Главная  - История  - Книги  - Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
<< Содержание < Предыдущая

Повернення запорожців на Запоріжжя

Становище змінилося, коли 1731 року Київський генерал-губернатор граф Вейсбах розпочав будувати Українську лінію. На будову та охорону цієї лінії не вистачало людей, і Вейсбах почав переговори з запорожцями, пропонуючи їм перейти на старі місця. Проте, царський уряд довгий час зволікав із згодою і дав її лише під загрозою, що запорожці можуть виступити у війні в Польщі за королівський престіл, підтримуючи ворожого Росії кандидата, Станіслава Лещинського.

Нарешті запорожці перейшли над ріку Підпільну, притоку Дніпра, і заснували там Нову Січ. Зробили це вони всупереч пересторогам Пилипа Орлика, який переконував їх не переходити «під протекцію» Росії. Але запорожці обрали нового кошового, Малашевича, і під цю протекцію все ж перейшли. По суті територія, на яку перейшли запорожці, не належала Росії, а за Прутським миром була турецька, але вони цьому не надавали значення. У переговорах з графом Вейсбахом запорожці заявили, що «земля по нас весьма принадлежит» і «заподлинно с нами последует», себто — земля ця переходить з ними до того володаря, владу якого визнали вони, власники землі. Це була своєрідна форма комендації, зформульована в Січі.

Перейшли запорожці над Підпільну, не дочекавшись формального договору з російським урядом. Мали грамоту цариці Анни в неясних виразах про «милість», «забуття провин». Пертрактація з графом Вейсбахом не мала правного характеру. Була «супліка» запорожців цариці Анні року 1735, в якій знову твердилось, що земля, на якій вони сіли, завжди належала Військові.

В щй непевності — браку договору — полягала одна з причин дальших подій: запорожці були переконані, що вони дістали всі свої «вольності»: самоврядування, суд, податки, права на землі, з якими перейшли над Підпільну, а російський уряд трактував їх повернення, як вступ до підданства.

Становище запорожців погірщало, коли року 1738 укладено між Росією і Туреччиною Білгородський трактат, а 1740 року «Інструмент уточнив цей договір. Земля, яку запорожці вважали за свою і яка за Прутським договором відійшла до Туреччини, знову стала власністю Росії. Не зважаючи на це, протягом перших років усе залишилося по-старому. Час від часу різні комісії підтверджували границі запорозьких володінь: так, року 1745 польські, російські та запорізькі представники встановили кордон Запоріжжя і Польщі на підставі грамоти Стефана Баторія. Року 1746, в зв'язку з конфліктом із донськими козаками встановлено східній кордон по ріці Калміюсові та Калці. Здавалося, що накреслювалось спокійне володіння землею.

В угоді з російським урядом зазначено, що запорожці визнають себе підданими цариці, що підлягають владі Київського генералгубернатора, російського генерала, і дістають щороку 20.000 карбованців платні від скарбу. Року 1750 Запоріжжя було передане, з поновленням гетьманату, до відомства гетьмана Розумовського, але залишалася також влада Київського генерал-губернатора. Запоріжжя дістало свої «вольності»-землі та внутрішню автономію.

Внутрішній лад Запоріжжя доби Нової Січі зазнав у всіх галузях життя значних змін, порівнюючи з XVII ст. Вже в XVIII ст. не можна було спостерігати того братерства, рівноправности, про які писали дослідники XIX ст. — А. Скальковський і навіть Д. Яворницький. Уже в XVII ст. існувало глибоке розшарування козацтва; початок цього розшарування йде до XVI ст. З бігом часу ця диференціяція поглиблювалася.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС