Главная  - Политэкономия  - Книги  - Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Основи економічної теорії: політекономічний аспект
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

§ 2. Методи кредитно-грошової політики

Методи кредитно-грошової політики поділяють на дві групи: за-гальні (впливають на ринок позикових капіталів у цілому) та селек-тивні (впливають на конкретні види кредиту чи кредитування ок-ремих галузей, фірм тощо).

Розглянемо загальні методи кредитно-грошової політики.

Облікова (дисконтна) політика активно застосовується почина-ючи з середини XIX ст. Виникнення її пов'язано з кредитуванням центральним банком комерційних банків країни. Останні, прагну-чи збільшити свої резерви в центральному банку, продають йому цінні папери, переважно короткострокові комерційні векселі, що надійшли до комерційних банків від функціонуючих підприємців, а також здійснюють облік і переоблік своїх векселів. У більшості країн аналогічні операції провадяться не лише з комерційними, а й з державними цінними паперами, як правило, також короткостроко-вими (векселями, сертифікатами та іншими зобов'язаннями дер-жави), що перебувають у портфелях комерційних банків.

Продаж цінних паперів комерційними банками центральному банку, а також облік (і переоблік) їх здійснюються за певною від-сотковою ставкою, що дістала назву облікової ставки, або ставки дисконту. Регулюючи її, центральний банк регулює кредитні ре-сурси комерційних банків. Наприклад, щоб загальмувати інфля-ційні процеси, центральний банк вдається до підвищення облікової

ставки. Це змушує комерційні банки, в свою чергу, підвищувати відсоткові ставки за кредити, що надаються підприємцям. Останні починають утримуватись від послуг комерційних банків, оскільки "дорогий кредит" зменшує прибутковість виробництва. В резуль-таті скорочуються інвестиційні витрати і сукупний попит. Навпа-ки, зниження облікової ставки зумовлює зниження відсоткової ставки за кредити, що надають комерційні банки, зростає обсяг їх кредитних операцій, активізуються інвестиції і, нарешті, пожвав-люється економічна кон'юнктура.

Найбільшою популярністю облікова політика користувалась на-прикінці XIX - початку XX ст. В 30-40-і роки XX ст. центральні банки провадили рекомендовану політику "дешевих грошей", що передбачала зниження облікової ставки. У Великобританії з 1932 р. до 1951 р. облікова ставка зберігалась на рівні 2 відсотків, у США з 1937 до 1948 р. - 1 відсоток. З 50-х років у багатьох країнах облі-кова політика знову активізувалася. Однак в цілому значення цього методу кредитно-грошового регулювання порівняно з іншими змен-шилося.

Маніпулювання обліковими ставками здійснюється з метою ре-гулювання не лише економічної кон'юнктури в межах промисло-вого циклу, а й міжнародних валютних відносин. Якщо курс валю-ти тієї чи іншої країни знижується, то її центральний банк з метою його стабілізації підвищує облікову ставку, вдається до політики "дорогих грошей". Як відомо, у 80-х роках кризові процеси у сфері міжнародних валютних відносин значною мірою були пов'язані з розвитком тенденції до поліцентризму з яскраво вираженими оз-наками втрати американським доларом ролі ключової валюти. Для того щоб зміцнити позиції своєї валюти, в 1981 р. Федеральна ре-зервна система різко підвищила облікову ставку (до 14,5 відсотка), що викликало масовий приплив у країну короткострокових спеку-лятивних капіталів з-за кордону. Так, з Франції в банки США в цей час було переведено понад 40 млрд франків. Внаслідок такої кре-дитної політики "дорогого долара" його курс на світових ринках (якщо вважати, що в 1982 р. він становив 100 пунктів) підвищився з 103,7 пункта в 1983 р. д о 119,8 пункта в 1985 р.

Операції на ринку передбачають продаж або купівлю централь-ним банком в комерційних банках державних цінних паперів (об-лігацій, векселів, сертифікатів), банківських акцептів та інших кре-дитних зобов'язань. У разі купівлі центральний банк переводить відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи їхні резерви, а отже, і здатність їх до кредитування. Наслідком таких дій є підви-щення грошової пропозиції в країні. У разі продажу центральний банк списує певні суми з резервних рахунків комерційних банків, що, в кінцевому підсумку, зменшує пропозицію грошей.

Отже, операції центрального банку на відкритому ринку, регу-люючи грошову пропозицію, через неї впливають на економічну кон'юнктуру. До того ж їх вважають більш ефективним і оператив-ним інструментом впливу на кон'юнктуру, ніж інші методи кредит-но-грошового регулювання.

Регулювання норм обов'язкових резервів - метод прямого впливу на обсяг банківських резервів. Обов'язкові резерви - це кошти (активи) комерційних банків, які вони зобов'язані зберігати у цен-тральному банку. Розраховують обов'язкові резерви як певний від-соток від залучених коштів комерційного банку. У США, напри-клад, банки - члени ФРС зобов'язані мати як резерв у федераль-ній системі приблизно 1/6 або 1/7 своїх активів. Цим штучно обме-жується грошова маса, що перебуває в обігу, а отже, обсяг інвести-цій, контролюється ціна національної грошової одиниці, а також поліпшується стан банківської ліквідності.

Регулюючи розміри банківських резервів, центральний банк впли-ває на економічну кон'юнктуру. Так, якщо в економіці в умовах циклічного піднесення виникає надмірний, спекулятивний попит, посилюються інфляційні процеси, інші деструктивні явища, цен-тральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резер-вів комерційних банків. Це призводить до відповідного зменшення ресурсів кредитування. І навпаки, якщо норма обов'язкових резер-вів знижується, зростає обсяг кредитних ресурсів комерційних бан-ків. У такий спосіб центральний банк впливає на можливості ко-мерційних банків "робити гроші" і відповідно вкладати їх у розви-ток економіки.

Вперше метод регулювання норми обов'язкових резервів бу-ло застосовано у США в 1933 р. Зараз до нього центральні банки вдаються досить рідко, як правило, в екстремальних ситуаціях в економіці, коли інші, ординарні механізми кредитно-грошового ре-гулювання не спроможні припинити наростання негативних тен-денцій і деструктивних процесів. Це має місце в заходах Націо-нального банку України.

Селективні методи кредитно-грошової політики охоплюють такі процеси.

Контроль за окремими видами кредитів. Його часто застосову-ють по кредитах під заставу біржових цінних паперів, по позиках-споживачам, іпотечному кредиту тощо. Регулювання споживаць-кого кредиту, наприклад, вводиться під час напруги на ринку пози-кового капіталу, коли держава прагне перерозподілити позикові капітали на користь окремих галузей або обмежити загальний об-сяг попиту.

Регулювання ризику і ліквідності банківських операцій. У чис-ленних урядових законах, інструкціях, директивах, що регулюють

операційну діяльність банків, основна увага приділяється ризику та ліквідності банківських операцій. Державний контроль за ризи-ком посилився у два останні десятиліття. Характерно, що ризик банківської діяльності визначається не через оцінку фінансового становища боржника, а через співвідношення наданих кредитів і обсягу власних коштів банку.

Для регулювання ризику центральний банк встановлює певні нормативи щодо діяльності комерційних банків. Вони можуть сто-суватися або максимального обсягу позики, що надається одному клієнту, або співвідношення загального обсягу кредитних операцій і власних коштів. Так, обсяг кредитів, що надаються одному пози-чальнику, має становити певний відсоток від суми власних коштів банку, в США - не більше 10, у Франції - 75. Щодо другого нор-мативу, то у Франції сума всіх кредитів, наданих банком, не повин-на перевищувати більш ніж в 20 разів його власні кошти.

Державне регулювання ризику і ліквідності передбачає також проведення банківських ревізій, централізованих банківських опе-рацій та страхування депозитів.

У США відповідальність за проведення банківських ревізій не-суть три федеральних агентства. Контролер грошового обігу регу-лює діяльність національних банків, ФРС інспектує банківські хол-динг-компанії та банки штатів, що є членами ФРС, а Федеральна корпорація зі страхування депозитів (ФКСД) здійснює контроль за діяльністю застрахованих банків, що не входять до ФРС.

Якщо комерційні банки потрапляють в скрутне становище і пос-тають перед проблемою масового вилучення вкладів, вони мають можливість позичити резервні кошти у Федеральному резервному банку. Ці позики певною мірою запобігають банкрутству банків.

Важливого значення для забезпечення захисту вкладників від фі-нансових втрат у США набула діяльність ФКСД. Вона страхує депо-зити будь-якої приватної особи чи фірми в будь-якому банку, що входить до ФКСД, на суму до 100 тис. дол. ФКСД може надати допо-могу банкам, що мають фінансові проблеми, у один з таких спосо-бів: 1) провести злиття цього банку з іншим, більш сильним банком;

2) дозволити банку пройти через банкрутство, а потім сплатити де-позиторам максимальну суму страхової винагороди; 3) поручитися за цей банк, перерахувавши на його рахунок певну суму грошей.

Державні органи, здійснюючи регулювання кредитно-грошової системи, все частіше використовують "політику розвитку конку-ренції" в банківській сфері, тобто стимулюють конкуренцію. У ме-жах цієї політики провадяться заходи, спрямовані на лібералізацію внутрішніх та міжнародних фінансових ринків, відміну контролю над відсотковими ставками і ряду обмежень для банків на здійс-нення угод на ринках цінних паперів, а також на інші види фінансової діяльності. При цьому широкий доступ іноземних банків до місцевих ринків розглядається як необхідний чинник підвищення їх ефективності.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС