Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая

§ 6. Ефективність суспільної праці та розширення джерел багатства суспільства

Ум овою соціально-економічного прогресу в будь-якому сус-пільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці. Вивчення різних аспектів результа-тів, отриманих внаслідок використання суспільної праці, економіч-ного механізму їх зростання є "наскрізною" проблемою економіч-ної теорії.

Розглянемо економічну результативність уречевленої в засобах виробництва праці, що зумовлює технічне оновлення виробництва. На початкових етапах розвитку машинного виробництва вона узагальнено виражалась у показниках зростання продуктивності праці. Це відповідало основній тенденції індустріалізації - витіс-ненню живої праці машинною технікою. Машини запроваджува-лись за умови, що вартість їх була нижчою, ніж вартість замінюва-ної робочої сили (заробітної плати робітників). У зв'язку з цим підвищення технічного і органічного складу виробництва законо-мірно призводило до того, що в розрахунку на одиницю продукції скорочувалась частка живої та відносно зростала частка уречевле-ної праці. При цьому загальна величина вартості продукту зменшу-валась.

У другій половині XX ст. в індустріальне розвинених країнах виробництво досягло такого рівня, що частка витрат живої праці в загальній вартості маси продукції суттєво зменшилась, однак збіль-шилась частка використання уречевленої в засобах виробництва праці. Ця тенденція властива також господарству України за нор-мальних умов розвитку.

Для визначення результатів застосування у виробництві суспіль-ної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці - як живої, так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідно-шення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат сус-пільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в про-цесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю до-даткового продукту лї. Витратами живої та уречевленої праці ви-ступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + V (с - вар-тість засобів виробництва, V - заробітна плата). Отже, ефектив-ність витрат суспільної праці на підприємстві розраховують за формулою

ефектив-ність витрат суспільної праці на підприємстві

Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємства доцільно розглядати їх зв'язок на галузевому, регіональному рівнях, а також на макрорівні в межах усього наро-дного господарства. Так, ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві в цілому - найбільш узагальнююче по-няття, що враховує приріст усього новоствореного продукту або виробленого національного доходу (заробітної плати V і додатково-го продукту т). Цей показник розраховують за формулою

ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві

Собівартість товарної продукції відображує загальні витрати суспільної праці на виготовлення продукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основні елементи: а) опла-ту праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукції до продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів; в) вартість спожитих у виробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріа-ли, паливо, енергія). Тому залежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чи уречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.

Ефективність витраченої живої праці показує продуктивність праці в цілому Л як виробництво чистої продукції П^ на одного середньоспискового працівника Р:

Ефективність витраченої живої праці

Ефективність застосування праці, уречевленої в засобах праці (основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах, розрахо-вують так.

По-перше, обчислюють фондовіддачу Ф - відношення вироб-ництва чистої продукції П^ на одиницю витрат основних виробни-чих фондів у вартісному вираженні

фондовіддача

По-друге, визначають ефективність використання уречевленої праці, втіленої у матеріальних ресурсах, розраховуючи матеріало-ємність М як відношення вартості спожитих матеріальних ресур-сів М до вартості чистої продукції Л^:

ефективність використання уречевленої праці

Ці показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні співвідношення їх значень відображують мож-ливі варіанти ефективності суспільної праці.

Крім економічного ефекту від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає насамперед у тому, що витрати праці в галузях немате-ріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, під-вищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо. Так, розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і технології, одержання і використання нових джерел енергії, матеріалів, впровадження передових методів організації виробництва і праці. Витрати живої та уречевленої праці в закладах освіти сприяють введенню нової техніки у виробництво, поліпшенню організації його, підвищенню продуктивності праці. Витрати суспільної праці на охорону здоров'я сприяють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві, зниженню втрат робочого часу через хворобу, підвищенню працездатності людей.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впли-вають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності суспільної праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транс-порт, повноцінний відпочинок. Отже, нематеріальне виробництво забезпечує при використанні в ньому живої та уречевленої праці соціальний ефект, який у багатьох випадках вимірюється не лише кількісно, а й якісно за рівнем соціального прогресу і суспільної свідомості. Це, в свою чергу, викликає вторинний економічний ефект, який впливає на економічний результат суспільної праці. Відображення економічного і соціального ефекту у величині націо-нального доходу та його динаміці може не збігатися в часі. На-приклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впли-вають на підвищення продуктивності праці через певний промі-жок часу.

Оскільки ресурси праці в кожний певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними і економічними критеріями ефективності праці. Відсутність раціональних способів вирішення їх може призвести до різних негативних явищ, напри-клад до прийняття технічних рішень, що не враховують екологічні умови та техніку безпеки і охорони праці. Соціальні вимоги до застосування живої та уречевленої праці мають бути пріоритетними.

Подальше підвищення ефективності суспільної праці залежить від удосконалення речових факторів виробництва як об'єктів її вті-лення. Чи означає це зниження ролі людини і живої праці у всьому виробничому процесі?

Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально змінює становище людини у виробництві. Вона перестає вико-нувати роль простого доповнення машинних систем і вже, як правило, безпосередньо не впливає на процес обробки сировини. Лю-дина регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за виробничий стан і можливості використання електронних систем (роботокомплексів, обробних центрів, інформації систем управління)Від цього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а, навпаки, незмірно зростає. Ця тенденція, безперечно, збережеться і в майбутньому як джерело розширення багатства суспільства.

Революційний характер машинної індустрії породив дію загаль-ного закону п ереміни праці. Корінні зміни в розподілі праці, влас-тиві переворотам у машинній техніці і технології, зумовлюють не-обхідність систематичного переміщення працівників з однієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій.

У сучасних умовах дія закону переміни праці значно посилила-ся внаслідок технологічної революції, за умов якої недоцільна вузь-ка спеціалізація працівників. У зв'язку з цим у навчальних закла-дах майбутні робітники одержують загальнотехнічні знання, інже-нери і техніки - загальнонаукову підготовку, яка дає змогу оволо-дівати більш вузькими спеціальностями.

Широкий профіль підготовки необхідний робітникам для забез-печення безперебійного функціонування складного автоматичного устаткування.

Посилюється необхідність поглиблювати і розширювати загаль-нонаукову підготовку інженерних працівників. Відомо, що науко-во-технічна революція найшвидше розвивається в ділянках стику-вання різних наук (біології, хімії, фізики, кібернетики тощо). У вза-ємодії цих наук криються величезні можливості різкого зростання ефективності витрат суспільної праці. Крім того, відбувається при-скорене оновлення науково-технічних знань, у зв'язку з чим по-трібні спеціалісти, які здатні творчо використовувати науковий по-тенціал у різних галузях.

Для використання у виробництві досягнень науково-технічної революції у багатьох випадках стає необхідною, як мінімум, середньотехнічна, а все частіше і вища освіта. Такі зміни у виробни-чому процесі ведуть до суттєвих змін у структурі витрат суспільної праці, до інтелектуалізації її.

Зростаючий динамізм технічних і технологічних нововведень у виробництві передбачає створення системи безперервної освіти кадрів. Кожний кваліфікований працівник повинен регулярно по-повнювати і оновлювати професійні знання у своїй сфері діяль-ності з урахуванням найновіших досягнень науки і техніки. Цій меті має бути підпорядковане навчання у вищих і середніх спе-ціальних навчальних закладах, на факультетах і курсах підвищен-ня кваліфікації, а також безпосередньо за місцем роботи.

Прогресивні базові нововведення - це раціоналізація діючого виробництва на основі ресурсозбереження, підвищення його тех-нологічної культури, ліквідація соціальне непривабливих робочих місць. Нові технології, передусім електронізація, комплексна авто-матизація, інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснити ре-волюційний переворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.

Електронізація виробництва створює технологічні передумо-ви для швидкого оновлення продукції з найменшими витрата-ми праці, наближення її якісних характеристик до запитів спо-живача.

Інформатизація суспільства відкриває можливості для перемі-щення робочих місць мільйонів людей з централізованих підпри-ємств і організацій у територіальне розмежовані дільниці. Вико-ристовуючи персональні комп'ютери, багато категорій працівників матимуть можливість працювати навіть у своєму помешканні. Сут-тєво скоротяться втрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується також підвищен-ням рівня автоматизації домашньої роботи.

Оскільки в сучасних умовах зростає роль праці в економіці, по-силюється тенденція до гуманізації виробництва. Вона означає не-обхідність постійно поліпшувати умови праці та безпеку її, зміцню-вати здоров'я робітників і службовців, створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у виробничому колективі.

Корисно широко запроваджувати досягнення ергономіки - наукової дисципліни, яка комплексно вивчає людину (групу людей) і конкретні умови її трудової діяльності. Ергономіка знаходить шляхи і методи для того, щоб пристосувати виробниче середовище до особливостей і можливостей організму людини. Водночас вона полег-шує і пристосовує працю до умов сучасної технології, яка швидко змінюється, оптимізує (поліпшує) всі компоненти системи "люди-на - техніка - виробниче середовище". При цьому враховується, як діють на фізіологію і психіку людини фізичні умови праці (тем-пература, освітлення, вібрація, вентиляція, шум тощо) і як впливає режим робочого часу на біологічні ритми організму. Ергономіка аналізує темп, складність, нормування і зміст індивідуальної та гру-пової трудової діяльності, вивчає характер і особливості устатку-вання, організацію робочого місця і системи контролю за працею. В результаті продуктивність праці зростає, а здоров'я людей по-ліпшується. Підвищення продуктивності праці приводить до суттє-вих змін у зайнятості робочої сили.

У цілому розглянуті резерви збільшення обсягів застосовуваної суспільної праці визначають великі можливості розширення дже-рел суспільного багатства.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС