Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

§ 5. Валютна система

Валютна система - це сукупність форм грошових розрахунків і фінансово-кредитних інструментів організації валютних відносин. Розрізняють національну, міжнародну (регіональну) та світову ва-лютні системи.

Національна валютна система - сукупність форм і інструментів організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міжнародними економічними й політичними структурами. Національ-на валютна система має такі елементи:

національна валюта(Валюта - в широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, карбованець, гривня тощо). Проте нерідко цей тер-мін використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних кредитних організацій - готівки, вкладів на банківські рахунки, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей іншої країни. В цьому розумінні термін "валюта" часто зустрічається в практиці міжнародних економічних відносин. Саме в цій сфері валютою назива-ють також кошти у національних грошових одиницях. Залежно від країни-емітента валютних коштів валюту підрозділяють на іноземну {націо-нальну, експортера і імпортера; залежно від режиму використання - на конвертовану (повністю чи частково) і н е к о н-вертовану; залежно від сфери і цілей використання - на валюту плате-жу, клірингу, ціни, операцій, валюту векселя тощо.)* - грошова одиниця країни;

склад, режим формування та використання золото-валютних резервів;

валютний паритет і режим курсу національної валюти;

режим оборотності національної валюти та характер валютних обмежень;

форми та організація міжнародних розрахунків;

статус національних установ, які регулюють валютні відносини та ін.

Національна валютна,система юридичне визначається національ-ним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Її призначення полягає в забезпеченні розрахунково-платіжних опе-рацій економічних суб'єктів країни з зовнішнім світом, нагрома-дженні золото-валютних резервів, регулюванні співробітництва в сфері міжнародних економічних відносин.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це форма орга-нізації валютних відносин групи країн з метою сприяння їх зов-нішньоекономічним відносинам шляхом стабілізації валютних кур-сів. Прикладом може бути Європейська валютна система країн - членів ЄС. Вона включає такі основні елементи:

зобов'язання країн-учасниць системи підтримувати коливання валютного курсу своїх національних валют у межах встановленого діапазону;

створення спеціальної європейської валютної одиниці (ЕКЮ -- від англ. Еuropean Currency Unitе - умовна міжнародна розрахун-кова одиниця країн - членів ЄС. Створена в 1979 р. з метою протиставити свою колективну валюту американському долару і стримати його проникнення на євро-пейський ринок. Величина ЕКЮ розраховується на базі "кошика" національних валют країн - членів ЄС. Випускається у вигляді записів на рахунках централь-них банків країн - членів ЄС в Європейському фонді валютного співробітництва. Функції грошей, які виконує ЕКЮ, - це міра вартості, база для визначення валютних паритетів, засіб для міжнародних розрахунків тощо. З 1 січня 1999 р. відповідно до Маастріхських угод про організацію політичного та фінансово-економічного союзу ЕКЮ має стати спільною валютою всіх країн - членів ЄС і отримати назву Євро (від англ. - euro);

надання кредитної та фінансової допомоги урядам країн - чле-нів ЄС, коли вони не мають фінансових можливостей підтримува-ти курс своєї національної валюти на узгодженому рівні. Надання такої допомоги може здійснюватися на дво- і багатосторонній ос-нові. З цією метою створ ено Європейський фонд валютного спів-робітництва.

Основні етапи розвитку світової валютної системи були розгля-нуті у розд. 32, § 2. Оскільки проблеми сутності та функціонування цієї системи мають особливе значення для розуміння фінансово-грошових відносин в цілому, розглянемо її більш детально.

Світова валютна система - це форма організації міжнародного грошового обігу, яка склалася на основі розвитку світового госпо-дарства і закріплена міждержавними угодами. Вона має такі еле-менти: а) структуру міжнародних ліквідних засобів, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки (валюта та золото);

б) механізм валютних паритетів і курсів; в) умови взаємного кон-вертування (зворотності) національних валют; г) форми міжнарод-них грошових розрахунків; д) особливості формувань та функціо-нування міжнародних валютних ринків і світових ринків золота;

е) статус міждержавних валютно-кредитних організацій, які регу-люють міжнародні валютні відносини.

Країни - члени МВФ використовують при розрахунках штучну валюту - спеціально записані права (СДР - від англ. Special Dra-wing Rights), яка введена в міжнародний обіг у 1970 р. як безготів-кова.

Кожній країні у фонді надається певна частка в грошових оди-ницях СДР, в межах якої вона може купувати потрібну для покрит-тя дефіциту платіжного балансу іноземну валюту в інших країн - членів МВФ, розраховуючись за неї в СДР через фонд. Безпосе-редні платежі здійснюються в цій національній валюті. Максималь-на сума СДР, яку країна може отримати в обмін на СДР, має бути не більшою 200 відсотків від квоти. Частка України в МВФ стано-вить 0,66, або 990 млн дол. Частки деяких інших країн: США - 17,92; Великобританії - 6,19; ФРН - 5,40; Японії - 4,22; Кана-ди - 2,99, Росії - 3,0. Отже, як штучна валюта СДР виконують функції нагромадження та засобу платежу.

Поступово СДР перетворились у міжнародні резервні та пла-тіжні засоби і широко використовуються країнами - членами МВФ для поповнення своїх валютних резервів та порівняння вартості різних валют.

Одними з головних елементів валютної системи є інструменти регулювання міжнародних розрахунків. У міжнародній практиці існували такі різновиди цих інструментів:

подвійний стандарт (біметалізм), який передбачає використан-ня двох дорогоцінних металів (золота та срібла);

золотий стандарт, який передбачає використання золота певної ваги та чистоти, вільну чеканку монет, вільний їх обіг та обмін на інші валюти, підтримання паритету неповноцінних грошей з золотом;

золото-злитковий стандарт, при якому використовуються не монети, а злитки золота, а регулюванню підлягають тільки угоди у великих розмірах;

золото-девізний стандарт, коли основним інструментом регу-лювання міжнародних розрахунків стають замінники золота (деві-зи), як такі Виступають деякі національні та колективні валюти;

нарешті, девізний (валютний) стандарт, якщо відбулася демо-нетизація золота.

"Національні валюти, що вільно обмінюються на інші національні валюти, та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом, назива-ються конвертованими, відповідно ті, що нездатні до такого обмі-ну - неконвертованими.

Розрізняють конвертованість валюти повну і часткову, внутрішню і зовнішню, по поточних операціях і по переміщенню капіталів і кредитів.

Повна конвертованість означає вільний обмін на іноземну ва-люту для всіх категорій .власників у будь-якій^ формі і при всіх опе-раціях без обмеження суми. Таку властивість мають валюти країн з високорозвинутою ринковою економікою, сталим грошовим ме-ханізмом, широкими економічними зв'язками та ідентичністю умов національного ринку з світовим.

При частковій конвертованості обмін дозволяється тільки для певних власників або по певних видах операцій, а при внутрішній конвертованості має місце вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів (юридичних і фізичних осіб даної країни) та вільні платежі їх за кордоном. Зовнішня конвертованість озна-чає вільне нагромадження валюти на рахунках нерезидентів (юри-дичних і фізичних осіб інших країн), переказ її за кордон чи кон-версію в іншу валюту.

Конвертованість по поточних операціях означає, що національ-на валюта вільно обмінюється тільки для забезпечення повсякден-ної зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних еко-номічних відносин (торгівля, страхування, транспорт, туризм тощо).

Вищою і складнішою для забезпечення є конвертованість валю-ти по операціях, пов'язаних з переказом -капіталів і кредитів.

У сучасній практиці повністю конвертованими є валюти найроз-винутіших країн світу - США, Німеччини, Великобританії, Франції, Японії та ін. Валюти багатьох країн конвертуються частково (най-більше обмежень вводиться по операціях, пов'язаних з переказом капіталу).

Використання національної валюти як міжнародного платіжно-го засобу дає країні-емітенту значні переваги, оскільки вона може форсувати імпорт, перевершуючи обсяги власного експорту, покри-ваючи дефіцит платіжного балансу емісією національної валюти.

Валюта колишнього СРСР була неконвертованою. Для міжнарод-них розрахунків використовувався інвалютний рубль. З метою досяг-нення відповідності цін на зовнішньому ринку з внутрішні-ми була запроваджена система валютних коефіцієнтів відносно валют і груп товарів. Кількість таких валютних коефіцієнтів досягала 10 тис.

Забезпечення конвертованості національної валюти України є важливим економічним завданням. Першим кроком до повної .кон-вертованості є досягнення стабільності обмінного курсу. Ця ста-більність спочатку виявляється як відносна стабільність відносно твердих іноземних валют (курси яких також змінюються). Для до-сягнення стабільності обмінного курсу слід мати:

стійке перевищення експорту над імпортом;

стабілізацію грошового обігу та обмежену емісійну політику все-редині країни;

приплив іноземних інвестицій і кредитів в Україну;

формування золото-валютного резерву - офіційного запасу золота та іноземної валюти. Валютні резерви існують у вигляді інва-лютних депозитів у банках інших країн, вкладень в іноземні дер-жавні цінні папери, готівкових запасів .(авуарів) в іноземній валюті та запасу золота в розпорядженні Національного банку чи валют-но-фінансових органів. З грудня 1994 р. кошти офіційних валют-них резервів НБУ були переведені з кореспондентських рахунків в уповноважених банках України на власні кореспондентські рахун-ки НБУ, відкриті в іноземних банках.

В сучасних умовах в основу курсів валют покладено співвідно-шення їх купівельних спроможностей відносно певного набору (кошика) товарів і послуг. Таке співвідношення формує паритет купі-вельної спроможності валют. Однак цілий ряд чинників_може спри-чиняти значне відхилення валютного курсу від їх основи.

Найдієвішим серед них є зміна попиту і пропозиції іноземної валюти в країні, яка визначається насамперед зміною стану її пла-тіжного балансу. Якщо активне сальдо балансу зростає, то збіль-шується надходження в країну іноземної валюти і пропозиція її порівняно з попитом на валютному ринку. Це приведе до зростан-ня курсу національної валюти. І, навпаки, якщо стан платіжного балансу погіршується, випереджаючими темпами зростатиме попит на інвалюту, що призведе до падіння курсу національної валюти.

Стан же платіжного балансу визначається багатьма чинниками:

зміною структури виробництва, конкурентоспроможністю націо-нальної продукції, кон'юнктурою внутрішнього і міжнародного ринків тощо. Якщо при цьому в країні мають місце обмеження на операції з іноземною валютою, то виникає кілька курсів національ-ної валюти. Поряд з офіційним формується курс "чорного ринку". Щодо України, то тут крім офіційного, що формується на базі кур-су валютної 'біржі, діють комерційний курс та курс "чорного рин-ку".

Під час продажу і купівлі іноземної валюти банки диференцію-ють рівні курсів: "курс продавця" встановлюється вищим від "кур-су покупця". Ця різниця забезпечує банкам прибуток від валютних операцій (маржу).

Суча сна світова валютна система (валютна система світового господарства) набула законодавчої сили з квітня 1978 р., коли біль-шість країн - членів МВФ ратифікували угоду, в якій були зафік-совані основні принципи нової світової валютної системи. Ці прин-ципи прийняті на раді Тимчасового комітету МВФ на початку 1976 р. на Ямайці.

Особливість сучасної світової валютної системи полягає в тому, що вона вперше в історії свого розвитку грунтується не на золоті, а на обігу паперових і кредитних грошей. Остаточно відбувається демонетизація золота, тобто ліквідація його офіційних грошових функцій. Паперові та кредитні гроші майже повністю втратили пря-мий зв'язок з золотом. Останнє перетворюється у звичайний то-вар, ціна якого відповідно до закону вартості залежить від витрат виробництва і співвідношення попиту і пропозиції на "золотих" ринках.

Єдиною валютою, що обмінювалась на золото до 1971 р., був до-лар США, проте лише при розрахунках між центральними банками і в обмежених розмірах. З 1976 р. в міжнародних розрахунках діє девізна система, при якій жодна з національних валют, включаючи долар США, не розмінюється на золото.

Демонетизація золота, втрата ним ролі світових грошей супро-воджувалися кардинальними змінами у системі та механізмі ва-лютних курсів. Було скасовано золотий паритет валют, встановле-

на система "плаваючих" валютних курсів, при якій курси націо-нальних валют коливаються під впливом ринкових сил, зміни їх купівельної спроможності і співвідношення попиту і пропозиції даної валюти на валютних ринках.

Якщо країна хоче закріпити паритет своєї валюти, то вона може це зробити шляхом прив'язування її до іншої національної або ко-лективної, інтернаціональної валюти.

Демонетизація золота змінила структуру ліквідних або платіж-них коштів у міжнародних розрахунках країн. Нині виділяють три види таких коштів:

а) певні національні валюти, які є ключовими, резервними;

б) колективні розрахункові валюти - спеціально записані пра-ва (СДР), європейська валютна "одиниця (ЕКЮ);

в) золото, яке хоч і втратило роль і функції грошей, використо-вується далі як міжнародна платіжна і резервна цінність. Роль цієї функції золота зросла завдяки багаторазовому збільшенню його ціни на світових ринках.

Юридичне роль світових грошей виконують девізи - національні та колективні валюти. В той же час ще в 1989 р. економічно розви-нуті країни мали у вигляді золота 39 відсотків запасів валюти.

Отже, сучасна валютна система світового господарства грун-тується на двохосновних принципах:

вільний ринковий рух ("плавання") валютних курсів;

використання у вигляді ліквідних розрахункових і резервних коштів багатьох національних паперових грошей і міжнародних кредитних чи розрахункових грошей. Тому вона є системою бага-товалютного ринкового стандарту, тобто системою, яка не має міцної, стабільної основи. Це зумовлює внутрішні суперечності цієї системи.

У колишньому СРСР існувала валютна монополія - виключне право держави здійснювати угоди з іноземною валютою та іншими валютними цінностями. Вся валютна виручка надходила в розпо-рядження держави і використовувалась централізовано на потре-би, які визначались у директивному порядку. Отже, підприємства-виробники експортної продукції повністю позбавлялись права на валютну виручку від їх продажу.

Після проголошення незалежності Україна залишилася без ва-лютних резервів (оскільки через валютну монополію всі валютні резерви були зосереджені в союзному центрі) та змушена була створювати власну валютну систему. З початком ринкових пере-творень було ліквідовано валютну монополію держави. Учасника-ми валютних відносин, у тому числі в сфері міжнародних еконо-мічних відносин, стали суб'єкти господарювання всіх „форм влас-ності. Так, загальний обсяг валютних коштів підприємств та організацій всіх форм власності в Україні станом на 01.10.95 р. стано-вив 994,1 млн дол. США, в тому числі в банках України - 912 млн, в банках за межами України - 82,1 млн. Ємність доларового ва-лютного ринку становила на серпень 1995 р. 748 млн дол. Про струк-туру надходжень та витрат іноземної валюти суб'єктів господарю-вання в Україні свідчать такі дані:

структура надходжень та витрат іноземної валюти

Особливістю формування валютної системи в Україні стала до-ларизація грошового обігу. Згідно з Указом Президента України в червні 1992 р. було надано дозвіл на обіг (до введення гривні) іно-земної валюти та на реалізацію товарів за валюту. З 1 серпня 1995 р. з готівкового обігу як засіб платежу долар було виведено.

Формування курсу національної валюти по відношенню до інших валют здійснюється на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Валютна біржа - це організаційно оформлений регуляр-ний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі по-питу і пропозиції. УМВБ здійснює такі операції:

укладає угоди зі своїми членами та організовує двосторонні уго-ди між ними на купівлю і продаж іноземної валюти по ринковому курсу;

організовує розрахунки в іноземній та національній валюті по угодах, які укладені на біржі;

визначає поточний ринковий курс іноземної валюти до націо-нальної; o

організовує операції Національного банку з підтримання ринко-вого курсу національної валюти.

З кінця 1993 р. ринковий валютний курс українських грошей визначався досить вузьким ринком товарів і послуг, а також ва-лютними обмеженнями. Зміна валютного курсу залежала голов-ним чином від зміни грошової маси. В цей же час було встановлено фіксований валютний курс, що мало негативні наслідки. Так, втра-

ти країни від фіксованого курсу, за оцінками фахівців, становили 1,2 млрд дол.

З жовтня 1994 р. курс грошової одиниці встановлюється на ос-нові торгів на УМВБ. Це сприяло стабілізації валютного ринку в Україні, забезпечило встановлення офіційного курсу грошової оди-ниці на основі ринкового. З 1 квітня 1996 р. за рішенням НБУ українська грошова одиниця була прив'язана до доларів США но-вого зразка.

Офіційний курс національної грошової одиниці до долара США НБУ встановлює щодня на основі результатів торгів на УМВБ, до інших валют - на основі курсів, що друкуються лондонською га-зетою "Financial Times".

В Україні встановлена система валютного регулювання та ва-лютного контролю на державному рівні. Валютний контроль - це форма державного регулювання купівлі і продажу іноземної валю-ти з метою підтримання рівноваги платіжного балансу та стійкості національної валюти. Контроль здійснюється за валютними опера-ціями, наданням іноземним юридичним і фізичним особам креди-тів і позик, ввезенням, вивезенням і переказом валюти за кордон тощо. У практиці є такі засоби контролю:

встановлення Лімітів на вивезення валюти за кордон;

необхідність одержання дозволу з боку уповноважених орга-нів держави на надання кредитів і позик іноземним юридичним особам.

Серед форм валютного регулювання та контролю виділяють насамперед нормативну - на основі укладання міжнародних ва-лютних угод і видання нормативних актів з боку державних орга-нів (Парламенту, Кабінету Міністрів та НБУ).

Національний банк України визначає порядок розрахунків за експортно-імпортними операціями суб'єктів господарської діяль-ності України з нерезидентами, порядок валютних розрахунків між резидентами в Україні, порядок вивезення готівкової іноземної валюти фізичними особами - резидентами і нерезидентами. Так, усі розрахунки суб'єктів господарювання України (резидентів) з суб'єктами господарювання інших країн (нерезидентами) здій-снюються через кореспондентські рахунки уповноважених банків України в іноземних банках. При цьому валюта платежу визнача-ється за домовленістю між партнерами та фіксується в контракті. Через кореспондентські рахунки, відкриті іноземними комер-ційними банками в уповноважених банках України, здійснюються розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах України. В цьому випадку НБУ визначає валюту платежу (наприклад, розра-ху нки за рахунками типу "лоро", відкритими іноземними банка-ми в банках України, здійснюються тільки між резидентами і нерезидентами (юридичними особами) лише в національній валюті Ук-раїни) .

Розрахунки за міжурядовими угодами здійснюються через ко-респондентські рахунки тих комерційних банків України, які упов-новажені Урядом України.

НБУ визначає також контрагентів по купівлі валюти через упов-новажені банки на УМВБ. Так, юридичні особи-резиденти не ма-ють права купувати іноземну валюту на ринку України для розра-хунків з резидентами України; юридичним особам-нерезидентам заборонено купувати іноземну валюту з рахунків типу "ностро" на валютному ринку України.

НБУ визначає порядок та умови валютних вкладів населення в банках України. З метою контролю над рухом іноземних капіталів НБУ визначає порядок надання резидентам ліцензій на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів і надає рези-дентам дозвіл на вивезення раніше придбаних ними іноземних цін-них паперів.

НБУ здійснює валютні інтервенції на УМВБ. Щоб підвищити курс національної валюти, НБУ продає іноземну валюту, а щоб понизи-ти його, - скуповує. Так, у березні 1994 р. інтервенція НБУ стано-вила 88 відсотків від обсягу валютних продаж. З 17 по 27 серпня 1995 р. НБУ скупив на валютному ринку більше 65 млн дол.; він домігся таким чином зниження курсу національної грошової одиниці лише на 2 відсотки. Валютні інтервенції НБУ у великих розмірах мають такий наслідок, як завищення обмінного курсу національної грошової одиниці. Щоб не допустити обвального падіння курсу національної грошової одиниці, НБУ резервує значні суми у ВКВ. Для підтримки національної валюти НБУ застосовує такі методи:

валютні інтервенції, в тому числі за рахунок скорочення влас-них резервів;

введення 10-відсоткового обмеження ("валютного коридору") на встановлення комерційними банками готівкового курсу;

введення кредитної "стелі";

збільшення нормативів резервування валюти;

стримування зростання грошової маси через механізм мульти-плікатора.

З метою децентралізації формування валютного курсу національ-них грошей НБУ відкрив регіональні філії УМВБ.

Контроль за валютними операціями комерційних банків здій-снюється через надання Національним банком генеральної та інди-відуальних ліцензій на здійснення банками платіжних і розрахун-кових операцій з валютними цінностями.

Валютне регулювання та контроль здійснює Уряд, який визна-чає спосіб розрахунків за міжнародними торговельними угодами

(наприклад, валютний кліринг тощо), форми та порядок експор-тного та імпортного кредитування суб'єктів господарювання, поря-док надання гарантій іноземним кредиторам за кредитами, які на-даються українським позичальникам; надає індивідуальні ліцензії на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами Укра-їни; визначає порядок ліцензування та перелік експортних та імпорт-них товарів; встановлює обов'язковий продаж виробниками експорт-ної продукції частини валютної виручки на міжбанківському валют-ному ринку; визначає розмір ставки податку на валютну виручку підприємства та формує податкові надходження до державного валютного фонду України, має контролювати валютні кошти суб'єк-тів господарювання на закордонних рахунках тощо.

Особливістю становлення валютної системи в Україні є вклю-чення в міжнародні кредитні відносини перш за все Уряду, який використовує іноземні валютні кредити для фінансування бюдже-ту та платіжного балансу. В той же час у міжнародні кредитні від-носини замало включаються підприємства і банки. Таке включен-ня сприятиме прискоренню міжгосподарських платежів, послаб-ленню напруги навколо кредитних грошей, збільшенню ресурсів внутрішніх інвестицій, зміцненню золото-валютних резервів НБУ. Понизиться також відсоток за кредитами, стабілізується курс кар-бованця.

Ряд комерційних банків України стали членами міжнародної платіжної системи Visa Intarnational в Україні, а також членами міжнародної електронної системи SWIFT (Товариства міжнарод-них банківських фінансових телекомунікацій), яка створила авто-матизовану систему здійснення міжнародних платежів через ши-року мережу комп'ютерів.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС