Главная  - Политэкономия  - Книги  - Політична економія - Бєляєв О.О.
Політична економія - Бєляєв О.О.
<< Содержание < Предыдущая

 

§ 4. Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Еконо-мічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічні цикли (кризи)

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен-та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 4, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Фази економічного циклу

Рис. 4. Фази економічного циклу

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли (які ще називають промисловими, або бізнесовими). Вони розрізняються за глибиною падіння економіки та терміном, протягом якого вона повертається у передкризовий стан.

Причини економічного циклу

Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів після Другої світової війни є:

  • по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано із посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;
  • по-друге, необов’язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза;
  • по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів, на відміну від циклів середньої тривалості (які відтворюють спосіб функціонування основного капіталу), матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі)

Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х роках XX ст. опублікував ряд аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток даного напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами у 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, в структурі довготривалих циклів М. Кондратьєв виокремив два етапи, або дві фази розвитку, — висхідну і спадаючу.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 25 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон’юнктури.

Спадаюча фаза довгого циклу — період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи. Такий період триває 20—25 років і для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, адекватної технологічному оновленню.

Таким чином, теорія довгих циклів акцентує на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, в тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на спадаючому етапі довгих циклів не виключала піднесення у період середніх циклів.

Щодо нашої країни, то її економіка протягом 90-х років перебувала і перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад, спричинений: по-перше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу у рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою та технічно неякісного); по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно йде процес державотворення. Є багато й інших причин всеохоплюючої соціально-економічної кризи в Україні, які будуть розкриті в наступних темах.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС