Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая

§ 2. Становлення різних форм власності

Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність до-статньої для створення конкурентного середовища кількості підпри-ємств різноманітних форм власності: державних, колективних, змі-шаних, спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціону-вання ринку . Відносини власності є економічним грунтом системи господарювання. Вони становлять соціальну форму привласнення насамперед засобів виробництва певними суб'єктами економічних відносин.

Економічний лад суспільства засновується на відносинах влас-ності. Вони є соціальною формою привласнення насамперед засо-бів виробництва певними суб'єктами економічних відносин. Влас-ники засобів виробництва не тільки самостійні в своїй діяльності, а й економічно відповідальні за її результати, причому як поточними прибутками, так і своїм майном.

Наскільки важливим є питання про власність, яскраво видно з того, до чого призвели помилкові, догматичні уявлення про сут-ність суспільної власності, на яких грунтувалися в минулому со-ціальні перетворення в Україні. Наприклад, вважалося, що суспіль-на власність виступає у двох основних формах: державній і колгосп-но-кооперативній, причому остання мала поступово вливатись у державну. Це означало, що держава з часом мала стати єдиним реальним суб'єктом привласнення. Зосередивши у своїх руках ре-сурси і продукцію, держава перерозподіляла їх між учасниками суспільного виробництва так, як вважала за потрібне.

Вважалося, що встановлення суспільної власності на засоби ви-робництва, яка на практиці була зведена до державної, відкриває простір для розвитку продуктивних сил. Досить високі темпи зрос-тання промислового виробництва в 30-і роки, повоєнна відбудова народного господарства в порівняно короткі строки немовби під-тверджували справедливість такого уявлення про власність. При цьому намагалися не звертати уваги на те, що засоби забезпечення високих темпів індустріального розвитку не відповідають цивілізо-ваному суспільству. Однак 70-і роки розвіяли ілюзії благополуччя з темпами і якістю економічного зростання.

Одержавлення власності не могло не призвести до відчуження трудящих та їхніх колективів від суспільного надбання і управління ним, до розширення масштабів перерозподільчих процесів в еко-номіці, абсолютизації адміністративних методів господарювання.

На перший погляд, держава виражає інтереси народу, тому і свою власність використовує для задоволення загальнонародних потреб. Проте при нерозвиненій демократії (і політичній, і еконо-мічній) державна форма власності приховує в собі можливість по-яви під вивіскою загальнонародної власності елементів корпора-тивного та індивідуально-егоїстичного привласнення. Від імені самої держави на практиці виступають міністерства, відомства та їхні численні органи, що мають свої власні інтереси, які й прагнуть задовольняти в першу чергу.

Отже, уявлення про те, що суспільна власність має лише одну повнокровну форму реалізації (державну), суперечить загальним законам економічного розвитку. Саме так слід розцінювати здій-снюваний в Україні протягом багатьох десятиліть курс на одержав-лення власності. Необхідність існування різноманітних форм гос-подарювання, а отже, і форм привласнення зумовлена вимогами об'єктивної дійсності.

По-перше, на сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усус-пільнення виробництва в різних секторах народного господарства залишається неоднаковим. Зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні в різних підприємствах, галузях, регіонах, в умо-вах праці, що дає підстави говорити про технологічну багатоуклад-ність сучасної економіки. Все це не може не зумовити різноманіт-ність форм господарської діяльності, не ускладнювати структуру відносин власності.

По-друге, науково-технічний прогрес супроводжується взає-мозв'язаними процесами концентрації та диференціації. Усуспіль-нення виробництва вітчизняні економісти пов'язували переважно з концентрацією виробництва, а отже, і з усуспільненням привлас-нення. Водночас вони не враховували, що науково-технічний про-грес посилює диференціацію, а також прискорює виникнення но-вих підприємств і виробництв. Це зумовлює перебудову структури виробництва, її ускладнення, появу нових, відносно самостійних ланок; відкриває можливості для дрібного виробництва та індивіду-альної трудової діяльності, що не може не урізноманітнювати як суб'єктів, так і форми власності. Досвід розвинених країн підтвер-джує, що науково-технічний прогрес не лише не виключає різно-манітності форм господарювання, а, навпаки, залежить від такої різноманітності. Отже, різноманітність форм привласнення і гос-подарювання - властивість не лише сьогоднішнього, а й завтраш-нього дня.

Усе це свідчить про те, що відносини власності в Україні мають трансформуватись.

Реальні процеси такої трансформації, як напрями, сутність та механізми визначаються в ході гострої політичної боротьби. Ре-зультативність останньої знаходить вираження в нормативно-за-конодавчих актах, на основі яких і розгортаються ці процеси.

Методологічна спрямованість трансформації відносин власно-сті визначається насамперед Основним Законом України - Кон-ституцією, прийняття якої в червні 1996 р. стало результатом пев-ного громадянського компромісу різних політичних сил. У ній за-значено: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджа-тися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої праці.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону".

В умовах формування ринку вже почалися істотні зрушення у відносинах власності. Вони відбуваються на основі Закону України "Про власність" та інших відповідних законодавчих актів. У цих документах передбачено перехід від монополії держави на привлас-нення засобів, результатів виробництва та управління ним до різ-номанітних форм власності. Цей перехід грунтується на самостій-ності господарювання підприємств і широкому роздержавленні власності та приватизації.

Роздержавлення власності означає перетворення державних під-приємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах влас-ності. Приватизація - це процес придбання громадянами у влас-ність усіх або частини акцій (паїв) акціонерних, інших господар-ських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності.

Роздержавлення і приватизація відбуваються у таких формах: перетворення державного підприємства на акціонерне чи інше гос-подарське товариство; викуп майна державного підприємства, зда-ного в оренду, орендним підприємством або іншим орендарем; ви-куп майна державного підприємства членами трудового колективу;

продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні юри-дичним особам і громадянам.

При цьому не слід прагнути повного роздержавлення і привати-зації власності. Світова практика доводить, що сучасне розвинене виробництво неможливе без наявності в більших чи менших розмі-рах державної власності та державного регулювання. Загальна при-ватизація нині стала б таким самим насильством над економікою, яким свого часу була загальна націоналізація. Слід пам'ятати, що широкомасштабна приватизація в ряді країн Заходу розпочалася ще в 70-х роках XX ст. у зв'язку з недостатньою конкурентоспро-можністю підприємств, що належали державі.

Виходячи з цього, оптимальна політика роздержавлення полягає, по-перше, у різкому скороченні сфери державної власності та роз-ширенні сфери інших форм власності, по-друге, у здійсненні якіс-них змін у самій державній власності шляхом перетворення тру-дових колективів державних підприємств на реальних суб'єктів власності та господарювання. Потрібні обов'язкове дотримання оп-тимального співвідношення державної форми з іншими формами власності та роздержавлення на основі науково обгрунтованої еко-номічної політики.

У ринковій економіці приватна, колективна і державна форми власності взаємодіють і виконують свої власні функції. При пере-ході до ринку приватний і колективний сектори можуть розвива-тися д вома напрямами. Перший - це порівняно швидкий розви-ток приватних і колективних форм з їхніх залишків, які якимось чином збереглися. Другий - поступове розмежування приватних і колективних економічних відносин від державного сектора еконо-міки і їх поєднання. Головною проблемою економічної політики перехідного періоду є співвідношення та взаємодія між приватною, колективною та державною формами розвитку економіки. Об'єк-тивною реальністю перехідного періоду від командної до ринкової економіки є протиріччя між державним і приватним секторами економіки. Розв'язати це протиріччя можна тільки шляхом підтримки і достатнього розвитку колективної і приватної форми власності. Головною умовою економічної політики в поєднанні державної, колективної і приватної форм власності є забезпечення пріоритету національних економічних інтересів, формування духу українсько-го підприємництва.

Закони України "Про власність", "Про форми власності на зем-лю" та інші законодавчі акти дають такі визначення форм влас-ності.

Приватна власність громадян:

а) особиста власність, що формується за рахунок трудових дохо-дів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кре-дитні заклади, акції та інші цінні папери;

б) власність трудового господарства - це власність членів сім'ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство (майстерні, інші малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, потрібне для самостійного ведення господарства);

в) власність селянського й особистого підсобного господарства. Селянське господарство може мати у власності землю, житлові будинки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, про-дуктивну і робочу худобу, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби, інше майно, потрібне для самостійного ведення сіль-ськогосподарського виробництва, переробки і реалізації продукції. Вироблена продукція і отримані доходи є власністю селянського господарства і використовуються ним на свій розсуд.

Суб'єктами права приватної власності є громадяни України, іно-земні громадяни та особи без громадянства.

Колективна власність:

а) власність орендного підприємства - це вироблена продукція, отримані доходи і придбане за рахунок коштів цього підприємства майно;

б) власність колективного підприємства. Ця форма власності

виникає в тому випадку, якщо все майно державного підприємства переходить у власність трудового колективу шляхом викупу оренд-ного майна або придбання майна іншими законними способами. Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продук-цію і одержані доходи, є загальним надбанням його колективу;

в) власність кооперативу - це майно, що створюється за раху-нок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, ви-робленої продукції, доходів, отриманих від реалізації, та іншої ді-яльності, передбаченої статутом кооперативу;

г) власність акціонерного товариства становить майно, придба-не за рахунок продажу акцій, а також отримане в результаті його господарської діяльності чи придбане ним іншими законними шля-хами;

д) власність господарських асоціацій (об'єднань) становить май-но, добровільно передане їм підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті їхньої господарської діяльності. Водно-час господарська асоціація не має права власності на майно тих підприємств, що входять до її складу;

е) власність громадських організацій - будови, споруди, житло-вий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові засоби, акції, інші цінні папери. У власності громадських організацій можуть бути підприємства, створювані згідно з цілями, визначеними їхніми статутами і за рахунок коштів цих організацій;

є) власність релігійних організацій становлять будови, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призна-чення, грошові кошти і майно, потрібне для діяльності цих організацій.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи

державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприєм-ства, кооперативи, акціонерні та господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші гро-мадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Державна власність:

а) загальнодержавна власність - це майно органів влади й уп-равління; оборонні об'єкти; енергетична система; система транспор-ту загального користування, зв'язку та інформації, що мають за-гальнодержавне значення; кошти державного бюджету, державні банки; підприємства і народногосподарські комплекси; страхові, ре-зервні та інші фонди; культурні та історичні цінності, що належать усьому народу; навчальні заклади та інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економіч-ний та соціальний розвиток;

б) комунальна власність - це власність адміністративно-терито-ріальних утворень (краю, області, району), тобто власність органів влади й управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство. У віданні місцевих органів можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслу-говування, транспорт, промислові будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

в) власність державних підприємств - це майно і кошти, які закріплені за державними підприємствами і якими вони можуть розпоряджатися. До них належать виробничі фонди, доход, акції тощо, необхідні для діяльності підприємств.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організа-цій і держав. Спільні підприємства, що створюються на території України в формі акціонерних та інших господарських товариств, мають власне майно, потрібне для здійснення діяльності, передба-ченої засновницькими документами.

Іноземні юридичні особи мають право володіти на території України промисловими та іншими підприємствами, будівлями, спо-рудами та іншим майном, потрібним для здійснення ними госпо-дарської та іншої діяльності згідно з законодавчими актами України.

Іноземні держави і міжнародні організації вправі мати на тери-торії України майно, потрібне для здійснення дипломатичних, кон-сульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнарод-них договорів і законодавства України.

У законодавстві України, зокрема, зазначається, що у власності громадян можуть бути житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього господарства та особистого споживання; гро-шові кошти; акції, облігації, інші цінні папери; засоби масової інфор-мації; підприємства, майнові комплекси у сфері виробництва това-рів, побутового обслуговування, торгівлі, інших сферах підприєм-

ницької діяльності, а також будови, споруди, обладнання, транс-портні засоби тощо; земельні ділянки; будь-яке інше майно виробни-чого, споживчого, соціального, культурного призначення, за винят-ком окремих видів майна, яке виходячи з державної та громадської безпеки не може належати громадянину.

Приватна власність повинна мати в основному трудовий харак-тер. З цього приводу у Законі України "Про власність" зазначає-ться, що власність громадянина створюється і примножується за рахунок його доходів від участі у виробництві та іншого розпоря-дження своїми здібностями до праці, від підприємницької діяль-ності, від ведення власного господарства і доходів від коштів, вкла-дених у кредитні заклади, акції, інші цінні папери, придбання май-на законними шляхами.

Вирішальне значення для формування різних форм власності має приватизація підприємств і демонополізація економіки. Зако-нодавча основа для цього в Україні ін тенсивно розробляється. Так, у Законі України "Про приватизацію майна державних підприємств" сформульовані правові, економічні та організаційні засади прива-тизації підприємств загальнодержавної, Автономної Республіки Крим та комунальної власності з метою створення багатоукладної соці-альне орієнтованої ринкової економіки України. В ньому визначе-но принципи та об'єкти приватизації, наведено розгорнуту харак-теристику порядку і способів приватизації, висвітлено фінансові відносини приватизації та соціальні питання. У заключній частині визначено договірні відносини приватизації та установлено відпо-відальність за порушення законодавства про приватизацію,

Закон України "Про приватизацію невеликих державних під-приємств (малу приватизацію)" та Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановили право-вий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невели-ких державних підприємств шляхом їх відчуження на користь од-ного покупця одним актом купівлі-продажу. Сферою його застосу-вання стали галузі, що підлягали першочерговій приватизації: пе-реробна і місцева промисловість, виробництво будівельних матеріа-лів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транс-порту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне та ремонтне господарство. Крім того, в Законі сформульовано способи приватизації шляхом вику-пу об'єктів, що підлягають приватизації, працівниками цих об'єктів та продажу на аукціоні за конкурсом.

Закон України "Про приватизаційні папери" визначив види при-ватизаційних паперів, умови і порядок викупу їх, розміщення се-ред громадян України, обліку, використання та погашення. Приватизаційні папери стали особливим видом державних цінних папе-рів, що формально засвідчило право їхнього власника на безоплат-не одержання у процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного житлового та земельного фондів. За фор-мою приватизаційні папери можуть бути лише іменні. Проте прак-тично вони широко скуповувались у населення під виглядом утво-рення холдінгових компаній тощо.

Право на одержання у власність приватизаційних паперів ма-ють лише громадяни України, які проживають на її території, про-живають або тимчасово перебувають за її межами у службових справах в період, який визначає Державна програма приватизації майна державних підприємств. Ця програма визначає також пріо-ритети та умови проведення приватизації, завдання та прогноз щодо зміни структури власності.

Частка майна державних підприємств, які підпали під приватиза-цію, що припадає на один приватизаційний майновий сертифікат, котрий був призначений для кожного громадянина України, офі-ційно визначалася діленням вартості основних виробничих фондів цих підприємств на кількість населення, що отримує цінні папери (останній розрахунок станом на 01.11.1993 р. становив 1 050 000 укра-їнських карбованців). Населення не дуже поспішало з їх отриман-ням, оскільки реальна ринкова ціна цих сертифікатів була надто низька - 7-10 гривень. Сертифіката приватизація стала першим етапом приватизації, кілька разів пролонгувалась і триває багато років. Другий етап визначено як виключно аукціонну приватизацію за гроші.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС