Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

§ 2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функ-цій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм до-ход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлю-ється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньовиробничими відносинами.

В умовах формування ринкового господарства змінюються пог-ляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстен-сивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають віль-ний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здіб-ностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають приму-сової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язко-ву суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайня-тість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки со-ціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний ха-рактер трудової діяльності; оптимальна структура народного госпо-дарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку про-дуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-еко-номічний результат в певний час і за конкретних умов.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездат-ного населення, залученого в різні форми та види економічної ді-яльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господа-рювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію тру-дового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми вклю-чення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпоряджен-ня її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де ро-бітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласни-ком; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах вироб-ництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громад-ська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робо-чого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв'язання особли-во гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових еконо-мічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової кон-цепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціа-лу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою по-казників, основними серед яких є:

частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

регіональний рівень безробітних;

виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть по-літику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом про-ведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стиму-лювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передба-чено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:

інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (ско-роченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збере-женню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників через удосконален-ня законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

проведення аналітичних і наукових досліджень економічної струк-тури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залу-чення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права пра-цювати за кордоном;

сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а та-кож поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним служ-бам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС