Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

§ 2. Структура і використання національного багатства

Національне багатство складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною мате-ріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціаль-ній сфері; природні ресурси; до другої - духовні цінності, що зна-ходяться у розпорядженні суспільства.

Облік національного багатства України відбувається за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та стати-стична звітність). Враховуються такі чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспорт-них механізмів, будівель виробничого призначення тощо) і пред-метів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали);

невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких належать житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що є власністю державних, колектив-них та громадських організацій; особисте (споживче) майно на-селення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників на-лежать товарні запаси виробничого призначення на підприєм-ствах сфери матеріального та нематеріального виробництва; дер-жавні резерви, в тому числі й страхові; золотий та валютний за-паси; матеріальні запаси для потреб оборони; природні ресурси, наявні у виробничому процесі, - сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси. Зміст складових час-тин національного багатства та частка їх не залишаються незмін-ними.

Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів науково-технічного прогресу - посилюєть-ся потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зрос-тає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів (синтетич-ні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). В структурі невиробни-чих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров'я. Постійно прискорюються тем-пи залучення в господарське використання природних багатств, що в той же час нерідко негативно впливає на природне навко-лишнє середовище, зумовлює різке підвищення витрат суспільства на екологічні заходи.

Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потен-ціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науко-во-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, ху-дожніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особис-

тості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недер-жавних форм власності та переходом до ринкової економіки.

Науково-технічна революція поглиблює зв'язок науки з продук-тивними силами. По-перше, наукові знання, високий рівень осві-ченості стають обов'язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер зв'язків "виробництво - техніка - наука", "виробництво - робоча сила - освіта". Виробництво досягає рівня, відповідно до якого наукова діяльність стає елементом, що опосе-редковує створення, вдосконалення та використання засобів ви-робництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вима-гає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має висо-кий інтелектуальний рівень.

Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, ос-віта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продук-тивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.

Нагромаджені витрати праці на формування духовного багат-ства суспільства доцільно згрупувати так:

1) витрати праці індивіда на набуття знань і навичок (через се-редню та вищу освіту, підвищення кваліфікації тощо) і на підви-щення свого культурного рівня;

2) витрати праці членів сім'ї на виховання та навчання індивіда до досягнення ним працездатного віку;

3) витрати праці тих, хто зайнятий у сфері освіти, науки та куль-тури і забезпечує підготовку індивідів до участі в суспільному ви-робництві.

Це свідчить про комплексний характер джерел формування ду-ховного багатства суспільства, серед яких вирішальна роль нале-жить кожному окремому індивіду. На сучасному рівні економічних досліджень і статистичних розробок неможливо кількісно вирази-ти всі елементи формування духовного багатства.

Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному гос-подарстві, можна визначити як нагромаджену кількість років за-гального навчання і за окремими галузями. При цьому слід врахо-вувати певні Особливості.

По-перше, величина освітнього та професійно-кваліфікаційного потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного суспіль-ного багатства.

По-друге, цей компонент сукупного суспільного багатства визна-чається за даними про освітній потенціал не тільки зайнятого насе-лення, а й тих осіб, що працюють у сфері середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і перекваліфікації, підготовки науко-вих кадрів тощо.

По-третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і позаробочим часом, зростання в останньому частки часу, що йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо.

Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з сус-пільним продуктом. Взаємозв'язки останнього з багатством мають двосторонній характер.

В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин націо-нального багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочерго-вих напрямів інтенсифікації виробництва.

Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефек-тивного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та ви-робничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними си-лами, а й виробничими відносинами, відносинами управління гос-подарським процесом.

Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:

підтримання найсприятливішого для здоров'я екологічно безпеч-ного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;

забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;

збалансованість процесів відтворення і використання відтворю-ваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відхо-дів виробництва;

збереження біосферної рівноваги на локальному, регіонально-му та глобальному рівнях;

збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різно-манітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сіль-ської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи на-ціональних культур і духовного життя всіх членів суспільства.

Для досягнення поставлених цілей слід:

розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбере-ження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного ви-робництва і споживання;

створити єдину систему природоохоронного законодавства, стан-дартів і нормативних вимог до господарської діяльності;

забезпечити екологічно обгрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуван-ням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природ-не навколишнє середовище;

розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціо-нального природокористування;

розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в екологічному відношенні об'єктах, зменшення надхо-дження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефектив-ної екологічної експертизи програм і проектів усіх видів господар-ської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навко-лишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;

створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколиш-нього середовища;

проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;

підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масо-вої пропаганди природоохоронних знань.

Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективно-го використання і збільшення національного багатства України.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС