Главная  - Политэкономия  - Книги  - Політична економія - Бєляєв О.О.
Політична економія - Бєляєв О.О.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

 

Тема 10 ПІДПРИЄМНИЦТВО І ПІДПРИЄМСТВО

Ринкова економіка неможлива без діяльності окремих економічних суб’єктів, насамперед підприємців, які здійснюють свою діяльність для створення економічних благ і послуг, що задовольняють водночас і суспільні потреби, і власні матеріальні інтереси. У даній темі вивчаються питання, пов’язані з визначенням сутності та умов підприємницької діяльності, характеристикою фірми як основної структурної одиниці підприємницької діяльності.

§ 1. Соціально-економічнахарактеристика підприємництва

Вивчення сутності підприємницького феномена і змісту підприємницької діяльності вже кілька століть перебуває у центрі уваги економічної і соціологічної науки. Воно має не тільки тривалу, але й неоднозначну історію.

Трактування понять «підприємець» і «підприємництво»

В умовах здійснення радикальних економічних реформ в Україні інтерес до історичної долі підприємництва, виявлення його ролі у новаторському економічному розвитку набуває не тільки академічного, а й практичного характеру. На жаль, актуальні функціонально-економічні, соціально-психологічні, соціокультурні аспекти підприємницької діяльності залишились поза марксистською теорією, що тривалий час панувала в нашій країні в усіх галузях знань, включаючи радянську економіку. Парадоксально, але факт: жоден з тодішніх енциклопедичних і спеціальних словників не містив навіть тлумачення понять «підприємець» і «підприємництво». Більшість з них обмежується згадкою про «підприємницький дохід» як частину прибутку, що залишається у розпорядженні промислового капіталіста після сплати процентів на взятий у позичку капітал. Незначну допомогу у визначенні етимології і семантики даних термінів надають і тлумачні словники російської та української мов. Як правило, підприємець у них трактується як капіталіст — власник промислового, торговельного або іншого підприємства, ділок, вдалий організатор вигідних угод. Підприємництво ж визначається як діяльність підприємця, схильність до укладання вигідних угод, афер. Зрозуміло, що такі підходи до розуміння й розкриття змісту підприємницької функції не сприяли виявленню важливих управлінських, поведінкових та інших аспектів цього роду діяльності як фактора економічного розвитку і самореалізації індивіда. Більше того, соціалістична ідеологія активно сприяла встановленню негативних стереотипів стосовно підприємництва у масовій свідомості і громадській думці. У сучасних тлумачних словниках англійської мови «підприємець» розшифровується як «особа, що виступає як організатор і керуючий діловим підприємством і бере ризик на себе».

Злам у позитивний бік історії підприємництва, на думку багатьох вчених, настав у 1912 р., коли світ побачила книга видатного австро-американського економіста і соціолога Йозефа А. Шумпетера (1883—1950) «Теорія економічного розвитку». У ній вчений продовжив традиції М. Вебера щодо вивчення людського фактора капіталізму, поставив фігуру підприємця у центр своєї теорії економічного розвитку, ввів його у сферу виробництва і технології. Й. Шумпетер розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі. Він ототожнював її з функцією економічного лідерства і новаторства. Квінтесенцію підприємницької діяльності він вбачав у здійсненні п’яти типів «нових комбінацій» (термін Шумпетера):

1) виробництво нових благ або покращання якості існуючих;

2) впровадження нових способів виробництва або комерційного використання існуючих товарів;

3) відкриття та засвоєння нових ринків збуту;

4) засвоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів;

5) здійснення реорганізації у галузі і створення промислових організацій нового типу (монополій).

Шумпетерський підприємець належить до особливого типу «економічної людини». Він принципово відрізняється від «просто господаря» поведінкою і мотивами господарської діяльності, інтелектом і кругозором, інтуїтивним чуттям й вольовими якостями. Як образно писав Шумпетер, підприємець «будує дорогу», «йде проти течії», а просто господар «йде готовою дорогою», «пливе за течією». Просто господар у своїй діяльності обирає вигідний зі звичних, випробуваних на практиці варіантів, а підприємець — кращий з можливих варіантів. Це потребує новаторства. Мотивація підприємницької діяльності варіюється ним від «задоволення потреби шляхом придбання» до бажання «заснувати свою власну імперію».

Й. Шумпетер не ототожнював право власності на засоби виробництва з суттєвою ознакою підприємця. На його думку, «підприємці самі собою не утворюють соціального класу». Буржуазний клас абсорбує їх разом з родиною і близькими. Однак останні через одне-два покоління відсіваються у разі розриву з активним ставленням до справи. Такою є доля спадкоємців підприємця, якщо вони змогли від нього успадкувати лише здобич, але не «мисливську» хватку.

Шумпетерська модель підприємця була значно доповнена, збагачена у працях представників неоавстрійської школи Ф. Хаєка та І. Кірцнера, які розглядали підприємця як ключовий елемент у ринковому процесі. Вони особливо підкреслювали важливість і необхідність своєчасного та адекватного реагування підприємця на коливання попиту та пропозиції, ринкової кон’юнктури за умов конкуренції. Тут підприємницький дух шумпетерського трактування переплітається з менеджеризмом.

У світлі змін, що відбуваються у західній економіці, підприємець далеко не завжди є власником підприємства. Більшість людей на підставі поверхневих суджень схильна вважати підприємця інвестором, тобто капіталістом, що вкладає свій капітал у підприємство (фірму), тим самим забезпечуючи його діяльність. Однак такий погляд не зовсім правомірний. Адже можна уявити собі, що підприємець заснував і очолив підприємство за допомогою запозичених (взятих у позичку) коштів, тобто капіталу, нагромадженого іншими. Вирішальним для підприємця є не те, що він має власний або чужий капітал, а те, як він цим капіталом розпоряджається.

Поряд з підприємцями-власниками є чимало й тих, хто права власності на підприємство не має. Нині їх називають менеджерами, діяльність яких не залежить від власності. Їх функція — підприємництво у повному смислі цього слова, тобто створення економічного розвитку. Іноді спроба усвідомлення місця підприємця пов’язується з наданням ним робочих місць для найманих працівників. На цьому підґрунті його однозначно сприймають як роботодавця. Але й цей підхід не відображає специфічної місії підприємця. Наприклад, лікарі, адвокати, вчені теж користуються послугами допоміжного персоналу і відповідно їх можна вважати роботодавцями, але не можна вважати підприємцями.

Того, хто за допомогою все новіших і новіших комбінацій факторів виробництва, їх властивостей здійснює реалізацію нововведень і тим самим забезпечує економічне зростання, Шумпетер назвав творчим підприємцем. Це — одне з найвідоміших і найточніших визначень сутності підприємництва (хоча воно і не є вичерпним). Загальновизнано, що підприємець вносить до організації і функціонування підприємства набагато більший внесок, ніж капітал, що інвестується власником. Перш за все внесок підприємця нового типу — це управлінські ноу-хау, готовність до прийняття ризикованих рішень і фінансової відповідальності за їх наслідки.

Важко знайти іншу таку ж складну сферу діяльності, як підприємництво. У ринковому господарстві воно реалізується на перетині економіки, політики, техніки, юриспруденції, психології, етики тощо. Щоб забезпечити оптимальне поєднання факторів виробництва, підприємець повинен стежити за коливанням кон’юнктури ринку, приймати рішення в умовах нестачі інформації, отже, постійно ризикувати. Підприємництво завжди пов’язано з ризиком. Статистика банкрутств у розвинутих країнах показує, що тут наявна не тільки «гола теорія», але й «поширена» досить хвороблива практика.

Роль та якості підприємця

У чому ж по лягає роль підприємця? На перший погляд, визначити це просто, але однозначної відповіді немає. Вона залежить ще й від того, в умовах якої суспільно-політичної системи цінностей він покликаний виконувати відведену йому роль. Підприємцю, природно, доводиться нести відповідальність перед власною совістю за свою поведінку. Разом з тим він відчуває на собі вплив і навіть залежність від системи цінностей, в рамках якої йому потрібно працювати.

Проте є ціла низка критеріїв, що у будь-якому вільному суспільстві визначають роль і місце підприємця. Основним орієнтиром підприємницької діяльності в умовах ринкового господарства залишається рентабельність самостійного підприємства. Щоб вирішити це завдання, підприємець повинен досягти певного рівня прибутку. Одержаний коректним способом, він є показником успішної підприємницької діяльності.

Часто стверджують, що найважливішим мотивом підприємництва є одержання максимального прибутку. На практиці все виглядає інакше. Зрозуміло, без прибутку обійтися важко. Але не він є головним та єдиним спонукальним мотивом підприємця. На думку багатьох авторів, такими мотивами слід вважати: зацікавлений творчий підхід, прагнення до зайняття міцних позицій на ринку, а також громадське визнання. Підприємця, що мислить творчо, цікавить не миттєва максимізація прибутку, а «максимізація ситуації в цілому», де прибуток є тільки одним з компонентів. Взагалі можна сказати, що підприємницька етика передбачає вірне співвідношення прибутку і загального блага у найширшому значенні цього слова. Через раціональність економічної діяльності прибуткове підприємство виявляється передумовою всезагального блага у суспільстві.

Характерні якості підприємливої людини — це здатність і готовність: виявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок та його розвиток, прагнути до нововведень, керувати людьми. Передбачається здатність і готовність до соціально лояльного спілкування з іншими людьми: співробітниками, клієнтами, постачальниками і конкурентами, виробничими радами і профспілками та ін. Детальнішу характеристику підприємницьких здібностей дав, за визнанням ділового світу, геній японського менеджменту Коносуке Мацусіта, який сформулював сім цінностей підприємця, або сім головних принципів управління бізнесом: не хитруй, будь чесним; будь господарем на своєму місці; не живи вчорашнім днем, постійно вдосконалюй свої знання; стався з повагою й розумінням до оточуючих; весь час пам’ятай про зовнішній світ, пристосовуйся до законів його розвитку; з вдячністю стався до того, що маєш і одержуєш, — ми все беремо у суспільства в борг; не втомлюйся запитувати: на кого ти працюєш? Відповідь тільки одна: на суспільство. Мацусіта вважав: має бути щось таке (ідея, мрія, курс), що об’єднувало б колектив, зусилля кожного в одному спільному напрямі.

Підприємництво: сутність та його суб’єкти

Підприємництво — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємства, спрямована на отримання прибутку, здійснювана на свій страх і ризик і під особисту майнову відповідальність. Підприємництво допускається в будь-якій галузі господарської діяльності, не забороненій законом: промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, видавничій, банківській і консультаційній діяльності, в сфері операцій з цінними паперами тощо. Основними сферами підприємницької діяльності є: виробництво (продукції, послуг), торгівля і комерційне посередництво. Отже, підприємництво — це організація корисної виробничої діяльності, спрямованої на виробництво товарів або надання послуг.

Усі численні види підприємницької діяльності, що властиві сучасній економіці, можна згрупувати таким чином: виробничий, комерційний, фінансовий, посередницький, страховий.

Основу підприємницької діяльності складає та або інша форма власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна. Суб’єктами підприємницької діяльності виступають фізичні особи (власники), фірми, державні інститути. Підприємець (власник) бере на себе ініціативу об’єднання ресурсів землі, праці і капіталу в єдиний процес виробництва товару або послуги, який обіцяє бути прибутковою справою. Він виконує важке завдання прийняття основних рішень у процесі здійснення підприємництва. Підприємець реалізовує свій діловий інтерес (отримання прибутку) через новаторство, прагнучи вводити в справу на комерційній основі нові виробничі технології, нові форми організації бізнесу, нові товари. Крім того, його діловий інтерес реалізовується через ризик, причому підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але й вкладеними коштами.

Наймані працівники-менеджери свій діловий інтерес (отримання доходів) реалізовують через виконання посадових обов’язків у підприємницькій фірмі на контрактній основі. Укладаючи договір, вони роблять свій вибір, йдуть на економічний ризик, несуть взаємну відповідальність за порушення умов угоди. До речі, й інші наймані працівники згодом самі можуть стати власниками шляхом придбання акцій даної фірми або відкриття своєї справи.

Державні структури є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин, якщо вони безпосередньо виходять на ринок з діловими пропозиціями: надання урядових замовлень підприємствам, визначення цін, складу і обсягу пільг при виконанні спеціальних робіт. Держава може і сама створювати підприємства. Але в основі ділового інтересу держави, на відміну від ділових інтересів інших суб’єктів, завжди лежить здійснення пріоритетних загальнодержавних науково-технічних і науково-виробничих програм.

Форми підприємництва

Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), держава. Можна виокремити три основні форми підприємництва: індивідуальне, колективне, державне.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій страх і ризик. Він несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях воно може бути навіть втрачено. Індивідуальний підприємець має право створювати підприємства; самостійно визначати профіль своєї діяльності і виробничу програму; придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за договором оренди; наймати або звільняти працівників; отримувати кредит і відкривати рахунок в банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, що залишився після сплати податків; здійснювати операції з валютою. Індивідуальний підприємець одноосібно ухвалює всі рішення з виробничо-господарської діяльності. Перевагами ін-дивідуального підприємництва є мінімальний контроль з боку держави (це дозволяє самостійно розподіляти дохід), мобільність дій (це дає можливість змінювати види діяльності залежно від кон’юнктури ринку), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець платить податок з доходу).

У колективному підприємництві господарські операції здійснюються колективним суб’єктом. Для цього утворюється підприємство (товариство).

Товариства можуть бути юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, є: становлення і реєстрація згідно із законом; наявність організаційної єдності; володіння необхідним майном; самостійна майнова відповідальність; виступ від власного імені в господарському обороті; власний розрахунковий рахунок у банку. Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов’язків, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу.

Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, кредити, страхування тощо). У той же час вона спирається на правову базу незалежно від видів підприємницької діяльності і форм власності. За сучасних умов підприємницька діяльність — це засіб не тільки одержання прибутку, за робітку, але й самовиразу. Звідси — величезне прагнення багатьох людей розпочати свою справу. Функціонування сучасного підприємництва неможливе без сприятливого соціально-економічного клімату, який формується внаслідок цілеспрямованих зусиль держави. Він характеризується: стабільністю державної економічної і соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; пільговим податковим режимом, який сприяє припливу в підприємницьку сферу фінансових коштів; розвитком інфраструктури підприємництва (інноваційних центрів, спеціальних фірм, що надають допомогу підприємцям-початківцям, консультаційних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців); створенням ефективної системи захисту інтелектуальної власності, формуванням позитивного ставлення суспільства до підприємницької діяльності. За сприятливого соціально-економічного клімату, що підтримується державою, підприємець не розглядає як першочергове завдання миттєве збільшення прибутку, а намічає шлях до майбутніх структурних зрушень і подальшого розширення виробництва.

Державне підприємництво пов’язано з існуванням у кожній країні державного сектора. Його утворюють підприємства, що перебувають або повністю у власності держави, або під його контролем завдяки володінню контрольним пакетом акцій. У різних країнах частка цього сектора різна (від 3—4 % у США до 15—17 % ВНП у Західній Європі). Різняться й об’єкти, що перебувають у державному секторі. Тут багато що залежить від історичних особливостей кожної конкретної країни. Але загалом можна зазначити, що, як правило, в державному секторі зосереджуються підприємства, що з якихось причин нераціонально використовувати в рамках приватнопідприємницької діяльності; або коли йдеться про створення принципово нових галузей, що вимагають великих капіталовкладень і мають більш-менш віддалену перспективу прибутковості, тощо. Державний сектор має тенденцію до розширення і в умовах погіршення економічної ситуації: держава ніби бере на себе проблему виведення економіки з кризи, збереження науково-технічного потенціалу, технічного і технологічного переозброєння галузей народного господарства, оскільки в цьому об’єктивно заінтересовані всі верстви населення. І навпаки, за сприятливої економічної кон’юнктури державний сектор характеризується тенденцією до зменшення: держава ніби звільняється від зайвого навантаження з розвитку виробництва, спираючись більшою мірою на приватну ініціативу, зосереджуючись на розв’язанні соціальних завдань, кошти для чого черпає з податків, які збільшуються внаслідок сприятливої економічної ситуації. Наявність державного сектора в національному господарстві нарівні з державним регулюванням дозволяє називати сучасну ринкову економіку змішаною. Світовий досвід свідчить, що вирішальну роль в економіці відіграє не характер власності, а умови її реального функціонування. Різноманіття форм підприємницької діяльності в національному господарстві сприяє підвищенню його ефективності.

 



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС