Главная  - История  - Книги  - Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Боротьба російського уряду з “вольностями” Запоріжжя

З перших же часів переходу запорожців російський уряд розпочав уперту боротьбу з їх «вольностями», передусім за скасування процедури виборів старшини, щоб обернути її на покірних йому урядовців. 1754 року заборонено давати пашпорти запорожцям за кордон, в 1750, 1755 роках обмежено право суду — спочатку відносно гайдамаків. Року 1756 вдалося російському урядові провести реформу обрання старшини: не Військова Рада мала обирати її, а сходини старшини, Рада ж тільки затверджувала кандидатів. Разом з тим дано право старшині залишатися на уряді без обмеження реченця. Становище Запоріжжя ще більше погіршало, коли року 1764 передано його у відомство Малоросійської Колегії, яка нехтувала вгіми правами запорожців, збільшувала повинності, вимагала видачі втікачів, засновувала нові військові залоги тощо.

1735 року в самому серці Запоріжжя, навпроти Січі збудовано Новосіченський ретраншемент з російською залогою. Начальник цього ретраншементу повинен був стежити за життям Січі і доносити про все Київському генерал-губернаторові. Російські залога та укріплення будували й в інших місцях. Запоріжжя опинилося під контролем російських старшин. Навіть на Великому Лузі засновано російську слободу — Жеребець.

З 1750-их років Запоріжжя було оточене кільцем російських укріплень: з півночі йшли — Нова Сербія, Українська лінія, Слов'яносербія; російські залоги стояли в Усть-Самарському, Новобогородицькому, Микитинському, Биркутському та Сокольському редутах. З 1770 року будується Дніпровська лінія від Дніпра до Озівського моря. Старшини російських залог втручалися в справи Коша під претекстом допомоги в боротьбі з гайдамаками, поводилися брутально, вчиняли здирства. 1757 року вони навіть заарештували ввесь Кіш: отамана, Федорова — суддю, писаря, осаула і цілий рік протримали їх у в'язниці в Глухові.

Звичайно, запорожці розуміли, до чого воно йде: року 1755 писар Романовський писав отаманові: «уже військо до лантуха взято, лише не знайшли засобу, як того лантуха зав'язати». Року 1770 з приводу Дніпровської лінії Пилип Львівський писав Калнишевському: «Вічная пам'ять нашим степам. Проспали».

Будування фортець та редутів було лише складовою частиною тієї пляномірної політики захоплення, освосння російським урядом запорозьких земель. Крок за кроком захоплювали різні поселенці — хто з Гетьманщини, хто з Росії — запорозькі землі. Спочатку, після повороту з-під татарської протекції, Кіш не протестував проти нових поселень Миргородського та Полтавського полків: не земля цікавила його, а правно становище поселенців — чи визнають вони владу Коша? Але нові поселенці приносили з собою владу гетьмана та Росії.

У 1740-их роках було втрачено північні землі, в 1750-их — землі шд Нову Сербію та Слов'яносербію. В 1760-их роках під Новоросійську губернію гзято нову смугу; в 1770-их роках будується Дніпровську лінію укріплень. Таким чином вся історія Нової Січі є історія планомірного захоплення запорозьких земель. Запорозьці боронили свої права, покликаючись на грамоти, противники діяли так, ніби мали перед собою порожні землі; новосербське начальство видавало листи на заселення слобід на Великому Інгулі, на Самоткані, Домоткані — на запорозьких землях.

Кіш спочатку боронив свої права легальне: надсилав прохання про захист; з 1756 року в Петербурзі майже без перерви перебували депутації козаків з цінними подарунками вельможам — бочками вина, риби, чудовими кіньми, навіть верблюдами. Благали, показували копії грамот, але в Петербурзі вимагали від депутацій оригіналів, яких вони не мали. Обіцяли депутатам розшукати оригінали в архівах, а тим часом захоплювали щораз нові землі.

Втративши надію на допомогу, запорожці почали збройнон рукою звільняти землі від чужинців.

Про те, як збільшувалася втеча селян на Запоріжжя, свідчаті такі цифри: за 1767—1774 роки втекло з Новоросійської губернії за офіційними даними, 3.405 душ мужеської статі, за один тількі 1775-ий рік — 5393.

У творах публіцистів відбивалася тривога з приводу цієї втечі Історик Г. Міллер, в записці, написаній на замовлення графа Паніна відзначив, що запорожці засновують великі слободи, а старшина її на тому багатіє. В іншій, анонімній записці висловлюється незадоволення, що запорожці переманюють селян; поселили, мовляв, уже 25.000 дворів і обернули селян на своїх підданих. У «Маніфесті про зруйнування Січі» сказано, що перейшло на Запоріжжя 50.000 селян. В цьому вбачалось загрозу залежности Запоріжжя від Росії і прагнення запорожців створити незалежну область.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Учебные материалы для студентов онлайн
Правила користування
Продажа баннеров УБС