Главная  - Политэкономия  - Книги  - Політична економія - Бєляєв О.О.
Політична економія - Бєляєв О.О.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

 

Тема 10 ПІДПРИЄМНИЦТВО І ПІДПРИЄМСТВО

Ринкова економіка неможлива без діяльності окремих економічних суб’єктів, насамперед підприємців, які здійснюють свою діяльність для створення економічних благ і послуг, що задовольняють водночас і суспільні потреби, і власні матеріальні інтереси. У даній темі вивчаються питання, пов’язані з визначенням сутності та умов підприємницької діяльності, характеристикою фірми як основної структурної одиниці підприємницької діяльності.

§ 1. Соціально-економічнахарактеристика підприємництва

Вивчення сутності підприємницького феномена і змісту підприємницької діяльності вже кілька століть перебуває у центрі уваги економічної і соціологічної науки. Воно має не тільки тривалу, але й неоднозначну історію.

Трактування понять «підприємець» і «підприємництво»

В умовах здійснення радикальних економічних реформ в Україні інтерес до історичної долі підприємництва, виявлення його ролі у новаторському економічному розвитку набуває не тільки академічного, а й практичного характеру. На жаль, актуальні функціонально-економічні, соціально-психологічні, соціокультурні аспекти підприємницької діяльності залишились поза марксистською теорією, що тривалий час панувала в нашій країні в усіх галузях знань, включаючи радянську економіку. Парадоксально, але факт: жоден з тодішніх енциклопедичних і спеціальних словників не містив навіть тлумачення понять «підприємець» і «підприємництво». Більшість з них обмежується згадкою про «підприємницький дохід» як частину прибутку, що залишається у розпорядженні промислового капіталіста після сплати процентів на взятий у позичку капітал. Незначну допомогу у визначенні етимології і семантики даних термінів надають і тлумачні словники російської та української мов. Як правило, підприємець у них трактується як капіталіст — власник промислового, торговельного або іншого підприємства, ділок, вдалий організатор вигідних угод. Підприємництво ж визначається як діяльність підприємця, схильність до укладання вигідних угод, афер. Зрозуміло, що такі підходи до розуміння й розкриття змісту підприємницької функції не сприяли виявленню важливих управлінських, поведінкових та інших аспектів цього роду діяльності як фактора економічного розвитку і самореалізації індивіда. Більше того, соціалістична ідеологія активно сприяла встановленню негативних стереотипів стосовно підприємництва у масовій свідомості і громадській думці. У сучасних тлумачних словниках англійської мови «підприємець» розшифровується як «особа, що виступає як організатор і керуючий діловим підприємством і бере ризик на себе».

Злам у позитивний бік історії підприємництва, на думку багатьох вчених, настав у 1912 р., коли світ побачила книга видатного австро-американського економіста і соціолога Йозефа А. Шумпетера (1883—1950) «Теорія економічного розвитку». У ній вчений продовжив традиції М. Вебера щодо вивчення людського фактора капіталізму, поставив фігуру підприємця у центр своєї теорії економічного розвитку, ввів його у сферу виробництва і технології. Й. Шумпетер розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі. Він ототожнював її з функцією економічного лідерства і новаторства. Квінтесенцію підприємницької діяльності він вбачав у здійсненні п’яти типів «нових комбінацій» (термін Шумпетера):

1) виробництво нових благ або покращання якості існуючих;

2) впровадження нових способів виробництва або комерційного використання існуючих товарів;

3) відкриття та засвоєння нових ринків збуту;

4) засвоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів;

5) здійснення реорганізації у галузі і створення промислових організацій нового типу (монополій).

Шумпетерський підприємець належить до особливого типу «економічної людини». Він принципово відрізняється від «просто господаря» поведінкою і мотивами господарської діяльності, інтелектом і кругозором, інтуїтивним чуттям й вольовими якостями. Як образно писав Шумпетер, підприємець «будує дорогу», «йде проти течії», а просто господар «йде готовою дорогою», «пливе за течією». Просто господар у своїй діяльності обирає вигідний зі звичних, випробуваних на практиці варіантів, а підприємець — кращий з можливих варіантів. Це потребує новаторства. Мотивація підприємницької діяльності варіюється ним від «задоволення потреби шляхом придбання» до бажання «заснувати свою власну імперію».

Й. Шумпетер не ототожнював право власності на засоби виробництва з суттєвою ознакою підприємця. На його думку, «підприємці самі собою не утворюють соціального класу». Буржуазний клас абсорбує їх разом з родиною і близькими. Однак останні через одне-два покоління відсіваються у разі розриву з активним ставленням до справи. Такою є доля спадкоємців підприємця, якщо вони змогли від нього успадкувати лише здобич, але не «мисливську» хватку.

Шумпетерська модель підприємця була значно доповнена, збагачена у працях представників неоавстрійської школи Ф. Хаєка та І. Кірцнера, які розглядали підприємця як ключовий елемент у ринковому процесі. Вони особливо підкреслювали важливість і необхідність своєчасного та адекватного реагування підприємця на коливання попиту та пропозиції, ринкової кон’юнктури за умов конкуренції. Тут підприємницький дух шумпетерського трактування переплітається з менеджеризмом.

У світлі змін, що відбуваються у західній економіці, підприємець далеко не завжди є власником підприємства. Більшість людей на підставі поверхневих суджень схильна вважати підприємця інвестором, тобто капіталістом, що вкладає свій капітал у підприємство (фірму), тим самим забезпечуючи його діяльність. Однак такий погляд не зовсім правомірний. Адже можна уявити собі, що підприємець заснував і очолив підприємство за допомогою запозичених (взятих у позичку) коштів, тобто капіталу, нагромадженого іншими. Вирішальним для підприємця є не те, що він має власний або чужий капітал, а те, як він цим капіталом розпоряджається.

Поряд з підприємцями-власниками є чимало й тих, хто права власності на підприємство не має. Нині їх називають менеджерами, діяльність яких не залежить від власності. Їх функція — підприємництво у повному смислі цього слова, тобто створення економічного розвитку. Іноді спроба усвідомлення місця підприємця пов’язується з наданням ним робочих місць для найманих працівників. На цьому підґрунті його однозначно сприймають як роботодавця. Але й цей підхід не відображає специфічної місії підприємця. Наприклад, лікарі, адвокати, вчені теж користуються послугами допоміжного персоналу і відповідно їх можна вважати роботодавцями, але не можна вважати підприємцями.

Того, хто за допомогою все новіших і новіших комбінацій факторів виробництва, їх властивостей здійснює реалізацію нововведень і тим самим забезпечує економічне зростання, Шумпетер назвав творчим підприємцем. Це — одне з найвідоміших і найточніших визначень сутності підприємництва (хоча воно і не є вичерпним). Загальновизнано, що підприємець вносить до організації і функціонування підприємства набагато більший внесок, ніж капітал, що інвестується власником. Перш за все внесок підприємця нового типу — це управлінські ноу-хау, готовність до прийняття ризикованих рішень і фінансової відповідальності за їх наслідки.

Важко знайти іншу таку ж складну сферу діяльності, як підприємництво. У ринковому господарстві воно реалізується на перетині економіки, політики, техніки, юриспруденції, психології, етики тощо. Щоб забезпечити оптимальне поєднання факторів виробництва, підприємець повинен стежити за коливанням кон’юнктури ринку, приймати рішення в умовах нестачі інформації, отже, постійно ризикувати. Підприємництво завжди пов’язано з ризиком. Статистика банкрутств у розвинутих країнах показує, що тут наявна не тільки «гола теорія», але й «поширена» досить хвороблива практика.

Роль та якості підприємця

У чому ж по лягає роль підприємця? На перший погляд, визначити це просто, але однозначної відповіді немає. Вона залежить ще й від того, в умовах якої суспільно-політичної системи цінностей він покликаний виконувати відведену йому роль. Підприємцю, природно, доводиться нести відповідальність перед власною совістю за свою поведінку. Разом з тим він відчуває на собі вплив і навіть залежність від системи цінностей, в рамках якої йому потрібно працювати.

Проте є ціла низка критеріїв, що у будь-якому вільному суспільстві визначають роль і місце підприємця. Основним орієнтиром підприємницької діяльності в умовах ринкового господарства залишається рентабельність самостійного підприємства. Щоб вирішити це завдання, підприємець повинен досягти певного рівня прибутку. Одержаний коректним способом, він є показником успішної підприємницької діяльності.

Часто стверджують, що найважливішим мотивом підприємництва є одержання максимального прибутку. На практиці все виглядає інакше. Зрозуміло, без прибутку обійтися важко. Але не він є головним та єдиним спонукальним мотивом підприємця. На думку багатьох авторів, такими мотивами слід вважати: зацікавлений творчий підхід, прагнення до зайняття міцних позицій на ринку, а також громадське визнання. Підприємця, що мислить творчо, цікавить не миттєва максимізація прибутку, а «максимізація ситуації в цілому», де прибуток є тільки одним з компонентів. Взагалі можна сказати, що підприємницька етика передбачає вірне співвідношення прибутку і загального блага у найширшому значенні цього слова. Через раціональність економічної діяльності прибуткове підприємство виявляється передумовою всезагального блага у суспільстві.

Характерні якості підприємливої людини — це здатність і готовність: виявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок та його розвиток, прагнути до нововведень, керувати людьми. Передбачається здатність і готовність до соціально лояльного спілкування з іншими людьми: співробітниками, клієнтами, постачальниками і конкурентами, виробничими радами і профспілками та ін. Детальнішу характеристику підприємницьких здібностей дав, за визнанням ділового світу, геній японського менеджменту Коносуке Мацусіта, який сформулював сім цінностей підприємця, або сім головних принципів управління бізнесом: не хитруй, будь чесним; будь господарем на своєму місці; не живи вчорашнім днем, постійно вдосконалюй свої знання; стався з повагою й розумінням до оточуючих; весь час пам’ятай про зовнішній світ, пристосовуйся до законів його розвитку; з вдячністю стався до того, що маєш і одержуєш, — ми все беремо у суспільства в борг; не втомлюйся запитувати: на кого ти працюєш? Відповідь тільки одна: на суспільство. Мацусіта вважав: має бути щось таке (ідея, мрія, курс), що об’єднувало б колектив, зусилля кожного в одному спільному напрямі.

Підприємництво: сутність та його суб’єкти

Підприємництво — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємства, спрямована на отримання прибутку, здійснювана на свій страх і ризик і під особисту майнову відповідальність. Підприємництво допускається в будь-якій галузі господарської діяльності, не забороненій законом: промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, видавничій, банківській і консультаційній діяльності, в сфері операцій з цінними паперами тощо. Основними сферами підприємницької діяльності є: виробництво (продукції, послуг), торгівля і комерційне посередництво. Отже, підприємництво — це організація корисної виробничої діяльності, спрямованої на виробництво товарів або надання послуг.

Усі численні види підприємницької діяльності, що властиві сучасній економіці, можна згрупувати таким чином: виробничий, комерційний, фінансовий, посередницький, страховий.

Основу підприємницької діяльності складає та або інша форма власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна. Суб’єктами підприємницької діяльності виступають фізичні особи (власники), фірми, державні інститути. Підприємець (власник) бере на себе ініціативу об’єднання ресурсів землі, праці і капіталу в єдиний процес виробництва товару або послуги, який обіцяє бути прибутковою справою. Він виконує важке завдання прийняття основних рішень у процесі здійснення підприємництва. Підприємець реалізовує свій діловий інтерес (отримання прибутку) через новаторство, прагнучи вводити в справу на комерційній основі нові виробничі технології, нові форми організації бізнесу, нові товари. Крім того, його діловий інтерес реалізовується через ризик, причому підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але й вкладеними коштами.

Наймані працівники-менеджери свій діловий інтерес (отримання доходів) реалізовують через виконання посадових обов’язків у підприємницькій фірмі на контрактній основі. Укладаючи договір, вони роблять свій вибір, йдуть на економічний ризик, несуть взаємну відповідальність за порушення умов угоди. До речі, й інші наймані працівники згодом самі можуть стати власниками шляхом придбання акцій даної фірми або відкриття своєї справи.

Державні структури є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин, якщо вони безпосередньо виходять на ринок з діловими пропозиціями: надання урядових замовлень підприємствам, визначення цін, складу і обсягу пільг при виконанні спеціальних робіт. Держава може і сама створювати підприємства. Але в основі ділового інтересу держави, на відміну від ділових інтересів інших суб’єктів, завжди лежить здійснення пріоритетних загальнодержавних науково-технічних і науково-виробничих програм.

Форми підприємництва

Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), держава. Можна виокремити три основні форми підприємництва: індивідуальне, колективне, державне.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій страх і ризик. Він несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях воно може бути навіть втрачено. Індивідуальний підприємець має право створювати підприємства; самостійно визначати профіль своєї діяльності і виробничу програму; придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за договором оренди; наймати або звільняти працівників; отримувати кредит і відкривати рахунок в банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, що залишився після сплати податків; здійснювати операції з валютою. Індивідуальний підприємець одноосібно ухвалює всі рішення з виробничо-господарської діяльності. Перевагами ін-дивідуального підприємництва є мінімальний контроль з боку держави (це дозволяє самостійно розподіляти дохід), мобільність дій (це дає можливість змінювати види діяльності залежно від кон’юнктури ринку), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець платить податок з доходу).

У колективному підприємництві господарські операції здійснюються колективним суб’єктом. Для цього утворюється підприємство (товариство).

Товариства можуть бути юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, є: становлення і реєстрація згідно із законом; наявність організаційної єдності; володіння необхідним майном; самостійна майнова відповідальність; виступ від власного імені в господарському обороті; власний розрахунковий рахунок у банку. Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов’язків, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу.

Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, кредити, страхування тощо). У той же час вона спирається на правову базу незалежно від видів підприємницької діяльності і форм власності. За сучасних умов підприємницька діяльність — це засіб не тільки одержання прибутку, за робітку, але й самовиразу. Звідси — величезне прагнення багатьох людей розпочати свою справу. Функціонування сучасного підприємництва неможливе без сприятливого соціально-економічного клімату, який формується внаслідок цілеспрямованих зусиль держави. Він характеризується: стабільністю державної економічної і соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; пільговим податковим режимом, який сприяє припливу в підприємницьку сферу фінансових коштів; розвитком інфраструктури підприємництва (інноваційних центрів, спеціальних фірм, що надають допомогу підприємцям-початківцям, консультаційних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців); створенням ефективної системи захисту інтелектуальної власності, формуванням позитивного ставлення суспільства до підприємницької діяльності. За сприятливого соціально-економічного клімату, що підтримується державою, підприємець не розглядає як першочергове завдання миттєве збільшення прибутку, а намічає шлях до майбутніх структурних зрушень і подальшого розширення виробництва.

Державне підприємництво пов’язано з існуванням у кожній країні державного сектора. Його утворюють підприємства, що перебувають або повністю у власності держави, або під його контролем завдяки володінню контрольним пакетом акцій. У різних країнах частка цього сектора різна (від 3—4 % у США до 15—17 % ВНП у Західній Європі). Різняться й об’єкти, що перебувають у державному секторі. Тут багато що залежить від історичних особливостей кожної конкретної країни. Але загалом можна зазначити, що, як правило, в державному секторі зосереджуються підприємства, що з якихось причин нераціонально використовувати в рамках приватнопідприємницької діяльності; або коли йдеться про створення принципово нових галузей, що вимагають великих капіталовкладень і мають більш-менш віддалену перспективу прибутковості, тощо. Державний сектор має тенденцію до розширення і в умовах погіршення економічної ситуації: держава ніби бере на себе проблему виведення економіки з кризи, збереження науково-технічного потенціалу, технічного і технологічного переозброєння галузей народного господарства, оскільки в цьому об’єктивно заінтересовані всі верстви населення. І навпаки, за сприятливої економічної кон’юнктури державний сектор характеризується тенденцією до зменшення: держава ніби звільняється від зайвого навантаження з розвитку виробництва, спираючись більшою мірою на приватну ініціативу, зосереджуючись на розв’язанні соціальних завдань, кошти для чого черпає з податків, які збільшуються внаслідок сприятливої економічної ситуації. Наявність державного сектора в національному господарстві нарівні з державним регулюванням дозволяє називати сучасну ринкову економіку змішаною. Світовий досвід свідчить, що вирішальну роль в економіці відіграє не характер власності, а умови її реального функціонування. Різноманіття форм підприємницької діяльності в національному господарстві сприяє підвищенню його ефективності.

 



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС