі перебороти гематоенцефалічний бар’єр і у великих кількостях потрапити в головний мозок, у той час як молекули героїну без перешкод проходять через цей бар’єр і тільки в мозковій тканині трансформуються в молекули морфіну.

Героїн є наркотиком, який найшвидше викликає звикання. Вже через пару днів може виникнути сильна фізична залежність. З цієї причини героїн не використовують у медицині, його вживають виключно наркомани. Героїн в організм уводиться шляхом ін’єкцій.

Після уколу героїну виникає дрімота, зіниці максимально звужені, пульс та дихання уповільнені. Наркоман, який знаходиться під впливом героїну, безпечний. Вживання героїну блокує сексуальні подразники та гасить сексуальні потреби.

Наслідки хронічного вживання героїну проявляються як у фізіологічній, так і в психічній та соціальній сферах. Хронічне вживання героїну знижує апетит і призводить до виснаження та зниження опору організму інфекціям. Нестерильні шприци призводять до запалення вен, інфекційного та вірусного запалення печінки, також можливе запалення легень.

Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків. Навіть відносно невеликі дози героїну можуть стати причиною смерті наркомана внаслідок набряку легень та шоку.

Серед психічних ускладнень найчастіше зустрічається звикання на всіх рівнях. Спочатку переважає бажання повторити приємне відчуття, пізніше – страх перед абстинентною кризою. Серед осіб, які вживають героїн, часто виникає стан із думками про самогубство. Також часто наркомани переживають соціальні проблеми, їм не вистачає ініціативи та енергії. Вони втрачають інтерес до роботи, сім’ї. Окрім того, вони мусять щоденно шукати наркотики, застосовуючи дії, які суперечать закону: крадіжки, насильство, вбивства тощо.

Метадон. Метадон є синтетичним знеболювальним засобом, який був відкритий у Німеччині під час другої світової війни. Спочатку його збирались використовувати замість морфіну через те, що він має менш виражену дію. Внаслідок довгострокового впливу метадону на організм розвивається толерантність і абстинентна залежність до опіатів. При передозуванні смерть настає внаслідок ослаблення функції дихання.

Метадон є препаратом-замінником у лікуванні опіоманії. Насамперед метадон використовується для ліквідації проявів абстинентного синдрому при раптовому припиненні прийому опіатів. Метадон взаємодіє з тими самими мозковими рецепторами, що й інші опіати, він проявляє можливість блокування симптомів наркотичного голоду при всіх видах опіатної залежності. Таким чином, метадон може діяти ефективно так довго, доки існують прояви абстинентної кризи. Метадон, як ліки, не приймають більше двадцяти днів тому, що формується залежність уже від метадону.

Прояви абстиненції. Клінічні прояви опіумного абстинентного синдрому починаються і розвиваються внасл ідок раптового припинення введення препарату в організм. Перебіг абстинентного синдрому розвивається поетапно. У ньому розрізняють декілька фаз.

• У першій фазі проявляються ознаки психічної залежності: бажання якомога швидкого прийому наркотику, поганий настрій і психічна напруга. До них додаються специфічні ефекти з боку вегетативних реакцій організму: розширення зіниць, позіхання, чхання, “гусяча шкіра”, очі сльозяться. Апетит зникає, наркоман не може заснути. Перша фаза проявляється через 8–12 годин після останнього прийому опіуму.

• Друга фаза супроводжується судомами, приступами пітливості та слабкості, а також більш вираженою “гусячою шкірою”. У м’язах спини, рук та ніг з’являються неприємні відчуття при збільшенні м’язової напруги. Більш інтенсивно виступають усі симптоми першої фази і найвищого ступеня досягають на дру-гий день від початку кризи.

• Третя фаза починається наприкінці другого дня і, насамперед, характеризується м’язовими болями. Наркоман не може всидіти на одному місці, він знаходиться в постійному русі: встає, ходить з кутка в куток, знову сідає, знову встає. Наркоман весь час жаліється на погане самопочуття, говорить, що більше не може витримати, просить про допомогу і вимагає наркотик.

• Четверта фаза починається на третій день абстиненції і супроводжується усіма симптомами попередніх фаз, але до них додаються ще й порушення травлення з болями в животі. Наркоман виглядає приголомшеним та наляканим. У нього трясуться руки, зіниці сильно розширені, з носа виділяється слиз, часто підвищується температура тіла. Виникають блювання та пронос, які супроводжуються гострими судомами в животі.

Через 5–7 діб ці явища поступово зникають. Коли закінчується гостра фаза, яка триває 7–10 днів, наркоман ще довго може жалітися на загальну слабкість, безсоння, болі в м’язах та суглобах. Деякі наркомани з багаторічним стажем ще довго мають досить погане самопочуття, свій стан вони визначають як стан “живого трупа”. У значної кількості опіоманів, незважаючи на деяке покращання, через 2–6 місяців проявляються ознаки виснаження адаптаційних можливостей. Наркомани скаржаться на погане самопочуття, на те, що відчувають себе розбитими, їм нічого не хочеться робити, що їх ніщо не цікавить, не радує життя.

Барбітурати. Барбітуратами називають ліки, які є похідними барбітуратової кислоти. Усі вони викликають пригнічення мозкових центрів, які контролюють вищу нервову діяльність. З цієї причини барбітурати використовують для лікування безсоння й зняття напруги та невпевненості.

У медичних цілях препарати вводяться в організм шляхом ін’єкцій, через рот або через пряму кишку. Наркомани їх ковтають або вводять шприцом. У невеликих дозах барбітурати виявляють заспокійливу дію та знімають больові відчуття, які спровоковані спазмами гладкої мускулатури. У середніх дозах вони викликають більш сильне почуття спокою та сон, а у високих – барбітурати роблять сон набагато глибшим, пацієнт може впасти в довгострокову сплячку або навіть померти від паралічу дихального центру.

У пацієнтів, залежних від барбітуратів, основною причиною зловживання є порушення сну. Незважаючи на довгострокове вживання барбітуратів, у деяких осіб толерантність до них не розвивається. Але, на жаль, у більшості випадків толерантність до барбітуратів розвивається швидко і необхідно поступово підвищувати дози, щоб досягнути бажаного результату. Усі пацієнти мають особистий поріг насичення, вихід за межу якого може призвести до смерті.

Барбітуратна наркоманія з урахуванням її ефектів та наслідків більш небезпечна, ніж опіоманія. При отруєнні організму барбітуратами наркоман більше хворий психічно та емоційно збуджений, у нього порушена координація рухів та підвищена схильність до епілептичних припадків, які проявляються у фазі абстиненції.

Довгострокове вживання барбітуратів призводить до виникнення психічної та фізичної залежності. Психічна залежність безпосередньо пов’язана з ефектами наркотику. У особистостей напружених та нерішучих залежність виникає швидко тому, що наркотик вивільняє їх від неприємних переживань, пропонуючи натомість приємні. Це є причиною частого вживання барбітуратів.

У випадку раптового припинення вживання барбітуратів у наркоманів протягом доби розвивається криза. До найбільш важких ускладнень відносяться: раптове падіння артеріального тиску, яке супроводжується втратою свідомості; судоми, які нагадують епілепсію. Під час нападу хворий синіє, а на губах з’являється кривава піна через прикус язика. Досить часто виникає порушення свідомості у формі галюцинацій та марень. Під час барбітуратової абстинентної кризи хворий переносить один або два напади протягом перших сорока восьми годин, а на третій день він впадає у депресію. Такі періоди психозу можуть супроводжуватись манією переслідування, через яку наркоман впадає в паніку і стає небезпечним для оточуючих і для самого себе. Тому наркоманам, залежним від барбітуратів, ні в якому разі не можна раптово припиняти їх вживання.

Наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи. Ці препарати мають стимулюючу дію на центральну нервову систему, утруднюють сон та знімають втому, а також виступають у ролі антагоністів за відношенням до опіатів і барбітуратів.

У терапевтичних дозах психостимулятори збуджують розумову та фізичну активність, збільшують час, упродовж якого людина може не спати, усувають почуття голоду. У більш високих дозах ці препарати пробуджують агресивність, загальний неспокій, збудження, яке може супроводжуватись манією переслідування та галюцинаціями.

Найбільш багаточисельною групою серед психостимулюючих засобів є амфетаміни. Також сильну стимулюючу дію має кокаїн.

Амфетаміни. Перші амфетаміни були отримані в 1920 році, і, як сильні стимулятори та засоби, які знімають втому і млявість, одразу почали застосовуватись у медичній практиці. Пізніше виявилось, що вони також знижують апетит, і ця їх властивість досить широко сьогодні застосовується.

Найчастіше вживаються наступні амфетаміни: бензедрин, декседрин, метедрин. Вживання амфетаміну швидко призводить до психічної залежності, можливо, навіть швидше за інші відомі наркотики. При прийомі в середніх дозах амфетамін підвищує активність та витривалість організму, викликає відчуття емоційного підйому та ейфорії. Знаходячись під його впливом, людина схильна переоцінювати свої можливості. Повторне внутрішньовенне введення амфетаміну тільки підсилює ці ефекти.

Внаслідок розвитку толерантності дози доводиться збільшувати – інколи в сотні разів. Хоча ці величезні дози рідко бувають небезпечними для фізичного здоров’я людини, вони досить часто викликають у поведінці зміни психічного характеру: галюцинації, манію переслідування, серйозні викривлення у свідомості, особливо при введенні препарату внутрішньовенно.

У наркомана, який хронічно зловживає амфетаміновими препаратами, з часом розвивається параноїдальні зміни особистості. Він стає підозріливим та помисливим. Такі особистості постійно бояться міліції і в кожній людині підозрюють переодягненого міліціонера. Вони можуть стати небезпечними для суспільства через те, що, захищаючись від уявної небезпеки, можуть переходити в атаку.

При наркотичному голоді можуть мати місце думки про самогубство та конкретні кроки в цьому напрямі, що є найбільшою небезпекою для наркомана.

Кокаїн. Кокаїн є алкалоїдом, який міститься в листі південноамериканської рослини – коки. Ще жерці стародавніх інків знали про його збуджуючу дію та жували його лист, щоб викликати приплив сил та усунути почуття голоду.

Нині кокаїн широко використовують наркомани. При будь –якому введенні в організм кокаїн має збуджуючу дію.

При вдиханні кокаїн викликає подразнення та сухість слизової оболонки носа. Довгострокове використання наркотику може призвести до перфорації н осової перегородки, і за цією ознакою кокаїномана можна легко пізнати. Уколи кокаїну дуже подразнюють шкіру. Вени, в які вводиться кокаїн, швидко мертвіють.

Через те що кокаїн не викликає толерантності взагалі, або викликає її в незначному ступені, наркомани довго можуть дотримуватись того ж самого дозування. Вони не потрапляють у фізичну залежність, як наприклад, опіомани, але психічна залежність від кокаїну виражена досить сильно.

Перший ефект кокаїну приємний: проходить втома, з’являється відчуття сили та переваги, наркоман відчуває підвищення інтелектуальних можливостей та фізичної сили. Він стає діяльним, відчуває впевненість у собі, знаходиться в постійному русі, відчуває потребу постійно говорити і доводити свою значущість для суспільства. Але цей стан триває недовго і замінюється депресією і неспокоєм. Щоб покращити самопочуття, потрібно знову ввести кокаїн в організм. Наркомани, які вживають кокаїн, коляться де-кілька разів на день.

Постійне і часте вживання кокаїну викликає дуже несприя-тливі стани, такі як параноя, марення, галюцинації та манія переслідування. Кокаїноман думає, що за ним хтось стежить, що він сам знаходиться в постійній небезпеці. Психічні порушення можуть перейти в психоз, який супроводжується галюцинаціями, коли оточуюча обстановка набуває мініатюрних розмірів.

Наркомани з багаторічним стажем можуть відчувати галюцинаторний невидимий дотик. Також їм може здаватися, що у них з-під шкіри вилізають різні комахи (“кокаїновий клоп”), від яких вони намагаються захиститися, розтинаючи ножем шкіру, щоб комахи змогли вилізти.

Окрім того, можуть виникнути порушення травлення (нудота, відсутність апетиту), виснаження, безсоння, тремтіння тіла і кінцівок, конвульсії.

Галюциногени. У той час як інші наркотики викривляють сприйняття реального світу або нейтралізують його неприємні прояви, викликають ілюзію, що світ, в якому ми живемо, не такий уже й поганий, галюциногенні наркотики пропонують бачення зовсім іншого світу, іншої реальності, яка існує незалежно від нас. Іноді цей, інший, світ притягує настільки, що той, хто пізнає його хоч раз, уже не хоче повертатися або бажає бувати в цьому ілюзорному світі якомога частіше. Саме в цьому приховується найбільша небезпека безконтрольного застосування галюциногенних наркотиків.

Галюциногенні наркотики викликають досить серйозні порушення у психічній сфері, які супроводжуються викривленням сприйняття часу і простору, а також змінами сприйняття своєї особистості. Людина, яка знаходиться під їх впливом, є викинутою ніби в інший світ, в якому звуки і фарби здаються більш живими й наповненими іншим сенсом. Ці процеси можуть супроводжуватись підвищеною зоровою чутливістю, яка призводить до появи марень та галюцинацій.

Марихуана. Марихуана є наркотиком рослинного походження. Її готують з висушеного листя та суцвіть індійських конопель. Ці коноплі ростуть у місцевості з переважно теплим кліматом, насамперед, в Мексиці, в Африці, в Індії і на Середньому Сході. Їх можна також вирощувати в помірному кліматі. Марихуану курять у вигляді цигарок за допомогою трубки або кальяну.

Більшість курців марихуани після вживання наркотику спочатку відчувають короткочасний страх та неприємну напругу, яка швидко змінюється гарним настроєм та ейфорією, нападами неконтрольованого сміху та підвищеною потребою в спілкуванні. Порушується сприйняття часу і простору, кольори і звуки здаються більш живими. Наркомани впевнені, що можуть читати думки своїх співрозмовників та передавати свої думки іншим.

Підвищення дози марихуани викликає серйозні зміни в емоційній сфері: послаблення уваги, порушення пам’яті, помилкове некритичне ставлення до свого стану. Окрім того, можуть проявлятися галюцинації та різні фобії. Вислови наркомана незрозумілі для оточуючих. Він демонструє прояви манії переслідування, при цьому може бути небезпечним для оточуючих.

Багато авторів вважає, що помірне вживання марихуани не викликає несприятливих змін в організмі та фізичної залежності. Пропагандисти ідеї легалізації марихуани стверджують, що цей наркотик менш шкідливий, ніж навіть алкоголь. Можливо, певною мірою це і правильно. Однак не можна розглядати небезпеку вживання марихуани виключно з точки зору її фармакологічних ефектів. Небезпеку потрібно шукати, насамперед, в особистості самого наркомана. На відміну від азіатів, представники західної цивілізації рідко зупиняються на цьому наркотику. Марихуана є відправною крапкою для вживання більш сильніших наркотиків.

Активним хімічним фактором марихуани є тетрагідроканабінол (ТГК), який міститься в листі, пилку та нектарі квітучих суцвіть конопель. Від концентрації ТГК залежить сила наркотичної дії рослини. Наприклад, гашиш, того ж самого рослинного походження, в 6–10 разів сильніший за марихуану, тому що його сік є більш концентрованим.

Вміст ТГК в коноплях залежить не тільки від того, яка частина рослини була використана для виробництва наркотику, але й від особливостей самої рослини, способу його обробки, від географічного походження та сезону збору.

При курінні канабінол швидко потрапляє в кров та діє на головний мозок і нервову систему загалом. Перші ефекти проявляються вже через 15 хвилин, і дія наркотику триває від двох до чотирьох годин. Спочатку людина, яка курить гашиш, може бути збуджена і трохи налякана. На першому плані цієї стадії знаходяться фізіологічні симптоми. Прискорюється ритм серця, підвищується тиск, повіки червоніють, а слизова оболонка носової і ротової порожнини пересихає. Підвищується апетит. Наступає зневоднення організму. Далі до фізіологічних симптомів приєднуються психічні зміни, які впливають на настрій та орієнтацію в навколишній обстановці. З’являються ейфорія, приємне розслаблення. Одночасно проявляється викривлене сприйняття часу і прос-тору, розсіювання уваги, фрагментарне мислення та порушення пам’яті. Наркотик викликає зміну стану свідомості. Гашиш може викликати середню або сильну психічну залежність. Фізична залежність, якщо вона взагалі існує, є незначною. Вживання гашишу можна припинити без проявів абстинентного синдрому.

ЛСД-25. Діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД-25) є найбільш відомим, найбільш вивченим і одночасно найбільш уживаним психоделічним наркотиком.

Найчастіше цей галюциноген зустрічається у вигляді порошку або розчину, не має кольору, смаку та запаху. Швидкість дії ЛСД залежить від способу вживання, кількості препарату та індивідуальної чутливості. Наркотик, який вживається через ротову порожнину, починає діяти через 45 хвилин, у особливо чутливих до препарату осіб – через 15. Після ін’єкції ефект проявляється вже через лічені хвилини. Перші відчуття бувають, як правило, приємними. У людини виникає почуття очікування чогось надзвичайного. Потім починають проявлятися симптоми збудження нервової системи, виникає почуття необґрунтованого страху, тіло починає тремтіти, людину нудить. Ці явища часто супроводжуються запамороченням та серцебиттям. Зіниці дуже розширені, і часто для полегшення світлобоязні людині необхідно навіть уночі носити темні окуляри. Після того, як молекули наркотику досягли головного мозку, починається зміна стану свідомості, яка триває декілька годин, і багаті галюцинаторні переживання.

Люди під дією наркотику можуть відчувати себе різними тваринами і навіть неживими матеріальними об’єктами. У більшості випадків людина починає ідентифікувати себе з будь-яким предметом, який знаходиться з нею в одній кімнаті. Наркомани, які перебувають під впливом ЛСД, можуть пережити зменшення свого тіла до атомарних розмірів або збільшення його до розмірів галактики. Це почуття супроводжує відчуття необмеженої сили, коли будь-яка дія стає можливою, а будь-який задум можна виконати. Відомі випадки смерті людей, які знаходились під дією ЛСД, які були впевнені, що можуть одним пальцем зупинити автомобіль або літати, як птах, вист рибнути з вікна хмарочосу. Деякі змальовують стан, коли їм вдавалося відчути просування крові через серце і судини або контролювати сигнали центральної нервової системи та діяльність мозку. Ефекти цих наркотиків стосуються також і інших почуттів. Смак, запах, слух, дотик сприймаються більш загострено. Одне почуття може перетворитися в інше. Наприклад, музику можна сприймати в кольорі, а у кольору може з’явитись смак.

Однією з найбільш несприятливих реакцій для наркомана, який вживає ЛСД, є те, що людина одночасно відчуває дві однаково сильні, але протилежні емоції, наприклад, страх і розслаблення, любов та ненависть до однієї і тієї ж особи, депресію і збудження. Людина в такому стані впадає в паніку, що робить можливими агресивні реакції.

Існує наступна класифікація ускладнень, які виникають внаслідок хронічного зловживання ЛСД.

• Гострий стан психозу і паніки. Іноді вони можуть виступати разом із суїцидальними реакціями, зі схильністю до вбивства.

• Явище відлуння. Це означає можливість спонтанного повторення психоделічної зміни свідомості, яке може наступити через декілька тижнів або місяців після припинення вживання наркотику, в надзвичайно гострій формі та супроводжується гострою манією переслідування. У цьому стані людина може закінчити життя самогубством або застосувати насильство по відношенню до інших.

• Довгостроковий стан слабкої концентрації уваги, апатія, байдужість до всього навколишнього. Людина, яка хронічно зловживає ЛСД, кидає сім’ю, друзів, роботу і в повній ізоляції проводить весь свій час у роздумах про ЛСД та його властивості.
• Хромосомні порушення є проблемою, яка має велике теоретичне і практичне значення. Вони були виявлені у деяких наркоманів, які вживали ЛСД.

Людина і наркотик. Процес звикання до наркотику та іншого способу життя розвивається поступово протягом тижнів, місяців і навіть років, тому важко визначити межу часу, на якій людина стає наркоманом. Але, навіть незважаючи на термін появи залежності, життя наркомана зазнає кардинальних змін, коли це відбувається.

Тоді всі його дії направлені на те, щоб добути наркотики, що стають єдиною річчю на світі, яка здатна принести йому задоволення. Сім’я, друзі, робота, навчання, їжа, секс, здоров’я – все це відходить на другий план. Всі наркомани, незважаючи на те, чим вони займаються, де живуть, скільки у них грошей, який їх рівень розумового розвитку, живуть за однаковими принципами. Перша їх думка одразу після пробудження – де і як дістати наркотик. Немає такої жертви, яку не можна було б принести заради наркотику.

З часом наркомани перестають реагувати на інші види задоволення. Ніщо для них не може бути краще за наркотичний “кайф” і ніщо не може бути страшніше за абстинентну кризу, тобто ломку. У цей період наркоман здатний на вбивство, крадіжку, зраду заради мінімальної дози наркотику. Усі дні життя наркомана, як правило, однакові.

У суспільстві людей, які не цікавляться наркотиками і не вживають їх, наркомани відчувають себе невпевнено і дискомфортно. Вони часто не обізнані в питаннях повсякденного життя, політики та інших областях. У них немає інших інтересів, окрім наркотиків.

Наркоманія – це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров’ю, призводить до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці. Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворювання на СНІД (серед хворих на СНІД 70 % – це наркомани). Це обумовлено як фактором введення наркотиків ін’єкцією, так і ризикованою психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуаціях, у тому числі – сексуальній.

Звичайно, наркоманами не народжуються. Найчастіше наркотик пробують з цікавості, через легковажність, копіювання когось, а іноді до вживання наркотиків привчають більш “досвідчені друзі”.

Наркоманія поширюється за законами епідемії: хворий на наркоманію втягує в свої тенета все нові й нові жертви. Ті, хто вживає наркотики, без них уже обійтись не можуть і дози вживання з кожним днем все збільшують. Наркоман стає рабом цієї звички. Розповсюджувачі наркотиків пропонують їх безкоштовно до тих пір, поки людина не стає залежною від них. Потім у неї будуть брати гроші й досить великі. Відсутність грошей штовхає наркоманів на злочин.

Торгівля наркотиками дає величезні прибутки. Зберігання, транспортування й торгівля наркотиками карається законом.

Погляньте на тих, хто звик до наркотиків, – це люди без майбутнього. Сьогодні вони втратили своє здоров’я й загрожують здоров’ю власних дітей і суспільству. У наркоманів народжуються ді-ти з тяжкими фізичними та психічними вадами.

Зовнішній вигляд наркомана далекий від привабливості: сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби випадають. У них значно послаблена пам’ять, вони не в змозі запам’ятати прочитане.

Наркоманія – це не пустощі, не проведення вільного часу в товаристві друзів, а небезпечна хвороба. Не кожному вдається вирватися з полону цієї хвороби, яка може призвести до смерті в молодому віці.

Пам’ятайте! Найбільше щастя – бути здоровим, сильним, бути господарем своєї долі, тобто бути вільним у виборі власних дій.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС