Главная  - История  - Книги  - Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

2. Знатне військове товариство

Шляхта не створила з себе зверхнього стану нової української держави: її було для цього замало. Не могло створити його й козацтво, бо його було забагато; це була колосальна маса покозаченої людности, десятки тисяч селян, які при першій нагоді поверталися до своїх господарств. Але з цієї маси селянства виділялися особи розвиненіші, зацікавлені в державних справах, з глибшою національною свідомістю. Вони висуваються на провідні пости,, виконують різні обов'язки. Гетьман нагороджує їх маєтностями, накладаючи на селян «звикле послушенство», яке виконували вони раніше. Так виростала нова провідна верства зі старого реєстрового козацтва, до якого прилучалася спольонізована шляхта.

Ці козаки — «верхівка» — дістають нову назву: «заслужених» «старинних», «значних» чи «значкових». Згодом ця, так би мовити, виборна старшина перетворюється на вищу верству — зверхній стан її.

З середини XVII ст. з'являються універсали гетьманів про те, що вони беруть того або іншого знатного товариша «під свій бунчук». Ці особи вилучалися із загальної полкової та сотенної юрисдикції і підлягали лише юрисдикції гетьмана, а також його суду. В кінці XVII ст. ця категорія козацтва дістала назву «бунчукових товаришів». Ті, що не мали досить підстав, щоб стати «бунчуковими товаришами», вважалися «знатними полковими товаришами». В кінці 80-их років XVII ст. «знатні товариші» приймаються «під полковий стяг», значок, дістають назви «значкового товариства» і перебувають в юрисдикції полковника. Так осрормлюються окремі категорії: «бунчукового» товариства, «значкового» і проміжного між ними «військового», які були підпорядковані військовій канцелярії.

Усі ці категорії виконували постійно різного роду доручення, а за службу діставали землі з обов'язковою працею селян.

Всі знатні військові товариші були зобов'язані військовою службою або виконанням різного роду доручень гетьмана: вони беруть участь у ревізіях, посольствах, будують мости, перекладають вправні» книги тощо. 1736 року при Генеральній Військовій канцелярії і Генеральному Суді бувало по ЗО бунчукових товаришів на випадок вручень. Невиконання доручень загрожувало втратою мастку, яким володів військовий товариш.

Привілеєм знатного товариства була участь у владі, у старшинських з'їздах, радах; воно мало упривілейовану підсудність, забезпечувалося різними посадами; давало право своїм членам володіти населеними маетностями. В руках старшини скупчуються значні земельні простори, почасти — через затвердження гетьманом старих володінь, почасти — через надання маєтностей за різні заслуги, не кажучи вже про намагання старшини перетворити на власні володіння рангові землі, які давалися умовно, за час служби. Крім того старшина скуповувала, а часто-густо й захоплювала силою у козаків та посполитих їхні землі. Суди XVIII ст. були перевантажені скаргами на подібні зловживання. До цього треба додати захоплення вільних земель, головним чином у південних полках («займанщинах»).

Наслідком усього цього в Україні поновлюються величезні латифундії, але тепер власниками їх була вже українська старшина, серед якої виділялися своїми багатствами Кочубеї, що мали 60.000 десятин, Апостоли, Скоропадські та інші. В 1730-их роках 52% землі були в руках великих власників.

3. Козацтво

Зростання козацької верхівки, провідної верстви в політичних справах та великих землевласників, відбувалося значною мірою коштом рядового козацтва. Основою козацького стану була військова служба. За цю службу мали козаки землю, з якої не платили податків, мали різні привілеї в торгівлі, мали право виробляти горілку. Але що далі, то тяжче було козакам виконувати службові обов'язки, бо війни тривали довгий час, відриваючи їх від господарства. До військової служби приєднувалися фортифікаційні роботи, копання Ладозького каналу тощо. Правда, бували випадки, що рядових козаків підносили до вищих щаблів — підвищували в значкові товариші, але це бувало все рідкими випадками і зустрічалося майже виключно в південних полках. Навпаки, щораз частіше, неспроможні виконувати військову службу, переходили козаки до поспільства, під протекцією землевласників — старшин.

Ревізія 1723 року в Миргородському полку виявила, що переважну більшість селян становило зубожіле козацтво. Деяку допомогу давали козакам «підсусідки» — селяни, що не мали власного господарства й оселялися на їхній землі. Більше значення мали різні категорії козаків, які в господарствах гетьмана та старшини як стрільці, бобройники, що постачали дичину, стаєнні, що обслуговували стайні, палубничі, що були погоничами при «палубах», тощо. Особливо багато було «курінчиків» — слуг, які виконували у полковників та іншої старшини різні доручення, працювали в господарстві тощо. У деяких полковників кількість курінчиків доходила до сотні. Всі ці категорії козаків звільнювано від військової служби. Заборона виходити з козацтва, заборона продавати свої ґрунти — не давали бажаних наслідків: козаки продавали свої ґрунти далі й переходили до поспільства.



 
Главная
Бухгалтерский учет, аудит
Экономика
История
Культурология
Маркетинг
Менеджмент
Налоги
Политэкономия
Право
Страхование
Финансы
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування
Продажа баннеров УБС