Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая

§ 3. Грошова система

Рух грошей у процесі розширеного суспільного відтворення ут-ворює грошовий обіг, який безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес ви-робництва і споживання і, отже, впливає на всі стадії суспільного відтворення.

За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу та порядок їх емісії, характер забезпечен-ня грошей, форми безготівкового платіжного обігу.

В Україні ці функції виконує Національний банк. НБУ має дер-жавну монополію на емісію грошей, здійснює управління грошо-вим обігом, регулює економічні процеси через механізми цього обігу. Згідно з чинним законодавством НБУ підзвітний лише Верховній Раді. Незалежність Національного банку від уряду є необхідною передумовою проведення ним такої політики, що забезпечує стій-кість національної валюти, її купівельну спроможність.

Гроші надходять в обіг через механізм банківського кредитуван-ня суб'єктів господарської діяльності. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, гроші переходять від одного економічного суб'єкта до іншого, постійно віддаляючись від того місця, де вони увійшли в сферу обігу.

Рух грошей, що обслуговує кругообіг товарів та послуг у про-цесі розширеного відтворення, здійснюється в формах готівкового та безготівкового обігу. При цьому частка готівкового обігу стано-

вить 5-7 відсотків загального обігу грошової маси, а частка безго-тівкового обігу - 93-95 відсотків.

Безготівковий грошовий обіг має значні переваги над готівко-вим і тому є набагато ефективнішим і доцільнішим як для суспіль-ства в цілому, так і для кожного суб'єкта господарювання.

Готівкові гроші - це монети, банківські білети (банкноти) та казначейські білети.

Монета - це зливок металу, що має законодавче встановлені форму, вагу, склад металу, певні зображення та написи, включаю-чи номінал вартості, використовується як засіб обігу чи платежу. В умовах золотого стандарту монети виготовляли із золота з неве-ликим домішком для міцності інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їх вартість. Їх називали повноцінними. В наш час в усіх країнах світу в обігу знаходяться тільки неповноцінні моне-ти. Їх використовують як розмінні гроші, що дає змогу здійсню-вати будь-які дрібні покупки. Монети вводяться в обіг емісійним банком.

Банкноти - вид грошових знаків, що випускає центральний банк України*(Банкноти виникли в XVII ст. на основі розвитку вексельних відносин. Спо-чатку банкноти були простою розпискою банку про прийняття від клієнта золо-та на зберігання. Згодом такі розписки стали видавати при дисконті (купівлі) приватних комерційних векселів. Банкнота перетворилась у вексель на банкіра, набула подвійного забезпечення - золотого і вексельного (товарного), вільно розмінювалась на золото. Забезпечення векселями і золотом гарантувало повер-нення в банки надлишку банкнотів з обігу (при погашенні векселів і розміні на золото). З припиненням розміну банкнот на золото вони втратили одну з своїх класичних ознак, що наблизило їх до паперових грошей.). Сучасні банкноти виступають як національні гроші, мають силу законного і єдиного платіжного засобу з примусово встановленим державою курсом.

Казначейські білети - вид грошових знаків, що випускає дер-Хавне казначейство чи міністерство фінансів для покриття бюджет-них витрат. Їх випускають переважно в дрібних купюрах. З припи-ненням розміну грошових знаків на золото зникли економічні від-мінності між банківськими і казначейськими білетами.

Готівкові розрахунки здійснюються між підприємствами і насе-ленням, між окремими громадянами, а також на незначні суми між підприємствами, організаціями, установами. До готівкових роз-рахунків належать виплати підприємствами грошових доходів населенню у вигляді заробітної плати, стипендій, пенсій, грошо-вих допомог. Готівкові розрахунки між окремими громадянами виникають в процесі купівлі-продажу товарів, надання та опла-ти послуг. Готівка видається з рахунків підприємств за допомогою чеків.

При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках в банках чи зарахування взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. Безготівко-вий грошовий обіг має такі переваги:

значно скорочує суспільні витрати обігу;

n

створює сприятливі умови для державного регулювання грошо-вого обігу;

поліпшує економічне становище суб'єктів грошового обігу, ос-кільки прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тіс-ний зв'язок їх з банком та з грошовим ринком в цілому. Отже, всім учасникам сфери обігу економічно вигідно розраховуватись за сво-їми зобов'язаннями в безготівковій формі через банки (за виклю-ченням платежів на невеликі суми).

Система безготівкового обігу включає: принципи, вимоги до організації, форми і способи розрахунків, черговість платежів, роз-рахункові документи.

Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання. Незначну їх частину становлять без-готівкові розрахунки населення (перерахування за дорученням гро-мадян на вклади в банки заробітної плати, гонорару, пенсій тощо). За дорученням вкладників банки переказують грошові суми з вкладів громадян на рахунки відповідних організацій в оплату за товари та послуги тощо.

У розрахунках населення з підприємствами торгівлі та іншими організаціями застосовують розрахункові чеки(Чек- перевідний вексель, що виставлений банком і оплачується на пред'явника.) і банківські чекові книж-ки. Останнім часом набуває поширення застосовування кредитних карток. Чеки, кредитні картки, а також векселі(Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють векселі прості та переказні.) являють собою платіжні засоби, що замінюють гроші. Це складові безготівкового обігу.

В цілому всі форми грошей можна звести до таких складових - так званих грошових агрегатів - МО, МІ, М2, МЗ (рис. 38). Сума всіх агрегатів називається сукупною грошовою масою.

З початку 1994 р. в Україні впроваджено міжрегіональну елек-тронну систему банківських розрахунків. Перерахування коштів суб'єктами господарської діяльності здійснюється по каналах елек-тронного зв'язку через систему розрахункових палат Національно-го банку. До електронної системи належать 25 регіональних роз-рахункових палат, об'єднаних у загальнодержавну мережу, на вер-шині якої - Центральна рахункова палата в Києві. Інформація в мережі передається засобами електронної пошти. Система має

Грошові агрегати

високий ступінь захисту від несанкціонованого втручання. Про-грамне забезпечення для системи банківських розрахунків повніс-тю виконано українськими спеціалістами. Його рівень відповідає світовому і не має аналогів у країнах СНД.

Національна грошова система в Україні створюється в два ета-пи. На першому етапі (весною 1992 р.) було введено українські купоно-карбованці. Купон став білетом державної скарбниці, тоб-то купони - це паперові гроші з примусовим курсом.

Запровадження власної грошової одиниці створило передумови для виходу з рублевої зони, отже, сприяло становленню економіч-ної незалежності України. Разом з тим купоно-карбованці були введені в умовах поглиблення кризових процесів в економіці - спаду виробництва, інфляції, тому почали швидко знецінюватися. Зокрема, купоно-карбованці не змогли виконувати функцію засо-бу нагромадження. Вони не завжди виконували навіть функцію засобу обігу: суб'єкти господарювання часто віддавали перевагу бартерним операціям.

Це обумовило тимчасовий характер купоно-карбованця як гро-шової одиниці, необхідність її заміни міцною грошовою одиницею, яка б здатна була виконувати функції грошей як засобів обігу, пла-тежу і нагромадження. Введення такої грошової одиниці стало го-ловним завданням другого етапу становлення грошової системи в Україні. Щодо стійкості нової грошової одиниці - гривні" серед фахівців існує дві точки зору. Представники першого напряму вва-жають, що для цього повинні бути:

досягнення певної фінансової стабілізації та зниження темпів інфляції;

формування стабілізаційного (резервного) фонду Національно-го банку України, який має бути гарантом дієздатності гривні (дер-жавний золотий запас, державний валютний фонд). Стабілізаційні фонди НБУ служать засобом підтримки курсу національної валю-ти, особливо при від'ємному сальдо платіжного балансу і при утво-ренні надлишку в обігу українських платіжних засобів;

створення потужностей для карбування монет, друкування гро-шей. Це досить складна проблема в технічному відношенні. Так, долар США має 39 елементів захисту, німецька марка 40. 22 берез-ня 1994 р. в Україні відкрито власну фабрику друкування банкнот і цінних паперів. Українська гривня має понад 20 елементів захисту.

Представники другого напряму вважають ці умови недостатніми, адже фінансова стабілізація та зниження темпів інфляції можуть бути досягнуті штучними засобами (постійна затримка виплати за-робітної плати, тимчасове припинення емісії грошей). Якщо вони не спираються на позитивні зміни у процесі виробництва, то тривають недовго (наприклад, в Україні зниження темпів інфляції мало місце весною - літом 1994 р. і 1995 р., проте восени - зимою посилюва-лись інфляційні процеси).

Отже, другий етап грошової реформи в Україні - це утвер-дження грошової системи, яка грунтувалася б на стійкій, міцній, національній валюті - гривні, здатній сприяти поглибленню стабі-лізаційних процесів і економічному піднесенню. В Конституції Ук-раїни зазначено, що гривня є грошовою одиницею країни, і забез-печення її стабільності є основною функцією НБУ.

Грошова система України має такі особливості функціонування.

1. Емісійна-кредитна експансія Національного банку України. Спад виробництва призвів до зменшення доходів держави і примушував уряд провадити значні кредитні емісії. Наслідком цього стало швидке зростання купонно-грошової маси в обігу. Тільки за 2,5 року після досягнення незалежності обсяг грошової маси в обігу зріс більше ніж в 400 разів. Наслідком емісії купоно-грошей стало різке зни-ження купівельної спроможності карбованця.

До травня 1993 р. емісійні кредити НБУ Уряду надавались авто-матично. З червня 1993 р. було впроваджено систему контролю за кредитами уряду: їхні обсяги не могли перевищувати відповідної межі, яку встановлює Парламент.

2. Невідповідність між товарною і купонно-грошовою масою на ринку, якщо в обігу в значній кількості наявні "зайві гроші".

3. Розгортання і поглиблення платіжної кризи в умовах значної кредитної емісії. Це виявилось у зростанні обсягу дебіторської за-боргованості між підприємствами і організаціями.

4. Відтік грошових коштів у "тіньову економіку". За оцінками спеціалістів, він досяг багатьох мільярдів доларів США.

~

§ 4. Кредитна система

Кредитна система - це, по-перше, сукупність кредитно-розра-хункових відносин, форм і методів кредитування; по-друге, сукуп-ність кредитно-фінансових інститутів.

Кредит - це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з при-воду одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні ос-танніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигля-ді внесків на поточних і депозитних рахунках.

Розрізняють такі форми кредиту (рис. 39):

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єк-том господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Векселі поділяються на прості та переказні. Простий вексель - це вексельне зобов'язання, що надається позичаль-ником на ім'я кредитора, яке містить у собі зазначення місця і часу видання боргового зобов'язання, суми останнього, місця і часу пла-тежу. Переказний вексель, або тратта, являє собою письмовий наказ однієї особи (кредитора) іншій (позичальнику) про сплату певної суми третій особі або пред'явнику. Особа, що надає переказний вексель, іменується трассантом; особа, яка зобов'язана здійснити платіж, трасса том, а особа, якій пе-редається право на одержання грошей, ремітентом. Об'єктом переказного векселя є товарний капітал.

Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного креди-ту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у під-приємців.

Банківський кредит надається володарями грошових коштів, позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кре-диту - грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор - це володар (ко-ристувач) грошових коштів, насамперед банк.

Форми кредиту

Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами кредитних угод. Сфера використання банківського кредиту ширша: комерційний кредит обслуговує тільки обмін товарів, а банківський - нагрома-дження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових дохо-дів і заощаджень населення.

Банківський кредит виступає, з одного боку, як позика капіталу, якщо позичальник використовує його для збільшення обсягу функ-ціонуючого капіталу, а з другого - як позику грошей - платіжних засобів, необхідних для погашення боргових зобов'язань.

Банківський і комерційний кредити тісно пов'язані між собою. Це зумовлено тим, що основою кредитної системи є комерційний кредит, що виявляється в наданні комерційними банками обліко-вого і акцептного кредитів, які пов'язані з обігом векселів. Комер-ційний кредит обслуговує рух товарів зі сфери виробництва у сферу споживання - виробничого та особистого, оскільки кре-дитуються не лише підприємства, а й споживачі.

З розвитком кредитної системи банківський кредит розвиваєть-ся швидкими темпами (порівняно з комерційним), в ньому відбува-ються суттєві зміни. Головна з них - зосередження зростаючої частки позикового капіталу у великих банках і використання знач-ної частки національних кредитних ресурсів провідними компанія-ми.

Банківські позики класифікуються залежно від:

економічної сфери застосування - внутрішні та між-народні;

структури банківської системи - кредити централь-ного банку і кредити комерційних банків;

сфери використання - виробничі та споживчі;

строку (терміну) користування: короткострокові - до одного року, середньострокові - до 3 років та довго-строкові - понад 3 роки.

Існують також інші критерії класифікації банківських кредитів, що визначаються їх забезпеченістю, ступенем ризику, методами надання та характером погашення.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, авто-мобілі, холодильники, телевізори тощо), різноманітні послуги. Спо-живчий кредит виступає у формі комерційного (продаж товарів з відкладенням виплати через роздрібні магазини) і банківсь-кого (надання позик кредитними установами на споживчі цілі). Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла держави акумулюються і перетворюються в позиковий капітал, який за плату надається в користування. Через кредитний механізм по-зиковий капітал перерозподіляється на основі повернення між га-лузями, переходячи в ті сфери, які забезпечують одержання біль-шого прибутку або яким надається перевага відповідно до націо-нальних програм розвитку економіки.

По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведен-ням відповідної кредитної політики на державному рівні. Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позикового капіталу від дже-рел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Через диференціацію відсоткових ставок по кредиту, надан-ня урядових гарантій чи пільг стимулює першочергове кредитуван-ня тих підприємств та галузей, діяльність яких відповідає політиці національного економічного розвитку. Цій меті служить також дер-жавний кредит. Отже, кредит виступає як інструмент регулювання економіки.

Кредит розв'язує суперечність між тимчасово вільними грошо-вими коштами в одних юридичних та фізичних осіб і потребою в грошових коштах у інших. Кредит сприяє економії витрат обігу, оскільки частково замінює готівкові гроші кредитними (векселями, банкнотами, чеками, а також через розвиток безготівкових розра-хунків та прискорення обігу грошей).

Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.

Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В країнах з ринковою економікою функціонує бан-ківська система двох рівнів. На першому, вищому рівні знаходиться центральний банк (або система банків, що виконують функції цен-трального банку), на другому, нижчому рівні - комерційні та спеціа-лізовані банки (іпотечні, інноваційні) та інші небанківські кредитно-фінансові інститути, що функціонують у різних сферах діяльності. Функції центрального банку;

регулювання грошового обороту через емісію банкнот і креди-тування банків нижчого рівня (головна функція);

банківський нагляд, регулювання діяльності комерційних банків економічними методами (через дотримання комерційними банка-ми економічних нормативів, встановлення резервів і визначення ставки рефінансування);

визначення та проведення монетарної та валютної політики дер-жави;

забезпечення ефективності функціонування системи розрахун-ків у державі.

Так, в США на першому рівні знаходиться центральний банк, до якого належать 12 регіональних федеральних резервних (емісій-них) банків. Керує федеральною резервною системою рада із чис-ла керуючих регіональних резервних банків. Рада є державним органом, що наділений повноваженням контролю за діяльністю всіх федеральних резервних банків і приймає всі основні рішення, що стосуються надання з їх боку кредитів комерційним банкам, про-ведення операцій з цінними паперами, визначає інші умови, що впливають на діяльність комерційних банків. Останні безпосередньо кредитують корпорації та населення. На другому рівні знаходяться 12000 комерційних банків.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання - забезпечення стійкості національної валюти, її купі-вельної спроможності. В цьому відношенні функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і пови-нен проводити незалежну політику.

Згідно з Законом України про Національний банк створюється Національна рада з питань грошово-кредитної політики у складі представників парламенту, президента, уряду, НБУ та комерційних банків. Цьому органу надані консультативні та спостережні функції при розробці та проведенні кредитно-грошової політики НБУ. За-конодавче закріплюються права та обов'язки головного банку краї-ни. Національний банк України підзвітний Парламенту, що включає призначення Голови НБУ, щорічний звіт та аудиторський висно-вок про діяльність НБУ, а також інформування Парламенту про стан грошово-кредитного ринку двічі на рік. Будь-яке інше втру-чання в будь-якій формі органів законодавчої, державної, виконав-чої влади та місцевого самоврядування або їх посадових осіб у ви-конання функцій та повноважень Банку України забороняється. Такі норми взаємовідносин центрального банку та вищого законо-давчого органу в основному відповідають практиці розвинутих

Європейських країн.

Комерційні банки - це приватні та державні банки, які працю-ють на комерційних засадах і здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торговельних та інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони одер-жують у вигляді вкладів.

Спеціалізовані банки здійснюють окремі види кредитування. Так, зовнішньоторгові банки спеціалізуються на кредитуванні експорту та імпорту товарів, іпотечні банки - на наданні довгострокових позик під заставу нерухомого майна (землі, будівель). Ощадні бан-ки залучають дрібні заощадження і доходи, які без допомоги кре-дитної системи не можуть функціонувати як капітал.

Інвестиційні банки здійснюють операції на ринку цінних папе-рів (фондовому ринку), одержуючи при цьому доход. Інвестицій-ним банкам забороняється приймати кошти на депозити. Вони за-лучають капітал, як правило, шляхом продажу власних акцій або за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони викорис-товують для довгострокового кредитування різних галузей.

Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно-фінансові інституції.

Фінансові, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди розмі-щують свої зобов'язання (акції) серед юридичних осіб та дрібних держателів і використовують одержані кошти для купівлі цінних паперів різних галузей економіки (рис. 41). Завдяки значній дивер-сифікації (вкладення коштів у різні підприємства) досягається пев-не розпорошення активів, знижується небезпека втрати заощаджень в разі банкрутства фірм, в акції яких вкладений капітал.

Страхові компанії здійснюють специфічну форму залучення коштів - продаж, страхових полісів. Одержані доходи, вони вкла-дають насамперед в облігації та акції інших компаній, державні цінні папери. Вони також надають довгострокові кредити підприєм-ствам і державі.

Наявність у кредитній системі різноманітних кредитно-фінан-сових інститутів розширює фінансові можливості індивідуальних клієнтів та дрібних фірм. Власник навіть невеликої фірми отримує широкий вибір джерел кредитування та вкладання вільних коштів.

Банківські системи в країнах з розвинутою ринковою економі-кою мають свої особливості. Так, в США діє закон 1956 р. про банківські холдингові компанії, який, зокрема, забороняє доступ юридичним особам, що займаються комерційною і виробничою діяльністю, до банківської справи. І навпаки, американські банки згідно з законом Гласа-Стегала від 1933 р. мають чітке функціо-нальне розмежування на комерційні банки, компетенція яких об-межується наданням кредитів і залученням коштів на депозити, і інвестиційні банки, що мають право здійснювати операції з цінни-ми паперами. Комерційні банки згідно з законом позбавлені мож-ливості володіти нефінансовими компаніями, вони не можуть бути повноцінними учасниками ринку цінних паперів. Аналогічно у Ве-ликобританії має місце законодавче розмежування функцій комер-ційних та інвестиційних банків. Банки задовольняють потреби го-ловним чином в короткостроковому кредиті і не грають значної ролі в довгостроковому фінансуванні.

Функціонування інвестиційного фонду

У країнах Європи та в Японії банки не мають суворих обмежень у виборі вкладень (портфель банку) та контролі над діяльністю кор-порацій. Характерним в цьому відношенні є банківська система Німеччини, де функціонують 4000 банків двох типів: універсальні, спеціалізовані та 49 000 банківських установ.

В Україні законодавче не визначена "модель" комерційного бан-ку. Як свідчить практика, комерційні банки в Україні є універсаль-ними. Універсальний банк має тісні зв'язки з підприємствами, ви-конує нетрадиційні банківські операції (на відміну від "консерва-тивної моделі"). Це відповідає домінуючій в останні 10-20 років тенденції до універсалізації банківських операцій.

Банківські операції - це головний зміст діяльності банків. Роз-різняють такі групи банківських операцій.

1. Пасивні операції, за допомогою яких банки формують власні, залучені (депозити та вклади) та емісійні кошти для проведення в подальшому активних операцій. Власні кошти формуються за ра-хунок відрахувань з поточного прибутку, нерозподіленого прибут-ку або розміщення акцій (у випадку, коли банк за своєю організа-ційно-правовою формою є акціонерним товариством). В пасивних операціях центрального банку переважає емісія кредитних грошей (випуск банкнот), інвестиційних банків -o випуск і розміщення цін-них паперів. Отже, банки забезпечують концентрацію тимчасово вільних коштів і їх перерозподіл у ті сфери діяльності, де відчува-ється нестача грошових коштів.

2. Активи; операції, за допомогою яких банк розміщує власні та залучені кошти. Це насамперед кредити та банківські інвестиції (вклади коштів в цінні папери).

3. Розрахунково-касові операції. Для зберігання грошових кош-тів і здійснення розрахунків банки відкривають підприємствам роз-рахункові, поточні та інші рахунки (залежно від характеру їх діяль-ності і джерел фінансування). Банк є посередником у платежах. За дорученням підприємців банки ведуть розрахунки між постачаль-никами і тими, хто купує продукцію.

4 Банківські послуги - це вид діяльності комерційних банків, спрямований на залучення юридичних і фізичних осіб як постійних клієнтів. До них належать такі послуги:

посередницькі - посередництво в одержанні клієнтом кредиту, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном;

довірчі (трастові) - діяльність банку з управління майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене уп-равління майном за своєю специфікою споріднене з банківською діяльністю і пов'язане з виконанням робіт з обліку операцій, збе-реженню цінностей, розміщення коштів, фінансового аналізу тощо.

Довіреною особою банків є в основному приватні особи, а також фірми, благодійні організації, різні фонди (наприклад, пенсійний). Банки надають трастові послуги як приватним особам (розпоря-дження спадщиною, управління персональними трастами, опікун-ство із забезпеченням збереження майна, агентські функції), так і фірмам (розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств);

по зберіганню цінностей.

Комерційні банки проводять консультування клієнтів у галузі економічного (фінансового) аналізу та бухгалтерського обліку, ви-пуску та розміщення цінних паперів, аналізу інвестиційних проек-тів тощо. Консультаційні послуги, як правило, пов'язані з іншими операціями: кредитними, лізинговими, обслуговуванням платіжно-го обігу.

Перші дві групи банківських операцій найпоширеніші і на них припадає найбільша частка банківського прибутку. В країнах з роз-винутою економікою в останні роки значно зріс обсяг банківських послуг. Вони стають другим за величиною джерелом банківського доходу.

Зараз відбувається інтенсивний процес формування банківської системи в Україні. Паралельно з реформуванням економіки відбу-вається становлення принципово нової банківської системи. В Ук-раїні, за прикладом економічно розвинених країн, формується двох-рівнева банківська система: Національний банк України на першо-му рівні та комерційні банки на другому.

На початок 1996 р. в Україні налічувалось 218 комерційних бан-ків*.

Створюються спеціалізовані комерційні банки. Так, з метою сприяння ринковим реформам в аграрній сфері в Україні створено Земельний банк.

Серед провідних комерційних банків можна виділити АК Укр-інбанк, ВА-банк (обидва - Київ), Приватбанк (Дніпропетровськ), Норд-Банк (Одеса), Західноукраїнський комерційний банк (Львів) тощо. Набирає сили процес централізації банківського капіталу через злиття і поглинання одних банківських структур іншими.

Крім того, створюються перші банки за участю іноземного капі-талу. Так, Перший український міжнародний банк має статутний фонд в розмірі 5 млн дол. США, в якому 20 відсотків належить голландському, а 30 відсотків американському капіталу; Київський інвестиційний банк, що має статутний фонд в 12 млн дол. США. Частка іноземних учасників - 51 відсоток, у тому числі ЄББР - 35, українських - 49 відсотків.

Особливості функціонування банківської системи в Україні такі:

1. Особливе місце в банківській системі займають перетворені в комерційні колишні державні банк и, діяльність яких штучно під-тримується державою (АКБ "Україна", Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Ощадбанк та Ексімбанк).

Так, Промінвестбанк має найбільший статутний фонд серед ко-мерційних банків країни. На кінець першого кварталу 1995 р. власні кошти банку становили 1/3 власних коштів усіх банків країни. Фі-зичним особам належало 88 відсотків акцій банку. Банк налічував 25 регіональних управлінь і 227 відділень, обслуговував 125000 юри-дичних осіб - клієнтів, з яких 78 відсотків відносилося до недер-жавної форми власності.

АКБ "Україна" за кількістю акціонерів є найбільшим акціонерним товариством. У 1994 р. його внесено до "BANKERS ALMANAC" - Реєстру банків світу, фізичним особам належало акцій на суму, що становило 68,5 відсотка статутного фонду банку.

При цьому Промінвестбанк, Агробанк "Україна" та Укрсоцбанк контролювали 87 відсотків банківського ринку.

2. Відбувається швидкий процес концентрації та централізації банківського капіталу.

3. Темпи зростання банків визначаються не суб'єктивними рин-ковими чинниками та власними можливостями, а насамперед адмі-ністративними заходами НБУ, зокрема Директивою про збільшен-ня комерційними банками статутного фонду.

Нормативна вимога Національного банку України при створенні нових комерційних банків з валютною ліцензією на ВКВ - це формування статутного фонду в розмірі 3 млн ЕКЮ. Це орієнтир для банків, які мають намір вийти на міжнародний рівень. Для ма-лих і середніх банків величина мінімальних вимог становить 1 млн ЕКЮ власних коштів. На серпень 1996 р. 39 відсотків банків в Ук-раїні мали власний капітал 1 млн ЕКЮ і більше*. Всі інші банки повинні мати власний капітал не менше ніж 1 млн ЕКЮ на 1 січня 1998 р.

4. Структура кредитних вкладень характеризувалася значною часткою емісійних кредитів НБУ, незначними частками кредитів у виробництво та довгострокового кредитування. При цьому креди-ти НБУ уряду країни вже за три роки після проголошення неза-

лежності становили близько 50 відсотків усіх кредитних вкладень в економіку України, з яких понад 70 відсотків було надано на пок-риття дефіциту бюджету.

Комерційні банки на першому етапі своєї діяльності орієнтува-лись на кредитування швидко скупних торгово-закупівельних опе-рацій недержавного сектора економіки. У виробництво було вкла-дено до 4 відсотків загального обсягу наданих кредитів, оскільки підприємствам невигідно брати кредити під високі відсотки.

В умовах високого рівня інфляції довгострокове кредитування в 1993 р. знизилось до 3 відсотків від загальної суми кредитних вкла-день, а в 1994 р. - до 1,9 відсотка.

У кредитуванні економіки бере участь іноземний капітал. Так, програма ЄБРР передбачає надання позик у розмірі від 100 тис. до 2,5 млн ЕКЮ на реалізацію проектів у сфері промислового вироб-ництва, будівництва, торгівлі, сільського господарства, транспорту. ЄБРР надав кредит в розмірі 100 млн ЕКЮ на підтримку малого бізнесу. Кредитування здійснюється через провідні комерційні банки країни.

5. Знецінення грошових вкладів населення, насамперед в Ощад-банку та інших кредитно-фінансових інститутах, за оцінками, ста-новить 100 тис. разів.

6. З кінця 1994 р. у банківській і кредитній системах почали розвиватись кризові явища. Так, сума задавненої заборгованості підприємств і організацій на кінець 1994 р., за даними НБУ, стано-вила 170,1 трлн крб., у тому числі 154,5 трлн крб. становила забор-гованість між підприємствами і 15,6 трлн крб. між комерційними банками. Одним із заходів для розв'язання платіжної кризи, що намагається застосувати НБУ, є використання Векселів. У 1995 р. припинили свою діяльність 20 комерційних банків і більше 50 фі-лій. Криза охопила великі комерційні банки "першої хвилі" (ІНКО, Відродження, Лісбанк та ін.). З кінця 1994 р. розпочалася "трастова криза".

7. Відбувається швидкий процес формування небанківських кре-дитно-фінансових інститутів. Це насамперед фінансові компанії, інвестиційні фонди та довірчі товариства.

У цілому реформування банківської системи в Україні - це склад-ний і довготривалий процес, що зумовлено не тільки складністю самої банківської системи, а й тим, що реформування її повинно йти в нерозривному зв'язку з реорганізацією сфери виробництва, формуванням ринку, реформуванням системи цін і власності, макроекономічною стабілізацією.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС