Главная  - Политэкономия  - Книги  - Політична економія - Бєляєв О.О.
Політична економія - Бєляєв О.О.
<< Содержание < Предыдущая

 

§ 3. Основні закономірності перехідного періоду

Серед надзвичайно широкого комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваються при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою функцій одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. Як бачимо, дві з них носять чітко виражений негативний характер і знаходять свій вияв у кризах.

Перша закономірність — втрата державою функцій одноособового розпорядження ресурсів — свідчить про те, що держава перестає бути єдиним, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачає монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляється в таких основних аспектах.

По-перше, ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава як джерело господарського законодавства діє згідно з установленими нею самою законами. Після прийняття законодавчого акта ним мають керуватись всі державні органи, підприємства, так само як й інші суб’єкти ринку — приватні підприємства, громадяни.

По-друге, зміна економічного статусу держави передбачає формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Адже в централізовано-плановій системі економічне управління здійснювалось за рахунок адресно-примусових розпоряджень. За умов переходу до ринку держава вже може ви-користовувати гнучкі та, в принципі, дійовіші інструменти фінансового регулювання. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всієї маси суб’єктів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів.

По-третє, для держави виникає необхідність компенсації провалів (фіаско) «народжуваних» ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими функціями, а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.

Друга закономірність перехідної економіки — це бюджетна криза, що тісно пов’язана зі зміною стану держави в економіці. За роки панування адміністративно-командної системи в СРСР, в т. ч. й Україні, були створені потужна важка промисловість, велика соціальна сфера, чисельні збройні сили та управлінський апарат, які (за частковим винятком сфери виробництва) повністю фінансувалися з держбюджету. З початком ринкового реформування, образно кажучи, ще збереглися «високі патерналістські зобов’язання» держави щодо фінансування цих сфер і видів діяльності. Але дохідна частка бюджету з початку 90-х років у всіх країнах СНД різко скоротилася, що було зумовлено катастрофічним падінням виробництва. Подібна ситуація у більшості пострадянських країн погіршувалася також через недосконалі системи оподаткування, істотне зростання тіньового сектора економіки та відтік капіталу за кордон. Дефіцити державних бюджетів стали для них хронічними і практично неминучими.

Третя закономірність перехідного періоду — це трансформаційний спад (за термінологією угорського вченого Я. Корнаї). Такий спад пов’язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюється відсутністю координації дій між економічними агентами (суб’єктами). Це пояснюється тим, що попередні директивно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, — ще слабі або відсутні взагалі. Поглиблюється такий спад також і тим, що адміністративно-командна економіка за своєю суттю нерівноважна, оскільки їй були органічно притаманні, з одного боку, дефіцит більшості товарів, а з іншого — значна кількість надлишкової продукції, яка не знаходила збуту. Характерними особливостями трансформаційного спаду є його масштабність і глибина падіння економіки (наприклад, в Україні лише протягом 1991 р. — першої половини 1992 р. обсяг виробництва знизився на понад 40 %).

Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплексність та половинчатість ринкових заході в, що знижувало їх ефективність. Про це образно сказав Я. Корнаї у праці «Шлях до вільної економіки»: «Загальна сума десяти різних половинчатих результатів дорівнює не сумі п’яти повноцінних успіхів, а скоріше десяти повним поразкам».

Передумови формування дієздатного ринку

Про те, що ринок у країнах СНД, у т. ч. й Україні, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі, неодноразово зазначалося в економічній літературі. Про це, зокрема, наголошував ще на початку 90-х років академік НАН України Ю. Н. Пахомов. Так, він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в Україні є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб’єктів господарювання.

Основні серед них:

  • програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з конституюючих умов переходу до ринку;
  • структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями;
  • переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів в управлінні економікою;
  • формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв’язків;
  • оздоровлення грошей та фінансів — незамінних регуляторів ринкових відносин;
  • широку комп’ютеризацію економіки, що створить можливості масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб’єктів товарно-грошових відносин;
  • формування соціальних захисних механізмів, які виключають нецивілізовані форми грабунку та зубожіння основної маси населення. З одного боку, зрозуміло, що в бідному суспільстві цивілізованого ринку бути не може, а з іншого — важливо створити в людей психологічно прийнятне ставлення до ринку.

Виходячи з викладеного, підкреслимо ще раз, що саме ці головні завдання стоять перед українською економікою у перехідний пе-ріод. Слід зазначити, що наступним по порядку (але не за значенням!) завданням економіки України є її інституціональна ринкова трансформація. Роль цієї проблеми актуалізується ще й тим, що ринкова поведінка економічних агентів може спиратися лише на ринкові інститути. Адже в будь-якій економічній системі поведінка господарюючих суб’єктів задається «правилами гри». Оскільки саме ці правила визначають поведінку економічних суб’єктів, то в літературі вірно стверджується, що інституціональна трансформація первинна стосовно інших напрямів постсоціалістичних реформ.

Інституціональна трансформація у перехідний період — це процес виникнення, розвитку та зміцнення ринкових правил економічної поведінки і ринкових установ (організацій) та заміна ними старих інститутів (правил та організацій, які властиві адміністративно-командній системі).

Між вченими-теоретиками і досі точиться дискусія про те, що розуміти під терміном інститути. Так, лауреат Нобелівської премії Д. Норт вважає, що до них належать формальні і неформальні правила економічної діяльності. Однак інші фахівці до таких інститутів відносять не тільки правила поведінки суб’єктів, а й самі організації (установи), наприклад фірми, біржі, банки. Тому про інституціональну трансформацію перехідного періоду прийнято говорити не лише стосовно змін у господарському праві (законах), але й відповідно до змін у структурі та змісті економічних організацій, в т. ч. роздержавленні, приватизації, реструктуризації підприємств (погашенні заборгованості), розвитку різних форм малого бізнесу тощо.

Щодо України важливо, щоб практика трансформації не ігнорувала принципову рису нашого історичного розвитку — надзвичайно суттєву роль держави. Ігнорування цієї обставини і намір одномоментно звільнити економіку від державного втручання обернулося значними невдачами ранніх ліберальних перетворень і не дозволило ринковим реформам просунутись так, як на це розрахували ініціатори. Аналогічна ситуація притаманна і всім без винятку країнам СНД.

Нині важливо й те, щоб ці інституціональні перетворення утворювали цільну і взаємопов’язану систему. Ізольовані ринкові інститути, як стверджує практика, не завжди «працюють» за законами ринку.

Серед інституціональних реформ провідне місце займають роздержавлення і приватизація як вихідні умови зміни відносин власності. Сутність, форми і проблеми трансформації державної власності було розглянуто в попередніх темах.

Поряд з цим важливо зміцнити нормативно-регулюючі функції держави, оскільки невиконання законів і безладдя — одна з головних причин незадовільного функціонування ринкових відносин в Україні.

В основі нового трансформаційного курсу має бути відповідна економічна політика. За своєю сутністю — це концентрована, науково обґрунтована діяльність держави щодо забезпечення раціонального та ефективного функціонування національної економіки як на макро-, так і мікрорівні. Її довгострокова мета — структурна перебудова економіки, формування суб’єктів ринку, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв, перехід до стійкого економічного зростання.

За умов успішного руху в даних напрямах створюватиметь-ся реальне підґрунтя, аби протягом кількох перших десятиліть XXI ст. сформувати основи соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки і тим самим завершити перехідний період.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС