Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Розділ 8 ЛЮДИНА - ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО І КРИТЕРІЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ

§ 1. Людина як елемент продуктивних сил, суб'єкт суспільних відносин і кінцева мета виробництва

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - нез-мірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його ме-ханізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.

Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудо-вої діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціаль-ного в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.

На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна діяль-ність у природі досягла такого ступеня, що стала реальною загроза екологічної катастрофи. Забруднення повітря, води і землі нега-тивно позначається на житті людей, викликає тяжкі захворювання. Антропоцентристське розуміння світової цивілізації виховує у лю-дини впевненість у тому, що вона може і повинна брати від навко-лишньої природи все, що їй потрібно. А цінність природи нібито полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід при-зводить до глибокої екологічної кризи, яка ставить під сумнів збе-реження і розвиток людської цивілізації.

Саме життя вимагає відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина повинна вміти відновлювати природне навколишнє середовище, будувати свої відносини з природою на нових, гуманістичних заса-дах. Тому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно пов'яза-ний з дальшим підвищенням освіченості людини. І інженер, і ро-бітник повинні володіти не лише технічною, а й гуманітарною куль-турою. Саме завдяки останній людина здатна до цілісного сприй-мання природи і суспільства.

Сьогодні швидкими темпами розвивається екологія - наука про збереження навколишнього середовища, яка все більше впливає на розвиток суспільного виробництва, економіки в цілому.

Економічна теорія певною мірою характеризує взаємодію лю-дини з природою, але не вивчає розвиток природи в цілому. Тому вона не розглядає весь комплекс екологічних проблем. Проте еко-номічний аспект екології органічно входить до проблем розвитку суспільного виробництва.

Людина повинна створити гармонійну еколого-економічну сис-тему, яка б органічно поєднувала сприятливі для неї економічні умови життєдіяльності із збереженням природного навколишнього середовища, щоб соціально-економічна якість життя доповнюва-лась екологічно безпечними здоровими умовами.

Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку лю-дини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й

неможливо людині виявити свій талант. Проте не можна ігнорува-ти й того, що людина - біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, які мають великі здібності, талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей 'усім людям - один з основоположних прин-ципів розвитку суспільства.

В економічній теорії використовують такі поняття і категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила", "особистий фактор ви-робництва", "людський фактор", "суб'єктивний фактор" та ін. Щоб зрозуміти співвідношення між ними, слід звернутися до визначен-ня поняття "робоча сила".

Робоча сила -це сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості. Це озна-чає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.

Категорія "особистий фактор виробництва" характеризує лю-дину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил. Проте людина є і суб'єктом виробничих відносин, і носієм системи інте-ресів. Тому категорія "людський фактор" значно ширша за "осо-бистий". Вона характеризує діяльність людей, активне функціону-вання їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відно-син. Людський фактор - це органічна єдність свідомості й діяль-ності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного про-гресу.

Категорія "суб'єктивний фактор" - ширша, ніж "людський фактор", оскільки характеризує свідому діяльність окремих індиві-дів, трудових колективів, партій, верств, громадських організацій і навіть держави. Економічна теорія вивчає важливі конкретні про-яви людського, суб'єктивного факторів, пов'язані з економічною діяльністю, але не може охопити всього багатства суспільних від-носин, втілених у цих поняттях.

Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та осо-бистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особис-тий фактор - людина, яка створює засоби виробництва, приво-дить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко зміню-ються, вдосконалюються, що пов'язано з роз витком людини, підви-щенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням органі-зації праці та управління.

До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування чи примусового підкорення її все більш досконалій техніці. Ця кон-цепція розглядала людський фактор як найненадійнішу деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте це не відповідає реаль-ним процесам суспільного розвитку.

Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини виз-начає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, су-спільного життя в цілому.

Всупереч економістам, які перебільшують роль уречевленої в засобах виробництва праці та принижують живу працю людини, на нашу думку, пріоритет належить останній, саме людина є голов-ною продуктивною силою суспільства.

Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в продук-тивні сили суспільства, засоби виробництва, уречевлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірне зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспіль-ну продуктивну силу. І якщо в засобах праці вона виступає як уре-чевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робо-ча сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і технологія, це неминуче призведе до того, що останні не викорис-товуватимуться. Суперечлива взаємодія матеріально-речового та особистого елементів продуктивних сил об'єктивно спрямовує дії людей на забезпечення прогресивного розвитку в їх єдності.

Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і лю-дини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція піднесла ці вимоги на ще ви-щий рівень.

Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя, стає продук-тивнішою. За одиницю часу виробляється все більше продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі зміною його структу-ри. Зростає додатковий робочий час, за який створюється додатко-вий продукт - джерело розширеного відтворення виробництва. У той самий час хоч відносно і скорочуються, проте абсолютно зростають розміри необхідного продукту, що є джерелом відтво-рення робочої сили відповідно до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат робочої сили визначає об'єктивні межі необхідного продукту на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства.

З часом змінюються потреби людини у галузі матеріального за-безпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти (як за-гальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного виробництва. Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили.

Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має конкрет-но-історичну соціально-економічну форму. Тому і людина як го-ловний фактор продуктивних сил в той самий час є суб'єктом (но-сієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної тру-дової діяльності людей.

Виробничі відносини - це відносини людей у процесі вироб-ництва. Панівні виробничі відносини визначають суспільно-еконо-мічний тип людини (рабовласник і раб, феодал і селянин, капіта-ліст і найманий робітник, колективний власник у системі соціаль-не організованого ринкового господарства). Форма власності на засоби виробництва визначає місце людини у системі суспільного виробництва, частку її у створюваному суспільному продукті, інте-реси та мотивацію її діяльності. Поєднання людини із засобами виробництва для здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних (наприклад, насильницького примусу) або еконо-мічних методів.

У процесі розвитку суспільства як соціально-організованого рин-кового господарства відбуваються глибокі якісні зміни у становищі людини. Науково-технічний прогрес зумовив перехід до працезбері-гаючого типу виробництва, підніс роль і значення живої висококва-ліфікованої праці. Це, в свою чергу, поставило питання про поліп-шення умов життя і праці людей, розвиток освіти, підвищення ква-ліфікації працівників, охорони їх здоров'я, забезпечення їм вільного часу і відпочинку, піднесло значення розвитку соціальної сфери.

Відмітною рисою сучасних розвинутих країн є широке викорис-тання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних і соціальних проблем. Це виявляється у державному і суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціально-му забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних та ін.). У про-відних розвинутих країнах на соціальні потреби використовують не менш як 50 відсотків витраченої частини державних бюджетів.

Глибоку внутрішню суперечливість будь-якого ладу становить наявність, з одного боку, суб'єктів виробничого процесу, а з друго-го - тих, хто виконує функції управління. Ця проблема активно розв'язується в умовах сучасного соціальне орієнтованого ринко-вого господарства, коли поряд з пануючою приватною власністю, яка була характерною для попередніх етапів, розвиваються дер-жавна, колективна (пайова) власність, змішані її форми. Удоскона-люються форми господарювання, поширюються форми розподілу доходів, в яких беруть участь усі працівники ("участь у прибут-ках"), тощо. Прискорено розвивається наука про людські відноси-ни, предметом якої є дослідження умов забезпечення на практиці партнерства усіх працюючих, подолання їх протиставлення.

Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку про-дуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту машин, створення "не-фабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують шкідливість виробництва.

Звичайно, сучасне соціальне організоване ринкове господарст-во ще не позбулося своїх внутрішніх суперечностей. Проте досяг-нутий ним високий рівень продуктивності праці дає змогу не лише значно збільшити додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що приводить до значного підвищення рівня заробіт-ної плати і доповнення її вагомими суспільними фондами спожи-вання.

Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдоско-налює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність люди-ни, на її розвиток, породжують у неї заінтересованість у вдоскона-ленні та ефективному використанні засобів виробництва.

Відповідно до змін у техніці та технології виробництва повинна вдосконалюватися система підготовки кадрів, розгортатися їх під-готовка за новими науково-технічними напрямами, крім того, від-буватися якісні зміни у галузі народної освіти (професійно-техніч-ної, середньої, вищої) та культури.

Управління підготовкою кадрів з урахуванням перспектив роз-витку виробництва дає змогу в найкоротші історичні строки роз-в'язати надзвичайно складні проблеми науково-технічного, економіч-ного і соціального прогресу, вдосконалення матеріально-речових факторів виробництва та піднесення якості особистого фактора. Разом з тим зростання ролі та значення суб'єктивного фактора в регулюванні розвитку виробництва, як і всього суспільного роз-витку, приховує небезпеку волюнтаризму, тобто розв'язання про-блем без урахування об'єктивних тенденцій розвитку, або призво-дить до застою, коли штучно гальмується розв'язання назрілих проблем.

Виробництво підпорядковане споживанню, без якого воно втра-чає сенс. Тому споживання людини, задоволення її потреб, розви-ток фізичних і розумових здібностей - це кінцева мета будь-якого суспільного виробництва незалежно від його суспільної форми.

Однак суспільне виробництво завжди має конкретно-історич-ний хар актер. Тому кінцева мета виробництва опосередковується метою, яка визначається властивими йому відносинами власності. Зосередження засобів виробництва у певної частини суспільства означає, що суспільне виробництво, створювані в ньому продукти і

послуги безпосередньо задовольняють її потреби. Безпосередня мета виробництва у таких суспільствах не збігається з його природним призначенням, його кінцевою метою.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС