Главная  - Политэкономия  - Книги  - Політична економія - Бєляєв О.О.
Політична економія - Бєляєв О.О.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

 

Розділ 5 Формування і розвиток сучасних соціально-економічних відносин

Тема 16 ЗМІШАНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА. ДЕРЖАВА ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ У РОЗВИНУТІЙ ЕКОНОМІЦІ

При вивченні даної теми слід звернути увагу: по-перше, на концептуальні підходи до теоретичного аналізу змішаної економічної системи; по-друге, на сутність та характерні риси змішаної економіки; по-третє, на характеристику основних завдань та економічні функції держави; по-четверте, на еволюцію теоретичних поглядів на державне регулювання економіки.

§ 1. Засади теоретичного аналізу змішаної економічної системи

У попередньому матеріалі було дано теоретичне визначення поняття «економічна система» в цілому та її основних складових, а також наведено характеристику загальних принципів їх взаємозв’язку та форм вияву в реальній практиці.

Відомо, що будь-яка економічна система, особливо ринкова, побудована на поділі повноважень і прав прийняття економічних рішень між різними державними структурами (інституціями) та окремими господарюючими суб’єктами. Ці повноваження і права по-різному поділяються в різних економічних системах. Так, у ринковій економіці основна маса факторів виробництва перебуває у власності самих суб’єктів господарювання, а не держави, як це має місце, наприклад, в адміністративно-командній (або плановій) економіці. У ринковій системі державні інституції мають право розпоряджатися майном, факторами виробництва і товарами настільки, наскільки вони спроможні купувати їх. Більше того, в плюралістичному демократичному суспільстві фінансова та економічна сфери мають бути поставлені під дійовий контроль суспільства (держави).

Ринкова економіка, особливо у теоретичному аспекті уособлює свободу економічного вибору, яка передбачає вільний вибір професії, роду занять, свободу виробництва та продажу товарів (послуг), у т. ч. робочої сили, досконалу конкуренцію тощо.

Щодо адміністративно-командної економічної системи, то в ній, як уже зазначалося, господарюючі суб’єкти мають такий ступінь свободи, який вважають прийнятним державні особи та інституції, котрі приймають політичні рішення.

Проміжне положення між цими полярними полюсами посідає так звана змішана економіка, яка в загальному розумінні поєднує різні форми власності та господарювання, а також ринкові принципи конкуренції і державного регулювання.

Досить плідним для теоретичного аналізу і чіткого розуміння даної проблеми є загальне визначення економічної (господарської) системи як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробниками і споживачами економічних благ. Таке її трактування виходить з того реального масовидного факту, що не існує броунівського (хаотичного) руху в сучас-ній господарській діяльності людей, як це може здаватися на перший погляд. Процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання благ, які здійснюються в різноманітних формах, завжди організовані тим або іншим чином.

Способи координації господарської діяльності

Для того, щоб здійснювати свій вибір за обмежених ресурсів господарюючі суб’єкти повинні володіти необхідною інформацією про те, що, як і для кого виробляти. Це є ті глобальні завдання, які повинні вирішуватися у будь-якому суспільстві.

Можна стверджувати, що різні суб’єкти господарських (економічних) систем в історії людства, будь то первісна община, рабовласницька латифундія, феодальний фільварок, капіталістичне чи соціалістичне підприємство, — це різним способом вмонтовані у суспільне виробництво інформаційні системи. Від характеру їх взаємозв’язків і залежить спосіб розв’язання трьох згаданих глобальних завдань економіки.

Хто і яким чином здійснює координацію діяльності економічних суб’єктів у процесі їх повсякденної господарської діяльності?

Економічна теорія розглядає два основних способи координації такої діяльності: спонтанний (або стихійний) та ієрархію (від гр. hieros — світовий, та arche — влада, тобто розташування частин чи елементів цілого в порядку від вищого до нижчого).

У спонтанних порядках інформація, яка необхідна виробникам і споживачам, передається шляхом цінових сигналів. Саме зниження чи зростання цін на виробничі ресурси, економічні блага підказують господарським агентам (cуб’єктам), в якому напрямі діяти, тобто що, як і для кого виробляти. Спонтанний економічний порядок виник природним шляхом у ході розвит-ку ринкових відносин. Таким чином, ринок це і є спонтанний порядок.

Але існує й інший спосіб інформації про те, що, як і для кого виробляти. Це — система наказів, завдань і доручень, яка йде згори (від «центру») до безпосереднього виконавця (суверена чи централізованих планових органів) Таку систему називають ієрархією. Прикладом ієрархічного порядку інформації може бути первісна община, де вождь племені вирішував, кому, як і чим займатися. Ієрархія — це адміністративно-командна, або централізовано-планова, система у колишньому СРСР, де держава в особі Держплану Союзовича та вищих партійних органів, віддавала «накази» у формі державних народногосподарських планів, що саме виробляти, для кого і скільки, а також розподіляла ресурси, закріплювала постачальників до споживачів тощо. До речі, у формі ієрархії здійснює свою діяльність на мікрорівні і фірма, де керівник віддає розпорядження своїм підлеглим.

За своєю суттю ієрархія на макрорівні ґрунтується не на цінових сигналах, а на владі, персоніфікованій в особі центрального державного органу.

У сучасному реальному житті спостерігається співіснування, часто органістичне, стихійних порядків та ієрархій.

Поняття «змішана економіка»: сутність, складові

Сучасні розвинуті ринкові системи характеризуються органічним поєднанням ієрархічних елементів і ринкових (стихійних). Це дає підстави говорити про змішану економічну систему. В економічній літературі дане поняття трактується неоднозначно. Нині часто, особливо у вітчизняних виданнях, можна прочитати, що така економіка — це просто набір (конгломерат) різних форм власності та відповідних форм господарювання. Звідси робиться висновок, що будь-яка перехідна економіка — це змішана економіка, у т. ч. й в Україні. Але таке розуміння є поверховим підходом, про що свідчить й аналіз еволюції поглядів на розуміння проблеми.

Ідеї змішаної економіки виникли ще у ХІХ ст. Основою їх появи була життєва необхідність розв’язання соціальних проблем, які, за переконанням ряду авторів, могла вирішити лише держава. Слід зазначити, що родоначальником теорії змішаної економіки був А. Вагнер, який розглядав існування функціонуючого народного господарства як поєднання трьох різних господарських систем: 1) приватногосподарської, що прагне до отримання найбільшого прибутку; 2) cуспільно-господарської (державне господарство), що керується принципом загальної користі; 3) благодійницької, що функціонує з альтруїстичних намірів. Ці три господарські системи Вагнер потім поєднував у сукупну організацію всього народного господарства.

Подальший розвиток теорія змішаної економіки дістала у працях американських економістів, зокрема С. Чейза (йому належить і сам термін «змішана економіка»*1), Дж. Кейнса, Е. Хансена, П. Самуельсона та ін. Близька за своїм змістом до цієї теорії і теорія «соціального ринкового господарства», основоположниками якої в повоєнні роки стали західнонімецькі економісти Л. Ерхард, В. Ойкен та ін. Так, згідно з трактуванням П. Самуельсона змішана економіка — це використання в системі вільного підприємництва держави та її інститутів. Він пише: «Наша економічна система (тобто американська. — Авт.) — це система вільного підприємництва, економічний контроль в якій здійснюється з боку як суспільства (держави), так і приватних інститутів»*2.

*1: { С. Чейз розрізняв чотири моделі економічного устрою суспільства: 1) неупорядкована змішана система; 2) керована змішана система; 3) автоматично конкурентна система і 4) авторитарна держава з централізованим плануванням (див.: Chase S. The Tyranny оf words. — New York, 1938. — P. 280.}

*2: {Самуельсон П. Економікс. — М., 1964. — С. 53.}

Однак логіка аналізу проблем цієї економічної системи підказує, що найбільш прийнятною трактовкою поняття «змішана економіка» є інтерпретація Е. Хансена, оскільки він поєднує риси «державного добробуту» і функції національного (державного) планування та ринкового саморегулювання. Тут автор відзначає, на нашу думку, одну з конституюючих ознак змішаного суспільства — соціальну спрямованість економіки*3 за умови високого розвитку її виробничого потенціалу.

*3: {Ще в давні часи біблейське вчення акцентувало увагу на соціалізації діяльності людей, оскільки аксіомою є те, що процес виробництва (про що стверджує і марксизм) без орієнтації на споживача втрачає сенс (мету).}

Бідна країна не може мати змішаної економіки, оскільки остання є основою держави загального добробуту. Високорозвинута економіка виступає підґрунтям для формування поліформічного суспільства, де основна форма політичної влади — демократія, а також панує громадянський характер суспільного устрою, у центрі якого перебуває людина.

Все це гарантує економічні, політичні, духовні права і свободи особи. При цьому слід розуміти, що соціалізація економіки — це, з одного боку, перманентний процес, а з іншого — прогресуючий. Він не є застиглим станом суспільства, а динамічно наповнюється новим позитивним змістом як за формою, так і часовим виміром.

Таким чином, стосовно предмета нашого аналізу, тобто змішаної економіки, системоутворюючими її складовими є: високий економічний потенціал суспільства; забезпечення на його основі загального добробуту населення; раціональне поєднання державного регулювання з ринковим саморегулюванням.

Функціонування цієї системи відбувається через органічний взаємозв’язок названих складових, а розвиток — через якісні та кількісні зрушення в самій системі.

Риси та моделі змішаної економіки

Про органічну цілісність змішаної системи свідчать також основні її властивості (риси). Серед них правомірно відзначити:

  • багатосекторність і поліформізм в економіці;
  • взаємодію та взаємопереплетіння її секторів і форм господарювання;
  • рухливість у часі і просторі механізму господарювання;
  • перехід одних форм в інші, що забезпечує гнучкість і цілісність системи;
  • відносну стійкість і стабільність на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;
  • здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом’якшувати соціальні конфлікти;
  • економічну свободу і економічну рівність господарюючих суб’єктів.

Таким чином, органічний характер змішаної економіки проявляється у тому, що вона являє собою не просто співіснування і паралельний розвиток різних секторів господарювання, а їх суперечливу єдність: взаємопроникнення, взаємопереплетіння і взаємний перехід одного типу господарювання в інший. Подібне засвідчує, що така система — це не просто конгломерат форм власності та господарювання, а нова соціально-економічна якість.

Відповідна комбінація різних секторів, форм і типів господарювання, механізмів його регулювання дозволяє одержати ту чи іншу національну модель руху до змішаної економіки. Різноманітність її типів визначається насамперед такими групами факторів:

По-перше, конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки — державного регулювання і ринкового саморегулювання.

По-друге, специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (політичними, економічними, культурними, соціально-психологічними тощо).

По-третє, етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема ступенем завершеності технологічної та структурної перебудови.

Тому існує цілий ряд національних і регіональних моделей змішаної економіки. Про це свідчить і досвід функціонування економік розвинутих країн світу, який дає підстави стверджувати, що їх господарські системи слід розглядати і вивчати не лише із загальних позицій, а й враховувати специфічні форми прояву— в тій чи іншій державі. Ці форми можуть змінюватись у часі та залежно від багатьох обставин.

З точки зору теорії та практики в економічній літературі прийнято виокремлювати американську, або ліберальну, модель, неоліберальні моделі Західної Європи (німецьку, шведську та ін.), японську, моделі нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.). Кожна з цих моделей має свої специфічні особливості, спрямованість, але досить ефективно функціонує у відповідній країні чи на континенті.

Основними критеріями, на базі яких визначається специфіка різних моделей господарювання, є: цільове спрямування економіки; форми і структура власності (зокрема, питома вага державної власності); важелі і форми втручання держави в економіку, які зрештою розрізняються співвідношенням державного і приватного секторів, їх структурою і значенням, а також методами і комбінаціями взаємодії при регулюванні економічних процесів на різних рівнях. Тому неправомірно буде зводити єдиний узагальнюючий критерій «змішаності» економіки лише до структури (питомої ваги) різних форм власності, в т. ч. й до частки державного сектора в національному капіталі чи у ВВП, як і до питомої ваги зайнятих на державних підприємствах.

У даному аспекті економікс робить акцент на важливості (дійовості) функцій держави, а не на розмірах державного сектора або частці витрат держави у бюджеті країни. Зокрема, в Японії відносно незначна частка державної власності, але через систему податків, кредитів, фінансів, тобто економічних важелів (інструментів) державне втручання в економіку було досить ефективним і сприяло динамічному переходу країни від індустріальної до постіндустріальної стадії.

Західні економісти-фахівці досліджують і такий важливий фактор, як якість державного втручання в економіку. Під цим розуміється залежність ефективності державного втручання від характеру, організації та способу і дійовості функціонування державних інститутів.

§ 2. Функції і роль держави у змішаній економіці

У будь-якій економічній системі, у т. ч. ринковій, держава виступає, у загальноприйнятому смислі, як економічний агент, що володіє правом і можливістю примусу, наприклад у сфері податкової політики, державного законодавства тощо. Але примусовість, якщо вона трактується державою широко, зводить нанівець усі переваги вільного підприємництва.

Історія економічного розвитку не знає якоїсь абстрактної, недержавної економіки. Навіть в системі вільного ринку (основаній на lasser lair — невтручання держави) неможливо обійтися без держави. Вона бере на себе функції, які самому ринку здійснити не під силу. Це, зокрема, такі:

  • забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;
  • регулювання так званих зовнішніх (побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);
  • задоволення потреб у «колективних благах» (або у «суспільних товарах») — товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо.

Виокремлені функції, як прийнято вважати в економічній літературі, — це максимум того, що повинна робити держава в умовах вільного ринку і, одночасно, мінімум того, що вона робить у реальній ринковій економіці.

Державне втручання в економіку об’єктивно зумовлене обмеженістю самого ринкового механізму.

Основні функції держави в змішаній економіці

Становлення і зміцнення держави завжди супроводжувалися розвитком численних її економічних функцій. Останні перебувають у постійній динаміці і їх зростання та вдосконалення знаходяться в органічному взаємозв’язку із суспільним прогресом.

Результативність втручання держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки повно і послідовно вона спирається на об’єктивно діючі економічні закони. Слід враховувати, що останні завжди є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід до них не лише як до концентрованого виразу об’єктивної необхідності, а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш повно реалізувати.

Економічна діяльність держави реалізується через її функції в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Тому важливим завданням держави є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами різних економічних суб’єктів і можливостями «на даний час» економічної системи. При цьому в надбудовній сфері відбувається визнання суспільством процесів координації інтересів і формування спільних цілей. Таким чином, держава надає стихійному розвитку осмислення, координуючи та спрямовуючи дії окремих господарюючих суб’єктів.

У змішаній економіці функції держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежуються, дедалі більше поступаючись загальноекономічним і загальносоціальним функціям.

Як правило, в підручниках з економікс виокремлюють три глобальних (основних) функції держави: забезпечення ефективності економіки, соціальної справедливості та стабільності. Ці функції можна назвати ще функціями вищого порядку.

Для реалізації першої функції — забезпечення ефективності — держава повинна, використовуючи різні економічні та адміністративні (правові) інструменти, створити такий економічний фон, який би забезпечував ефективне функціонування виробництва. При цьому велике значення має антимонопольна діяльність держави, гарантування максимально справедливих умов дії ринкового механізму, активізація конкуренції та ін.

Щодо характеристики двох інших глобальних функцій, слід відзначити, що ринок «сліпий» (нейтральний) до проблем забезпечення соціально-економічної справедливості і стабільності як безпосередньо у сфері економіки, так і в суспільстві в цілому.

Так, він визнає лише один критерій розподілу доходів: результат участі в конкуренції на ринку товарів (послуг) капіталів і робочої сили. Тому справедливими для нього є як високі доходи, що були отримані тими, хто досяг успіху у конкуренції, так і низькі у тих, хто зазнав невдачі. Чисто ринковий розподіл зовсім не гарантує прожиткового мінімуму. Нічим не обмежений і ніким не підкоригований ринковий розподіл, справедливий з точки зору законів ринку, призводить до різкої диференціації доходів, соціальної незахищеності значної маси населення. А коли такий розподіл не влаштовує більшість людей, це здатне породити серйозні соціальні конфлікти. Коригувати ринковий механізм розподілу та інші пов’язані з ним процеси ставало дедалі нагальнішим завданням держави. З часом вона перебрала на себе функцію перерозподілу доходів через податки, а також підтримку непрацездатних, пенсіонерів і т. п.

Ринкова економіка не забезпечує повної зайнятості населення, тому регулювання ринку праці, матеріальне забезпечення безробітних — теж функція держави в ринковій економіці. Вона має піклуватися і про зайнятих, гарантувати їм мінімальний рівень споживання через законодавче регулювання рівня мінімальної зарплати.

Суттєве значення у вирішенні цих проблем має і діяльність держави щодо макроекономічної підтримки стабільності економіки, згладжування циклічної форми її розвитку.

Різноманітність завдань, що постають перед державою в ринковій (а особливо в змішаній) економіці, можна виразити за допомогою виконуваних нею економічних функцій, які є похідними від згаданих функцій вищого порядку. В літературі існує безліч підходів до їх класифікації та диференціації. Серед похідних (функцій другого порядку), які на себе бере держава, відзначимо такі:

  • забезпечення правової основи і соціального клімату, що сприяє ефективному функціонуванню економіки;
  • компенсація негативних сторін ринку;
  • проведення фіскальної політики — вилучення частки доходів господарюючих суб’єктів з метою формування держбюджету;
  • забезпечення розвитку фундаментальних досліджень, особливо тих, які потребують значних коштів, довгих термінів окупності і великого ризику. Це відноситься і до нових галузей з невизначеними перспективами. Держава бере на себе і розв’язання регіональних та екологічних проблем.

Поряд зі згаданими функціями держави в змішаній економіці особливо посилюється її діяльність у сфері розподілу доходів та щодо створення режиму найбільшого сприяння малому і середньому бізнесу. В змішаній економічній системі держава сильна своєю соціальною політикою так само, як і економікою. У той же час у реальній дійсності всі її функції переплітаються між собою і комплексно впливають на економічну ситуацію. Органічний взаємозв’язок і взаємопереплетіння економічних функцій держави знаходить концентрований вияв у механізмі державного регулювання.

Державне регулювання доповнює, коригує чисто ринковий механізм. Реалізується воно за принципом: «Конкуренція — скрізь, де можливо, регулювання — скрізь, де необхідно!». Як образно говорив П. Самуельсон, управляти економікою за відсутності того чи іншого — рівнозначно, що аплодувати однією рукою.

Методи державного регулюванняекономіки

Методи державного регулювання сучасної розвинутої економіки надзвичайно різноманітні. Часто вони істотно відрізняються і разом з тим певним чином збігаються. У літературі немає єдиного підходу до їх класифікації. Однак їх можна згрупувати у таких два блоки: адміністративно-правові (або прямі) та економічні (або непрямі). Застосування цих методів залежить від історико-культурних, соціально-економічних, політичних умов країни, стану розвитку та структури економіки. Тому механізм державного регулювання економіки у різних країнах неоднаковий.

До методів адмініcтративно-правового регулювання належать: законодавча (перш за все господарcько-правова) діяльність держави; державні замовлення (закупівлі); трансфертні плате-жі; індикативне (рекомендаційне) планування; розробка цільових програм; прямий державний контроль над монопольними ринками і цінами; адміністративне регулювання певних економічних процесів.

Економічні методи регулювання, в свою чергу, можна поділити на регулятори (методи) прямого впливу на економіку та опосередковані регулятори. До перших належать цільове фінансування (у т. ч. регіональні та цільові програми, система державних закупок і т. п.). Другі — це опосередковані регулятори (методи), що реалізуються державою через різні складові її економічної політики: фінансову, грошово-кредитну, податкову, бюджетну, інвестиційну, валютну. За сучасних умов економічні методи є найдійовішими.

Разом з тим усі ці методи регулювання держава може використовувати одночасно в їх різних комбінаціях, наприклад заморожування або блокування цін, контроль над певними їх видами, встановлення митних тарифів, квот і т. п. Часто між прямими і непрямими методами немає чітко визначеної межі і вони взаємодоповнюють (продовжують) один одного.

У змішаній економіці з точки зору комплексного використання різних методів регулювання особливе місце посідає економічне програмування, або індикативне (рекомендаційне) планування. У загальному розумінні — це процес орієнтації розвитку суспільного виробництва за допомогою регулярного і комплексного впливу держави на його структуру відповідно до передбачених ва-ріантів соціально-економічного розвитку і господарської стратегії. Виникло індикативне планування відразу після Другої світової війни у Франції, Голландії, Норвегії, Японії та інших країнах.

При програмуванні здійснюється ранжування пріоритетів, між якими існує поєднання обраних, часто суперечливих, цілей, у т. ч. із системою регуляторів (наприклад, установка на повну зайнятість і зниження інфляції).

Державний сектор економіки

Сучасна держава «вмонтована» в ринкову систему господарювання. Окрім її участі в економіці як регулюючої сили, вона діє і як самостійний господарюючий суб’єкт. Це так званий державний сектор. Його питома вага для різних країн неоднакова: традиційно мінімальна для США (частка продукції держпідприємств у національному доході — 1—2 %) і значна у країнах Західної Європи (частка держсектора у ВВП Франції — 20 %, Швеції — 14 %, Італії — 12 %).

Світова практика доводить, що державна власність може бути ефективною, оскільки має відповідні переваги порівняно з іншими формами власності. Ці переваги зумовлені її функціями: здатністю здійснювати макрорегулювання, формувати стратегію економічного розвитку суспільства в цілому, оптимізувати структуру національної економіки та визначити її остаточну орієнтацію на людину.

У той же час, незалежно від характеру економічної системи, державна власність у більшості випадків функціонує з меншою ефективністю, ніж інші форми. З одного боку, це пов’язано з розвитком державної власності у тих сферах, де можливості ринку обмежені і знижена мотивація до праці. З іншого боку, ефективність державної власності може знижуватись у галузях з нормально функціонуючим ринком через «знеособлення» власника і втрати підприємством ринкової орієнтації.

Причини історичного зростання ролі державного сектора в економіці є такими: війни і національна оборона, інфраструктурне забезпечення макроекономічних процесів, ріст народонаселення, урбанізація, проблеми захисту навколишнього середовища, егалітаризм (рівність).

Сфери діяльності державного сектора

Рис. 5. Сфери діяльності державного сектора

В економічній науці поняття «держсектор» пов’язане не стільки із самою державною власністю, скільки з усією сукупністю форм участ і держави у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. В такому розумінні цей сектор виступає як основа, спираючись на яку, держава може виконувати свої функції.

§ 3. Концепції державного регулювання економіки та їх еволюція

Процес трансформації капіталістичної системи в змішану практично розпочався після Великої депресії 1929—1933 рр., яка поставила під сумнів саме існування капіталізму. Надалі — після Другої світової війни — ці трансформаційні процеси істотно активізувались.

Головним ідеологом активного втручання держави в економіку був відомий англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанська модель державної політики ставила за мету контроль і регулювання сукупного попиту для того, щоб він відповідав сукупній пропозиції при забезпеченні повної (високої) зайнятості населення. Кейнс виходив з того, що ціни і зарплата змінюються не досить динамічно, особливо в короткостроковому періоді. Тому його модель передбачала стимулювання сукупного «ефективного» попиту шляхом мотивації до інвестування приватного капіталу, а також перерозподіл через бюджет деякої частки національного доходу на користь незаможніх і державне фінансування громадських робіт. Основними інструментами регулювання, за Кейнсом, мають бути: державний бюджет; дефіцитне фінансування економіки; облікова ставка процента.

Так, у періоди криз рекомендувалось розширяти державні витрати, стимулювати інвестиції приватного сектора шляхом зниження податків, низької ставки процента. Кейнсіанська концепція стала теоретичним обґрунтуванням нового підходу до ролі держави в ринковій економіці. Вона знайшла найбільш повне застосування в економічній політиці президента США Ф. Д. Рузвельта (до речі, Дж. Кейнс був радником у нього) при виході країни з Великої депресії на початку 30-х років.

Кейнсіанська модель — це концепція опосередкованого макроекономічного регулювання, цільові пріоритети якої — зайнятість і стабільність економічного зростання, інструменти — кредитно-грошова політика і держбюджет. Кейнс виходив з того принципового посилання, що ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, а тому потрібне втручання держави. Ідея про необхідність такого втручання в ринкову економіку утвердилась в суспільній свідомості та державній економічній політиці у повоєнний період в усіх розвинутих країнах.

З часом, на рубежі 70—80-х років, кейнсіанська концепція і заснована на ній політика були піддані критиці з боку неокласичного напряму, і в першу чергу монетаристів. Вони виходять з постулату щодо тенденції капіталістичної економіки до рівноваги, усталеності та стабільності. Представники цього напряму вважають, що ринок, конкуренція, гнучкість цін — кращі механізми встановлення рівноваги. При цьому також акцентується увага на інфляційному характері кейнсіанських рецептів дефіцитного фінансування. Дійсно, на той час проблемою номер один для західних країн була галопуюча інфляція. Так, один з найвідоміших представників монетаризму М. Фрідмен вбачав альтернативу ідеї державному регулюванню в свободі конкуренції і підприємництва. Він особливо різко виступав проти втручання держави в грошовий обіг. Ідеї Фрідмена були використані в так званій рейганоміці.

Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що потрібно відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, які призводять до різких коливань грошової маси і перейти на суворе регулювання грошей в обігу, незалежно від кон’юнктури. Грошова маса, на їх погляд, може бути збільшена лише відповідно до довгострокових темпів зростання національного доходу.

Неокейнсіанці, як і раніше, виходять з того, що у капіталістичній економіці існують стійкі причини, які зумовлюють відхилення від оптимального використання ресурсів і стабільного зростання, тому для їх коригування необхідна держава.

Отже, як стверджує реальний досвід, держава в змішаній економіці використовує елементи різних концепцій регулювання економічних процесів. Здійснюючи централізоване регулювання, вона надає своїм заходам загального характеру та сприяє підвищенню рівня узгодженості дій на мікро- і макрорівнях.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Образовательный портал
Правила користування
Продажа баннеров УБС