Главная  - Политэкономия  - Книги  - Політична економія - Бєляєв О.О.
Політична економія - Бєляєв О.О.
<< Содержание < Предыдущая

 

§ 3. Основні закономірності перехідного періоду

Серед надзвичайно широкого комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваються при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою функцій одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. Як бачимо, дві з них носять чітко виражений негативний характер і знаходять свій вияв у кризах.

Перша закономірність — втрата державою функцій одноособового розпорядження ресурсів — свідчить про те, що держава перестає бути єдиним, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачає монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляється в таких основних аспектах.

По-перше, ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава як джерело господарського законодавства діє згідно з установленими нею самою законами. Після прийняття законодавчого акта ним мають керуватись всі державні органи, підприємства, так само як й інші суб’єкти ринку — приватні підприємства, громадяни.

По-друге, зміна економічного статусу держави передбачає формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Адже в централізовано-плановій системі економічне управління здійснювалось за рахунок адресно-примусових розпоряджень. За умов переходу до ринку держава вже може ви-користовувати гнучкі та, в принципі, дійовіші інструменти фінансового регулювання. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всієї маси суб’єктів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів.

По-третє, для держави виникає необхідність компенсації провалів (фіаско) «народжуваних» ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими функціями, а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.

Друга закономірність перехідної економіки — це бюджетна криза, що тісно пов’язана зі зміною стану держави в економіці. За роки панування адміністративно-командної системи в СРСР, в т. ч. й Україні, були створені потужна важка промисловість, велика соціальна сфера, чисельні збройні сили та управлінський апарат, які (за частковим винятком сфери виробництва) повністю фінансувалися з держбюджету. З початком ринкового реформування, образно кажучи, ще збереглися «високі патерналістські зобов’язання» держави щодо фінансування цих сфер і видів діяльності. Але дохідна частка бюджету з початку 90-х років у всіх країнах СНД різко скоротилася, що було зумовлено катастрофічним падінням виробництва. Подібна ситуація у більшості пострадянських країн погіршувалася також через недосконалі системи оподаткування, істотне зростання тіньового сектора економіки та відтік капіталу за кордон. Дефіцити державних бюджетів стали для них хронічними і практично неминучими.

Третя закономірність перехідного періоду — це трансформаційний спад (за термінологією угорського вченого Я. Корнаї). Такий спад пов’язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюється відсутністю координації дій між економічними агентами (суб’єктами). Це пояснюється тим, що попередні директивно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, — ще слабі або відсутні взагалі. Поглиблюється такий спад також і тим, що адміністративно-командна економіка за своєю суттю нерівноважна, оскільки їй були органічно притаманні, з одного боку, дефіцит більшості товарів, а з іншого — значна кількість надлишкової продукції, яка не знаходила збуту. Характерними особливостями трансформаційного спаду є його масштабність і глибина падіння економіки (наприклад, в Україні лише протягом 1991 р. — першої половини 1992 р. обсяг виробництва знизився на понад 40 %).

Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплексність та половинчатість ринкових заході в, що знижувало їх ефективність. Про це образно сказав Я. Корнаї у праці «Шлях до вільної економіки»: «Загальна сума десяти різних половинчатих результатів дорівнює не сумі п’яти повноцінних успіхів, а скоріше десяти повним поразкам».

Передумови формування дієздатного ринку

Про те, що ринок у країнах СНД, у т. ч. й Україні, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі, неодноразово зазначалося в економічній літературі. Про це, зокрема, наголошував ще на початку 90-х років академік НАН України Ю. Н. Пахомов. Так, він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в Україні є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб’єктів господарювання.

Основні серед них:

  • програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з конституюючих умов переходу до ринку;
  • структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями;
  • переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів в управлінні економікою;
  • формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв’язків;
  • оздоровлення грошей та фінансів — незамінних регуляторів ринкових відносин;
  • широку комп’ютеризацію економіки, що створить можливості масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб’єктів товарно-грошових відносин;
  • формування соціальних захисних механізмів, які виключають нецивілізовані форми грабунку та зубожіння основної маси населення. З одного боку, зрозуміло, що в бідному суспільстві цивілізованого ринку бути не може, а з іншого — важливо створити в людей психологічно прийнятне ставлення до ринку.

Виходячи з викладеного, підкреслимо ще раз, що саме ці головні завдання стоять перед українською економікою у перехідний пе-ріод. Слід зазначити, що наступним по порядку (але не за значенням!) завданням економіки України є її інституціональна ринкова трансформація. Роль цієї проблеми актуалізується ще й тим, що ринкова поведінка економічних агентів може спиратися лише на ринкові інститути. Адже в будь-якій економічній системі поведінка господарюючих суб’єктів задається «правилами гри». Оскільки саме ці правила визначають поведінку економічних суб’єктів, то в літературі вірно стверджується, що інституціональна трансформація первинна стосовно інших напрямів постсоціалістичних реформ.

Інституціональна трансформація у перехідний період — це процес виникнення, розвитку та зміцнення ринкових правил економічної поведінки і ринкових установ (організацій) та заміна ними старих інститутів (правил та організацій, які властиві адміністративно-командній системі).

Між вченими-теоретиками і досі точиться дискусія про те, що розуміти під терміном інститути. Так, лауреат Нобелівської премії Д. Норт вважає, що до них належать формальні і неформальні правила економічної діяльності. Однак інші фахівці до таких інститутів відносять не тільки правила поведінки суб’єктів, а й самі організації (установи), наприклад фірми, біржі, банки. Тому про інституціональну трансформацію перехідного періоду прийнято говорити не лише стосовно змін у господарському праві (законах), але й відповідно до змін у структурі та змісті економічних організацій, в т. ч. роздержавленні, приватизації, реструктуризації підприємств (погашенні заборгованості), розвитку різних форм малого бізнесу тощо.

Щодо України важливо, щоб практика трансформації не ігнорувала принципову рису нашого історичного розвитку — надзвичайно суттєву роль держави. Ігнорування цієї обставини і намір одномоментно звільнити економіку від державного втручання обернулося значними невдачами ранніх ліберальних перетворень і не дозволило ринковим реформам просунутись так, як на це розрахували ініціатори. Аналогічна ситуація притаманна і всім без винятку країнам СНД.

Нині важливо й те, щоб ці інституціональні перетворення утворювали цільну і взаємопов’язану систему. Ізольовані ринкові інститути, як стверджує практика, не завжди «працюють» за законами ринку.

Серед інституціональних реформ провідне місце займають роздержавлення і приватизація як вихідні умови зміни відносин власності. Сутність, форми і проблеми трансформації державної власності було розглянуто в попередніх темах.

Поряд з цим важливо зміцнити нормативно-регулюючі функції держави, оскільки невиконання законів і безладдя — одна з головних причин незадовільного функціонування ринкових відносин в Україні.

В основі нового трансформаційного курсу має бути відповідна економічна політика. За своєю сутністю — це концентрована, науково обґрунтована діяльність держави щодо забезпечення раціонального та ефективного функціонування національної економіки як на макро-, так і мікрорівні. Її довгострокова мета — структурна перебудова економіки, формування суб’єктів ринку, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв, перехід до стійкого економічного зростання.

За умов успішного руху в даних напрямах створюватиметь-ся реальне підґрунтя, аби протягом кількох перших десятиліть XXI ст. сформувати основи соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки і тим самим завершити перехідний період.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Образовательный портал
Правила користування
Продажа баннеров УБС